35538 (Джерела кримінально-процесуального права), страница 3

Описание файла

Документ из архива "Джерела кримінально-процесуального права", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "государство и право" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "35538"

Текст 3 страницы из документа "35538"

Аналогічне повноваження надане і міністру внутрішніх справ України. Відповідно до Положення про Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ, затвердженому Урядом УКРАЇНИ 22 жовтня 1991 року (див. п. 8), МВС України у межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази, інструкції й інші правові акти, у тому числі з питань, що тісно стикаються з кримінальним судочинством. До їхнього числа можна віднести, наприклад, нормативні акти, якими регламентується порядок розшуку особи, що переховується від слідства. Кожен слідчий добре знає, що оголошення розшуку особи, притягненої в якості обвинуваченої, можливо, коли дотримуються розпорядження нормативних актів такого роду. А потреба в розшуці на практиці виникає по багатьох кримінальних справах.

З питань, що представляють інтерес для декількох чи всіх органів, що здійснюють провадження по кримінальних справах, можливе видання керівниками цих органів спільних нормативних актів. Серед них можна було б назвати, наприклад: Інструкцію про порядок вилучення, обліку, збереження і передачі речових доказів по кримінальних справах, цінностей і іншого майна органами попереднього слідства, дізнання і судами від 12 лютого 1990 року; Вказівка про порядок реалізації норм Указу Президента Російської Федерації від 6 лютого 2003 року № 84 «ПРО невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”

ВИСНОВОК

Нерідко термін «закон» тлумачиться широко: під ним мають на увазі сукупність (систему) усіх правових актів. Однак у сфері кримінального процесу таке тлумачення ми не можемо визнати обґрунтованим. Це випливає зі сказаного вище, акти, що не є законами, можуть грати лише допоміжну роль.

ЗАВДАННЯ 1:

1 липня 1993 року начальник РВ УМВС доручив дільничому інспектору провести дізнання у кримінальній справі про злочин, передбаений ст.193 КК України. Але 20 липня 1993 року вступив в дію Закон України «Про внесення в деякі законодавчі акти України змін та доповнень, які стосуються удосконалення попереднього (зараз досудового) розслідування», згідно з яким у справах про злочин, які передбачені ст. 193 КК, обов’язком провадження досудового слідства, яке повинен здійснювати слідчий ОВС.

Яке рішення слід прийняти в даній ситуації?

Для вирішення задачі звернемося до положень статей 103,104,108,109 Кримінально-процесуального кодексу України:

Стаття 103. Повноваження органів дізнання

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.

Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.

Стаття 104. Порядок провадження дізнання у кримінальних справах

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов’язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.

Стаття 108. Строки провадження дізнання

У справі про злочин, що не є тяжким, або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 цього Кодексу.

У справі про тяжкий, або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 165-2 цього Кодексу, дізнання провадиться у строк не більше п’яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Стаття 109. Закінчення дізнання

Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.

Таким чином дільничний інспектор міліції проводив дізнання у кримінальній справі, порушеній за ознаками злочну, передбаченому ст. 193 КК України (ст.358 КК України в ред. 2001 року) : “Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження”. Даний злочин відповідно ст.12 КК України не належить до категорії тяжких чи особливо тяжких злочинів.

Виходячи з умови задачі дільничний інспектор проводив дізнання у порушеній кримінальній справі з 1 по 20 липня 1993 року і по ст.193 КК України провадження досудового слідства не було обов”язковим. Виходячи з цього , кримінальна справа була порушена прокурором і по ній не встановлено особу, яка скоїла злочин ( інакше дільничний інспектор повинен був здійснювати протокольне провадження досудової підготовки матеріалів ).

Так як провадження досудового слідства в справах про такі злочини стало обов’язковим, то дільничний інспектор повинен проводити дізнання до встановлення особи, яка скоїла злочин, після чого закінчити дізнання і в термін, не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин, направити справу слідчому для провадження досудового слідства, про що виносить постанову, яка затверджується начальником РВ УМВС та прокурором.

В разі невстановлення особи, яка вчинила злочин і після проведення всіх необхідних і можливих слідчих дій, дільничний інспектор зупиняє дізнання на підставі п.3 ст.206 КПК України.

ЗАВДАННЯ 2:

Барієву було пред’явлено обвинувачення в скоєнні злочину, передбачено ч. 3 ст. 185 КК України. Обвинувачений винним себе не визнав та пояснив слідчому, що він не може бути причетним до вказаного злочину, так як в момент його вчинення перебував в іншому місці. Слідчий заявив, що доводи Барієва не можуть бути прийняті до уваги, оскільки останній не надав доказів, які б підтверджували його алібі.

Чи відповідають дії слідчого принципам кримінального процесу?

Дії слідчого не відповідають принципам кримінального процесу, а саме конституційному принципу презумпції невинуватості, який передбачений статтею 62 Конституції України та закріплений в ст.22 КПК України:

Стаття 62 Конституції України : Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 22. КПК України : Всебічне, повне і об’єктивне дослідження

обставин справи

Прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність.

Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого.

Принцип презумпції невинуватості, закріплений у ст.62 Конституції України, є одним з основних принципів правосуддя. Перш ніж визнати особу винною у злочині і призначити їй покарання, варто довести, що саме нею скоєно цей злочин.

Здобути докази, що викривають винного в злочині, викрити злочинця покликані органи дізнання і досудового слідства. При доведенні вини особа, що провадила дізнання, слідчий і прокурор повинні суворо керуватися нормами КПК. Порушення вимог КПК може привести до непоправної втрати доказів. Докази, отримані з порушенням закону, визнаються такими, що не мають юридичної чинності і не можуть бути покладені в основу обвинувачення, а також використовуватися для доведення обставин, що підлягають встановленню в справі.

При достатності доказів вини органи розслідування виносять постанову про притягнення особи в якості обвинуваченого. Пред'являючи особі обвинувачення, органи розслідування вважають його винним у здійсненні злочину, однак вину обвинуваченого вони повинні довести.
Згідно ч.2 ст.22 КПК України забороняється покладати на обвинуваченого обов'язок доводити свою невинуватість. У тих випадках, коли обвинувачений заявляє про алібі, органи розслідування зобов'язані ретельно перевірити його, а не перекладати тягар доведення на обвинуваченого. Суд, прокурор, слідчий і особа, що провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доведення на обвинуваченого і повинні об'єктивно перевірити всі доводи захисту обвинуваченого. Сам обвинувачений має право доводити свою невинуватість, однак це тільки його право, яке він може використовувати, але аж ніяк не обов'язок. Обвинувачений може давати будь-як показання, цілком відмовитися від дачі показань чи від відповідей на окремі питання. Однак ні відмова від показань взагалі, ні відмова від окремих пояснень, ні давання суперечливих і помилкових показань не є підставою для обвинувального вироку. Непредставлення обвинуваченим доказів своєї невинуватості не може розцінюватися як доказ його винності.

Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладене в основу обвинувачення тільки тоді, коли воно підтверджено сукупністю доказів. Обов'язок доведення провини обвинуваченого покладається на органи розслідування і прокурора. Не обвинувачений зобов'язаний довести, що він невинний, а органи розслідування зобов'язані довести його вину. З презумпції невинуватості випливає і ще одне положення: усякий сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого. Це означає, що якщо докази в справі спірні чи суперечливі і можуть одержати різне тлумачення, то рішення повинне бути винесене на користь обвинуваченого. Правила про тлумачення сумніву на користь обвинуваченого відносяться тільки до тих сумнівам, що не можуть бути усунуті після дослідження і ретельної перевірки всіх обставин справи. Тільки непереборні сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого. Обвинувачення повинне бути засноване на доведених, а не на передбачуваних фактах. Висновок про винність особи в здійсненні злочину може бути зроблений на підставі об'єктивно і точно встановлених доказів. Неухильне виконання вимог закону надає суду можливість прийняти обґрунтоване і справедливе рішення про покарання винного або про реабілітацію невинного, чому і служить принцип презумпції невинуватості.

ЗАВДАННЯ 3:

Cуддя Василенко виніс постанову про застосування щодо Білика запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Через деякий час цей же суддя розглянув у судовому розгляді кримінальну справу за обвинуваченням Білика в скоєнні злочину, передбаченого в ч. 3 ст. 185 КК України та виніс вирок.


Чи були допущені порушення у справі? Якщо так, то які вони тягнуть наслідки?

Суддею Василенко порушено вимоги п.2-1 ст. 54 КПК України щодо можливості участі в справі :

Стаття 54. Обставини, що виключають участь судді в розгляді справи

Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи:

2-1) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи;

Відповідно до ст.56 КПК України суддя Василенко зобов”язаний був до початку судового слідства заявити самовідвід :

Стаття 56. Відвід судді

При наявності обставин, передбачених статтями 54 і 55 цього Кодексу, суддя і народний засідатель зобов’язані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, підсудним, захисником, а також потерпілим і його представником, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або їх представниками.

Заяви про відвід подаються до початку судового слідства.

Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства.