35919 (Міжнародне право другої половини XX ст.), страница 3

Описание файла

Документ из архива "Міжнародне право другої половини XX ст.", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "государство и право" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "35919"

Текст 3 страницы из документа "35919"

Стаття 48 чітко вказує, що дії, необхідні для виконання рішень Ради Безпеки стосовно підтримання міжнародного миру та безпеки, мають бути обов'язковими для всіх членів Організації Об'єднаних Націй чи деяких з них, що має визначити Рада Безпеки. Ця стаття стосується також збройних акцій згідно зі ст. 42,43,44.

Не повністю поки що використовуються потенції ст. 53. Згідно з цією статтею Рада Безпеки використовує в інтересах міжнародного миру та безпеки регіональні струк­тури або установи. Стаття досить чітко визначає, що ніяких примусових акцій не може бути вжито регіональними структурами без схвалення з боку Ради Безпеки.

Важливий напрям у діяльності ООН — операції з підтримання миру. На жаль, це не визначено в самому Статуті ООН. Тут ще потрібна велика конструктивна робо­та, спрямована на зміцнення і розвиток даного напряму в діяльності міжнародної організації.

Характерною визначальною рисою вказаних операцій "блакитних касок" є згода країн на їхнє перебування і функціонування. Цим підкреслюється непримусовий ха­рактер зазначених операцій.

Миротворчі сили ООН можуть одержати санкцію Ради Безпеки на застосування сили, якщо положення ст. 39 вже реалізовані. Але Статут має визначати можливість зміни функцій миротворчих сил (у разі виникнення загрози миру або його порушення). Йдеться про те, що миротворчі сили можуть бути використані для примусових операцій.

Миротворчі сили ООН можуть бути використані і ре­гіональними установами. Зауважимо, що є випадки, коли миротворчі сипи створювалися на регіональному рівні без санкцій Ради Безпеки. Одним із прикладів такої ситуації було створення сил Організації африканської єдності, які були направлені до Чаду в 1981 р. Рада Безпеки взяла до відома цю операцію, хоча офіційно, формально її не за­тверджувала. Зазначимо, що відповідно до ст. 53 Статуту Рада Безпеки не повинна санкціонувати вказані операції, якщо вони не є операціями примусового характеру із застосуванням зброї. Тут виникає дуже актуальне питання. А який характер повинні мати збройні сили ООН у випад­ках, коли вони використовуватимуться в громадянських війнах, які загрожують регіональному чи загальному миру? Ці операції не можуть розглядатись як примусові відпо­відно до глави VII Статуту. Тут потрібна згода країни, що приймає такі операції. Вона може бути зафіксована напе­ред відповідними угодами.

Друга важлива проблема в діяльності ООН — пре­вентивні акції. На жаль, Статут ООН в цьому питанні не відзначається повнотою, ясністю. Так, ст. 2 передбачає, що всі члени ООН будуть утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує превентивні, або примусові, дії. У ви­падку порушення миру глава VII передбачає превентивні заходи, які повністю відповідають системі безпеки, запо­чаткованій Статутом ООН.

Але передусім необхідне ясне й чітке рішення Ради Безпеки щодо організації превентивної акції. Можливі й інші дії ООН, їх не можна виключати.

У зв'язку з цим звернемось до розділу Статуту, який порівняно із главою VII перебуває начебто в тіні. Йдеться про мирне врегулювання спорів, які Статут ставить на перше місце, тобто про главу VI, зокрема ст. 33, в якій йдеться про переговори, з'ясування, посередництво, при­мирення, арбітраж, юридичне врегулювання, послуги ре­гіональних агентств чи структур або інших мирних методів. Треба зазначити, що в ООН відбувається плідна робота як щодо розвитку вказаних методів і механізмів мирного врегулювання, так і розробки нових підходів, які не були започатковані у свій час в Статуті ООН чи у відповідних її рішеннях. Зокрема, це стосується Манільської Декларації, що була сформульована Спеціальним комітетом з питань Статуту ООН і зміцнення ролі Організації. Цей важливий документ був, зокрема, спрямований на активізацію тен­денцій, що містяться в главі VI.

Вкажемо також на Декларацію Генеральної Асамблеї ООН щодо запобігання і недопущення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці, і на роль Організації Об'єднаних Націй у цій сфері.

ООН може й повинна зробити значно більше саме у цій дуже складній, але важливій сфері превентивної дипло­матії. Зроблено ще мало. Це стосується як принципів, так і практичних дій. Тут дуже плідне й перспективне поле діяльності. Йдеться про саму організацію, про розробку відповідної стратегії, створення системи превентивної ми­ротворчої діяльності ООН.

5. Переоцінка ролі ООН.

Зараз існує більше як 180 країн, що саме по собі означає, що світ докорінно змінився. Насамперед це стосу­ється таких факторів, як баланс сил, життєвий стандарт, система уряду, релігія тощо. Деякі розбіжності, якщо го­ворити про комунізм і лібералізм, зменшилися, але збіль­шилася дистанція, що відділяє бідні нації від багатих, розвинутих — від тих, що розвиваються.

Відбулися глибокі зміни в самих міжнародних від­носинах. У них діючими чинниками виступають не тільки держави, а й інші міжнародні утворення, і передусім транснаціональні корпорації. Зросла чисельність також міжнародних організацій.

ООН уособлює взаємодію глобального масштабу, ре­гіональні організації — взаємодію регіонального характеру.

Одним із актуальних і назрілих питань, які потребують подальшої розробки (включаючи певні зміни в самому Статуті ООН), є питання про право міжнародної організа­ції втручатися у внутрішні справи держави. Відповідно до ст. 2, 7 Статуту таке втручання дозволяється тільки тоді, коли існує загроза чи порушення миру, і Рада Безпеки діє відповідно до глави VII Статуту. Цього, напевне, не досить у нинішній історичній ситуації. Взаємозалежність є якісно провідною тенденцією, яка дуже змінила міжнародні від­носини порівняно з тими, що існували під час розробки і прийняття Статуту ООН. Міжнародне співтовариство має право й повинно подбати про те, щоб його інтереси забезпечувалися з участю всіх держав. Передусім йдеться про такі міжнародні кримінальні злочини, як торгівля наркотиками й тероризм. На мою думку, необхідно поси­лити роль Міжнародного Суду за рахунок уведення спеці­альної кримінальної палати, яка розглядала б справи за­значеного характеру.

Необхідне нове розуміння сувернітету в умовах значно зростаючої взаємозалежності. Водночас потрібне більш повне, точне й виважене визначення самого поняття "втручання". Ця норма має бути удосконалена. Особливо там, де йдеться про порушення прав нації, прав людини. Сприяння здійсненню цих прав не означає втручання у внутрішні справи.

Треба відзначити дуже негативну роль радянської пози­ції у зазначених питаннях, яка просто паралізувала діяль­ність ООН. Сьогодні в країнах колишнього СРСР сталися кардинальні зміни. Вони відбуваються у напрямі справ­жньої демократії, справжнього забезпечення всіх прав націй і людини. Ці зміни мають позитивно вплинути на розгляд цих кардинальних проблем в ООН.

Звичайно, досить могутньою зброєю в руках міжна­родного співтовариства є розділ VII Статуту ООН. Але цей розділ VII мусить працювати. Йдеться, зокрема, про ефек­тивніше використання статей 43, 45 і 47. Цікавою є про­позиція Генерального секретаря ООН, зроблена в червні 1992 р. у зв'язку з операціями проти Іраку, визволенням Кувейту. Бутрос Галі, як відомо, запропонував створення Сил швидкого розгортання. Обов'язково треба поновити відповідні обговорення в ООН щодо підготовки спеціаль­них угод про створення збройних сил Організації Об'єдна­них Націй.

Як відомо, з 1945 по 1987 рр. мали місце 13 операцій ООН з підтримання миру. Це означає, що накопичено чималий досвід, який треба уважно вивчати й використо­вувати у подальшій миротворчій діяльності ООН. З 1988 р. ООН організувала ще 11. таких місій. У лютому 1992 р. Рада Безпеки висловилася дуже рішуче за розвиток вказаної діяльності ООН. Як видно зі ст. 39 Статуту, такі явища, як загроза миру, порушення миру або акти агресії є переду­мовою відповідних дій Ради Безпеки щодо застосування сили. Рада Безпеки без особливих труднощів установлює факт порушення миру. Але характерно, що коли говорять про порушення миру, то мають на увазі міжнародний мир, мир між незалежними країнами. А це означає, що грома­дянська або національно-визвольна війна не підпадають під вказану категорію. Події в Югославії, в ряді країн — колишніх республік СРСР свідчать, що такі ситуації дійсно мають місце. Отже, міжнародне право має визнати цю практичну ситуацію і відповідним чином реагувати на неї. У Статуті ООН у преамбулі підкреслюється необхідність врятувати наступні покоління від жаху війни. А хіба можна це зробити без запобігання громадянських війн? Застосування сили, насильство не можуть залишатися поза увагою Об'єднаних Націй. ООН вже визнала, що громадянські війни створюють загрозу миру, бо можуть призвести до збройного втручання третіх сторін.

Досвід останніх років дає можливість підбити деякі підсумки, спробувати спрогнозувати характер миротвор­чих функцій ООН і насамперед Ради Безпеки.

По-перше, йдеться про невоєнні санкції. Стаття 41 дає Раді Безпеки можливість застосовувати невоєнні санкції, включаючи перерву в економічних відносинах і засобах комунікацій. Такі акції Рада Безпеки вживала до Іраку, Югославії, Сомалі та Лівії. Ці акції мали, безперечно, свій позитивний вплив на ситуацію. Проте їхня ефективність була не дуже значною. Бажання використовувати сучасну зброю досить часто переважає. Отже, ст. 41 у відповідних ситуаціях треба застосовувати. Але не можна ці санкції і переоцінювати. В окремих випадках велике значення мають саме воєнні санкції. До класичних типів застосуван­ня цих акцій зарубіжні політологи відносять події в Кореї, Родезії та Перській затоці. Що стосується Кореї, то була дуже специфічна ситуація, яку можна скоріше кваліфі­кувати як колективну самооборону. Початок був за односторонніми діями США, потім ці операції були трансфор­мовані в "сили ООН".

У Перській затоці була організована воєнна акція, санкціонована Радою Безпеки.

Цілком природно, що надійним механізмом миру може бути така унікальна й універсальна міжнародна організа­ція, якою, безперечно, є Організація Об'єднаних Націй. Йдеться відповідно про те, щоб на базі Статуту ООН, в й' межах побудувати систему міжнародної безпеки.

На мій погляд, виконання цієї мети потребує як не­ухильного виконання вимог Статуту ООН, так і внесення певних змін до нього. В принципово новому світі, в якому зараз живемо, не можна розглядати Статут ООН як щось святе, недоторкане. Документ історичний, унікальний, але він може і має бути удосконалений, приведений у відповідність з реаліями нашої епохи.

Діяльність щодо Статуту ООН має доповнюватися односторонніми зобов'язаннями держав, заходами щодо зміцнення довір'я і міжнародного співробітництва у всіх сферах — військово-політичній, економічній, гуманітар­ній. Але головним, вирішальним тут є знищення всіх засобів масового знищення. Ситуація в цьому плані явно змінюється: зроблено вже немало для скорочення ядерних арсеналів США і колишнього СРСР. Цей процес буде продовжуватися. Але йдеться про більше — до цього процесу повинні підключитися інші ядерні держави. ООН має відіграти і в цій важливій справі свою конструктивну роль.

ООН може зробити свій цінний внесок у створення спеціального механізму запобігання розв'язування ядер­ного конфлікту. Ідея всеохоплюючої безпеки значною мірою залежатиме від знаходження ефективної відповіді на зазначену проблему. Міжнародне співтовариство по­винно в межах ООН розробити погоджені заходи на ви­падок порушення угод про незастосування ядерної зброї. У зв'язку з цим потрібно підготувати колективні заходи (зробити це найдоцільніше саме в ООН) щодо боротьби з ядерним тероризмом, ядерним піратством.

Півстоліття минуло після закінчення другої світової війни і створення ООН. Людству вдалося запобігти новій — цього разу ядерній — всесвітній катастрофі. Але лікві­дувати численні регіональні конфлікти, малі війни не вдалося. Це завдання продовжує бути актуальним і не­відкладним.

Роль ООН тут незаперечна. Є вже певні позитивні результати. Насамперед слід згадати про ідею колишнього Генерального секретаря ООН Переса де Куельяра стосов­но створення при цій міжнародній організації багато­стороннього центру щодо зменшення воєнної небезпеки.

На жаль, ця ідея не одержала необхідної підтримки з боку багатьох країн-членів. Очевидно, до неї необхідно повернутися з урахуванням специфіки сучасної світової ситуації. Це міг би бути механізм широкого міжнародного контролю за виконанням угод щодо зменшення міжна­родної напруженості, обмеження озброєнь і за воєнною обстановкою в конфліктуючих районах. Насамперед цей механізм мав би включати різні методи й форми контролю щодо збору інформації та оперативного її опрацювання для подальшої передачі до Ради Безпеки ООН, інших органів. Це дало б можливість мати об'єктивну картину подій, що відбуваються у світі.

На основі такої інформації можна було б заздалегідь готувати пропозиції щодо можливостей превентивної ди­пломатії, вжиття упереджуючих політичних рішень, які б, по-перше, утруднювали раптовий напад, а по-друге, за­побігали воєнному конфлікту, його загостренню, обмежу­вали його масштаби.

На всіх стадіях конфлікту необхідно широко вико­ристовувати всі засоби мирного врегулювання розбіж­ностей, спорів. Серед них — пропозиції добрих послуг, посередництва в досягненні перемир'я. ООН може стиму­лювати організацію та використання неурядових комісій та груп, які б піддавали глибокому аналізу причини, обста­вини й методи урегулювання конфліктних ситуацій.

Необхідність вказаних заходів та механізмів особливо нагальна у світлі ситуації, яка має місце в Югославії, країнах — колишніх республіках колишнього СРСР. Не­має сумніву, що ця ситуація в її різноманітних проявах вже гучно стукає в двері ООН, вимагає адекватних рішень. Чимала відповідальність тут покладається на постійних членів Ради Безпеки. Дуже важливими були б їх зобо­в'язання про незастосування сили, а також про відмову від демонстративної військової присутності.

Особливо важливу й конструктивну роль може віді­грати Організація Об'єднаних Націй і в такій актуальній і нагальній справі, як боротьба з міжнародним тероризмом. Варто було б створити в межах Міжнародного Суду спеці­альну палату для розслідування і переслідування між­народного тероризму.

ООН має стимулювати процес становлення взаємо­зв'язаного й цілісного світу, сприяти пошуку загально­людського консенсусу. Людство має зберегти цивілізацію, зробити її безпечною для всіх. Але хіба приклади останніх подій у Югославії, країнах —колишніх республіках СРСР не є свідками паралельних процесів — війн, ворожнечі, розбрату, невпорядкованої стихійності? Хіба ці явища не підводять нас до такої межі, за якою починається лихо для всіх?

Отже, сьогодні стає абсолютно неможливим і вкрай небезпечним розвиток "за рахунок іншого", за рахунок обмеження прав і свобод людини і народів.