37430 (Римське право в історії становлення правової культури європейської цивілізації), страница 3

Коран разом із Сунною (передання про життя пророка Мохаммеда та його близьких) складають джерело мусульманського права (фікх), яке регулює суспільні відносини. Текст Корану, наприклад, рясніє суто юридичними приписами.

Орієнтація на створення системи законів міцніє в, "мединських" сурах: це остаточне утвердження дидактики Корану та ісламського законодавства (згодом воно отримає назву шаріат - вірний шлях ("шлях праведного життя").

Шаріат не локалізований на арабській чи якійсь іншій території: усі мусульмани світу утворюють начебто єдину общину на основі приписів "вірного шляху". Це сукупність релігійно-обрядових принципів і правил, що покликані регламентувати не тільки суспільну та особисту поведінку мусульманина, а і його думки та почуття. Шаріат базується на ідеї обов'язку людини перед Аллахом, точніше - її несплатного боргу Творцеві.

Людина, на мусульманський погляд, істота недосконала. Аллах попускає бути злу, аби випробовувати людину. Варто, отож, прагнути добра.

Цноти людини, за шаріатом, - правдивість, терпіння й уміння прощати, милосердя, відсутність заздрості, покірність владі.

Мета людини - наблизитися до Аллаха. Земне життя - лише "користування оманливе": адже "ваше майно і діти тільки спокуса, і в Аллаха Великого нагорода".

Загалом, ідея справедливості вирішується в дусі приписів Мойсея: "душа за душу, і око за око, і зуб за зуб".

Засуджується обман у торгівлі; торгівля трактується як справа достойна. Злодієві слід відрубати руку.

Шаріат виходить з принципу нерівності між людьми - між чоловіком і жінкою, між мусульманином і не мусульманином тощо. Моральним в ісламі вважається мати 4 законних дружини; окрім них дозволяється мати рабинь стільки, скільки чоловік може прогодувати (адже так влаштовується доля бідних дівчат, сиріт тощо). Подружня зрада з боку жінки карається смертю: й досі в деяких ісламських країнах жінку, що зрадила чоловіка, забивають насмерть камінням.

Підноситься поняття "священної війни проти зла" - джихад. Джихад - не обов'язково війна як така, це може бути й словесне викриття зла, дискусія тощо. Але якщо, скажімо, євреї або християни в чомусь суттєво порушили інтереси правовірного {"перейшли йому дорогу"), то мусять отримати "мечем по шиї: Той, хто гине на священній війні, одразу ж потрапляє до раю.

Рабство - нормальне явище, але на раба можна перетворити лише іновірця. Прийняття рабом ісламу не звільняє від рабства.

Ісламське право висуває такі категорії, як ідмсма (узгоджена думка богословів та юристів) і кияс (умовивід за аналогією). На чолі мусульман того чи іншого краю стоїть муфтій, що виносить вироки з питань віри та шаріату.

Висновки

Епоху Нового часу зазвичай починають відлічувати з ХVІІ ст.. Але є й думка, що починається ця епоха Відродження, або Італійською мовою, Ренесансу, що приходить на зміну Середньовіччю.

Проте загальноприйнятим є погляд, що Ренесанс-це особливий культурний період, який тривав у Європі протягом ХУ-ХУІ ст., а Новий час починається з XVII ст. Однак саме з часів Ренесансу в Європі починається рух за духовне й суспільно-політичне розкріпачення особистості, за повне Підкорення природи, розвиток усіх можливостей науки й техніки, що забезпечують людське володарювання у світі. Цей рух, внутрішньо цілісний і практично спрямований, і є суттю Нового часу. Він набирає міцності й широти протягом останнього пів тисячоліття.

Література

1. Абрамович С.Д., Тілло М.С., Чікарькова М.Ю. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Кондар, 2005. – 352 с.

2. Агафонов С.А. Римське право: Навчально-метод. Посіб. Для сам ост. вивч. дисциплін. – К.: КНЕУ, 2005. – 143 с.

3. В.В. Хімічок Культура античної Греції з курсу „Українська і зарубіжна культура”: Конспект лекцій. - К.: КНУБА, 2002. – 24с.

4. Деркач Ж.В., В.В. Тарон Довідник з культурології Черкаський ЦНТЕІ, 2005.- 74 с.

5. Історія світової культури: Навч. посіб./ Керівник авт. колективу Л.Т. Левчук. – 3-тє вид., стереотип. – Київ: Либідь, 2000. – 368 с.

Размещено на Allbest.ru