35813 (Колективний договір і колективна угода)

Описание файла

Документ из архива "Колективний договір і колективна угода", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "государство и право" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "35813"

Текст из документа "35813"

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Київський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут заочного і дистанційного навчання

Хмельницьке відділення

Контрольна робота

з дисципліни: “Трудове право України”

Тема № 8: “Колективний договір і колективна угода"

Виконав:

студент 4-го курсу

Молодий Валентин

Миколайович

Залікова книжка № 27-08 КХМ

тел. Моб.

Хмельницький-2010

План

Вступ

Розділ І. Поняття, сторони та зміст колективного договору

1.1 Поняття та сторони колективного договору

1.2 Зміст колективного договору

Розділ ІІ. Колективні угоди: поняття і сторони

Розділ ІІІ. Колективні переговори та укладення колективного договору, угоди

Задачі

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

З проголошенням самостійного державного розвитку і переходом економіки України до ринкових відносин розпочався процес оновлення всього суспільного життя, в тому числі і сфери регулювання відносин у галузі праці. Це важкий і суперечливий процес, який потребує створення умов та механізму соціального захисту прав працівників.

Світовий досвід виробив ефективний засіб досягнення рівноваги та соціального миру в суспільстві. Це принцип соціального партнерства на державному, галузевому та виробничому рівнях - тобто своєрідний діалог між роботодавцями та найманими працівниками, за участю уряду та профспілок, в ході якого сторони визначають узгоджені позиції і дії сторін, які спрямовані на співробітництво, забезпечення прав і гарантій працівників, досягнення злагоди в суспільстві.

Актуальність даної теми полягає в тому, що колективні угоди, як і колективні договори - є одним із основних регуляторів трудових відносин і вони є дуже важливими на даний період розвитку економіки, адже мета їх укладення - це узгодження інтересів найманих працівників і роботодавців та врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин.

В Україні правове регулювання колективних договорів і угод здійснюється відповідно до вимог Конвенції Міжнародної організації праці №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949р), Конвенції №154 про сприяння колективним переговорам (1981р), які були ратифіковані нашою країною, а також вимог Кодексу законів про працю, Закону України “Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993р. глава II [11, c.59].

В Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року, схвалених Указом Президента України від 24 травня 2000 p. № 717/2000, наголошується, що необхідною передумовою забезпечення сталого економічного розвитку держави, утвердження в суспільстві соціальної злагоди, громадянського миру і демократії є вдосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях управління, запровадження нових підходів до підвищення дієвості соціального партнерства, розвитку співробітництва та взаємодії представницьких органів, сторін соціально-трудових відносин.

Вагомий внесок для дослідження та розвитку зробили С.І. Бандур, Д.П. Богиня, Н.П. Борецька, В.С. Васильченко, Г.К. Губерна, М.В. Данюк, В.В. Дорофієнко, Ф.Д. Заставний, К.В. Зайцева, О.Ф. Новікова, В.П. Оніщенко, І.Л. Петрова, В.М. Петюх, С.І. Пирожков, Н.Л. Юрлова та інші. Різні аспекти зазначеної проблематики також досліджували такі українські науковці, як Н. Грицяк, П. Гаман, Ю. Краснов, С. Корецька, Б. Кравченко, А. Ліпенцев, В. Мартиненко, О. Мельников, В. Мандибура, Н. Нижник, та ін.

Об’єктом дослідження є процес укладення колективних договорів та угод у державних та приватних підприємствах.

Предмет дослідження - теоретичні аспекти, практичні рекомендації щодо вдосконалення системи державного регулювання розвитку колективних угод та колективних договорів в Україні.

Структура контрольної роботи складається з вступу, трьох розділів, які складаються з підрозділів, задач, висновків і списку використаних джерел та літератури в кількості. Обсяг контрольної роботи сторінок.


Розділ І. Поняття, сторони та зміст колективного договору

1.1 Поняття та сторони колективного договору

Виникнення колективних договорів у всіх країнах тісно пов'язане з економічними і соціальними наслідками подій, що мали місце наприкінці XIX та на початку XX віку. Прискорений розвиток капіталістичного способу виробництва, розподіл праці - все це відбилося на традиційних взаємовідносинах між трудящими і підприємцями, і змусило трудящих шукати захисту шляхом створення організацій, які б були спроможними захистити їх інтереси. Такими організаціями стали об'єднання за професією - професійні спілки, мета створення яких була різною: для забезпечення зайнятості членів спілки, для створення спеціальних товариств взаємодопомоги, які б надавали допомогу при втраті роботи, у випадку хвороби, при настанні старості, для регулювання умов праці.

Створення профспілок мало своєю метою два завдання: допомогти працівнику не наодинці, а спільними зусиллями, разом з іншими працівниками бути спроможним конкурувати з підприємцями, і усунути конкуренцію між самими працівниками при встановленні індивідуальних умов праці. Тому створення професійних спілок зустріло шалений опір з боку підприємців, які або відмовлялися вести переговори з створюваними організаціями трудящих або погоджувались обговорювати питання з працівниками про умови праці тільки на індивідуальній основі [5, c.17].

Опір підприємців вести колективні переговори з трудящими підкріплювався державною політикою. У світі немає країни, де б не приймались спеціальні обмеження щодо діяльності профспілок, направлені на втручання в сферу їх діяльності та ослаблення їх впливу, на недопущення колективних переговорів.

Але вже на початку XX століття, і особливо після закінчення І світової війни відношення держав щодо колективних переговорів почало змінюватись: спочатку до повільної згоди на дозвіл проведення колективних переговорів, а далі і до адекватного сприяння таким переговорам. В середині 30-х років XX століття Міжнародне Бюро Праці в своїй доповіді про колективні угоди відзначало зростаючу важливість колективних угод як елемента соціально-економічної структури сучасного індивідуального суспільства. Рух за регулювання умов праці шляхом ведення колективних переговорів значно зріс після І світової війни, і в багатьох країнах колективні угоди є в даний час визнаним методом встановлення умов праці [5, c.17].

Термін “колективні договори” в цей час був вже досить відомим. Вперше він був застосований подружжям Беатрисою та Сіднеєм Уебб в 1891 році в їх науковій праці “Кооперативний рух у Великобританії” [11, c.59].

Колективні договори не становлять єдиний метод встановлення умов праці чи регулювання трудових відносин. Навіть там, де колективно-договірний метод має переважне застосування, існують і ряд інших методів, таких як індивідуальні переговори між трудящими і підприємцями, нормативне регулювання з боку держави або якоюсь третьою стороною, встановлення розміру заробітної плати та умов праці в односторонньому порядку підприємцем тощо.

На сучасному етапі розвитку трудове законодавство багатьох країн допускає боротьбу трудящих і страйки трудящих з метою покращання умов праці саме в ході колективних переговорів і укладенні колективних договорів. Потенційно можлива або реально здійснювана боротьба трудящих і профспілок становить характерну рису сучасних колективних договорів. Відповідно можна визначити колективний договір як конкретний результат боротьби трудящих та їх профспілок з підприємцями, який фіксується у залежності від співвідношення сил при колективних переговорах, у вигляді загальних положень про умови праці та соціальні права [5, c.18].

Необхідними умовами укладання колективного договору мають бути:

1. вільні, без державного втручання, колективні переговори незалежних від монополій представників трудящих, тобто можливість використовувати колективно-договірну боротьбу аж до забастовок;

2. вільне, без державного регулювання, закріплення в колективній угоді умов праці і соціальних прав, що досягнуті внаслідок співвідношення сил, які склалися між трудящими і підприємцями [3, c. 20].

Основною метою колективного договору є покращення умов праці, розширення соціальних прав трудящих та їх профспілок. Ведучи боротьбу для досягнення основної мети, трудящі і профспілки застосовують як наступальну, так і оборонну тактику. Наступальна тактика проявляється в тому, що вони виступають ініціаторами укладення нових і переукладення старих колективних договорів. До цього їх примушує погіршення умов праці і життя, безробіття, посилення експлуатації, постійна інфляція і зростання вартості життя [10, c.57].

Україна ратифікувала Конвенції МОП №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949р), №154 про сприяння колективним переговорам (1981 p).

Згідно з Конвенцією МОП №98 колективний договір - це будь-яка письмова угода про умови праці та найму, яка укладається, з одного боку, підприємцем, групою підприємців або однією чи декількома організаціями підприємців і, з іншого боку, однією або декількома представницькими організаціями трудящих або, при відсутності таких організацій, представниками самих трудящих, які належним чином обрані й уповноважені відповідно до законодавства країни [11, c.59].

В Україні правове регулювання колективних договорів і угод здійснюється Законом України “Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 p., главою II “Колективний договір" КЗпП. Закон визначає правові основи розробки, укладення і виконання колективних, договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин і соціально-економічних інтересів працівників і власників.

Укладення колективних договорів і угод свідчить про децентралізацію правового регулювання трудових відносин. Держава на рівні централізованих норм встановлює загальну процедуру укладення колективних договорів. Зміст же визначається сторонами [4, c.78].

Багато норм законів про оплату праці, про відпустки не можуть бути реалізовані інакше, ніж шляхом укладення колективного договору. Діє принцип незменшуваності прав працівників у порівнянні з законодавством, а також принцип збереження рівня соціальних і трудових прав і гарантій, встановлених угодами вищого рівня [7, c.121].

Однак серйозне занепокоєння викликають дані, отримані внаслідок перевірок Міністерства праці та соціальної політики України. На багатьох підприємствах до колективного договору включаються норми, які погіршують становище працівників або залишають без врегулювання такі положення про працю, що мають договірний характер. Колективний договір служить стабілізатором прав роботодавця і працівників протягом дії колективного договору. Потрібно особливо підкреслити роль колективного регулювання умов праці як чинника соціального захисту прав окремого найманого працівника від свавілля роботодавця.

Нарешті, будучи закріпленими у колективному договорі,і колективні інтереси сторін набирають форми взаємних зобов’язань, виконання яких забезпечується не тільки взаємно відповідальністю сторін, але, при необхідності, і примусовою силою держави. Розглядаючи позови, що витікають з неналежного виконання зобов’язань, передбачених колективними договорами, суди повинні розглядати колективний договір конкретного підприємства як локальне джерело права [12, c.87].

У науці трудового права колективний договір традиційно розглядався як правовий інститут Загальної частини трудового права. У цей час він зазнає впливу нових суспільних відносин, що не може не відбитися і на правовій формі. Колективний договір не єдиний правовий акт, за допомогою якого здійснюється договірне встановлення умов праці, він входить до системи колективних угод про працю на національному, галузевому, регіональному рівнях.

Колективний договір посідає в цій системі нижчий рівень, що аж ніяк не зменшує значення його нормативно-регулятивних властивостей, однак вимагає внутрішньої узгодженості у системі цих актів. Крім того, колективний договір виступає одним із засобів (способів) реалізації соціально-партнерських відносин і, таким чином, входить до системи цих відносин. Не можна не помічати формування нового правового інституту соціального партнерства, який з прийняттям відповідних законодавчих актів набере більш чітких контурів. І тут виникає проблема внутрішнього співвідношення, яка сьогодні ще не може бути однозначно визначена [4, c.80].

Крім того, намічаються зміни всередині галузі трудового права з виділенням не двох частин - Загальної й Особливої, а трьох: загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право. І правовий інститут колективного договору входить до третьої частини - колективне трудове право.

Колективний договір - це локальний нормативно-правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні відносини між власником і працівниками даного підприємства. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і які володіють правами юридичної особи [10, c.54].

У законі не визначена мінімальна гранична кількість найманих працівників на підприємстві, за якої має бути укладений колективний договір. Проте, очевидно, встановити таку норму доцільно. В окремого роботодавця може працювати і один найманий працівник, в такому випадку умови праці можуть бути встановлені трудовим договором і цього, вважаємо, буде достатньо. Практично на невеликих підприємствах, особливо на приватних, колективні договори не укладаються. Таким чином, норма закону не виконується, хоча й закон у цій частині не відповідає ринковим потребам.

Згідно зі ст.2 Закону “Про колективні договори і угоди" та ст.11 КЗпП колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємств. Слід зауважити, що такі структурні підрозділи повинні бути економічно і фінансове самостійними і мати організаційні та матеріальні можливості для встановлення і реалізації додаткових або більш високого рівня, порівняно з колективним договором цілого підприємства, пільг та інших умов регулювання соціально-економічних і трудових відносин з урахуванням специфіки підрозділу [6, c.361].

Колективний договір укладається не тільки на виробничих підприємствах, але й у бюджетних установах, закладах освіти, охорони здоров’я, органах виконавчої влади та місцевого самоврядування.