37417 (Право інтелектуальної власності)

Описание файла

Документ из архива "Право інтелектуальної власності", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "государство и право" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "37417"

Текст из документа "37417"

Размещено на http://www.allbest.ru13

Зміст

  1. Сутність об’єктів права інтелектуальної власності. Місця походження товарів. «Ноу-хау»

  2. Поняття та сутність суміжних прав

  3. Задача

Список використаної літератури

Сутність об’єктів права інтелектуальної власності. Місця походження товарів. «Ноу-хау»

Сутність об’єктів права інтелектуальної власності.

Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як частини живого світу є її здатність до осмислення ( цілеспрямованої) творчості.

Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Сутність інтелектуальної власності означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній сферах.

Поняття інтелектуальної власності було закріплено в міжнародно-правовій практиці на законодавчому рівні. Також це поняття з’явилося й у національному законодавстві України.

Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст.. 41 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Конституція України у ст.. 54 гарантує кожному громадянинові свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Окрім цього, держава визнає за кожним громадянином право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, встановлює пряму заборону використання чи поширення вказаних результатів без згоди автора. Проте обмеження творчості встановлюється законом – творчість не може бути аморальною, спрямованою проти суспільства, людства.

Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промисловості зразки», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», від 15 грудня 1993 р. «Про племінне тваринництво», «Про авторське право і суміжні права», від 25 червня 1993 р. «Про науково-технічну інформацію», від 21 січня 1994 р. «Про державну таємницю», від 10 лютого 1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу», від 5листопада 1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та ін..

Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Визначаючи поняття «право інтелектуальної власності», слід урахувати, що воно може вживатися у суб’єктивному та об’єктивному розумінні, а також нерідко вживається для визначення елемента правосуб’єктності особи.

Право інтелектуальної власності в об’єктивному значенні – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що складаються у процесі створення, легітимізації, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

До об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

  • літературні та художні твори;

  • комп’ютерні програми;

  • компіляції даних (бази даних);

  • виконання;

  • фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

  • наукові відкриття;

  • винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

  • компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

  • раціоналізаторські композиції;

  • сорти рослин, породи тварин;

  • комерційні (фірмові) найменування, торгівельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

  • комерційні таємниці.

Визначені об’єкти права інтелектуальної власності, залежно від сфери застосування, можна умовно поділити на три групи.

До першої групи належать об’єкти авторського права та суміжних прав. Ця група має відмінності від об’єктів промислової власності як у процесі набуття прав, так і за строком їхньої дії. На відміну від об’єктів авторського права, права виконавців творів, виробників фонограм і аудіограм, а також організацій мовлення належать до суміжних прав, тобто прав, суміжних з авторським правом. До об’єктів авторського права належать літературні, художні твори, комп’ютерні програми, бази даних, до об’єктів суміжних прав – виконання творів, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення.

До другої групи належать об’єкти промислової власності, вони іменуються так тому, що застосовуються у промисловості. Об’єктами права промислової власності слід вважати винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торгівельні марки, географічні зазначення, комерційні найменування.

До третьої групи належать штучно виділені, так звані нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності, що використовуються не тільки у промисловості. Це сорти рослин, породи тварин, топографії інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, наукові відкриття та раціоналізаторські пропозиції.

Цей перелік не є вичерпним, він може поповнюватися новими результатами творчої діяльності.

Місця походження товарів.

В українському законодавстві з’явився новий цивільно-правовий інститут, який в наш час є потрібним. Цим інститутом є право найменування місця походження товару. Справа в тому, що на якісні характеристики, крім технічного рівня, технології, якості матеріалів, впливають ще й інші фактори, які часто не залежать навіть від технічного рівня виробництва чи будь-яких інших умов вироблення товару. Такими додатковими факторами, що зумовлюють значною мірою якісні та інші характеристики товару, можуть бути певні властивості того чи іншого географічного району.

Таким чином, на ринку складається певна оцінка товару, виробленого в певному географічному об'єкті та ще й у поєднанні з людським фактором.

В українському законодавстві, зокрема, ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» термін «зазначення походження товару» є складним, комплексним поняттям. Зазначення походження товару є складним поняттям тому, що включає у себе ще два терміни, а саме:

  • назву місця походження товару;

  • географічне зазначення походження товару.

Назва місця походження товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару,що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором 1.

Найменуванням місця походження товару є назва країни, населеного пункту, місцевості чи будь-якого іншого географічного об'єкта. Це може бути історична назва географічного об'єкта.

Законодавства зарубіжних країн, як правило, містять певні обмеження щодо найменування місця походження товару. Так, не визнаються місцем походження товару позначення, які хоч і містять назву географічного об'єкта, проте увійшли до загальновживаного обороту як позначення товару певного виду, не пов'язаного з місцем його вироблення.

Також однією із необхідних ознак такого визначення є вимога, що найменування місця походження товару використовується для позначення певного роду товарів, які виробляються у даному географічному об'єкті, тобто в конкретно визначеній місцевості.

Позначення вказує на особливі властивості товару, якого не мають товари такого роду, що виробляються в іншій місцевості, іншому географічному об'єкті.

Всі ці особливі властивості товару зумовлені саме природними або людськими факторами даного географічного об'єкта або природними і людськими факторами водночас.

Тільки у своїй сукупності ці правові ознаки географічного об'єкта дають йому найменування місця походження товару, яке здатне до реєстрації.

Найменування місця походження товару набуває значення лише за умови його державної реєстрації у встановленому чинним законодавством порядку або внаслідок міжнародних договорів держави.

Реєстрація місця походження товару відбувається відповідно до Розділу 3 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

Заява на право реєстрації подається згідно з нормами вказаними в ст. 10 цього ж закону.

Право на подання заяви мають:

  1. особи чи групи, які в заявленому географічному місці виробляють товар;

  2. асоціації споживачів;

  3. установи, що мають відношення до відповідних продуктів, виробників, технологічних процесів, географічних місць 2.

Після подачі заявки відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» проводиться експертиза, яка перевіряє всі дані подані в заявці.

Якщо заявлена на реєстрацію назва місця походження товару або заявлене на реєстрацію географічне зазначення походження товару міститься у переліку видових назв товарів, то заявнику надсилається рішення про відмову в реєстрації.

Якщо за результатами експертизи визначено, що заявка відповідає вимогам, передбаченим статтями 7, 8 і 9 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», відомості про заявку публікуються в офіційному бюлетені Установи.

Потім здійснюється реєстрація відповідно до якої вся інформація вноситься до Реєстру 3

Після винесення рішення експертизи про відповідність заяви та реєстрації даних у Реєстрі, згідно, ст. 15 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» видається свідоцтво про права на використання походження товару.

Свідоцтво на право використання найменування місця походження товару надає його володільцю певні права і накладає на нього певні обов'язки, які зазначені в ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

Власник свідоцтва має право:

  1. використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;

  2. вживати заходів щодо заборони використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;

  3. вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.

Використанням найменування місця походження товару прийнято вважати застосування його на товарах, для яких воно зареєстровано, а також на його упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках та іншій діловій документації, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках, а також при демонстрації товару на виставках і ярмарках, які проводяться на території держави.

Власник свідоцтва не має права:

  1. видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару;

  2. забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.

Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якості, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, їх опису в Реєстрі 4.

Підстави визнання недійсною та припинення правової охорони походження товару зазначені в розділі 5 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Частіше за всё це відбувається в разі не дотримання вимог вказаних в ст. 7, 8, 9 цього закону.

«Ноу-хау».

Інтелектуальна власність є однією з найбільш актуальних проблем української економіки, праворегулюючої і правоохоронної діяльності.

Проблеми використання і охорони інтелектуальної власності, патентування і так званого «піратства» грають все більш важливу роль. Результати інтелектуальної діяльності є одним з найбільш могутніх стимуляторів прогресу в науково-технічній, культурній і інших сферах людської діяльності. Вони підвищують якість життя, приносять високі доходи своїм володарям, сприяють загальносвітовому прогресу.

Одним із результатів інтелектуальної діяльності,який сприяє світовому розвитку є «ноу-хау».

Оскільки «ноу-хау» – це секретна інформація, використовують ряд методів, що дозволяють досить надійно забезпечити її юридичний захист.

Термін «ноу-хау» широко використовувався в багатьох країнах. Зокрема визначення поняття в 1961 році дала Міжнародна торгова палата, а в 1965 році Міжнародне бюро по охороні інтелектуальної власності. А в 1968 р. в Угорщині на нараді Міжнародної асоціації по охороні інтелектуальної власності (AIPPI) вводиться нове поняття «промислове ноу-хау».

У 1974 році в Мельбурні AIPPI рекомендувало більш розширене визначення «ноу-хау», яке потім увійшло в Конвенцію про захист інтелектуальної праці. В ньому зазначено, що «ноу-хау» являє собою знання, практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового або іншого характеру, які практично застосовуються у виробництві та професійній практиці.

Отже, «ноу-хау» чи інакше — секрети виробництва визначають як інформацію, що виходить за рамки загальних, відкритих відомостей про об’єкт. При цьому найчастіше саме «ноу-хау» визначає найбільш ефективний спосіб функціонування об’єкта техніки. Розповсюдженим прийомом пропозиції «ноу-хау» на ринок є пропозиція до продажу об’єкта техніки без «ноу-хау», але за зниженою ціною. Якщо об’єкт техніки продається разом з «ноу-хау», то сума платежів зростає. Для покупця буває важливо купити нову технологію з можливістю її максимально ефективного функціонування, тобто разом із супутнім «ноу-хау».

Характерні ознаки ноу-хау:

  1. науково-технічна та економічна цінність;

  2. практичне застосування;

  3. відсутність прямого захисту у вигляді промислової захисту;

  4. повна або часткова конфіденційність.

В залежності від виду роботи, що виконується і в результаті якої отримане «промислове ноу-хау» можна розділити на такі підвиди:

  1. науково-дослідне;

  2. конструкторське (здобуто внаслідок дослідно-конструкторських розробок);

  3. розрахункове (здобуто внаслідок створення системи розрахунків);

  4. технологічне і виробниче (секрети виробництва);

  5. проектне (здобуте в галузі проектування промислових та невиробничих об’єктів – фактично, інжиніринг);

  6. будівельне;

  7. монтажне;

  8. експлуатаційне.

Часто замість торгівлі укладаються угоди про обмін «ноу-хау» (задля ліквідування технологічного розриву між компаніями).

Комерційне «ноу-хау» полягає в передачі знань і досвіду, а галузі реалізації продукції містить дані про кон’юнктуру ринків або сегментів ринків, про найбільш досвідчені фірми-посередники в країнах збуту, про найбільш доцільні форми реалізації, по реалізації реклами і т.д.