41646 (Лексика), страница 2

Спілкування між людьми відбувається не окремими словами чи словосполученнями, а реченнями, і конкретне значення кожного слова можна встановити лише в реченні, тобто через зв'язок його з іншими словами.

Властивість слова вживатися у різних значеннях називається - багатозначністю, або полісемією. В українській мові більшість слів належить до багатозначних, тобто є полісемічними.

Значна частина слів в українській мові є однозначними, або моносемічними. У період свого виникнення слово завжди має одне значення, тобто за походженням кожне слово однозначне, а здатність виражати різні значення насувається ним згодом. До однозначних слів належить більшість спеціальних наукових термінів (суфікс, флексія, синонім, підмет, іменник - мовознавчі; гіпербола, епітет, ямб, хорей - літературознавчі; бісектриса, периметр, радіус-математичні; бронхіт, грип, астма - медичні; малахіт, уран, кварцит - геологічні) та ін.; деякі назви деталей машин і механізмів (втулка, шестірня, шайба): назви окремих різновидів дерев, кущів, ягід, грибів, злаків тощо (береза, ялина, клен; бузок, жасмин; суниця, чорниця, ожина; підберезник, опеньок, сироїжка; жито, овес, ячмінь); назви тканин (батист, вельвет, бостон, шевйот); власні (Київ, Луцьк, Дніпро, Стир (річка), Україна, Франція? Карпати, Апенніни) та Ін. Проте й серед термінологічної лексики є багатозначні слова, Наприклад, корінь (у мовознавстві, ботаніці, медицині, математиці та ін.), операція (у медицині, військовій справі), реакція (у хімії, медицині, політиці), криза (в економіці, політиці, медицині).

У багатозначних словах одне з його значень є основним, або прямим, а решта - переносні, або непрямі. Пряме значення слова - це звичайна назва предмета, властивості, дії, стану. Пряме значення слова найчастіше буває первинним, тобто тим, що вперше стало назвою.

Переносні значення слів завжди пов'язані з прямим значенням. На основі переносного значення виникає метафора (від гр. metaphors - перенесення) - перенесення значень одних предметів на інші: Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою.. (Шевч.); Споночіло. Заснула хвиля у броді, заснув і присілок над бродом (Стельм,); метонімія (від гр. metonymia - перейменування): грав Лисенка; синекдоха (від rp. synekdoche - співпереймання) - вживання назви частини предмета у значенні його цілого.

Усі слова української мови становлять її словниковий склад. Він є найбільш рухливим, бо в ньому відбиваються усі зміни в житті суспільства. Проте переважна частина слів не реагує на різні зміни у суспільстві і зберігає свої первісні значення і сталий склад. До слів із стійким значенням належать слова, які можна об'єднати у такі групи:

1) назви людей за їхніми родинними стосунками: батько, мага, син, дочка, брат, сестра, дід. баба, дядько, тітка;

2) назви тіла: рука, нога, голова, око, вухо, палець, шия, лоб, щока;

3) назви явищ природи: земля, вода, вітер, дощ, сніг, сонце, день, ніч;

4) назви загальновідомих рослин: дуб, береза, верба, вишня, яблуня, жито, пшениця, гречка, буряк, мак, очерет, лобода;

5) домашніх і тварин: корова, теля, собака, свиня, курка, горобець, заєць, вовк, ведмідь, сорока;

6) приміщень і частин: хата, кімната, вікно, підлога, поріг, двері, стіна;

7) назви одягу і взуття: хустка, спідниця, плаття, штани, костюм, чоботи, черевики;

8) назви їжі і питва: хліб, каша, борщ, сир, пиріг, вареник, пиво, квас, кисіль;

9) назви меблів: стіл, стілець, лава, ліжко;

10) назви знарядь і процесів праці: сокира, молоток, коса, граблі, плуг, косити, жати, орати, читати, писати;

11)назви почуттів людини: радість, горе, щастя, етрол; гнів, ненависть;

12) назви ознак: добрий, тихий, зелений, білий, великий, малий, свіжий;

13) назви числових понять: один, два, три, чотири, десять, тридцять, сорок, тисяча, кілька, декілька;

14) назви абстрактних понять: життя, питання, воля, щастя, доля, характер, совість.

Більшість цих слів є нейтральними із стилістичного погляду і вживаються у різних функціональних стилях мови. Вони належать до загальновживаної лексики, бо зрозумілі кожній людині, яка володіє українською мовою. До загальновживаних належать і ті слова, які є назвами нових речей і понять, що широко побутують у суспільстві (електрика, телевізор, холодильник, стінка, диван, тюль тощо).

У словниковому складі української мови є значна частина професійної лексики, яка пов'язана з назвами різних знарядь, матеріалів, процесів виробництва. У кожній галузі виробництва, професійній діяльності створюється своя лексика. Наприклад, слова іменник, підмет, словосполучення вживаються в мовознавстві; урок, педрада, дидактика - в педагогіці; метан, азот, пропан - у хімії; плуг, леміш, чепіга, зяб, розора - в сільському господарстві та ін. Ця лексика міститься у тлумачних термінологічних словниках.

Терміном називається спеціальне слово, що вживається для найменування конкретного поняття з якоїсь галузі знання.

У словниковому складі української мови є значна частина діалектизмів, тобто слів, які вживаються лише на якійсь території України: портовина - скатертина, городник - лопата для копання, боцян – чорногуз.

Діалектизми не входять до лексичного складу української літературної мови, але використовуються у художніх творах для передачі життя і мови людей певної території.

Власне українська лексика є кількісно найбільшим шаром у словниковому складі української мови. Власне українські слова виражають специфіку української мови тобто те, чим вона на лексичному рівні відрізняється від інших слов’янських мов. Переважна більшість власне українських слів виникла на основі лексичного складу давньоруської і спільнослов'янської мов. Ці слова за будовою частіше є похідними (баритися, батьківщина, заздалегідь, карбованець, лелеко, панувати,, самітність, щодня, чемність).

Власне українські слова мають різні значення: називають предмети, явища природи, життя і побут людей, їхню виробничу діяльність тощо: гай, смуга, тато, жовтень, січень, галушка, багаття, мрія, відродження, незалежність, щоденник, зупинка, наступний, хурделиця, сівба, чересло, бандура, вареники, прапор, сіяч, вихователь, хвіртка, долівка, горище, повітка, дровітня, затірка, капусняк, кваша.

Специфічність власне української лексики зумовлюється насамперед вживанням особливих іменникових суфіксів:

-ин(а): година, хвилина, тканина;

-ин(и); відвідини, роковини, заручини;

-амин(а), -яним(а): біганина, стрілянина;

-щин(а), -ччин(а): Київщина, козаччина;

-ник, -ниц(я): візник, заступник, заступниця;

-івник, -юшщ(я), -ааьник, -альнигЦя), -шіьник, -ипьниц(я): газівник, фрезерувальник, формувальниця, волочильник;

-ець: правець, пролювець, швець;

-к(а) (для жіночого роду): вчителька, лікарка, організаторка;

-ій,- водій, носій;

-ень: красень, велетень;

-ань: здоровань, горбань;

-ищ(е)? днище, горище, дідище, бабище;

-от(а): голота, німота;

-анн(я), -енн(я): змагання, бачення, світіння, розуміння.

Ознакою власне української лексики є подовження попередніх приголосних в іменниках середнього роду на -я; гілля, волосся, знання, безлюддя, завзяття.

До власне українських слів належать також ті, що утворені за допомогою префіксів су- (сузір'я, суміш), перед- (передвісник, передмова), між-, межи- (мшгір'я, межиріччя), по- (поверх, подвір'я), пр- (призвище, прізвисько, прірва).

Словниковий склад української мови весь час змінюється, оскільки змінюються окремі предмети і явища, які оточують людину. В мові відбувається два протилежних процеси - одні слова у словниковому складі з'являються,, а інші зникають. Це відбувається поступово. Нові і застарілі слова вживаються у мові рідко, тому їж відносять до пасивної лексики.

Застарілі слова є двох типів. Одні з них називаються історизмами, а інші архаїзмами (від гр. archaios - старовинний, давній). До історизмів належать назви предметів і понять, що вийшли з ужитку: жупан, намітка, очіпок, соха, ступа, прач, сагайдак, пістоль,, шеляг, корець, дворянин, підпасич, урядник, хорунжий, земський.

Історизми вживаються або у спеціальній історичній літературі, або в художніх творах, коли треба, відтворити певну історичну епоху. Вони не виконують якоїсь стилістичної функції, а є нейтральними словами, тобто назвами речей, явищ, процесів тощо, які вживалися у певний історичний час.

Архаїзми - це ті слова, що позначають існуючі й нині предмети, явища, процеси, але з якихось причин перестали активно вживатися у мові чи й зовсім зникли з її словника, бо були замінені іншими словами (зріти - бачити, вия - шия, ланіти - щоки, перст - палець, уста - губи). Проте ці слова нерідко зживаються в художній літературі з певною стилістичною метою.

Неологізми - це нові слова (від гр. neos - новий і logos - слово). Вони з'являються у мові разом з виникненням нових предметів_} явищ, понять, процесів у суспільному житті. Неологізми поповнюють словниковий склад і є неологізмами до того часу, доки не входять до загальновживаної лексики. Наприклад, не так давно слова телевізор, магнітофон, сервант, холодильник були неологізмами, а тепер стали загальновживаними, тому до неологізмів їх уже відносити не можна. Причини виникнення неологізмів можуть бути різні. Найчастіше вони з'являються як назви нових предметів, явищ, процесів. Такі неологізми є загальнонародними. Але є й інші неологізми - авторські. Такі неологізми утворюються окремими авторами з певною стилістичною метою і вживаються як художній засіб. Вони, як правило, не стають загальновживаними.

Індивідуальні авторські неологізми ще називаються оказіональними (від лат. occasionalis - випадковий).

Нових слів у мові виникає значно більше, ніж зникає старих, тому словниковий склад її постійно збагачується.

В сучасній українській мові, крім окремих слів, є стійкі словосполучення, які називають фразеологічними зворотами, або фразеологізмами (від гр. phrasis - звороти мови).

Наприклад: бувати в бувальцях - мати досвід, за тридев'ять земель - далеко, товкти воду в ступі - повторювати одне О те ж, без царя в голові - нерозумний, заморити черв'яка - трохи поїсти,

Фразеологізм найчастіше буває переосмисленням вільного поєднання елів. Зіставмо два речення: Гілки спружинили і вдарили по руках і Чоловіки вдарили по руках і мирно розійшлися. У першому реченні вираз вдарили по руках є вільним словосполученням, усі слова в ньому вжиті в своєму прямому значенні. Цілісне значення словосполучення зумовлене значенням тих слів, які до нього входять. У другому реченні цей вираз утратив своє первісне значення і вживається у новому переносному значенні - погодилися з чимось, дійшли згоди. Слова, що входять до складу вільного словосполучення, легко поєднуються з іншими словами (пор.: вдарити по ногах, по пальцях, по голові та ін.). Основна особливість фразеологізму полягає в тому, що він, незалежно від того, скільки слів до нього входить, виражає одне поняття і вживається у мові як готова одиниця: собаку з'їв - досвідчений, содом і гоморра - безпорядок, ловити гави - бути неуважним, нема живої душі - безлюдно, немалий світ - далеко, впасти духом -зневірилися, носа не показувати - не появлятися та ін.

Фразеологічні звороти широко використовуються у мовленні, надаючи йому емоційності, вони можуть передавати додаткові відтінки жарту, іронії, насмішки, осуду, дорікання тощо.

За злитістю компонентів (слів), які входять до стійких словосполучень, фразеологізми поділяються - на фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

До фразеологічних зрощень належать такі, загальне значення яких не випливає із значень тих слів, які входять до фразеологізму; за ніс водити - обманювати, брати під обстріл ~ критикувати когось, зарубати на носі - запам'ятати, на ноги поставити - виховати до дорослого віку та ін.

До фразеологічних єдностей належать такі фразеологізми, переносне значення яких певною мірою мотивується значенням тих слів, що до них входять: крапля в морі -небагато, тримати камінь за пазухою - мати злість на когось, замилювати очі - обдурювати, замітати сліди - приховувати, знищувати .щось, запиватися слізьми - безутішно плакати та ін.

До фразеологічних сполучень належать такі стійкі звороти, які характеризуються деякою самостійністю складових компонентів. Центральне слово в них є стійким і не може бути замінене іншим, а залежні слова можуть мати взаємну заміну: порушити питання (справу); здобути перемогу (отримати, мати, одержати); приступити до роботи (розпочати, почати).

Завдання 3. Творча робота

Запишіть назви українською мовою. Складіть невеликий текст, характерний Вашому професійному спілкуванню, використовуючи деякі з наданих назв.

Мадрид - Мадрид

Бразилия - Бразилія