38843 (Українська преса на західноукраїнських землях по Першій світовій війні)

Контрольна робота

на тему: Українська преса на західноукраїнських землях по Першій світовій війні

По першій світовій війні українська преса на західноукраїнських землях виступає речником національних інтересів у боротьбі з польським змаганням до опанування цих земель. Одночасно з тим стоїть вона на ґрунті об'єднання всіх українських земель і національно-культурного всеукраїнства, що вилилося і оформилося в акті 22 січня 1919 р.

У житті української преси ця доба визначається в першу чергу припиненням старшого щоденного органу, яким було „Діло", що сталося по відступі зі Львова українських військ і влади 29.IX. 1918 р. Цього ж дня до редакції з'явилися польські військові жандарми з писемним припорученням генерала Розвадовського: газету закрити, редакторів придержати до дальшого зарядження, друкарські черенки забрати в користь польських військ, а машини здемонтувати.

Щойно в 1920 р. замість „Діла" починає виходити „Українська Думка", а 1921 р. за редакцією М. Струтинського — „Український Вістник". Року 1922 виходить „Громадський Вістник". Виходить він за редакцією О. Кузьми до 31.VIII. 1922, а з 1.ІХ. 1922 відновлюється „Діло".

„З теперішнім відновленням, — писала редакція, — вступає „Діло" в 40-й рік свого існування, вступає з гордістю на свою минулу працю"... Та не довго довелося протриматися. Всього два місяці. З кінцем жовтня 1922 р., незважаючи на тяжкий стан здоров'я головного редактора Ф. Федорціва, який мав гострий катар легенів, було його заарештовано. За ним пішли до арештів та в'язниць його заступники і ближчі співробітники: М. Струтинський, М. Голубець, Р. Голіян та інші. А З.ХІ. 1922 р. „Діло" закрито. З 2.1. 1923 р. його знову заступив „Громадський Вістник", який виходив до З.ІХ. 1923 р., коли відновлено знову „Діло".

На цю ж добу припадає вихід таких органів як газета „Вперед", що виходила тричі на тиждень як третій річник соціал-демократичного напрямку, перше число якого за редакцією проф. Буняка появилося у Львові ще 27.ХІ. 1918 р.; щоденник „Добра Новина" як орган теж української соціал-демократичної партії, що виходила в мовах українській і польській; тижневик громадського життя „Будуччина" і врешті побратим „Діла", що 1918 р. вступив в 32-й рік свого життя, а саме — „Свобода", яка виходила за редакцією М. Струтинського.

З переходом української влади до Станіславова, перейшла туди і „Свобода" як тижневий орган Народного Комітету. Тоді ж у Станіславові почав виходити „Народ", як щоденник Української радикальної партії, при участі М. Шаповала, М. Євшана, В. Пачовського і за редакцією М. Балицького. Другим щоденником була тут „Республіка" за редакцією І. Кревецького. Тут же виходили ще щоденник „Нове Життя", тижневик „Воля" та „Станиславівський Вістник".

З провінціальної преси цього часу можна згадати в першу чергу „Золочівське Слово", що визначалося широко поставленою, як на той час, інформацією. Виходило двічі на тиждень з листопада 1918 р., передавши на початку 1919 р. редакцію до рук М. Голубця. У Бережанах виходить тижневий „Бережанський Вістник", як орган повітової Національної Ради, за редакцією М. Західного; у Чорткові — селянський часопис під назвою „Наша Земля"; у Коломиї — „Покутський Вістник", що появлявся двічі-тричі на тиждень, та „Січовий Клич" — тижневик Українського Січового Союзу, у Перемишлі — тижневик українського робітництва під назвою „Українська Робітнича Газета" та „Український Голос", що протримався до пізніших часів; у Тернополі політично-економічний щоденник „Українські Вісті" за редакцією Ф. Булата та інші.

Всі ці органи чутливо прислухалися до проявів національно-політичного життя доби. Крім згаданих оглядів політичного життя на українських землях і за кордоном такі органи як „Громадський Вістник" і „Діло" звертали пильну увагу на місцеве життя, даючи йому спеціальні додаткові сторінки, назвавши їх „Вістниками". Так появилися „Станиславівський Вістник", „Тернопільський Вістник", „Чортківський Вістник", ба, навіть „Волинський Вістник". Тут же були заведені сторінки-вісники: літературний, економічний, спеціально — жіночий. Крім того появилося тут чимало цінних праць та оглядів на теми історичні, літературні, шкільництва, музейництва, мистецтва, української журналістики, національно-політичні тощо. Досить згадати з них хоч би кілька таких: „Українська справа на міжнародному конгресі двісті років тому (1728)" І. Борщака; „У справі методики національно-визвольної боротьби" О. Бочковського; „Літературно-Науковий Вістник" М. Рудницького та багато інших.

Умови, в яких довелося існувати українській пресі з перших же днів польської влади на українських землях, характеризуються низкою фактів ліквідації поодиноких органів та ув'язнення редакторів і тими конфіскатами, що сипалися з боку прокуратури. Але цього не було досить. На сторінках поодиноких органів залишилися факти, що свідчать про те, наскільки була утруднена стежка українській пресі до її читачів і передплатників.

Та незважаючи на всі труднощі, українська преса Галичини щодалі тим все міцніше ставала на ґрунті захисту національних змагань і народних інтересів. Упродовж часу від історичного дня, коли Радою амбасадорів вирішено долю галицько-українських земель (1923), до приходу совєтської влади 1939 р., поруч з органами національно-політичними та інформаційного характеру, пощастило українській пресі охопити собою всі галузі українського життя.

Крім вже згаданих національно-політичних органів („Діло", „Вперед", „Земля і Воля" та інші) народжуються нові та відновлюються старші, що стають речниками поодиноких політичних угруповань, партій чи течій. Разом із політично-інформативними органами приступають вони до видання також часописів ідеологічного характеру, як також додатків чи окремих видань, що ставлять своїм завданням організацію суспільної думки в дусі своєї ідеології. Так, Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), стоячи близько до „Діла", продовжує видання тижневої „Свободи". Українські соціалісти-радикали відновляють „Громадський Голос", а потім починають видавати такі ідеологічні органи, як „Проти Хвиль" (1928-1929) та „Живе Слово" (1939). При „Громадськім Голосі" починають виходити, як додаток, „Молоді Каменярі", що пізніш стають органом руханково-спортової ор¬ганізації „Каменярів". При ньому ж („Громадському Голосі") починає в тридцятих роках виходити літературний додаток під назвою „Сніп".

Міцно стоячи на засадах, покладених М. Драгомано-вим, продовжують традицію своїх попередників „Громадський Друг", „Народ", „Життє і Слово" та інші. Під вправною редакторською рукою М. Стахова та О. Павло-ва здобули ці органи популярність серед ширших кіл українського селянства та поступової молоді.

Роблять спробу відновити свою пресу також і українські соціал-демократи, що після розбиття партії і захоплення комуністичним крилом її органів „Вперед" та „ Земля і Воля" опинилися у тяжкому організаційному становищі. Ці спроби виявилися в появленні кількох органів, що мали короткий вік. Були ними „Вперід" та „Робітнича Трибуна", як також одноднівки „Робітнича Думка" (1924) та „Робітниче Слово" (1938), якого вийшло двоє чисел.

Українські націоналісти, згуртовані в „Українській Військовій Організації" (УВО), а потім в „Організації Українських Націоналістів" (ОУН) та групи, що ближче стояли до них, приступають у 1923 р. до видання часопису „Заграва" як органу Української партії національно-робітничої. Пізніш виходять такі органи націоналістичного напрямку як „Вісті", „Наш Клич", „Голос Нації" і, врешті, тижнева газета „Голос" у виданні Б. Кравціва, змінюючи один одного внаслідок адміністративних впливів.

Під час виборчої кампанії до Сейму 1935 р. почала виходити у Львові газета „Рідний Грунт". Був це тижневий орган націоналістичного напрямку, що в гострій, а часом і в нестриманій формі, виступив проти всього політично-організованого українського суспільства. Його наступником пізніше виявив себе „Авангард", що виходив у Коломиї в 1937—1938 рр., і своїми виступами, як формою, так і змістом, перевищив свого попередника. В цих же роках (1936) почав був виходити, подібний згаданим, декадник-газета під назвою „Фронтом", що голосився до націоналістичного напрямку та ставив своїм завданням „боротьбу з комунізмом, марксизмом і матеріалізмом".

Поруч з цими органами з 1935 р. починають виходити часописи організації, що виникла під проводом Д. Палієва, колишнього члена УНДО під назвою Фронт Національної Єдності (ФНЄ). Були це щоденна газета „Українські Вісті" за редакцією Д. Гладиловича та тижнева газета „Батьківщина". Пізніш появилося кілька чисел ідеологічного органу ФНЄ під назвою „Перемога", одним з визначніших співробітників якого став Іванейко (псевдонім Шлемковича).

З органів національно-клерикальної думки першою була „Нова Зоря", що почала виходити з 1926 р. двічі на тиждень як орган Української католицької організації, редактором якої став О. Назарук. Своїм політичним настановленням орган цей часом консолідувався з напрям-ком сучасного гетьманського руху. З 1927 р. починає виходити тижнева газета під назвою „Правда", яку видає Інститут Непорочного Зачатія.

Орган націоналістів „Голос Нації" (38. XI) присвятив цьому часопису статтю О. Бойдуника, в якій автор, торкаючись способу ведення його, зайняв гостро негативне становище.

Обидва ці органи відбивали національно-політичне становище, що його займав єпископ Хомишин. В 1928 і 1931 рр. поруч з цими органами народжуються органи, що йдуть під впливом і за допомогою митрополита А. Шепти-цького, відбиваючи його національно-політичне наставлення і думки. Були це ілюстрований тижневик під назвою „Неділя", що під вправною журналістичною рукою Р. Голіяна здобув в українській журналістиці одно з поважних місць, та „Мета", що стала тижневим органом „Української Обнови". Разом з цими органами йшов по лінії національно-релігійній орган українських євангеликів-лютеран під назвою „Стяг", що виходив у Станіславові.

Думки і національно-політичні наставлення сучасного гетьманського руху почала була заступати газета „Хліборобський Шлях", яка одного часу злилася була з „Батьківщиною", а пізніш перетворилася в журнал під тією ж назвою. Поодинокі члени цього руху співпрацювали і в органах ФНЄ.

Розвинули свою пресову акцію впродовж тридцятих років, головним чином, також течії, що відбивали совєтофільське і комуністичне наставлення частини українського суспільства. Були це такі газети: „Наша Земля", „Сель-Роб", „Світло", „Наше Слово", „Сила" тощо. Врешті, тижнева газета новоутвореної Української партії праці під назвою „Праця"; тижневик, а потім двотижневик політичної незалежної думки „Рада" (орган послідовників Петрушевича-диктатора); тижнева газета українського міщанства „Слово" та ін. Із загальноінформаційних часописів цього періоду треба згадати спробу видання таких як щоденник „Час", що в 1931 — 1932 рр. виходив у Львові за редакцією М. Голубця, та „Як на долоні" — двотижнева газета, що в кінці 1937 р. почала була виходити у Львові за ред. Ю. Шкрумеляка та О. Боднаровича. Розвинутися і довше вдержатися цій газеті не пощастило, незважаючи на добре задуманий план подавання інформацій для своїх читачів. З причин матеріального характеру вже по кількох числах вона мусила припинити своє існування.

Крім цих часописів з 1930 р. виходила селянська тижнева газета під назвою „Нове село" з додатком „Колосся", як також такі: „Прапор" (1923—1924), „Українська Рада" (тижнева) за редакцією Струтинського, „Слово правди" (1932) та інші.

Окреме місце в житті і розвитку української преси західноукраїнських земель займає створене І. Тиктором видавництво „Українська Преса", оперте на комерційний грунт і розраховане на масового читача. До 1933 р. стояло це видавництво в тісному зв'язку з УНДО. Пізніш відійшло з метою зайняти незалежне, як думалося, загальноукраїнське становище.

Найстаршим часописом цього видавництва був „Новий Час", перше число якого появилося 1.ХІ. 1923 р. Спочатку виходив двічі на тиждень, потім що другий день, а з 1.1. 1932 р. став щоденною газетою. Розвинувши видавничу акцію, почав давати цінні додатки, з яких особливого значення придбала „Історична Бібліотека", в якій появилися такі цінні видання: „Велика Історія України", „Історія української культури", „Історія українського війська", що починаючи з 1934 р., виходила місячними випусками, та „Велика всесвітня історія", яку не дали закінчити події, що наступили з кінцем 1933 р.

Другим масовим часописом цього ж видавництва була ілюстрована тижнева популярна газета під назвою „Народня Справа", що почала виходити з 21.Х. 1928 р. За короткий час став цей часопис одним із найбільш поширених, зібравши понад 30.000 передплатників. Прислужилася цьому, до певної міри, нова практика у виданні часописів, а саме - видача точним передплатникам допомоги за впалу худобу та погорільцям. Цим здобула „Народня Справа" в широких колах жартівливої назви — „коров'ячої газети". Але й крім цих допомог, за час від 1929 р. часопис дав читачам низку добрих книжечок, а з 1937 р. почав видавати бібліотеку під назвою „Рідне Слово".

З кінцем 1932 р. (29.ХІІ) те ж видавництво видає третю газету: ілюстрований двотижневик під назвою „Наш Прапор" з щомісячними книжками „Українська Бібліотека". Від 1935 р. починає виходити при „Нашому Прапорі" квартальник „Аматорський Театр" (драматичні твори для вистав тощо), а в 1937 р. — „Музична бібліотека". Розгортаючи свою діяльність і давши ще часописи для дітей („Дзвіночок") та гумористичний („Комар"), видавництво „Українська Преса" накреслило широкий план на майбутнє, якого з приходом подій кінця 1939 р. вже не судилося здійснити.

Крім згаданих центральних органів, що появилися у Львові, чимало газет інформаційно-громадського характеру виходило впродовж цієї доби також на провінції. Згадати хоч би таку з них як „Український Голос", що виходив у Перемишлі. Там же виходив „Український Бескид". Обидві були подекуди під впливом національно-клерикальних кіл українського суспільства.