35918 (Міжнародне економічне право (поняття, принципи, джерела)), страница 2

Описание файла

Документ из архива "Міжнародне економічне право (поняття, принципи, джерела)", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "государство и право" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "35918"

Текст 2 страницы из документа "35918"

Набір принципів досить широкий. Він свідчить про різнобічні й багатопланові зусилля світового товариства, а також про нечітку структуру Хартії. У ній багато повторів і паралелізмів, тому що до укладання Хартії 1974 р. було залучено тисячі фахівців і політиків усього світу.

Наведені в Хартії принципи стосуються переважно загальних принципів міжнародного публічного права.

У юридичній літературі існує й інша класифікація принципів міжнародного економічного права. До першої групи зараховують принципи, які безпосередньо випливають з основних принципів міжнародного публічного права і дотримання яких, як правило, є загальнообов’язковим. Другу групу принципів становлять договірні принципи, тобто такі, що діють у взаємовідносинах держав лише тоді, коли відповідні держави взяли на себе конкретні договірні зобов’язання щодо їх дотримання у дво- чи багатосторонніх відносинах.

Загальні принципи відомі ще як “когентні”. Їх походження є звичаєво-правовим і згодом фіксується в договірному порядку. Спеціальні ж принципи мають конвенційний характер, їх дієвість базується на включенні до відповідних міжнародних договорів.

У багатьох статтях розд. II “Економічні права та обов’язки держав” Хартії відбито не лише загальні, а й спеціальні принципи міжнародного економічного права. Зауважимо, що принципи існують для того, щоб ними керувалися. Вони відбиваються в нормах права (у розглядуваному випадку — у нормах міжнародного публічного права), які, зокрема, фіксуються в міжнародно-правових актах. Перевтілення принципів у письмово зафіксовані норми права є важливою запорукою дотримання відповідних норм. Логіка тут така: закріпити, щоб знати, як діяти.

Наведемо переклад зазначеного розділу з нашими зауваженнями. Офіційний текст статей 1—28 Хартії прокурсивлено.

Стаття 1. Кожна держава має суверенне і невід’ємне право вибирати власну економічну систему, а також власну політичну, соціальну і культурну системи згідно з волею свого народу, без втручання або застосування сили чи погрози ззовні в будь-якій формі.

Юридичне значення Хартії та інших документів про встановлення нового економічного порядку полягає в тому, що незважаючи на рекомендаційний характер норм цих документів, згадані норми визнані державами. Ці принципи фіксуються у дво- та багатосторонніх економічних угодах. Принципи набирають статусу загальновизнаних.

Дотримання принципу невтручання виключає можливість використання будь-яких санкцій, запровадження ембарго та інших обмежень, спрямованих проти певної країни чи групи держав. Принцип невтручання зафіксований і в конституціях окремих країн. На практиці цей міжнародно-правовий принцип часто порушується.

Принцип незастосування сили посідає чільне місце в системі принципів Статуту ООН. Цей принцип вважається розвитком принципу ненападу. Принцип було підтверджено, розвинуто та конкретизовано у численних дво- та багатосторонніх міжнародних документах.

Стаття 2. Кожна держава має і повинна вільно здійснювати повний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами та економічною діяльністю, включаючи право на володіння, використання та експлуатацію.

Кожна держава має право:

a) регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межах дії своєї національної юрисдикції згідно з власними законами та постановами і відповідно до власних національних цілей та першочергових завдань. Жодна держава не повинна змушуватися до надання пільгового режиму іноземним інвестиціям;

б) регулювати і контролювати діяльність транснаціональних корпорацій у межах дії власної національної юрисдикції та вживати заходів для забезпечення того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам та постановам і відповідала її економічній та соціальній політиці. Транснаціональні корпорації не повинні втручатись у внутрішні справи приймаючої держави. Кожна держава повинна з урахуванням усіх власних суверенних прав співробітничати з іншими державами щодо здійснення права, викладеного в цьому підпункті;

в) націоналізувати, експропріювати або передавати іноземну власність. У цьому разі держава, яка застосовує такі заходи, має сплачувати відповідну компенсацію з урахуванням її відповідних законів і постанов та всіх обставин, які ця держава вважає доречними. У будь-якому разі, коли питання про компенсації спричинюються до спору, він має врегульовуватися згідно з внутрішнім правом націоналізуючої держави і її судами, якщо лише всі заінтересовані держави добровільно і за взаємною згодою не досягнуть домовленості щодо пошуків інших мирних засобів врегулювання на основі суверенної рівності і відповідно до принципу вільного вибору засобів.

Принцип невід’ємного суверенітету держав щодо їх природних ресурсів є конкретизацією принципу суверенної рівності держав. Цей принцип передбачає повний постійний суверенітет держав щодо всіх їх природних багатств та економічної діяльності; надає державам право на володіння, використання і експлуатацію їх багатств і ресурсів.

Окрім Хартії елементи цього принципу зафіксовані в Декларації про встановлення нового міжнародного економічного порядку та в інших міжнародно-правових угодах.

Стаття 3. При розроблюванні природних ресурсів, що належать двом чи більше країнам, кожна з них зобов’язана співробітничати на основі системи інформації та попередніх консультацій з метою досягнення оптимального використання цих ресурсів, не завдаючи шкоди законним інтересам інших країн.

Дехто з фахівців у сфері міжнародного права вважає, що принцип співробітництва держав має не правовий, а декларативний характер. Можливо, в історичному минулому співробітництво було добровільною акцією держави. Проте враховуючи Статут ООН та інші міжнародно-правові документи, можна стверджувати, що добровільний акт перетворився на правовий обов’язок. Держави повинні використовувати методи співробітництва для вирішення існуючих між ними проблем, а не вдаватися до конфронтації.

Стаття 4. Кожна країна має право брати участь у міжнародній торгівлі та інших формах економічного співробітництва незалежно від будь-яких відмінностей у політичних, економічних і соціальних системах. Жодна держава не підлягає будь-якій дискримінації, що базується лише на таких відмінностях. При здійсненні міжнародної торгівлі та інших форм економічного співробітництва кожна держава вільно обирає форми організації власних зовнішньоекономічних відносин і укладає дво- та багатосторонні угоди, що відповідають їх міжнародним зобов’язанням і потребам міжнародного економічного співробітництва.

Зазначимо, що принцип співробітництва держав передбачає таке: економічне співробітництво є вільним від дискримінації.

Принцип співробітництва держав вважається невід’ємною складовою значно ширшого принципу міжнародного економічного права — мирного співіснування.

Стаття 5. Усі держави мають право об’єднуватися в організації виробників товарів з метою розвитку власної національної економіки, досягнення стабільного фінансування цього розвитку та для досягнення власних цілей сприяти забезпеченню неухильного розвитку світової економіки, зокрема, шляхом підвищення темпів розвитку країн, що розвиваються. Тому всі держави зобов’язані поважати це право, утримуючись від застосування таких економічних і політичних заходів, які б обмежували це право.

Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків надав можливість вільного вибору бажаних форм співробітництва в зовнішньоекономічних відносинах. Цей принцип тісно пов’язаний з більш загальним принципом — свободою вибору соціально-економічної системи. Останній же, у свою чергу, випливає з таких основних принципів міжнародного права, як суверенна рівність держав, рівноправність і самовизначення народів, невтручання у внутрішні справи держав та ін.

Існує понад двадцять міжнародних товарних угод країн-виробників (експортерів) сировинних товарів, зокрема укладених на регіональній основі.

Найвідомішою міжнародною організацією держав-експортерів є Організація країн — експортерів нафти — ОПЕК.

Стаття 6. Держави зобов’язані сприяти розвитку міжнародної торгівлі товарами, зокрема, за допомогою угод і укладення довгострокових багатосторонніх товарних угод, якщо це доцільно, і з урахуванням інтересів виробників і споживачів. Усі держави несуть відповідальність за сприяння регулярному потоку та доступу до всіх комерційних товарів, що продаються за стійкими, вигідними і справедливими цінами, підтримуючи в такий спосіб справедливий розвиток світової економіки та особливо враховуючи при цьому інтереси країн, що розвиваються.

Принцип національного режиму передбачає, що на основі взаємності фізичні та юридичні особи іноземної держави повністю або частково прирівнюються у правах до фізичних та юридичних осіб певної держави. Національний режим з окремих видів прав може надаватися певною державою і в односторонньому порядку на основі її внутрішнього законодавства.

Стаття 7. Кожна держава несе основну відповідальність за сприяння економічному, соціальному та культурному розвитку свого народу. З цією метою кожна держава має право і несе відповідальність за вибір цілей і засобів розвитку, повну мобілізацію і використання власних ресурсів, упровадження прогресивних економічних і соціальних реформ, а також забезпечення повної участі свого народу у прогресі й вигодах розвитку. Держави зобов’язані індивідуально і сумісно співробітничати для того, щоб усунути перешкоди, що заважають такій мобілізації і використанню.

Державний суверенітет сучасна правнича наука і практика давно вже не трактують як щось абсолютне — таке, що нічим не обмежується, не відчужується, не ділиться тощо. Абсолютного суверенітету немає, є суверенітет, обмежений реальними чинниками.

Стаття 8. Держави мають співробітничати у справі сприяння раціональним і справедливим міжнародним економічним відносинам та заохочення структурних перетворень у контексті гармонічної світової економіки відповідно до потреб та інтересів усіх країн, особливо тих, що розвиваються, і з цією метою вживати належних заходів.

Правові режими “рівних можливостей”, “відчинених дверей”, “капітуляцій”, що застосовувалися в історичному минулому до відносин розвинених держав і формально чи фактично залежних від них країн світу, нині не можуть вважатися правомірними, оскільки суперечать принципам суверенної рівності, поваги до прав, властивих суверенітету, невтручання у внутрішні справи тощо.

Стаття 9. На всі держави покладається обов’язок співробітничати в економічній, соціальній, культурній та технічній галузях з метою сприяння економічному і соціальному прогрессу всіх країн світу, зокрема тих, що розвиваються.

Співробітництво в галузі економіки, науки і техніки має розвиватися між державами на основі рівності та взаємної вигоди. Принцип взаємовигідного економічного співробітництва у сфері торгівлі, економіки, науки і техніки базується на основних принципах міжнародного публічного права — співробітництва і суверенної рівності.

Обов’язок держав — членів ООН — зміцнювати економічне співробітництво зафіксований і у Статуті цієї організації.

Стаття 10. Усі держави юридично рівноправні і як члени міжнародного співтовариства мають право повністю і ефективно брати участь у міжнародному процесі прийняття рішень для врегулювання світових економічних, фінансових і валютних проблем. Між іншим, через відповідні міжнародні організації відповідно до їх правил, які існують та розроблюються, і справедливо користуватися вигодами, що випливають з цього.

Принцип рівності та взаємної вигоди держав у міжнародних економічних відносинах безпосередньо випливає з принципу суверенної рівності держав. Їх економічні відносини мають будуватися на основі взаємної і справедливої вигоди.

Стаття 11. Усі держави мають співробітничати з метою зміцнення та постійного поліпшення ефективності міжнародних організацій при здійсненні заходів, спрямованих на стимулювання загального економічного прогресу всіх країн, зокрема тих, що розвиваються, і тому мають співробітничати для пристосування їх, якщо необхідно, до потреб міжнародного економічного співробітництва, що змінюються.

Стаття 12. 1. Держави мають право за згодою заінтересованих сторін брати участь у субрегіональному, регіональному та міжрегіональному співробітництві з метою економічного та соціального розвитку. Усі держави, що беруть участь у такому співробітництві, зобов’язані забезпечувати, щоб політика тих угруповань, до яких вони належать, відповідала положенням цієї Хартії та була орієнтована на зовнішні зв’язки, відповідала їх міжнародним зобов’язанням і потребам міжнародного економічного співробітництва і в повному обсязі враховувала законні інтереси третіх сторін, особливо країн, що розвиваються.

2. Відносно угруповань, яким відповідні держави передали чи можуть передати певну компетенцію з питань, що належать до сфери дії цієї Хартії, її положення мають також застосовуватись до цих угруповань щодо подібних питань і відповідно до зобов’язань цих держав як членів подібних угруповань. Ці держави мають співробітничати стосовно виконання цими угрупованнями положень цієї Хартії.