СК України встановлює, що укладення шлюбного договору, його подальша зміна, а також припинення має посвідчуватись нотаріально. Крім того, СК України передбачає можливість розірвання шлюбного договору за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання. Однак у випадку встановлення судом режиму окремого проживання подружжя права та обов’язки, передбачені шлюбним договором, який не втратив чинності, не можуть бути припинені, про що спеціально зауважено у ст. 120 СК України.

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або, особи права та інтереси якої порушені цим договором, може бути визнаний недійсним з підстав, встановлених ЦК України. Таким чином, на шлюбні договори поширені загальні правила визнання недійсності правочинів.

Правовий інститут шлюбного договору існує в українському законодавстві з 1992 р., але до теперішнього часу він не набув рис масового застосування. Це можна пояснити як відсутністю відповідної правової культури, так і низьким життєвий рівнем більшості населення України, що робить недоречним укладання шлюбного договору.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально засвідчується. Тепер цей документ може регулювати майже всі іпостасі сімейних стосунків. Так, у Статті 93 Сімейного кодексу України зазначається, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Ним же можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Проте шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Також шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Після того, як всі умови узгоджені та шлюбний договір підписано, то він одразу набирає чинності: якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу; якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального засвідчення. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. Також у шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Однією з головних причин укладання шлюбного договору, звичайно є небажання ризикувати власним майном у разі розлучення: довіряй, але перевіряй… Тому питання правового режиму майна у Статті 97 Сімейного кодексу України прописані детально. Зокрема, у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень Статті 60 Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

У шлюбному контракті також визначається порядок користування житлом. Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із членів подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї. Чоловік та дружина можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

Так-так, питання утримання також можна одразу оговорити у шлюбному договорі: так ніхто нікого не зможе назвати нахлібником, і кожен виконуватиме свої прямі обов’язки, прописані в договорі. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Все, про що домовилися, завжди може бути скориговано за певних умов. Це ж стосується і шлюбного договору, проте слід пам’ятати, що одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір, також, як і двостороннє вступання у шлюб, може бути змінено тільки подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

«Не хочу» - це про право на відмову від шлюбного договору, яка також не допускається, якщо відмова є односторонньою. А от подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

«Не буду!» - може сказати той, хто захотів розірвати шлюбну угоду: на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

І, нарешті, «Не вірю!» - може стати причиною визнання шлюбного договору недійсним. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (435-15 ).

4. Влаштування дітей, позбавлення батьківського піклування

У разі, якщо дитина не перебуває у родинних, сімейних стосунках з потенційним опікуном, піклувальником, служба у справах дітей надає потенційному опікуну, піклувальнику інформацію про дітей, які перебувають на обліку у службі у справах дітей, і, для налагодження психологічного контакту, направляє потенційного опікуна, піклувальника на відвідування закладів для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.

У селах і селищах ознайомлення потенційних опікунів, піклувальників з інформацією про дітей, які перебувають на обліку у службі у справах дітей, здійснюється за направленням виконавчого комітету сільської, селищної ради.

Служби у справах дітей, органи освіти, охорони здоров'я (головні лікарі центральних районних лікарень), праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, адміністрація закладів, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, надають допомогу потенційним опікунам, піклувальникам в налагодженні контактів з ними.

При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

Згода дитини на її влаштування до сім’ї опікуна, піклувальника з’ясовується службовою особою закладу, в якому вона перебуває, у присутності опікуна, піклувальника і представника органу опіки та піклування, зокрема представника служби у справах дітей, про що складається відповідний документ довільної форми.

Встановлення опіки, піклування над дитиною, яка постійно проживає у закладі органів охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі, закладі соціального захисту дітей, зобов’язує опікуна, піклувальника протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про встановлення опіки, піклування, забрати дитину із закладу.

Вибуття дитини із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й соціального захисту дітей здійснюється у порядку, затвердженому спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань сім’ї, дітей та молоді, освіти, охорони здоров’я.

На кожну дитину, служба у справах дітей за місцем походження дитини спільно з адміністрацією закладу, де перебуває дитина, готує такі документи:

свідоцтво про народження дитини;

висновок про стан здоров’я, фізичний та розумовий розвиток дитини;

довідка (атестат) про освіту або висновок про рівень розвитку дитини;

документи, які підтверджують статус такої дитини (документи про батьків або осіб, що їх замінюють: копія свідоцтва про смерть, вирок або рішення суду, довідка про хворобу, розшук батьків та інші документи, що підтверджують відсутність батьків або неможливість виховання ними своїх дітей тощо);

рішення органу опіки та піклування про влаштування дитини до закладу (для дітей, які перебували у закладах охорони здоров’я, навчальних або інших дитячих закладах);

опис майна, в тому числі житла дитини та відомості про осіб, які відповідають за його збереження;

оцінка потреб дитини та здатності опікуна, піклувальника їх забезпечувати;

довідка щодо наявності у дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування братів, сестер та їх місце знаходження;

пенсійне посвідчення на дітей, які одержують пенсію, копія ухвали суду про стягнення аліментів.

У разі, коли на момент влаштування дитини у сім’ю опікуна, піклувальника деякі із зазначених документів відсутні, місцева служба у справах дітей подає запит до відповідного структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, які зобов'язані у двотижневий термін надати дублікат документа. Служба у справах дітей, виконавчий комітет сільської, селищної ради протягом двох місяців зобов’язані надати відсутні документи опікуну, піклувальнику.

За достовірність відомостей у наданих опікуну, піклувальнику документах несуть відповідальність, у межах своєї компетенції, відповідні структурні підрозділи місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування за місцем походження або місцем проживання дитини, керівник закладу, в якому перебувала дитина.

При встановленні опіки, піклування служба у справах дітей оформлює на кожного підопічного особову справу із занесенням до неї усіх вищенаведених документів, яка зберігається в службі у справах дітей, виконавчому комітеті сільської, селищної ради за місцем проживання підопічного протягом 75 років.

Особова справа підопічного нумерується і під відповідним номером заноситься до реєстру, який ведеться службою у справах дітей, виконавчим комітетом сільської, селищної ради. На обкладинці зазначаються номер справи, прізвище, ім'я та по батькові підопічного й опікуна, піклувальника, їх місце проживання, рік і дата заведення справи.

На зворотному боці обкладинки наклеюється аркуш паперу з описом документів, що знаходяться у справі. Особова справа, крім копій документів, зазначених у пункті 23, містить такі документи:

довідку про встановлення контакту між дитиною та потенційним опікуном, піклувальником, яка підписується службовою особою закладу, в якому перебуває дитина, працівником служби у справах дітей у присутності потенційного опікуна, піклувальника;

згода дитини на її влаштування до сім`ї опікуна, піклувальника (в разі наявності);

акт про передачу дитини, форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади з питань сім’ї, дітей та молоді, освіти, охорони здоров’я.

Висновок

Сімейний кодекс України був ухвалений Верховною Радою України 10 січня 2002 р. Передбачалося, що він буде введений у дію з 1 січня 2003 р., однак у зв’язку з необхідністю усунення розбіжностей у регулюванні цивільних правовідносин СК України набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України від 16 січня2003 р. № 435–ІV (далі – ЦК України), тобто з 1 січня 2004 р. Слід також відзначити, що законодавець пішов шляхом запозичення положень російського сімейного законодавства, тому новий Сімейний кодекс побудований аналогічно із Сімейним кодексом Російської Федерації. Однак при розробці СК України також враховувались кращі надбання європейського законодавства у цій сфері.

Таким чином, перед державою і суспільством стоїть складне й суперечливе завдання: з одного боку, здійснювати таке правове і моральне регулювання шлюбних відносин, яке сприяло б зміцненню сім ї і збереженню шлюбу, з іншого боку, здійснювати це регулювання лише у межах, які не обмежували б ні волі шлюбу, ані волі розлучення. Суперечливість завдання коріниться й у природі самого розлучення, оскільки в одних випадках воно є очевидним благом, в інших належить до конче небажаних явищ. Розлучення є найбільш частим випадком припинення шлюбу.

Тому закріплення в СК України можливості укладання шлюбного договору зі зміною правого режиму майна розраховано саме на верстви населення з високим рівнем доходу, для використання цього інституту як способу запобігання розтрати сімейного майна внаслідок шлюбу та зміни поколінь. Але можна сподіватися, що з подальшим зростанням добробуту населення поширюватиметься і практика укладання шлюбних договорів.

Задача. Тема: Система податків в Україні

Батьки із власних заощаджень оплатили навчання своєї дитини в державному вищому навчальному закладі.

Обґрунтуйте, чи мають батьки як платники податку з доходів фізичних осіб право на податковий кредит для компенсації вартості навчання своєї дитини. Якщо так, то якою може бути сума такого кредиту?

Відповідь:

Щодо реалізації платником податку права на податковий кредит у разі, коли платник податку пред’являє як підтверджуючі документи розрахункові документи (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в яких зазначено прізвище, ім'я та по батькові не батька, а студента (дитини), з яким укладено договір на навчання, то такі документи податкові органи повинні приймати, а зазначені в них суми мають включатися до розрахунку податкових зобов’язань, за винятком випадків, коли такий студент сам протягом року отримував заробітну плату.