35899 (Контрольна робота з Господарського процесу)

Описание файла

Документ из архива "Контрольна робота з Господарського процесу", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "государство и право" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "35899"

Текст из документа "35899"

Міністерство освіти і науки України

Європейський університет

Юридичний факультет











Контрольна робота з Господарського процесу

































Київ 2006



Зміст



Вступ 3

1 Господарські суди в системі судоустрою України 5

2 Засоби доказування у спорах між суб’єктами господарювання 9

Загальні висновки 15

Використана література 17





Вступ



Після прийняття Закону України «Про судоустрій України», що набрав чинності 1 червня 2002 р., завершився перший стан судової реформи, загальною метою якого було впровадження у судову систему структурних змін, приведення структури судових органів у відповідність з принципами територіальності та спеціалізації, встановленими Конституцією України.

Відповідно судова система представлена Конституційним Судом та загальними судами. Серед останніх виокремлюють спеціалізовані суди, система яких, у свою чергу, складається з місцевих судів, апеляційних судів, Вищого спеціалізованого суду. Очолює всю систему судів Верховний Суд України. До спеціалізованих належать, зокрема, господарські суди.

Становлення системи господарських судів в Україні на сучасному етапі, зміцнення правового статусу вимагає глибокого теоретичного осмислення їх призначення у суспільстві, цілей, завдань та функцій.

Завдання суду полягає в правильному і своєчасному розгляді та вирішенні господарських справ. Особливістю даного виду процесу є те, що це спори переважно між юридичними особами, на відміну від інших видів процесів, в яких одна із сторін, як правило, фізична особа. Порядок і строки розгляду справи, провадження окремих судових дій, прийняття рішення по справі також суттєво відрізняються від порядку та строків провадження в цивільному й кримінальному процесах.

Важність дослідження функціонування саме місцевих господарських судів спричинене тим центральним місцем, яке посідає місцевий господарський суд у системі органів господарського судочинства. Саме діяльність місцевого господарського суду визначає якість підготовки та розгляду справи, повноту дослідження доказів у ній, своєчасність вжиття заходів із забезпечення позову, динаміку усього судового розгляд. Господарський місцевий суд визначає долю спору, і далеко не усі господарські справи спрямовуються у вищі інстанції: апеляційну та касаційну.

Необхідність та неминучість судової реформи на сучасному етапі висуває перед нами коло проблемних питань, які потребують негайного переосмислення ти вирішення. Серед останніх слід виділити проблеми місця господарських судів як у системі загальних судів, так і в цілому в правовій системі держави, а також дослідження процесу доказування в господарських судах, зокрема визнання засобів доказування та їх процесуального значення.

Цьому завданню й присвячена ця контрольна робота.







1 Господарські суди в системі судоустрою України



Господарські суди сприяють економічним перетворенням у державі, формують конкурентноспроможне середовище для суб’єктів господарювання усіх форм власності шляхом реалізації конституційного принципу їх захисту. Господарські суди є також важливим інституційним засобом реалізації державної політики, їх діяльність невід’ємна від дій законодавчої та виконавчої гілок влади, приймаючи рішення у кожній конкретній господарській справі, вони здійснюють державну оцінку законності чи протиправності конкретних дій суб’єктів господарювання і спрямування їх у правове русло1.

Здійснюючи правосуддя, господарські суди безпосередньо сприяють позитивним економічним перетворенням у державі, формуванню конкурентного середовища для суб’єктів господарювання всіх форм власності. Діяльність господарських судів стала важливим інституційним засобом реалізації державної економічної політики, оскільки, приймаючи рішення у господарських справах, вони здійснюють оцінку законності конкретних дій суб’єктів господарювання і спрямовують їх у правове поле, їх рішення сприяють наповненню державного бюджету.

Аналіз судової практики свідчить, що у сфері здійснення господарського судочинства, як і у загальних судах, має місце зростання кількості звернень до господарських судів. Так, протягом 2005 року до місцевих господарських судів надійшло понад 250 тис. звернень, що на 10 відсотків більше, ніж у 2004 р.

Важливим показником діяльності господарських судів є якість відправлення правосуддя, яка оцінюється насамперед за рівнем скасування та зміни ухвалених судових рішень. Переважна більшість, а саме 95,8 відсотків рішень судів першої інстанції, відповідає вимогам чинного законодавства та набирає законної сили, скасовується лише 4,2 відсотка їх рішень2.

Визнання особливої ролі системи судів господарської юрисдикції та спеціалізованих судів взагалі у функціонуванні державного механізму обумовило закріплення за ними на конституційному рівні певного автономного характеру. Так, Конституцією визначається, що вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Статус вищого суду системи за своєю змістовною основою передбачає комплексність функціональних напрямів діяльності вищого спеціалізованого господарського суду, відповідальність за координацію роботи всієї системи господарської юстиції й, певною мірою, здійснення судово-управлінських функцій3.

Тем не менш, на сучасному етапі реформування судової системи існує полеміка щодо збереження спеціалізованої господарської юрисдикції судів. Останнім часом посилилася тенденція критичного ставлення до самостійного характеру судів господарської спеціалізації, висловлюються припущення щодо невизначеності предмета господарського та господарського процесуального права, недоцільності виокремлення так званих комплексних галузей права, які, на думку деяких фахівців, становлять ніщо інше, як норми класичних галузей (цивільного та адміністративного), якими регулюються відносини у певній (економічній) сфері. Висловлюються міркування щодо штучності господарсько-судової юрисдикції, відсутності у переважній більшості країн Європи окремих судів для вирішення цієї категорії справ, необхідності уніфікації господарського і цивільного судочинства, віднесення всього масиву справ за участю адміністративних органів до компетенції адміністративних судів, а відтак — в перспективі, повне інтегрування господарських судів до системи цивільних судів4.

З метою виявлення відмінностей між цивільним та господарським судочинством розглянемо особливості спеціалізації зазначених ланок судової системи України.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Таким чином, виходячи з норм названих статей ЦПК і ГПК можна дійти висновку, що включення господарського судочинства до системи цивільного є неможливим (відмінність у спеціалізації зазначених гілок судової влади) і таким, що суперечить Конституції України. Дана позиція підкріплюється існуванням кодифікованих нормативно-правових актів як цивільного (Цивільний та Цивільно-процесуальний кодекси України), так і господарського (Господарський і Господарсько-процесуальний кодекси України), законодавства.

Віднесення системи господарських судів до цивільного судочинства є неможливим виходячи з предмета й методу регулювання відповідних суспільних відносин5.

Отже, господарський суд в Україні, здійснюючи правосуддя при вирішенні виникаючих у процесі господарської діяльності спорів, що випливають із цивільних правовідносин (економічні спори) або з правовідносин у сфері управління, залишається конституційне необхідною гілкою судової влади України. Господарські суди дозволяють ефективно та оперативно вирішувати спори, які випливають із відносин організацій і громадян, які займаються господарською діяльністю, а також з відносин організацій і громадян з державними або іншими органами.

З метою підвищення якості роботи судів президією Вищого господарського суду України надаються роз’яснення щодо порядку застосування судами актів законодавства, а також затверджено Програму заходів по вдосконаленню роботи та підвищенню ефективності діяльності господарських судів України, яка розрахована на 2005—2010 рр. Програмою передбачено комплекс короткострокових та довгострокових заходів, спрямованих на: покращення нормативно-правого забезпечення діяльності апеляційних господарських судів і надання методичної допомоги; вдосконалення організаційного та кадрового забезпечення господарських судів; належного інформаційного, матеріально-технічного та фінансового забезпечення судів; вивчення судової практики Європейського Суду тощо6. До виконання цієї Програми, крім суддів та апарату Вищого господарського суду України, залучаються голови апеляційних господарських судів, Державна судова адміністрація України та Академія суддів України.



2 Засоби доказування у спорах між суб’єктами господарювання



Судове доказування в господарському процесі — це логіко-практична діяльність осіб, які беруть участь у справі, і суду по встановленню наявності або відсутності обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Весь процес доказування — логічний процес, за допомогою якого суд доходить висновку про наявність або відсутність тих або інших фактів, явищ, дій, відносин, зв’язків тощо. Як логічний процес, це — процес мислення, єдиний у своїй суті незалежно від предмета розумової діяльності.

Процес встановлення істини в ході розгляду господарських справ, хоча й є одним із різновидів загального процесу пізнання і виражає всі його істотні риси, має також і свої особливості:

1) він обмежений певними строками, тобто не можна нескінченно або невизначений час пізнавати подію правопорушення, — процесуальний закон встановив жорсткі і чіткі строки, протягом яких повинно бути прийняте рішення по справі;

2) спрямований на пізнання події минулого, тобто об’єкт дослідження носить так званий „ретроспективний” характер;

3) поєднує пізнавальний і посвідчувальний характер, оскільки результати пізнання в господарському процесі повинні бути вміщені у встановлену законом процесуальну форму;

4) обов’язково завершується прийняттям рішення, що має правові наслідки.

Докази, що використовуються в судовому доказуванні у порядку господарського судочинства, мають зміст (відомості, інформацію про відомості) та процесуальну форму, регламентовану законом (засоби доказування, передбачені ст. 32 ГПК України). На відміну від кримінального процесу, в якому основна увага зосереджена на правильності процесу збирання і закріплення інформації про відомості, в господарському процесі — це вимога „формування” інформації в певну процесуальну форму (квитанцію, акт, договір та ін.).

Судові докази, які використовуються в процесі доказування при розгляді справ у порядку господарського судочинства, можуть бути класифіковані за низкою ознак. Це дає можливість виявити відмінності і схожість між ними, оскільки докази різні за своїм походженням, мають різну структуру і безпосередні функції в процесі доказування. Охопити всі ці ознаки однією якою-небудь системою класифікації з однією підставою неможливо. Тому класифікація доказів проводиться по декількох підставах і являє собою певну систему, за наступними ознаками:

  • характером зв’язку змісту доказу з фактом, що встановлюється — прямі і непрямі докази;

  • процесом формування відомостей про факти — первинні й похідні докази;

  • джерелом доказів — особисті та речовинні докази;

  • юридичною ознакою (ст. 32 ГПК України) — на письмові й речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі.

Серед засобів доказування в господарському процесі насамперед треба назвати письмові докази, в тому числі документи як джерела доказів у господарському процесі, речові докази, пояснення сторін, третіх осіб та інших учасників процесу, а також експертизу як засіб доказування в господарському процесі.

Письмові докази використовуються в господарському процесі частіше за інші. Основними ознаками письмових доказів у господарському процесі є наступні: 1) доказувальне значення має зміст, а не форма доказу (форма -другорядна ознака); 2) інформацію закріплено за допомогою писемності або інших умовних знаків; 3) матеріал спроможний зберігати інформацію в незмінному вигляді тривалий час; 4) вони найчастіше виникають до порушення справи.

Доказове значення мають письмові докази, в тому числі документи, що володіють сукупністю наступних ознак: а) містять відомості, які можуть бути перевірені, та носій яких відомий; б) зміст документа відповідає компетенції установ, підприємств, організацій, посадових осіб або громадян, які їх видають; в) містять певні реквізити (підписи, печатка тощо); г) повинні бути отримані законним шляхом; д) відомості про факти, обставини, що фіксуються в них, мають значення для даної справи.

Відсутність в документі хоч би однієї з ознак позбавляє його доказового значення, оскільки створює сумнів у достовірності даних, що містяться в ньому, або свідчить про його неналежність до справи.

Відомості можуть фіксуватися людиною безпосередньо, а також за допомогою різних механізмів. Так, електронний документообіг останнім часом набуває в господарсько-правових відносинах все більш зростаюче значення.

Речові докази є першоджерелом факту здійснення правопорушення, прямим доказом його здійснення. Але дефініція речових доказів, надана у ст. 37 ГПК України, також виявляється неповною (зокрема, щодо того, що це виключно "предмети"). Зазначене визначення суттєво звужує зміст поняття "речові докази", особливо в господарському процесі, виключаючи з нього документи.

До складу учасників господарського процесу входять сторони, треті особи, прокурор, інші особи, зокрема, судові експерти, перекладачі, які можуть брати участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України, а також посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (статті 18, 30 ГПК).