37065 (Правове забезпечення державного управління), страница 3

Вона:

- проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку й звітності в міністерствах, відомствах та інших органах державної виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які одержують кошті з бюджету та державних валютних фондів;

- здійснює контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

- розробляє інструкції та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;

- розробляє пропозиції щодо вдосконалення контролю;

- координує роботу контрольно-ревізійних підрозділів міністрів, інших центральних органів виконавчої влади тощо.

Головному контрольно-ревізійному управлінню та його підрозділам на місцях надано право:

- безперешкодного доступу на підконтрольні об’єкти для з’ясування питань, пов’язаних із ревізією або перевіркою;

- одержувати від посадових і матеріально-відповідальних об’єктів, які ревізують або перевіряти, письмові пояснення з питань, що виникають у ході ревізії і перевірок, тощо.

За результатами контролю (у випадках, передбачених законодавством, і в разі потреби) контрольно-ревізійна служба накладає на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій адміністративні стягнення, стягує в доход держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами, організаціями за незаконними угодами або без чинного законодавства, тощо (Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу України" від 26 січня 1993р. /відомості Верховної Ради України - 1993 - №13/).

1.3 Контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування

Важлива роль у здійсненні контролю в державному управлінні належить сільським, селищним, міським радам, які є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади й здійснюють від їх імені та в їх інтересах за допомогою своїх виконавчих органів функції і повноваження місцевого самоврядування.

Всебічні контрольні повноваження з боку рад та їх виконавчих органів у сфері державного управління обумовлено широким колом делегованих їх державою повноважень і питань, розв’язання яких покладено на ці представницькі органи.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи ведуть статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території; здійснюють контроль за виконанням зобов’язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності, за використанням прибутків підприємств і організацій відповідних територіальних громад; контролюють організацію і діяльність підприємств транспорту, зв’язку, побуту; забезпечують належне медичне обслуговування й організацію освітньої роботи, додержання природоохоронного законодавства; відають іншими питаннями громадського та соціально-культурного будівництва.

До того ж ради мають виключну компетенцію на встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти й порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, на прийняття в межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність. Ради можуть створювати тимчасові контрольні комісії з різних питань.

Виконавчі органи рад входять у разі наявності підстав з поданням до відповідних органів притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують вимоги та рішення рад, їх виконавчих органів; звертаються до суду про визначення незаконними актами підприємств, установ і організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування; сільські, селищних та міські виконавчі органи розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання.

Місцеві державні адміністрації підзвітні відповідним районним і обласним радам у виконанні програм соціально-економічного й культурного розвитку, районних, обласних бюджетів. Вони також підзвітні та підконтрольні ради у частині повноважень, делегованих адміністраціям відповідними радами, а також у виконанні рішень з цих питань. Дієвий контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування є одним із важливих засобів забезпечення ними комплексного економічного та соціального розвитку на підвідомчій їм території.

1.4 Судовий контроль

Судовий контроль - специфічний вид контролю в сфері державного управління. Особливість цього контролю полягає в тому, що його здійснюють не систематично, не повсякденно, як, наприклад, контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів або прокурорський нагляд за законністю в державному управлінні, а одноразово під час розгляду справ (адміністративних, цивільних, кримінальних).

Судовий контроль в управлінні можна класифікувати за двома основними напрямами:

- за видом суду, який здійснює контроль;

- і за формою втручання в діяльність підконтрольного органу.

В останньому випадку виділяють пряму (безпосередню) та непряму (опосередковану) форми втручання.

В Україні судовий контроль здійснюють Конституційний Суд України, суди загальної компетенції та арбітражні суди.

Контроль з боку Конституційного Суду є особливим видом судового контролю, який відокремлено від контролю з боку судів загальної компетенції та арбітражних судів. Таку відокремленість обумовлено особливим статусом Конституційного Суду та предметом його контролю. Конституційний Суд здійснює контроль, який виходить за межі контролю в державному управлінні.

До його контрольних повноважень належать:

- обов’язок приймати рішення й давати висновки в справах про конституційність законів та інших актів Верховної Ради України, актів Президента України, правових актів Верховної Ради АРК;

- вирішення питань про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тим міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;

- додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визнаних Конституцією.

На нього також покладений обов’язок офіційного тлумачення Конституції та законів України (Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996р. /відомості Верховної Ради України - 1996 - №49/).

Судовий контроль з боку судів загальної компетенції найдоцільніше оглянути через ступінь втручання суду в діяльність відповідного органу (безпосередня й опосередкована форми втручання).

Під час розгляду цивільних справ за позовами і насамперед таких, де однією зі сторін є орган державного управління, суд (суддя) оцінює їх з погляду відповідність закону, приймає певне рішення по справі, яким може змінити чи скасувати управлінське рішення (акт управління), чим фактично втручається в управлінську сферу діяльності державного органу. Це справи про незаконне звільнення (коли суд поновлює на роботі), відшкодування збитків (зобов’язує сторону відшкодувати збитки, встановлює їх розмір), скасування рішення управлінського органу (про надання жилого приміщення) тощо. Форма втручання суду в діяльність органу державного управління тут є прямою (безпосередньою). Прямою форма втручання судді (суду) в діяльність органу державного управління буде й у разі вирішення суддею справ, які розглядають у цивільно-правовому порядку (в тому числі справ про адміністративні правопорушення). Судові рішення в таких випадках або скасовують, або змінюють незаконні акти органів виконавчої влади (їх посадових осіб), або ж не визнають юридичної сили за акти, що суперечать закону.

Під час розгляду кримінальних справ (найпоказовіші з них про розкрадання майна) суд, навпаки, може застосувати тільки непряму (опосередковану) форму втручання. Поряд із вирішенням питання про винність особи в кримінальному злочині та її відповідальність суд перевіряє дій органів управління, посадових осіб та інших громадян. Якщо суд виявить порушення законності, він виносить окрему ухвалу (ст.340 Кримінально-процесуального кодексу України; далі КПК).

Це форма інформування державних органів, комерційних та інших структур, об’єднань громадян про виявлення порушення закону й умови, що їх породжують. Суд повідомляє про необхідність вжити заходів щодо їх усунення й попередження в майбутньому. Але цим суд не змінює реальний стан справ в органі чи організації, на підприємстві, в установі, куди надіслано його ухвалу, як це він робить під час розгляду деяких цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення та справ по скаргах громадян. Обов’язок прийняти управлінське рішення по окремій ухвалі та змінити ситуацію на краще лежить на керівництві відповідних органів і організацій.

Контроль з боку господарських судів має багато спільного з контролем з боку судів загальної компетенції. Основна відмінність між ними полягає в предметі спору й суб’єктах, які беруть участь у справі (юридичні особи). Різною для них є і нормативна база. Господарські суди в своїй діяльності керуються Господарським процесуальним кодексом України (відомості Верховної Ради України - 1992 - №6) та Законом України "Про судоустрій України" від 07 лютого 2002р. (відомості Верховної Ради України - 2002 - №27-28). Значні відмінності має і процедура розгляду справ.

Викладене дозволяє дійти висновку, що судовий контроль в управлінні - це заснована на законі діяльність судів по перевірці правомірності актів і дій органів управлінні, їх посадових осіб, відновленню порушених прав, а в необхідних випадках - застосуванню до цих суб’єктів правових санкцій.

1.5 Прокурорський нагляд за законністю й дисципліною в державному управлінні

Конституція України покладає на прокуратуру:

1. підтримання державного обвинувачення в суді;

2. представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3. нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4. нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних із обмеженням особистої свободи громадян (ст.21).

Закон України "Про прокуратуру" надає прокуратурі також право здійснювати нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного й господарського управління та контролю, урядом АРК, місцевими радами та їх виконавчими й розпорядчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.

Під час здійснення нагляду прокуратури не можуть втручатися в діяльність піднаглядних їм органів, не наділені безпосереднім правом застосувати заходи примусового впливу, скасувати протизаконні акти управління та змінювати їх. Вони також не можуть притягати винних до правової відповідальності.

Здійснюючи нагляд, прокурори застосовують певні методи й форми.

До методів діяльності прокурорів слід віднести їх право:

- зажадати подання їм документів і відомостей;

- безперешкодно входити в приміщення;

- здійснювати на місцях перевірку законів;

- вимагати від відповідних органів і посадових осіб проведення перевірок і ревізій підпорядкованих об’єктів;

- вимагати від посадових осіб і громадян письмових чи усних пояснень з приводу порушень закону.

Підставою для цих дій з боку прокурорів є інформація про порушення законності, яку прокурори можуть одержувати будь-якими законними способами: із засобів масової інформації (телебачення, радіо, преса), звернень громадян, громадських об’єднань, оперативним шляхом тощо.

У разі підтвердження інформації прокурор реагує на порушення законності й дисципліни шляхом видання актів прокурорського реагування. Закон України "Про прокуратуру" називає чотири форми прокурорського реагування: протест, письмовий припис, подання й постанова.

Протест на акт, що суперечить закону, приносить прокурор, його заступник до органу, який його видав, або до органу вищого рангу. В такому ж порядку приносять протест на незаконні рішення чи дії посадових осіб (ст.21).

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його відповідно до закону, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта й підлягає обов’язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою в десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляють прокурора.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Подача такої заяви, так само як і протест, зупиняє дію правового акта.

Письмовий припис про усунення порушень закону вносить прокурор, його заступник органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищому в порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення (ст.22).

Припис вносять у випадках, коли порушення закону очевидне й може завдати суттєвої шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо воно не буде негайно усунуте. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляють прокурора.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищому прокурора, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів. Рішення вищого за посадою прокурора є остаточним.

Подання з вимогами усунути порушення закону, причини цих порушень і умови, що їм сприяють, вносить прокурор, його заступник у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, який наділено повноваження усунути порушення закону, й підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідно заходів щодо усунення порушень закону, причин і умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору (ст.23).

Залежно від характеру порушення закону, прокурор (його заступник) виносить вмотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або порушення кримінальної справи щодо винних осіб (ст.24).