36424 (Форми вини за кримінальним правом Німеччини), страница 2

Описание файла

Документ из архива "Форми вини за кримінальним правом Німеччини", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "государство и право" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "36424"

Текст 2 страницы из документа "36424"

Найбільш широкий і послідовний підхід до елементів провини розвиває проф. Ленкнер. Він перераховує наступні елементи: осудність; намір і необережність; потенційне усвідомлення неправди, протиправності в змісті ознак злочину; можливість докору порушника, що утворить ситуацію відсутності обставин що виключають або усувають провину. [9, c.12]

На думку ряду авторів, ці ознаки повинні використовуватися як етапи перевірки юридичної оцінки діянь, тобто кваліфікації злочину в розумінні, розвиненому в вітчизняному карному праві. Причому тут повинні постійно й неухильно використовуватися саме юридичні, нормативні критерії поряд із психологічними. У цьому плані рішення питання про осудність або зменшену осудність, хоча й опирається на думку експерта, все-таки лежить на плечах судді. І суддя повинен прибігати тут до правових обґрунтувань. Це ж відноситься й до проблеми афекту. Важко судити, наскільки теоретична орієнтація на рішення суду реалізується на ділі. Як і в російській практиці, юристи й психіатри дотримуються тут кілька різних поглядів на взаємні можливості. Але теоретична правова орієнтація очевидна.

Значний інтерес у плані розгляду елементів провини представляє потенційне усвідомлення неправди, протиправності. Ця проблема, як відомо, викликає спори в радянській кримінально-правовій літературі. Наш закон вимагає усвідомлення не протиправності, а суспільної небезпеки, але це різні речі. При усвідомленні суспільної небезпеки злочину мова йде скоріше про знання й усвідомлення нормативів моралі, етичних постулатів. По німецькій теорії, потрібне усвідомлення обставин злочину, що, з одного боку, позитивно охоплюється поняттям “знати” про намірі, а з іншого боку - знання обставин справи повинне виключати наявність помилки в кримінально-правовому змісті. Саме помилка (§ 16, 17 КК ФРН) щодо обставин злочину, так само як і помилка щодо заборони, утворить негативне обмеження даного елемента провини, формує вимогу, відповідно до якої порушник повинен усвідомлювати протиправність діяння. Насліди ж відсутності цього елемента можуть або виключати намір, зберігаючи у відповідних ситуаціях необережність, або усувати провину остаточно.

  1. Законодавча регламентація інституту вини та форми вини в кримінально-правовому законодавстві Німеччини

У кримінально-правовій доктрині Німеччини злочинним діянням визнається протиправне, винне, відповідне ознакам складу діяння і поведінка, що знаходиться під загрозою покарання: "Протиправне діяння - лише таке, яке утворює склад діяння, передбачений кримінальним законом" (п. 5). Вказані ознаки (окрім третього) витікають з § 12 УК ФРН, а ознака "відповідність складу діяння" - з § 13. Діянням є людська поведінка, яка може бути виражена не лише в його активній формі - дії, але і в пасивній, - бездіяльності.

Слід зазначити, що основним джерелом кримінального права ФРН є Кримінальний кодекс від 15 травня 1871 г. в редакції від 13 листопада 1998 р. Кримінальний кодекс Німецької імперії 1871 р., що лежить в основі сучасного КК ФРН, свої основи черпає у філософії Канта і Гегеля. Він сприйняв ідеї класичної школи кримінального права з її теорією психологічної вини і свободи волі, з об’єктивними підставами кримінальної відповідальності за спричинення шкоди правовому благу, з концепцією покарання як відплати за зло. Кримінальний кодекс в початковій редакції характеризувався відносним лібералізмом.

Необхідною ознакою злочину, окрім його забороненості та кримінальної карності, за законодавством Німеччини, визнається винність (вина). Проте, у законодавстві відсутнє загальне визначення вини. Що стосується доктринальних джерел, то вони будуються на підставі поняття про загальну (або мінімальну) вину. Загальна вина - це той мінімум психологічних ознак, без якого взагалі не може бути злочину. Цей мінімум знаходить вияв у простому вольовому моменті, за яким будь-яке діяння осудної особи (при відсутності форс-мажорних обставин або непереборної сили) є вольовий акт, бо у самому діянні як такому міститься не тільки матеріальний, а й психологічний його елемент.

У другому розділі КК Німеччини, присвяченому діянню, вперше з’являються терміни, що ставляться до провини (§11(2) - Визначення осіб і матеріальні визначення). Тут зазначено, що навмисним злочин є тоді, коли їм формується склад злочину, що передбачений законом. Так регламентується те, що в вітчизняної наукової літературі йменується “подвійною провиною”. Але, що таке намір і необережність, закон надає вирішувати теорії й практиці. Більше того, тут немає й самого терміна "вина".

Ця лінія проводиться й далі. В § 15 “Навмисне й необережне діяння” говориться про те, що карним є тільки навмисне діяння, якщо закон виразно не загрожує покаранням за необережне діяння. Знов-таки тут є лише посилання на намір і необережність, але їхній зміст не розкривається. Посилання на навмисний і необережний характер діяння знову повторюються в §15 “Помилка про обставини діяння”. У ньому зазначається, що особа, яка не знає обставин, що відносяться до передбаченого законом злочину, діє ненавмисно. І знову зміст понять наміру й необережності лише презюмується а термін “вина” не згадується.

Далі, в § 18 “Більш тяжке покарання при особливих наслідках злочину” вказується, що якщо закон з особливими наслідками злочину зв’язує більше тяжке покарання, то злочинець або його співучасник повинні нести його, якщо ці наслідки щонайменше пов’язані з необережною провиною, тобто вводиться правило, по суті близьке § 11(2) КК ФРН.

Нарешті, вперше “провина” як термін, слово використовується для законодавчого опису неосудності й це, знаходячи своє наступне відбиття в теорії, розглядається як не термінологічна, но сутнісна характеристика. Параграфи 19, 20, 21 регламентують нездатність бути винним (неосудність в українському карному законі) дітей, що не досягли 14- літнього віку; далі - неосудність внаслідок психічних захворювань, нарешті, зменшену осудність. Тут вживається вираження, у якому термін “Schuld” - провина виявляється словотворчою частиною. Але про провину властиво знову мови немає.

По суті єдина вказівка на зміст поняття провини є в §46 “Принципи визначення розміру покарання”. Його текст починається із припису про те, що провина злочинця є підставою для визначення розміру (виміру) покарання. Цим визначенням, як підкреслюється в німецькій кримінально-правовій літературі, розкривається одна зі специфічних функцій провини - функція виміру покарання, визначення пропорцій між злочином і відповідальністю. Провина не є єдиною підставою виміру покарання, але для провини ця функція є однієї з найважливіших.

У праві романо-германської сім’ї вина існує у формі умислу та необережності. За умисної форми вини винна особа не тільки усвідомлює протизаконний характер свого діяння, але й бажає його здійснити та досягти його шкідливих наслідків. За кримінальним законодавством Німеччини, протиправність не включається до змісту умислу, проте необхідними його ознаками є відповідність вчинюваних дій передбаченому законом складу злочину та бажання їх вчинити або припущення щодо можливості їх вчинення, коли особа примирюється з настанням відповідного становища.

Доктрина кримінального права передбачає різні ступені умислу: навмисний (передумисний, тобто коли він формується протягом більш-менш тривалого часу) та спеціальний, який вимагає здійснення діяння з визначеною метою. Ненавмисна вина за законодавством Німеччини має місце тоді, коли поведінка виконавця є усвідомленою та бажаною, проте останній не намагається досягти ніякого шкідливого наслідку. Інколи у юридичній доктрині Німеччини висловлюється побажання ввести проміжну між умислом та необережністю форму вини - непробачувану необережність, коли особа усвідомлено йде на ризик, небезпечний для іншої, сподіваючись при цьому, що він нікому не завдасть шкоди.

Отже, у кримінальному законодавстві Німеччини існують дві форми вини - умисел та необережність. Умисел, за цим законодавством, може бути прямим та непрямим (побічним). Прямий умисел має два різновиди: перший, коли особа усвідомлює своє діяння та його наслідки та бажає як вчинити його, так і досягти передбачуваних наслідків; у другому випадку вважається, що той, хто знає або точно передбачає наслідок, все ж діє, не має права посилатись, що він не бажав передбачуваного наслідку.

Необережність, за даним законодавством, має місце тоді, коли особа не передбачає, що її діяння відповідає складу злочину, хоча могла це передбачати, а тому й усвідомлювати протиправність своєї поведінки. В теорії права Німеччини розрізняють два види необережності: неусвідомлювана (особа взагалі не передбачає можливості настання злочинного наслідку) та усвідомлювана (особа припускає можливість настання злочинного наслідку, проте вважає, що цього не станеться).



ВИСНОВКИ

На підставі викладеного слід зазначити, що поняття вини відсутнє у чинному Кримінальному кодексі Німеччини, хоча він і містить ряд норм, присвячених вині та її формам. Кодекс закріплює положення про те, що карається тільки умисна дія, якщо тільки закон прямо не передбачає покарання за необережну дію. Крім того, якщо хтось при вчиненні діяння не знає про обставину, яка має відношення до передбаченого законом складу злочину, той діє ненавмисно; по-друге, той, хто при вчиненні діяння помилково сприймає обставини, які могли б створити склад злочину, передбаченого більш м’яким законом, може бути покараним за умисне вчинення діяння саме за більш м’яким законом.

Німецька кримінально-правова доктрина і законодавство визначають вину як внутрішнє ставлення виконавця до свого діяння, визначуване умислом. Вирок виноситься судом обвинуваченому на підставі осудності і умисності діяння. Осудність є передумовою вироку суду (усвідомлення протиправності здійснюваного діяння). Розрізняють два види вини: умисел і необережність. Під умислом мається на увазі усвідомлення злочинцем протиправності здійснюваного діяння, і наявність у нього бажання або цілі зробити даний вчинок і досягти передбачуваних результатів. Німецьке кримінальне право розрізняє два види умислу – прямий і непрямий. Суб’єкт злочинного діяння діє з прямим умислом, якщо він має чіткий умисел на здійснення злочинного діяння і досягнення певних результатів. У непрямому умислі особа лише передбачає можливість порушення закону, зважає на це, а у ряді випадків навіть погоджується з настанням наслідків, яких вона не бажає. При цьому воля до дій є безумовною. Необережність характеризується як непрояв належної обачності, яка була в можливостях обвинуваченого і наказувана йому ситуацією.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Haft. Allgemeine Teil. 3 Aufl. 1988;

2. Lenсkner. Strafe, Schuld und Schuldfahigkeit. 1972; Кaufmann. Das Schuldprinzips. 2 Aufl. 1982.

3. Arno Plасk. Pladoyer fur die Abschaffung des Strafrechfs. Munchen, 1974.

4. Дубовик О. Л. Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальная профилактика преступлений. М., 1977.

5. Lenсkner. Strafe, Schuld und Schuldfahigkeit. 1972; Кaufmann. Das Schuldprinzips. 2 Aufl. 1982. u. a.

6. Wessels. Strafrecht. Allgemeine Teil. 15 Аfl. Heidelberg, 1985.

7. Wessels. Strafrecht. Allgemeine Teil. 15 Аfl. Heidelberg, 1985.

8. Jescheck. Op. cit. S. 19, 364; Lenckner.Op. cit. S. 35; Haft. Strafrecht. Allgemeine Teil. 4 Aufl. Munchen. 1990.

9. Lenckner.Op. cit. S. 35; Haft. Strafrecht. Allgemeine Teil. 4 Aufl. Munchen.

10. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть: Учеб. пособие / Под ред. И.Д. Козочкина. - М.: Омега-Л, Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 2003.

11. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.-Х.: Юрінком Інтер - Право, 2001.

12. Курс уголовного права. Общая часть. - Т. 1: Учение о преступлении / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. - М.: Зерцало, 2002.