41721 (Логічні основи ораторського мистецтва), страница 3

Описание файла

Документ из архива "Логічні основи ораторського мистецтва", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "иностранный язык" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "иностранный язык" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "41721"

Текст 3 страницы из документа "41721"

Принцип відкритої логічності виявляється в особливостях синтаксису наукової промови. Послідовна логічність викладу припускає легкодоступність сприйняття адресатом тих зв'язків між поняттями, що створюють логічну цілісність висловлювань і тексту в цілому. Цим, очевидно, пояснюється перевага підрядних конструкцій у науковому описі.

Відкрита логічність як принцип організації наукового тексту припускає тісний взаємозв'язок елементів промови на всіх ступенях синтаксичної структури (словосполучення, речення, складне ціле) і чітку виразність цього зв'язку. Звідси — активне використання в науковому тексті всякого роду показників зв'язку — сполучників, сполучних слів, прийменників, часток, співвідносних слів. Дуже активні в науковій промові модальні слова, спеціально призначені для вираження логічних відносин між частинами висловлювання і між самостійними висловлюваннями (отже, виходить, по-перше, головне й ін.), а також вставні слова та вставні конструкції (словосполучення і речення), покликані уточнювати зміст висловлювання, обмежувати його обсяг, вводити необхідні пояснення, вказувати джерело інформації й ін.

Основні жанри наукової промови — стаття, доповідь, лекція, монографія — чітко тяжіють до трьохчленної побудови як найбільш вдалого способу логічної організації наукової інформації.

Таким чином, і план змісту, і план вираження в науковому творі організуються в суворій відповідності з принципом відкритої логічності.

Логічність у художній промові носить дуже специфічний характер. Звичайно, основні закони логіки як закони правильного мислення повинні дотримуватися і тут. І стосовно промови художньої зберігаються умови логічності, про які говорилося вище. Послідовність, несуперечність викладу, чітке вираження зв'язку між висловлюваннями повинні, як правило, витримуватися й у тексті художньому.

Але критерії логічності художньої мови дуже істотно ускладнюються вимогами вираження художньої думки. Логічність художньої мови існує як внутрішня єдність, а точніше, взаємодія двох відбитих у ній устремлінь до відображення дійсності й до вираження художньої ідеї в умовах конкретного літературного жанру. І в цій взаємодії предметна чи понятійна логічність промови може бути порушена в ім'я логіки і поєднання художніх образів.

Будь-який твір мистецтва — умовний, тобто не може розглядатися як повний аналог тим явищам дійсності, про які в ньому говориться, навіть при великій до них близькості. Якщо науковий текст принципово безпідтекстний, то змістовний план художнього твору може являти собою досить складну систему змістовних рівнів. У багатьох видах художньої промови за прямим, безпосереднім змістом вбачається другий змістовний план, найбільш істотний з погляду розкриття художньої ідеї. Символ, алегорія, інакомовність — найпростіші випадки цієї двохплановості художнього змісту. Лермонтовський «Парус» — це, звичайно, не тільки картина самотнього паруса в море, і «Пісня про Буревісника» Горького — не словесний портрет птаха. Будучи конкретними, предметно віднесеними, образи ці мають і інший зміст. Але цей другий, символічний зміст виражений у прямому предметному значенні, що і зберігає предметну віднесеність художнього образа. Більш складним вираженням значеннєвої двохплановості твору є художній підтекст, коли прямий змістовний план має значення і сам по собі, і як спосіб вираження затекстового змісту.

При значеннєвій багатоплановості критерії предметної логічності істотно змінюються. Тут важливий, наприклад, точний вибір об'єкта, що буде втіленням художньої ідеї. Він повинен мати у своїй індивідуальності риси, що дозволили б йому символізувати визначений зміст.

У художньому творі може своєрідно виявлятися і понятійна логічність. Істотною умовою дотримання в промові понятійної логічності є вимога логічної сполучуваності слів. Вище наводилися приклади мовних алогізмів, що виникли через порушення цієї умови. Але цей зовнішній алогізм як поєднання неспіввіднесних, що суперечать один одному понять у художній промові використовується як стилістичний прийом.

Існує особлива стилістична фігура промови — оксюморон — сполучення контрастних за значенням слів, що створюють нове поняття чи уявлення, наприклад, «сухе вино», «чесний злодій». На оксюмороні побудовані назви деяких художніх творів — «Мертві душі», «Живий труп», «Оптимістична трагедія» та ін.; приклади оксюморона можна знайти в поетичних і прозаїчних текстах.

Поєднання в однорідний ряд неоднорідних понять, суворо заборонене в нехудожній мові, теж використовується письменниками як засіб художньої виразності. Такі «однорідні неоднорідності» можна зустріти, наприклад, у К. Паустовського: “Вечорами бульвари рожевіють від пилу і заходу”.

Явна нелогічність слів, що сполучаються, у художній промові може використовуватися як засіб створення комічного ефекту. Подібні алогізми як засіб сатиричного зображення часто використовував Н.В. Гоголь. Використовується такий прийом і сучасними сатириками.

Отже, алогізм у художній промові може бути використаний як стилістичний прийом, близький до оксюморона; навмисне порушення в літературному творі логічних зв'язків з метою підкреслити внутрішню суперечливість даного положення (драматичного чи комічного). На алогізмі можуть бути побудовані майже цілком вірші гумористичного чи жартівливого характеру: афоризми і байки Козьми Пруткова, пародії.

У прозаїчних творах, передаючи в діалогах особливості мови героїв чи відтворюючи їхні міркування через внутрішню мову, письменник може зробити мову нелогічною, якщо це відповідає характеристиці персонажу, відбиває особливості його індивідуальної свідомості.

Логічність художньої промови спирається на логічність загальмовну. Саме зрушення, порушення останньої може стати художнім прийомом. Алогізм як стилістичний прийом, як засіб виразності можливий саме тому, що він спирається на загальмовну логічність.


Висновок

Найважливіша сторона ораторської майстерності — логічна культура — виявляється складним комплексом знань, умінь, навичок. Аналітичність думки і слова, свіжий, неупереджений погляд на звичні речі та явища повинні стати сьогодні якостями не тільки вченого, письменника, журналіста, але й кожного оратора. Лише тоді він зможе мислити й говорити сміливо та неординарно, а його виступ буде не набором повчань і рецептів, а прикладом діалектичного підходу до оцінки дійсності, стимулом для самостійних міркувань його співрозмовників.

Упевнене володіння логічними механізмами доказування, спростування, уміння розкрити логічну помилку чи навмисне підтасування в аргументах опонента — ще одна грань логічної культури.

Продумана композиційно-логічна організація матеріалу є, по суті справи, програмування взаємодії з аудиторією, а мистецтво проблемного викладу — один з найбільш ефективних методів активізації творчих здібностей співрозмовників.



Література

1. Головин Б.Н. Основы культуры речи: Учебн. для вузов по спец. «Рус. яз. и лит.». – 2-е изд., испр. – М.: Высш. шк., 1988. – 320 с.

2. Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків, 1995.

3. Клюев Е.В. Риторика: Учебное пособие для вузов. – М., 2001.

4. Маркичева Т.Б., Ножин Е.А. Мастерство публичного выступления: Учебное пособие. – М.: Знание, 1989. – 176 с.

5. Поль Л. Сопер. Основы искусства речи. Ростов-на-Дону, издательство «Феникс», 1995. – 448 с.