38601 (Культурна проблематика на регіональних ЗМІ), страница 2

Утім, він підтвердив, що вказана тематика й надалі посідатиме чільне місце, оскільки газета, хоча й задумана як комерційний проект, має і просвітницьку місію. Юрій Василенко впевнений, що навіть у такому національно знівельованому регіоні, як запорізький, «ПРОСТО» зможе знайти свого читача, але його треба добре шукати. Редакція розраховує десь за рік вийти на наклад 12-15 тисяч, що забезпечить невелику прибутковість (наразі наклад 5 000 примірників).

Залишається додати, що така газета у Запоріжжі вкрай потрібна і вчасна. Звичайно, вона не зможе бути противагою тій войовничій медіабільшості, яка висвітлює гострі проблеми національної історії, політики тощо виключно з голосу «регіоналів» та їх попутників. Але вона зможе надати читачеві бодай альтернативну точку зору на питання голодомору й ОУН-УПА, на НАТО і статус державної мови. До речі, щодо мови, «ПРОСТО» можна вважати символічною відповіддю на рішення обласної і міської рад про надання російській мові статусу регіональної.

Вже у перших випусках цієї газети, редакція не змогла обійти культурологічну тематику стороною і розповіли про дуже несподівану сторону козацьких бойових мистецтв – бойове мистецтво незрячих бандуристів. Розповідь представлена учасником клубу “Спас”: “Говорячи сьогодні про відродження національних єдиноборств (бойовий гопак, спас, хрест, інші), було б несправедливо обминути костурець - традиційну боротьбу українських незрячих співців. «Хіба така існує?» недовірливо запитаєте Ви.

Адже у нашій свідомості людська незрячість природньо викликає жалість і ототожнюється лише зі слабкістю та немічністю. На перший погляд дивним здасться, нащо кобзарям було мати власну систему оборони, коли завжди великим гріхом вважалося навіть насміятися над незрячою людиною. Більше тою. традиційною системою родових «табу» такі кривдники зазвичай каралися суворим громадським осудом. Важко заперечити сказаному, та не варто забувати, що у кожному суспільстві завжди вистачає ницих людей, готових на все задля наживи. Незрячі співці могли становити заманливу ціль для такою контингенту, адже посідаючи в ієрархії т. зв. «просящої братії» найвище становище, вони мали і заробітки вищі, ніж у простих жебраків. Становлячи іноді значні для простолюду суми, ці заробітки, за дослідженнями Гната Хоткевича. нерідко викликали неприховану заздрість у злодіїв. Та коли навіть від людей не було загрози, мандрівний співець мусив був щомиті готовим до нападу зграй хазяйських собак, яких колись не прив'язували. (Кожен, хто потрапляв у такі ситуації, знає, наскільки важко вирватися неушкодженим з собачих щелеп). Тож, логічно, що задля фізичного виживання співоцький стан повинен був уміти себе захищати.

«Ти думаєш, ми були беззахисними?» - запально говорив мені останній харківський кобзар старої генерації Анатолій Захарович Парфіненко. Не дочікуючись відповіді, співець продовжував: «І всі так думають, і хай так собі думають далі. Ми ж були сильними: і коли всі разом, і коли поодинці. Палиця й ніж, а ще хитрість допомагали нам утихомирити і блатнячка і... міліціонера...» І далі, на мій подив, розповів декілька прикладів «сліпенької помсти» над запопадливими представниками виконавчої влади у 30-х роках ХХ-го сторіччя... «Щоб вижити на білому світі, нашому темному на очі брату треба було вміти і битися і молитися - говорив далі кобзар. Особливо, коли нам зав'язали світ всякими постановами і УТОСом, а найгірше, коли заборонили винаймати поводарів...» На моє запитання, чи була у кобзарів якась своя особлива боротьба, Анатолій Захарович лаконічно відповідав: «Не боротьба, а костурець». Коли ж я почав глибше допитуватися, кобзар чомусь знітився і перевів розмову на іншу тему...”

Отже, у нашому невеличкому дослідженні ми спробували охопити і рзмаїття культурологічної тематики в запорізьких ЗМІ і зробити їх огляд.

ВИСНОВКИ

Культурологічна тематика в ЗМІ нашого краю представлена дуже широко. Це, по – перше зумовлено тим, що наша область має давню історію, є концентрацією козацької та православної культури. Південь України був заселений різними племенами, які в різні історичні епохи залишили свій слід, про що свідчать розкопки на території о. Хортиця, курганів.

По-друге, запорізький край багатий талановитими людьми. І це не відноситься тільки до минулого. Зірки танцю (Влад Яма), зірки популярної, джазової, бардівської пісні також народились у Запоріжжі, навчались тут своїй майстерності. Ось і зараз на пісенний конкурс Євробачення їде дівчина, яка навчалась співати та писати пісні в гуртках Запоріжжя.

Ще одним з факторів розвитку культури в нашомі місті є і розвинена галузь будинків культури, музеїв, які, хоч і переживають не найкращі часи, але завдяки ентузіазму творчих працівників, дарують дітям своє вміння, а глядачам та слухачам - задоволення і наснагу. Не можна не згадати, наприклад, нещодавне День народження колективу народного танцю “Славутич” (30 років) і його молодшого підрозділу “Барвінок”. Не тільки прекрасний народний танець стурбував глядачів, а й тот факт, що майже 700 дітей, підлітків і дорослих приймали участь в діяльності цього колективу!

Багато уваги в ЗМІ нашої області приділяється і архітектурним пам’яткам Запорізькою області, яких тут дуже багато, адже Запоріжжя – це нащадок міста, яке має дореволюційну історію і цікавого тут зберіглося чимало.

І, звичайно, велику кількість телепередач і друкованих матеріалів займає проблематика, пов’язана з гордістю нашого краю – козацтвом і о. Хортиця.

Сподіваємось, що проведений аналіз досить повно та неупереджено висвітлює питання культурної проблематики на регіональних ЗМІ Запорізької області.

ЛІТЕРАТУРА

1. Индустриальное Запорожье. – 2010. - № 35. – С.9-10

2. Индустриальное Запорожье. – 2010. - № 36. – С.5-7

3. Индустриальное Запорожье. – 2010. - № 37. – С.4

4. Запорізька Січ. – 2010. - № 14. – С.11-12

5. Запорізька Січ. – 2010. - № 18. – С.8

6. Запорізька правда. – 2010. - №9. – С.7

7. Просто. – 2010. - № 3. – С. 4