38474 (Аналітичні жанри), страница 2

Описание файла

Документ из архива "Аналітичні жанри", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "журналистика" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "журналистика" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "38474"

Текст 2 страницы из документа "38474"

Рецензія. Слово «рецензія» латинського походження («recensio») і в перекладі означає «перегляд, повідомлення, оцінка, відгук про що-небудь». Можна сказати, що рецензія – це жанр, основу якого складає відгук (насамперед – критичний) про твір художньої літератури, мистецтва, науки, журналістики тощо. В якій би формі не був даний такий відгук, суть його – виразити відношення рецензента до досліджуваного твору. Відмінність рецензії від інших газетних жанрів відображається насамперед у тому, що предметом рецензії виступають не безпосередні факти дійсності, на яких засновані нариси, кореспонденції, замальовки, репортажі і т.п., а інформаційні явища – книги, брошури, спектаклі, кінофільми, телепередачі

Основу рецензії складає аналіз, тому необхідно, щоб він був всебічним, об'єктивним. Автор рецензії повинен уміти помітити в аналізованому твору те нове, що може стати «центром», навколо якого будуть «обертатися» його думки, його судження. Дуже часто рецензенти зосереджують свою увагу на переказі сюжетних ліній твору, вчинках персонажів. Це не повинно бути самоціллю. Тільки в тому випадку, якщо такий переказ органічно вплетений у канву аналізу, він стає виправданим. Особливо невдалим такий шлях резензування буде тоді, коли аудиторія добре знає твір про який йде мова.

Стаття. Жанр статті є головним в аналітичній журналістиці. Поняття «стаття» походить від латинського слова «articulus» і означало спочатку теж саме, що і «суглоб», «член», «частина Цілого». Це пояснює, чому в журналістській практиці будь-яка окрема публікація, будучи частиною, наприклад, усього тексту газетного номера, може бути названа «статтею». Не випадково також, що, мабуть, за винятком коротких повідомлень, статтями називають величезне число публікацій різних жанрів. Але коли мова заходить про цілком визначений жанр «стаття» (у вузькому змісті цього слова), то під нею розуміють публікації, що аналізують деякі ситуації, процеси, явища, що лежать у їхній основі, закономірні зв'язки з метою визначення їхньої політичної, економічної чи іншої значимості і з'ясування того, які позиції варто зайняти, як поводитися, щоб підтримати чи усунути таку ситуацію, такий процес, таке явище.

Ще точніше можна визначити статтю як жанр призначений насамперед для аналізу актуальних, суспільно значимих процесів, ситуацій, явищ і керуючих ними закономірностей. Аналітичне обговорення предмета в статті повинно бути проведене так, щоб читачі могли, використовуючи публікацію, міркувати далі над цікавлячими їх питаннями. Таким чином, можна говорити про особливу функцію статті. Вона полягає в тому, що стаття пояснює читачам як суспільну, так і особисту значимість актуальних процесів, ситуацій, явищ, їхні причинно-наслідкові зв'язки, й у такий спосіб ініціює читацькі міркування, дії, зв'язані з предметом відображення в публікації. Крім того, вона звертає увагу аудиторії на ті завдання, проблеми, що виникають у зв'язку з описуваними ситуаціями, показує, які стратегічні чи тактичні інтереси маються в тих чи інших учасників цих ситуацій. Вдала стаття створює реальне представлення про актуальну ситуацію, є основою для виготовлення ідей, імпульсів, що випереджають вживання практичних заходів.

Огляд. Визначальна ознака жанру огляду – єдність наочного висвітлення суспільних подій і думки оглядача, що глибоко проникає у суть процесу, ситуації. Це стає ясним у ході визначення функції і предмета огляду. Обдивлятися – значить спостерігати й обмірковувати замічене (але аж ніяк не любуватися їм). В огляді яскраво виявляється позиція журналіста. Оглядач повинен:

збуджувати інтерес аудиторії, розповідати їй про події, процеси, що відбуваються в суспільному житті;

відстоювати передові точки зору і сприяти удосконаленню «особистої стратегії» громадян;

виявляти в явищах їх сутність, показувати протиріччя дійсності;

через з'ясування сутнісних зв'язків, визначення лінії розвитку явищ, прогнозувати, осмислювати хід суспільного розвитку;

· сприяти практичному рішенню проблем суспільства.

Визначення цих функцій жанру допомагає змалювати загалом предмет огляду. Його складають загальні питання політики, економіки, характерні соціальні явища і тенденції їхнього розвитку, питання способу життя і міжлюдських стосунків і багато чого іншого. Предметом огляду можуть бути ідеї, що взяті з філософії, історії, літератури. Для предмету огляду характерний просторово-часовий чи тематичний зв'язок явищ, що оглядаються. Не випадково огляди мають строгу періодичність виходу у світ (щоденні, щотижневі, щомісячні). Вони як би підбивають підсумок визначеного періоду життя, діяльності в тій чи іншій сфері суспільного буття. Саме зазначена особливість зв'язків предмету огляду дозволяє головним чином відрізнити огляд від статті (для предмета останньою характерною рисою є причинно-наслідковий зв'язок відображуваних феноменів).

Оскільки огляди публікуються з визначеною періодичністю, то це позначається і на виборі тем, характері, глибині аналізу. Чим рідше публікуються огляди, тим більше в автора можливостей знайти в потоці подій факти, найбільш цікаві для аудиторії, проаналізувати їх, узагальнити. Разом з тим тривалі проміжки часу між виходами оглядів призводять до того, що аудиторія вже досить багато знає про ті події, що стають предметом огляду, з оперативних публікацій (репортажів, звітів, кореспонденції й ін.). Це припускає, що оглядач, що має досить часу для міркування, аналізу, може знайти в цих подіях взаємозв'язок, ще невідомий аудиторії, що залучить її увагу до опублікованого огляду.

Прогноз. Становлення жанру «прогноз» відбувалося протягом останніх десяти років і прямо зв'язано з процесами реформування суспільства. Бажання довідатися, що чекає надалі, і викликало вал пророкувань, пророцтв, прогнозів, що захлиснув сторінки вітчизняної преси, що стали, мабуть, одним з найбільш помітних і постійних для неї з тих пір явищ. Та й чи не завдання журналіста, використовуючи можливості «жанру» Касандри (саме ця міфічна богиня володіла даром пророкування в досконалості), допомогти своєї аудиторії довідатися щось про завтрашній день? Тому що, як говорить прислів'я, «хто попереджений – той озброєний».

Пророкування чи прогнози – це судження про майбутнє. Прогноз, що завжди збувається, називають «пророцтвами». Іноді поняття «прогноз» журналісти заміняють поняттям «гіпотеза». Гіпотеза, як і прогноз, у ряді випадків може розглядати деякі явища віднесені в майбутнє. Але вона може бути звернена й у минуле. Прогноз же завжди зв'язаний тільки з майбутнім тих чи інших явищ. Крім того, прогноз завжди розглядає майбутній стан вже існуючих явищ. На відміну від нього в гіпотезі може йти мова про явища, що ніколи не існували чи не існують у даний момент. Не зовсім вірно ототожнювати прогноз із версією. Версія – це можливий варіант розвитку події. За допомогою версій звичайно намагаються пояснити факти, що вже здійснилися. Але іноді версія викладає варіант розвитку якогось явища в майбутньому. У цьому випадку поняття «версія» і «прогноз» можуть збігатися.

На сторінках сьогоденної преси журналісти як автори прогнозів виступають відносно рідко. Найчастіше їх складають фахівці, експерти, учені відповідної сфери діяльності. Так відбувається, коли видання має на меті дати серйозний прогноз. Причиною звертання журналістів саме до таких людей є, зрозуміло, ті знання якими вони володіють. В оптимальному випадку – це точні знання. Спираючись саме на них і можна зазирнути в майбутнє. Але точність знань про сучасний стан прогнозованого явища – не гарантія точності передбачення його майбутнього.

Версія. Такого роду публікація базується на неповних доказах, на припущеннях автора. Версія виключає категоричність висновків, виводів. Основним фактором, що породжує жанр версії, є метод дослідження дійсності, обумовлений як «домисел», «вимисел». Цей метод є ведучим у літературно-художній творчості. Оцінюючи роль даного методу в мистецтві і літературі, письменник Костянтин Паустовський стверджував, що факт, поданий літературно, зі згущенням декількох характерних рис, освітлених світлом вимислу, відкриває сутність речей яскравіше, ніж інший, скрупульозно складений звіт.

У журналістиці на відміну від літератури цей метод пізнання дійсності звичайно вважається негожим, оскільки він дає необґрунтоване чи недостовірне знання. Це насамперед треба віднести до випадків неправильного, недоречного його використання. Однак без застосування домислу взагалі журналіст обійтися не може, мова йде про «дозоване» застосуванні його.

Домисел стає неминучим, коли журналіст реконструює невідомі деталі якогось у цілому вірогідно відомого явища, події. Цей метод дає аудиторії можливість більш яскраво побачити подію, про яку повідомляє журналіст, а сам автор за допомогою деталізації події одержує додатковий шанс привернути увагу аудиторії до свого виступу. Застосовуючи домисел, створюючи версію тих чи інших подій, автор повинен обов'язково вказати на умовний характер своїх тверджень. Це вбереже його від обвинувачень з боку «героїв» публікації в наклепі.

Експеримент. Даний жанр «проявився» у вітчизняній журналістиці в якості самостійного на початку 90-х рр. Однак по суті своїй матеріали, подібні тим, що зараз часто можна зустріти під рубрикою «експеримент» (це поняття, як відомо, позначає один з методів дослідження дійсності), публікувалися на сторінках преси протягом десятиріч. Тільки виходили вони у світло під іншими «іменами» – чи то нарису, чи то кореспонденції, чи то фейлетону тощо.

Виділення, що спостерігається в останні роки, в самостійну групу (родину) публікацій, що базуються на проведених їхніми авторами експериментах, мабуть, викликано прагненням журналістів підкреслити саме ту обставину, що при зборі інформації, використаної потім у публікаціях, ними був застосований саме даний, а не якийсь інший метод. Не в меншій мірі це прагнення – відповідь на актуальні інформаційні очікування частини сучасної аудиторії ЗМІ, орієнтованої на одержання «живої», сенсаційної інформації.

Якщо взяти репортаж, кореспонденцію, звіт, рецензію та інші жанри, то можна стверджувати, що вони ґрунтуються на інформації, отриманій такими методами, що дозволяють журналісту перебувати у відносно пасивній, відстороненій позиції зовнішнього спостерігача стосовно предмета свого інтересу, дозволяють вивчати його з боку, не втручаючи в те, що відбувається.

Такого роду пасивність журналіста звичайно не дуже сприяє появі в газеті чи журналі цікавого матеріалу. Крім того, предметом відсторонених спостережень найчастіше стають повсякденні ситуації, яких у житті завжди більше, ніж незвичайних. Це теж не допомагає підготовці публікацій, що захоплюють увагу аудиторії.

Лист. Лист як журналістський жанр виник у результаті пристосування форми особистого і ділового переписування для нестатків журналістики. Публікація листів – це вже не приватне переписування між людьми. Адже, будучи опублікованим, лист стає надбанням не одного обличчя чи їхньої групи, а тисяч і навіть мільйонів людей, тобто масової аудиторії. У силу цього представляти даний жанр можуть повною мірою тільки такі листи, що торкають інтереси, важливі для широкої аудиторії. Привнесення в ділове чи особисте переписування ідей, значимих для суспільства в цілому, було необхідною умовою становлення листа як самостійного жанру журналістики. Значний вплив на характер жанру зробили усілякі листівки, прокламації, що поширювалися серед населення в періоди всіляких суспільних катаклізмів – бунтів, повстань, революцій. Такі листівки, прокламації публікувалися й у газетах, що не пройшло для журналістики безвісти.

Публікації, виконані в жанрі листа, часто називають епістолярною журналістикою (від греч. epistola – послання). Епістолярну журналістику (у жанровому відношенні) варто відрізняти від публікацій самих різних жанрів (починаючи з замітки і закінчуючи повноцінним нарисом), що містяться під рубрикою «Листи наших читачів» у багатьох газетах і журналах. У даному випадку рубрика означає лише те, що матеріал надійшов у редакцію поштою і що автор його не є штатним працівником редакції. На жанр публікації така рубрика не впливає, і її не можна вважати жанроформуючим фактором (хоча, зрозуміло, під цією рубрикою може бути опублікований текст, що дійсно являє собою твір епістолярної публіцистики).

Сповідь. До сповіді як жанру журналістики належать публікації, предметом яких є внутрішній світ авторів цих публікацій. Основним методом, що застосовується при підготовці таких публікацій, є самоаналіз. Даний жанр журналістики має свої корені в літературі, релігії, філософії.

Бажання «сповідатися» у пресі виникає в багатьох людей. Інколи в «неординарних особистостей», і в людей незвичайних, а часом – і у великих. Зрозуміти це можна. Питання в даному випадку в іншому: чому свої одкровення наші сучасники все частіше воліють публікувати в пресі?

Одне з пояснень полягає в тому, що одкровення перед Богом приносить людині одні наслідки, а перед людьми – зовсім інші. Що може дати людині релігійна сповідь? Віруючі знають це добре. Релігійна сповідь завжди є покаяння, тобто добровільне визнання в зроблених непорядних вчинках, у помилках, у «гріхах», що полягають у забутті норм і розпоряджень церковного віровчення. Людина, що звіряє свої вчинки з божественними заповідями і завітами, може мати болісні переживання, зняти які і повинна релігійна сповідь.

Отже, жанр, безумовно, - один з елементів форми журналістського, як і літературного твору взагалі. Він завжди визначається задумом, змістом, роллю яку виконує певна публікація на газетній полосі.