42434 (Фонетика української літературної мови як учення про її звукову систему), страница 4

А коли всі нитки порвались і коли найінтимніша частина Вашого серця покрилася снігом песимізму і льодом цинізму, − тоді Ви справді постаріли…

(Напис на стіні Головної Квартири генерала Макартура на Філіппінах)

*Артикуляційне тренування. Тренування м'язів язика.

Висхідне положення: рот відкритий, кінчик язика торкається передніх нижніх зубів. На рахунок «один» кінчик язика піднімається до передніх верхніх зубів. На рахунок «два» - опускаємо, повертаючись у висхідне положення. Вправу повторюємо вісім-десять разів.

Кожний з вас по-різному прочитав попередній текст. Хто протяжно, хто швидко, пискляво чи басом. Але як би ми не промовляли слова, наприклад, слово вік, ми сприймаємо його як те ж слово, тобто розрізняємо в ньому звуки в, і, к.

Фонема – це найменша одиниця звукової системи тієї чи іншої мови, за допомогою якої розпізнаються значущі одиниці мови (морфеми і слова). Фонема є предметом вивчення фонології.

Фонологія – розділ фонетики, який досліджує роль звуків у формуванні, розпізнаванні й розрізнюванні мовних одиниць (морфем, слів та їхніх форм).

Функціональна фонетика (фонологія) зародилася в 70-х роках ХІХ ст. в дослідженнях німецьких лінгвістів. Важливу роль відіграли праці Івана Бодуена де Куртене, який розглядав звукову оболонку мови як явище психічне, ментальне, а тому функціональне. На позначення такого явища Бодуен використав термін фонема.

Функціональна фонетика як самостійна лінгвістична дисципліна виокремилась у 20 – 30 роках ХХ ст. і стала називатися фонологією. Українська фонологічна думка розвивалася під впливом російської фонетики, де існували дві фонологічні школи – Московська і Петербузька (Щербівська). Петербурзька фонетична школа розглядала фонему в єдності зі звуком. Московська ж фонетична школа розглядала фонему як сукупність диференційних ознак – на основі протиставлення звука фонемі. До найважливіших теоретичних принципів цієї школи належить використання морфологічного критерію при визначенні фонемного складу мови і варіативного ряду звуків, що виступають реалізацією однієї й тієї ж фонеми.

• Необхідно пам’ятати, що звук – це явище фізичне, найменший відрізок мовного потоку, а фонема – абстрактне поняття, наукове узагальнення про звук у його функції в системі мови.

◊ Заповніть таблицю «Відмінності між звуком і фонемою»

Довідка

• явище соціальне або індивідуальне;

• одиниця мовленнєва або мовна;

• одиниця абстрактна або конкретна;

• величина стала або залежна;

• звуків безліч, фонем – обмежена кількість (38);

• один звук може передавати дві фонеми [yчиc':а]- учишся.

◊ Прочитайте текст, складений вашим ровесником. Продовжіть міркування. Знайдіть слова, що можуть різнитися за кількістю звуків і фонем. Поясніть причину такого явища.

Дивлюсь. Думаю. Десь далеко думи. Довго думаю. Дрімаю. Дихаю. Досадно. Джерело досади—друзі десь далеко. Десь далеко дощ дрібонить. Довго дрібонить. Дивно, добре думається, дивлячись далеко. Дійсно дивно…

Рефлексія й самоперевірка

1.Яке значення має звукова сторона мови в житті суспільства.

2.Чим зумовлюється необмежено велика кількість звуків людської мови?

3.Які одиниці є предметом дослідження фонетики?

4.Що таке фонетичне слово?

5. Однаковими чи різними фонемами починаються наведені слова:

витер-вітер, рад-ряд, бик-бік, дух-дяк, курка-кюрі, бюро-пюре, лак-ляк, вази-в’язи, тіло-діло, жати-шати, грати-rрати.

Тема для розмови.

Звідусіль сьогодні нас атакують звуки. В умовах чужомовної експансії “вухо” багатьох байдужіє до мелодій рідної мови. Отже, мовне виховання сьогодні мусить бути під особливим контролем української громадськості. Ідеться про те, щоб українська мова і в майбутніх поколіннях не втрачала своєї самобутності. Обговоріть цю проблему у класі.

◊ Завдання додому. Напишіть твір-мініатюру «Живе слово» за поданим початком.

У дитинстві нас дуже вабило заглянути до старої скрині, де зберігались давні речі, такі несхожі на ті, що оточували нас. Вони були з іншого світу, мали свою біографію.