41721 (Логічні основи ораторського мистецтва), страница 2

Описание файла

Документ из архива "Логічні основи ораторського мистецтва", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "иностранный язык" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "иностранный язык" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "41721"

Текст 2 страницы из документа "41721"

Умови логічності на рівні зв'язного тексту:

а) Логічність як якість мови залежить від того, наскільки ясно і правильно виражений мовними засобами зв'язок окремих висловлювань у тексті.

Помилки, що призводять до порушення мовної логічності за рахунок неправильного поєднання речень, що знаходяться поруч (чи за рахунок невиразності цього поєднання), — дуже розповсюджений випадок мовних логічних помилок. Наприклад: «На біофаку 8 кружків, що працюють при кафедрах. Багато з них існують уже більше 20 років». Що існує більше 20 років? Кружки кафедри? Тут неправильно виражено значеннєвий зв'язок цих двох висловлювань.

Є різні засоби вираження зв'язку самостійних речень у промові. Серед них — лексичні: лексичний повтор, вживання синоніма, використання анафоричного займенника. Важливим засобом вираження зв'язку між самостійними реченнями є сполучники, сполучні слова, вставні слова і словосполучення, що конкретизують характер значеннєвих відносин між реченнями, які знаходяться поруч.

Неуважність до сполучників як засобу зв'язку самостійних речень у тексті, вживання сполучних засобів, що не відповідають характеру значеннєвих відносин між реченнями, призводить до порушення логічності тексту, утруднює слідкування за авторською думкою.

«Факультет розбиває свою концертну програму на дві частини: у першій виконувалися класичні твори, у другій — сучасні пісні, виступ «Ренесансу». Може, така побудова програми і виправдана: є можливість показати, що на факультеті знають і класику, і сучасне мистецтво, але в першій частині було кілька зайвих номерів, програма трохи розтягнута. Особливо багато було танців. Однак виступ ансамблю «Евріка» показує, що на факультеті серйозно займаються хореографією, і в цьому напрямку зроблено чимало цікавих знахідок».

Цей уривок тексту з погляду логічності організований погано. За ходом думки автора стежити важко. Заважає цьому, наприклад, неправильне вживання деяких сполучників, що не сприяють тут розкриттю й конкретизації значеннєвих відносин між самостійними реченнями і частинами складного; семантика сполучника вступає в конфлікт зі значеннєвими відносинами, що дає контекст. Сполучник “але, проте” виражає допустиме протиставлення і повинен був поєднати речення, що повідомляє про явище, яке існує всупереч явищу, вираженому першим реченням. Але цього значення в тексті немає. Адже наявність зайвих номерів у програмі, її розтягнутість ніяк не пов'язані з її розподілом на дві частини. Логічно не мотивоване і вживання сполучника “однак”. Переходи, взаємозв'язок думок виражені дуже недбало, що і призвело до логічної недбалості й непослідовності тексту.

б) Позначення переходів від однієї думки до іншої — теж важлива умова створення логічної промови. І умова ця досить часто порушується.

в) Важливим засобом логічної організації зв'язного тексту є його членування на абзаци.

Абзац — це відрізок письмового тексту від одного нового рядка до іншого. У плані змістовному абзац служить вираженням закінченості частини цілого, окремої ланки в загальній динаміці думки і перехід до наступної частини, до наступної ланки думки. Правильно організовані абзаци суттєво допомагають стежити за логікою авторської думки. Невміння членувати текст на абзаци призводить до зниження логічності промови, помітно утруднює її сприйняття.

г) Істотним для оформлення тексту з точки зору його логічності є і вибір синтаксичних структур, адекватних характеру змісту, що виражається. Порушувати логічність можуть як невиправдане дроблення думки (через вираження її переважно простими реченнями), так і її зайва ускладненість (невмотивоване стягування в одне складне речення групи закінчених речень).

д) Логічність на рівні цілого тексту (а не його частин) залежить від його композиції, від методу організації змісту, що викладається.

Вже в давнину виникло уявлення про композицію як логіку розвитку теми ораторської промови. Існували різноманітні схеми композиційної побудови промови: двох-, трьох-, чотирьох-, п'яти- і навіть семичленні. Витримала іспит часом тричленна побудова, що найкраще створює відчуття цілісності викладу і, мабуть, найбільше відповідає природі речей. Промова не є, звичайно, механічним поєднанням цих частин, вона являє собою єдине, живе ціле, стрижнем якого є основна ідея і задум оратора.

Закони композиції тексту багато в чому визначаються конкретним жанром мовного добутку. Але тричленна побудова (вступ, основна частина, висновок) — майже універсальний закон побудови нехудожнього тексту. (Композиція художніх творів підкоряється більш складним законам і повинна розглядатися окремо.) Доповідь, лекція, наукова стаття, шкільний твір, пояснювальна записка, звіт, газетна стаття, нарис — усі ці види мовних творів тяжіють до тричленної побудови як найбільш вдалого способу організації змісту. Тричленна композиція найбільше відповідає логіці вираження думки.

Вступ, чи вставна частина, необхідні, щоб підготувати читача або слухача до сприйняття основного змісту, ввести його в тему повідомлення. Наявність вставної частини, що не містить основної інформації, виправдана і психологічно — читачу чи слухачу потрібен час, щоб мобілізувати, активізувати увагу, підготуватися до сприйняття найбільш важливої інформації. Структура вставної частини, її обсяг і питома вага в цілому тексті варіюються дуже істотно в різних типах мови, у різних мовних жанрах.

Основна частина розкриває головний зміст даного тексту. Ця частина найбільш значна за обсягом і найбільш значима, відповідальна в процесі комунікації. Логічна організація цієї частини, послідовність у розвитку думки і її викладі, доказовість положень, пов'язаність усіх висловлювань в єдине значеннєве ціле — усі ці вимоги логічного оформлення тексту тут максимально значимі.

Висновок добудовує композиційну рамку тексту: «Кінець промови повинен закруглити її, тобто пов'язати з початком», — писав А.Ф. Коні. Подібна характеристика функціональної ролі висновку в цілому тексті може бути віднесена не тільки до лекції (саме про структуру лекції говорив А.Ф. Коні), але й до інших мовних жанрів. Висновок підводить підсумки сказаному, намічає подальші перспективи розвитку теми й ін.

Цілісність і стрункість логічної організації тексту, чітко виражені переходи від однієї частини до іншої — усе це допоможе створити мовний твір органічно цільним, внутрішньо струнким і завершеним. Саме про таку цілісність чудово сказав Платон: «Усяка промова повинна бути складена, немов жива істота, — у неї повинно бути тіло з головою і ногами, причому тулуб і кінцівки повинні підходити один одному й відповідати цілому».

Логічність як загальна комунікативна якість властива будь-якому типу промови, тому що вона спирається на зв'язок мови-мислення, а закони мислення однакові для всіх людей і для всіх комунікативних ситуацій. Але виявляється ця мовна якість дуже специфічно — в залежності від конкретних умов комунікації. Своєрідно переломлюється логічність як мовна якість у тих структурно-функціональних варіантах промови, що називаються її функціональними стилями.

Вимоги, визначені для промови з боку її логічності, особливо високі в науковому стилі. Науковий виклад найбільш твердо підлягає законам логіки.

Науковий стиль промови існує як його структурно-функціональний варіант, що обслуговує сферу наукового спілкування. Наука є одним з найбільш ефективних способів добування нового знання про світ, однією з найбільш досконалих форм нагромадження і систематизації знань, досвіду, однією з найбільш економічних систем обміну знаннями в суспільстві, їхньої передачі й сприйняття.

Наукова діяльність містить у собі: 1) сам процес наукового пізнання, процес пошуку наукової істини, нового знання і 2) повідомлення результатів наукового пізнання, оформлення їх як мовного повідомлення для інших. Різноманітні форми наукової промови саме й існують як повідомлення про результати наукового пошуку, як мовне оформлення нового наукового знання. Передача нової наукової інформації повинна здійснюватися таким чином, щоб вона була зрозуміла, сприйнята іншими людьми (і звичайно, зі значно меншими витратами праці, ніж для самого дослідника) і визнана вірною.

Тому науковий опис звичайно імітує процес пізнання. Читач повинен як би пройти заново ті етапи, що пройшла думку вченого, йдучи послідовно від відомого до невідомого, від посилки — до висновку, від висновку як нової посилки — до нового висновку. Саме тоді результат, до якого приходить автор, буде для читача зрозумілим і переконливим. Ясно, що за таких умов опис повинен бути гранично логічним. Науковий опис ведеться в суворій відповідності із законами логіки, як мовна реалізація логічного мислення, тому що закони логіки універсальні, об'єктивні, є результатом узагальнення, відображення в нашій свідомості найбільш загальних властивостей, законів реальної дійсності.

Отже, логічність — одна з найбільш істотних якостей наукової мови. Науковий текст будується за принципом відкритої логічності, причому принцип цей виявляється і в організації плану змісту, і в оформленні плану вираження.

З погляду організації плану змісту це виявляється, наприклад, у тому, що наукова мова принципово безпідтекстна. Зміст наукового твору розкривається однопланово, лінійно. Будь-яка прихована логіка, алегорія, натяк тут заборонені. Весь обсяг змісту виражається безпосередньо в прямих значеннях мовних одиниць. Для порівняння: змістовний план художнього твору може являти собою досить складну систему «рівнів». У багатьох видах художньої промови за прямим, безпосереднім змістом вбачається другий змістовний план — найбільш істотний з погляду розкриття художньої ідеї. У науковому описі це принципово виключається. Правда, в окремих наукових творах можна зустрітися із порушенням цього принципу, коли, наприклад, у полемічній запальності автор не може приховати неприязного відношення до опонента, дозволяє собі іронічні випади, натяки. Іноді можна зустрітися з фактами прихованої полеміки, що може бути зрозуміло тільки «посвяченим», але це все в науковому стилі не загальне правило, а відступ від нього.

Відкрита логічність в організації плану змісту в науковому стилі вимагає, щоб зміст наукового твору сприймався однозначно усіма, щоб була виключена можливість різночитання, нерозуміння. Правильне, несуперечливе функціонування наукових понять, що позначаються науковими термінами, чітке й логічно правильне визначення понять, що знову вводяться, — неодмінні умови гарної наукової мови. «Визначайте значення слів — і ви позбавите світ від половини його оман» - це висловлення Декарта отримує особливу значимість, коли ми говоримо про наукову промову.

Принцип відкритої логічності в організації плану змісту виявляється і в особливостях актуального членування. Для наукової промови характерна особлива виразність обох компонентів актуального членування (порівн., наприклад, розмовну мову, для якої типове опущення теми у відповідних репліках діалогу). Орієнтація на логічну послідовність і повноту в науковому тексті майже виключає мовний еліпсис, і випадки неоформленості теми тут майже відсутні.

Оскільки науковий опис імітує процес пізнання, передає послідовний хід логічних міркувань автора, тут надзвичайно важлива організація актуального зв'язку висловлювань. Виразна актуальна розчленованість окремих висловлювань на тему і рему сполучається в науковому описі з особливою виразністю актуального зв'язку сусідніх висловлювань. Автор наукового твору повинен подавати нову інформацію як доказ, що спирається на фундамент відомого й логічно випливає з даних досвіду чи з міркування, із системи інших доказів, зіставлень і т.п. Ця опора на фундамент відомого, ця поступовість руху думки від даного до нового і виникає за рахунок змістовного (актуального) зв'язку сусідніх висловлювань. От чому цей зв'язок, істотно важливий для багатьох видів промови, для промови наукової істотний найбільшою мірою. Адже якщо порушиться цей змістовний зв'язок висловлювань, читач легко може упустити логічну ланку в ланцюзі міркувань і наукова інформація, що повідомляється, може бути неправильно сприйнята.

Актуальний зв'язок у науковому тексті виникає в результаті відтворення компонентів актуалізованого змісту першого речення в наступному (наступних). По-перше, змістовний зв'язок висловлювань може здійснюватися таким чином, що відомий з попереднього контексту зміст відтворюється в наступних реченнях у їхніх тематичних частинах. Це значить, що розвиток, динаміка тексту йде шляхом інтенсивного нагромадження в ньому абсолютно нової інформації за рахунок тематичних частин речень, що сполучаються.

Але змістовна співвіднесеність висловлювань може здійснюватися і за активної участі рем наступних висловлювань. Це значить, що відома, дана інформація відтворюється ще раз як комунікативно актуальна. Поява відомих змістів не тільки в темах, але й у ремах речень обумовлена специфікою наукової комунікації, у процесі якої, поряд з повідомленням абсолютно нових відомостей, здійснюється тлумачення, пояснення, ілюстрація попереднього змісту. За допомогою видів зв'язку цієї групи виробляється не активне нагромадження нової інформації в тексті, а варіювання, поглиблення, збагачення попереднього змісту. Розвиток тексту таким шляхом оптимально відповідає спрямованості наукового стилю — «доводити істину».

Наприклад: «Основна функція мови, головне її суспільне призначення — бути засобом спілкування людей. Саме за посередництвом мови люди забезпечують взаєморозуміння в процесі праці й побуту. За допомогою мови вони виражають і роблять доступними для інших свої думки, настрої і бажання». Тут у послідовних двох висловлюваннях відтворюється і тема, і рема першого речення. Рема першого речення розкривається, конкретизується в ремах другого і третього речень, а тема залишається незмінною у всіх трьох висловлюваннях.

Ці види актуального зв'язку висловлювань діють у науковому тексті одночасно, організовуючи його зміст як логічно стрункий і послідовний і разом з тим як доступний, доказовий, переконливий.

Але в різних жанрах наукової промови може бути більш активний один з них. Наприклад, у навчальних і науково-популярних творах автор частіше повинен застосовувати другий вид актуального зв'язку, а у власне наукових творах (особливо в малих жанрах і при тезуванні) актуалізується перший спосіб, коли майже кожне речення повідомляє нову інформацію.

Значеннєва координація висловлювань, що актуально сполучаються, виражається за допомогою лексичного повтору, займенникової чи займенниково-субстантивної заміни, синонімічної заміни й ін.