35899 (Контрольна робота з Господарського процесу), страница 2

Описание файла

Документ из архива "Контрольна робота з Господарського процесу", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "государство и право" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "35899"

Текст 2 страницы из документа "35899"

Свідки яз засоби доказування. Іноді для повноти доказування необхідно звернутися „за допомогою” до свідка, але, на жаль, у чинному ГПК України немає положень щодо можливості участі у господарському процесі такого джерела доказів.

Для притягнення до справи свідка необхідно у клопотанні задовольнити три обов’язкових складових7:

1) зазначити обставини, які свідок може підтвердити;

2) відомості про ці обставини мають значення для правильного вирішення справи;

3) зазначені обставини можуть підтверджуватись показаннями свідків (відповідно до ст. 29 ЦПК України не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з угод, для яких законом (ст. 46 ЦК УРСР) встановлено письмову форму. Поряд з цим факт виконання такої угоди може підтверджуватись будь-якими засобами доказування, передбаченими ст. 27 ЦПК України, в тому числі і показаннями свідків).

Експертний висновок як засіб доказування. При розгляді судових справ у господарських судах часто виникає необхідність проведення експертного дослідження в процесі доказування позову однієї зі сторін господарського процесу. Процесуальний порядок проведення такого дослідження, одержання висновку та його оцінки визначений ГПК України.

Тому одним із засобів доказування є висновок експерта, який, як і всі докази, відповідно до ст. 34 ГПК, має відповідати вимогам відносності й допустимості. Вимога відносності полягає в оцінці того, чи можна віднести даний доказ до розглядуваної справи, тому питання відносності вирішується ще до призначення експертизи. Відповідно до вимог про допустимість доказів, установлених ст. 34 ГПК, обставини справи, які відповідно до законодавства мають бути підтверджені визначеними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, обставини, які можуть бути підтверджені тільки за допомогою спеціальних знань, мають бути підтверджені експертним висновком. Тому, в свою чергу, висновок експертизи має, з одного боку, відповідати вимогам ГПК, що регламентують порядок призначення і проведення експертизи, а з іншого — відповідати загальним вимогам до судової експертизи, встановленим Законом України «Про судову експертизи» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХП.

Під експертним дослідженням у господарському процесі необхідно розуміти дослідження у встановленому законом порядку за допомогою спеціальних знань матеріальних об’єктів, процесів та явищ з метою одержання фактичних даних про наявність чи відсутність обставин, на які посилаються сторони, а також даних, що сприяють правильному вирішенню господарського спору8.

Висновок — це єдина процесуальна форма, в якій експерт доводить свої висновки до відома органу чи особи, яка призначила експертизу. Усні відповіді експерта в судовому засіданні роз’яснюють письмовий висновок, але не можуть його замінити.

Оскільки висновок експерта є досить специфічним видом доказів (при його оцінці необхідно мати на увазі, що на відміну від інших доказів, він з’являється тоді, коли спірні відносини вже виникли, і вирішити їх у добровільному порядку неможливо), саме він може виступити тим об’єктивним критерієм, який допоможе встановити істину.

Незважаючи на те. що жоден з доказів не має заздалегідь установленої сили для суду, висновок експерта є досить вагомим доказом, спростувати який іншими доказами, без проведення інших спеціальних досліджень (додаткової чи повторної експертизи) досить непросто. Тому питання про те, кому може бути доручено проведення експертизи, є досить важливим. Частина 3 ст. 41 ГПК передбачає, що проведення судової експертизи має бути доручено компетентним установам чи безпосередньо фахівцям, які володіють необхідними для цього знаннями. Стаття 10 Закону «Про судову експертизи» встановлює, що судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань, а фахівці державних спеціалізованих установ і відомчих служб, які проводять судові експертизи, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку та атестацію.

Ч. 6 ст. 31 ГПК встановлює перелік обставин, за наявності яких можна заявити відвід експерту (якщо він особисто, прямо чи побічно зацікавлений у результаті розгляду справи, є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, а також з мотивів його некомпетентності). Стаття 42 ГПК також передбачає право суду призначати повторну чи додаткову експертизу.





Загальні висновки



1. Перетворення органів державного арбітражу в систему господарських судів відбиває процес становлення в Україні незалежної й ефективної судової влади. Зміст існування господарського суду як окремої ланки судової влади полягає в тому, щоб показати нові принципи функціонування системи розгляду й вирішення економічних спорів, відмінні від адміністративного та цивільного судочинства, продемонструвати перехід від адміністративних методів управління господарством до рівноправності суб’єктів господарювання в умовах ринкових відносин.

Здійснюючи правосуддя, господарські суди безпосередньо сприяють позитивним економічним перетворенням у державі, формуванню конкурентного середовища для суб’єктів господарювання всіх форм власності. Діяльність господарських судів стала важливим інституційним засобом реалізації державної економічної політики, оскільки, приймаючи рішення у господарських справах, вони здійснюють оцінку законності конкретних дій суб’єктів господарювання і спрямовують їх у правове поле, їх рішення сприяють наповненню державного бюджету.

Визнання особливої ролі системи судів господарської юрисдикції та спеціалізованих судів взагалі у функціонуванні державного механізму обумовило закріплення за ними на конституційному рівні певного автономного характеру. Так, Конституцією визначається, що вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Статус вищого суду системи за своєю змістовною основою передбачає комплексність функціональних напрямів діяльності вищого спеціалізованого господарського суду, відповідальність за координацію роботи всієї системи господарської юстиції й, певною мірою, здійснення судово-управлінських функцій

Згідно із ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

2. Процес встановлення істини в ході розгляду господарських справ, хоча й є одним із різновидів загального процесу пізнання і виражає всі його істотні риси, має також і свої особливості: 1) він обмежений певними строками, тобто не можна нескінченно або невизначений час пізнавати подію правопорушення, — процесуальний закон встановив жорсткі і чіткі строки, протягом яких повинно бути прийняте рішення по справі; 2) спрямований на пізнання події минулого, тобто об’єкт дослідження носить так званий „ретроспективний” характер; 3) поєднує пізнавальний і посвідчувальний характер, оскільки результати пізнання в господарському процесі повинні бути вміщені у встановлену законом процесуальну форму; 4) обов’язково завершується прийняттям рішення, що має правові наслідки.

Докази, що використовуються в судовому доказуванні у порядку господарського судочинства, мають зміст (відомості, інформацію про відомості) та процесуальну форму, регламентовану законом (засоби доказування, передбачені ст. 32 ГПК України).

Судові докази, які використовуються в процесі доказування при розгляді справ у порядку господарського судочинства, можуть бути класифіко-вані за низкою ознак: за характером зв’язку змісту доказу з фактом, що встановлюється — прямі і непрямі докази; за процесом формування відомостей про факти — первинні й похідні докази; за джерелом доказів — особисті та речовинні докази; за юридичною ознакою (ст. 32 ГПК України) — на письмові й речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі.



Використана література



  1. Конституція України / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141.

  2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003, №№ 40-44, Ст.356.

  3. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. — К., Атіка, 2003.

  4. Про судоустрій України. Закон України // Відомості ВРУ, № 27—28, 2002. Ст. 180.

  5. Про судову експертизи. Закон України від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХП // www.kiev.rada.ua

  6. Зеленін В.О. Місія господарських судів як у системі загальних судів, так і в цілому в правовій системі держави // Вісник господарського судочинства, № 3, 2006, С. 145—149.

  7. Куйбіда Р. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи. — К., Атіка, 2004. 287с.

  8. Ніколенко Л. Експертний висновок як засіб доказування в господарському процесі // Юридичний журнал, № 7, 2003. С. 118—123.

  9. Осетинський А. Реформування системи судів господарської юрисдикції в аспекті реалізації конституційного статусу касаційної інстанції // Право України, № 6, 2005. С. 3—9.

  10. Притика Д. 15-річчя утворення господарських судів України // Право України, № 7, 2006. С. 3—6.

  11. Притика Д. Про стан здійснення судочинства господарськими судами // Право України, № 1, 2006. С. 5—8.

  12. Степанова Т.В. Свідки як засоби доказування у господарському процесі України // Вісник господарського судочинства, № 1, 2003, С. 168—171.

  13. Шицький І. Деякі питання визначення принципів побудови і функціонування місцевих господарських судів України // Право України, № 1, 2005. С. 10—15.

1 Осетинський А. Реформування системи судів господарської юрисдикції в аспекті реалізації конституційного статусу касаційної інстанції // Право України, № 6, 2005. С. 4..

2 Притика Д. Про стан здійснення судочинства господарськими судами // Право України, № 1, 2006. С. 56.

3 Осетинський А. Реформування системи судів господарської юрисдикції в аспекті реалізації конституційного статусу касаційної інстанції // Право України, № 6, 2005. С. 4—5.

4 Куйбіда Р. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи. — К., Атіка, 2004.С. 62—67.



5 Зеленін В.О. Місія господарських судів як у системі загальних судів, так і в цілому в правовій системі держави // Вісник господарського судочинства, № 3, 2006, С. 148—149.

6 Притика Д. Про стан здійснення судочинства господарськими судами // Право України, № 1, 2006. С. 6.

7 Степанова Т.В. Свідки як засоби доказування у господарському процесі України // Вісник господарського судочинства, № 1, 2003, С. 169.

8 Ніколенко Л. Експертний висновок як засіб доказування в господарському процесі // Юридичний журнал, № 7, 2003. С. 118.