41932 (Особливості реалізації фонеми в мовленні), страница 2

Описание файла

Документ из архива "Особливості реалізації фонеми в мовленні", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "иностранный язык" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "иностранный язык" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "41932"

Текст 2 страницы из документа "41932"

Зверніть увагу на слова, в яких прослідковується позиційне чергування. Виконайте фонетичний і фонематичний аналізи останнього речення. Зробіть фонетичний і фонематичний розбір підкреслених слів за зразком.

Нині, як ще ніколи в історії, кожен має бути людиною в людстві, щоб кожним нервом відчувати його болі й тривоги. Нині особливо кожен мусить почувати себе органічною часткою великого собору людської цивілізації, всім своїм єством бути пружним каменем у цьому соборі, щоб самовіддано тримати на собі його споруду. Бо хай вона де в чім недосконала і вже зістарена, але вона — єдиний храм людського духа і нам її добудувати, а не будувати на новому місці (О. Гончар).

Зразок фонетичного розбору

Сміються й плачуть солов’ї (О.Олесь).

  1. Сміються.

  2. [смі / йу / ц:а] , /смійутса/.

  3. 1 склад – прикритий, відкритий, ненаголошений; 2 – прикритий, відкритий, наголошений; 3 – прикритий, відкритий, наголошений

  4. /с/ - [с] – приголосний, шумний, глухий, пердньоязиковий, твердий, інваріант;

/м/ - [м] – приголосний сонорний, губний, варіант;

/і/ - [і ]- голосний переднього ряду, високого піднесення, нелабіалізований, інваріант;

/й/ - [й] – приголосний сонорний, середньоязиковий, м’який, інваріант;

/у/ - [у ] - голосний заднього ряду, високого піднесення, наголошений, лабіалізований, інваріант;

/т/ і /с/ - реалізуються у [ц:] – приголосний, шумний, глухий, передньоязиковий, м’який, подовжений;

/а/ - [а] – голосний заднього ряду низького піднесення, нелабіалізований, ненаголошений.

У слові 8 фонем, 7 звуків

Рефлексія і самоперевірка

1 Поясніть, однаковими чи різними фонемами починаються наведені слова:

витер – вітер, рад – ряд, бік – бик, курка – кюрі, гора- гір

2. Назвіть пару слів, у яких фонема виконує смислорозрізнювальну функцію: а) брав – трав; б)верба - верби; в) нога - ноги.

3. Чим відрізняються поняття «позиційний варіант фонеми» і «позиційні чергування звуків»?

5. Перепишіть словосполучення, добираючи з дужок потрібні службові частини мови і частини слів.

Розвага (і, й) втіха; (у , в) степу (і, й) лісі; виконав (у, в) праву, жити (в, у) Україні, прибути (в, у) Алжир, брат (й,і) сестра; пішла (в,у) фотоательє.

Тема для розмови

Без мовного зв'язку з рiдним народом не може бути повноцiнного нацiонально-духовного життя i вираження особистостi. Підтвердженням є також назва нашої мови, що походить від давньоруських слів "молвь", "молвити", а ті означають - "освiтитися", "стати духовно чистими". Воiстину, коли "я молюся чужою мовою, то вуста мої моляться, а серце спить"(Св.Павло). Обговоріть цю проблему в класі.

◊ Завдання додому. Давньогрецький дарамтург Софокл зауважував: «Багато говорити і багато сказати – не одне й те саме». Розкрийте глибину цього вислову. Розберіть речення за частинами мови. Визначте підметі присудок. Запишіть речення фонетичною і фонематичною транскрипцією. Поясніть наявні позиційні чергування

22. Милозвучність української мови. Основні випадки чергування у – в; і –й; з – із- зі(зо). Приставні приголосні. Метатеза

Одним мовам надає привабливості їх граматична стрункість, іншим – ясна будова слів чи своєрідна акустичність приголосних або голосних. Українській мові … краси й чарівності надає …властива їй милозвучність...( Михайло Жовтобрюх)

Давні греки вказували на гармонійність свого мовлення, а баски, абхази, ірландці і сьогодні горді своєю занадто складною вимовою. Давні слов’яни підкреслювали зрозумілість своєї мови. Що впливає на розмаїтість фонетичних характеристик? Що означає така ознака культури мови, як зрозумілість? Яким шляхом це досягається? Як на ці питання відповідає Михайло Жовтобрюх? Обговоріть це питання в класі.

Михайло Андрійович Жовтобрюх (1905 -1995) — професор, доктор філологічних наук, педагог-лінгводидакт, автор праць і підручників з фонетики і морфології української мови.

◊ Прочитайте текст. Визначіть стильову приналежність тексту й основну думку автора. Хто для вас виступає еталоном досконалої української мови

Виділіть у тексті фонетичні фрази, синтагми, фонетичні слова. Випишіть слова, в яких наявні фонетичні явища. Поставте наголоси.

Досконале оволодіння мовою, висока мовленнєва культура досягаються у процесі мовного навчання і мовного виховання протягом усього життя, від першого крику і до скону. Перші звертання до немовляти – це і перші уроки рідної мови. Матриця рідної мови з материнських уст теплом, ніжністю, ласкою огортає дитину, через неї пізнається світ, і це родинномовне пізнання є безперевним. Звучання рідної мови навколо формує у немовляти звуковий образ рідної ще задовго до того, як воно почне артикулювати окремі слова. Заговорить, стане закріпляти у свідомості предметне значення звукових слів. Засвоєння мови таким природним шляхом йде легко й невимушено. Тому дуже важливо, щоб мати це розуміла і сама знала мову, досконало володіла нею. Ще дві тисячі років тому римський ритор Квінтілан радив до дітей брати годувальниць із гарною вимовою (Л.Мацько).

◊ Прочитайте текст уголос. Чому схвилював вас цей вірш? Які мовні засоби використав автор для створення звукового фону тексту? Що вам відомо про автора вірша? Підготуйте коротке повідомлення про історію появи цього вірша на основі публікацій самого автора, представлених на Інтернет-сайтах

Посіяла людству літа свої літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.

  • Куди це ви, мамо? Сполохано кинулись діти.

Куди ви, бабусю? Онуки біжать до воріт,

  • Та я недалечко…, де сонце лягає спочити.

Пора мені, діти… А ви вже без мене ростіть.

  • Та як же без вас ми? Та що ви намислили, мамо?

  • А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?

А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,

І срібло у травах, і золото на колосках.

  • Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, -

Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть.

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Махнула рукою – злетіти увись рушники.

"Лишайтесь щасливі", - і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки (Б.Олійник).

Милозвучність або евфонічність (гр. еuрhоnіа з еu — гарно + рhоnе — звук - приємне звучання) – це здатність фонетичної системи мови до мелодійного звучання, а також до створення звукових образів у висловлюванні.

Милозвучність виражається у спрощенні груп приголосних (вісник, тижня, серце), появі вставних голосних (огонь, вітер, рота, лева), приставних голосних (іржа, імла, ішов) і приставних приголосних (вулиця, горіх), зникненні початкових фонем (голка, гра, Гнат).

Відомий історик Юрій Мосенкіс доводить, що серед сучасних слов'янських мов тяжіння до рівномірного чергування голосних і приголосних найяскравіше виявляється в українській мові. Вірогідно, можна припускати трипільське походження звукових явищ, усвідомлюваних як милозвучність української мови.

◊ Що собою являли трипільці, якою змальовують трипільську культуру мовознавці. Підготуйте виступ до участі в засіданні «круглого столу»

Українській мові притаманні певні специфічні закономірності, які відрізняють її , зокрема, від російської мови. Однією з таких особливостей є чергування не тільки прийменників у та в, а й префіксів у- та в- для того, щоб уникнути як збігу приголосних, важких для вимови, так і збігу голосних.

Прокоментуйте уживання прийменників у, в і сполучників і –й у реченнях, керуючись таблицею параграфу 18.

Порожній млин і без вітру меле (Нар. твор.). Задумався дуб темношатий у сяйва холодного грі (В. Сосюра). Перед нами розляглися поля, рябіючи в очах то зеленими поясами жита, то жовтуватими сходами пшениці, то чорною грудою ріллі (Панас Мирний). Ярослав Мудрий розвинув і удосконалив багато з того, що започаткував Володимир (О. Субтельний). Іній на деревах — на мокре літо і недорід (Нар. твор.). Було сказано, що і йому треба взяти участь у цій роботі. У радісній праці, клопоті щоденному ішла весна, несла радість (В. Козаченко). В землі віки лежала мова і врешті вибилась на світ (Олександр Олесь). Як хороше пройтися тобою, земле моя, особливо в жнивну пору. Коли поля стиха подзвонюють струнами стеблин, коли над гречками гудуть арфи і снують свої струни невтомні бджоли, коли жайворон грає в блакиті на першій скрипці, а соняшники б’ють у литаври (І.Цюпа). У такій позиції і здебільшого не переходить в й: Сонце підбилося вище і пригрівало (Г. Тютюнник). І от, коли моя добра господиня лягла спати, я оце допіру пішов і взяв їх (три золоті десятки) (В. Підмогильний).

Варіанти ув — уві — вві поширені лише в художньому та розмовному мовленні, а в інших стилях вживається у або в.

Прийменники з - із уживаються здебільшого паралельно. Варіант з виступає найчастіше між голосними, перед чи після голосного.

Прийменник із здебільшого вживається після голосного кінцевої частини слова перед с, ш або перед сполученням приголосних на початку наступного слова.

Наприклад: У неспокійній ночі Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (М.Коцюбинський).

Зі вживається перед сполученням приголосних на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова.

Наприклад: Улянка підвелась, підхопила книжки і, перейшовши через струмок по сухій деревині, звернула зі стежки (І. Цюпа). Зі школи на майдан вивалила дітвора (А. Головко).

Варіант зо вживається і в конструкціях на означення приблизної кількості: днів зо три, разів зо два.

Чергування із — зі (зо) має певні семантичні відмінності: причинові та просторові відношення передаються частіше сполученням зі + іменник: зі злості, зі (зо) сміху, зі (зо) сну, зі столу, зі сходу; означальні відношення або просторові, спрямовані назовні, передаються сполученням із + іменник: вправи із синтаксису, завдання із стилістики.

◊ Поясніть потребу авторів у вживанні саме таких прийменників

Він кожному якраз ув очі каже сміло (І. Франко); Засіяла зірка уві млі (П. Воронько); Він тремтів та схоплювався з лави, як хто ввіходив до хати (М. Коцюбинський). Діти стояли мовчки і не зводили очей із своєї веселої їдальні (О. Копиленко); Сподівалася тільки на себе, на свій легкий норов, на добру душу, яка мала тепер поєднати в собі, може, й зло разом із добром (П. Загребельний); І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав (Т. Шевченко).

◊ Прочитайте текст. Якого він стилю? Які особливості цього стилю? Доберіть заголовок. Проведіть спостереження над інтонуванням речень

Випишіть з тексту слова, в яких наявні історичні і позиційні чергування. Подайте фонетичною транскрипцією перше речення. Знайдіть слово/слова, де наявні приставні звуки, поясніть їх значення

Пізньої осені ми сумовито прислухаємось до жалібних покликів, що падають на нас із неба, спостерігаємо за польотом птахів, які віщують наближення холодів. Ми знаємо? Птахи летять у вирій. А що це за таємничий край? Де він?

За віруванням наших давніх предків, у Всесвіті існує острів – першоземля богів і світу. Там живуть боги, його населяють душі померлих, туди злітаються, тікаючи від холодів, птахи. Назвали цей острів Ирій. Пізніше на початку слова, як і в багатьох інших українських словах, з'явилась приставна /в/. І тепер восени птахи летять і летять у вирій.

То слово вирій, розповідаючи про вірування прадавніх українців, розкриває нам таємницю не тільки свого значення, а й голосної фонеми /и/. Виявляється, вона була колись повноправнішою, могла стояти і на початку слова. Не так давно вимова початкового и в багатьох словах була нормативною. Та й сьогодні и зберігає надії повернути втрачені права. (Г. Передрій. Т. Карпенко).

Слова, які починалися на голосний а, е, у ще в давньоукраїнській мові дістали протетичний й: ягня (пор. старослов'янське агньць), Європа, юшка (пор. російське уха).

Пізніше в українській мові перед голосними з'явилися приставні звуки: в перед початковим у та і, рідше перед о (вулиця від давнього улиця, око — вічі, осі — вісь; г перед а та о (гострий від давнього острий (пор. латинське асег), гарбуз.

Поява початкового (протетичного) і в таких словах, як імла, іржа, зумовлена прагненням усунути збіг приголосних в одному складі: ім-ла, ір- жа.

Метатеза — це упереставляння звуків чи складів у словах, зумовлене асиміляцією або дисиміляцією: ведмідь – рос.медведь, срібло – рос.серебро бодня — бондар.

◊ Приставні приголосні і метатеза властива різним українським говорам: Гоксана, гулик, юлиця, госінь, гобідати, узький, оріх. Запишіть ці слова літературною мовою

◊ Прочитайте виразно вірш. Яка історія цього вірша? Хто написав музику до цього вірша?

Які фонетичні засоби увиразнюють текст? Випишіть з тексту слова, де наявне чи можливе спрощення, приставні звуки, поясніть уживання прийменника в, сполучника і.

Ой ти, дівчино,

з горіха зерня,

Чом твоє серденько –

колюче терня?

Чом твої устонька –

тиха молитва,

А твоє слово гостре,

як бритва?

Чом твої очі

сяють тим чаром,