35358 (Кримінальне право), страница 4

Для успішного виконання завдань кримінального судочинства, підвищення його ефективності, укріплення законності, посилення охорони прав і свобод громадян вирішальне значення має точна реалізація як усієї системи кримінально-процесуальних норм, так і кожної з них окремо.

Під реалізацією процесуально-правових норм слід розуміти втілення вираженої в них державної волі в тих суспільних відносинах, що ними регулюються. При цьому, в першу чергу, мається на увазі втілення в життя велінь норми як зразка (правила) поведінки, вказаного в її диспозиції. Тільки у разі, якщо це правило порушено, реалізація норми включає в себе застосування того засобу забезпечення, який передбачений в її санкції.

Залежно від виду процесуальних норм це виражається або у формі додержання заборон і обмежень, або у формі виконання обов'язку, або у формі здійснення повноважень тощо.

Ці форми правомірної поведінки властиві як органам, що ведуть кримінальний процес, так і іншим суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності. Часто ними повністю вичерпується реалізація тієї чи іншої процесуально-правової норми. Наприклад, використання слідчим права на освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка і виконання останніми обов'язку, який з цього випливає, є реалізацією норми, передбаченої ст. 193 КПК.

Проте в ряді випадків для реалізації процесуально-правової норми вимагається індивідуальне регулювання поведінки іншої особи. Приміром, якщо свідок не з'являється за викликом до органів розслідування чи суду, слідчий або суддя може застосувати до нього привід.

Індивідуальне регулювання поведінки здійснюється в кримінальному процесі тільки компетентним органом, який веде судочинство. Решта учасників процесу не можуть реалізовувати правові норми шляхом їх застосування, вони повинні додержуватись закону, виконувати його приписи.

У кримінальному процесі правозастосування ґрунтується на законі та здійснюється в повній відповідності з законом. Регулюючи поведінку інших осіб на підґрунті закону, органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, в свою чергу, також повинні узгоджувати свої дії з чинним законом.

Реалізація будь-якої правової норми має певний механізм, під яким ми розуміємо систему об'єктивних і суб'єктивних чинників, а саме: закріплені законом мету і завдання діяльності, права та обов'язки, спеціальні засоби забезпечення дії норм тощо. Суб'єктивні чинники в реалізації норм процесуального права залежать від знання закону, поваги до закону і точного додержання його приписів.

Стан і дія цих чинників впливають на рівень, якість і ефективність реалізації норм кримінально-процесуального права. Отже, кримінально-процесуальна норма є внутрішньою формою вираження кримінально-процесуального права. Вона може міститися в одній чи кількох статтях закону. Крім того, кримінально-процесуальна норма як загальноправова має свою внутрішню структуру: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

3.ДІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В ПРОСТОРІ, ЧАСІ ТА ЗА КОЛОМ ОСІБ

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину.

Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами України під прапором або з розпізнавальними знаками України, здійснюється за кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами,

При виконанні на території України доручень судів і слідчих органів Іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах, застосовується процесуальне законодавство України, Однак слід зазначити, що на прохання установи, від якої надійшло доручення, може застосовуватись процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодавству України.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що діють на момент провадження в справі. Це означає, що коли під час розслідування чи розгляду справи в суді кримінально-процесуальний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і коли порушено справу. Отже, кримінально-процесуальний закон певною мірою має зворотну силу. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право учасника процесу в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження в даній справі.

Новий кримінально-процесуальний закон набирає чинності через 10 днів після його опублікування у «Відомостях Верховної Ради України» або в газеті «Голос України», якщо інший строк не вказано в самому законі або в постанові Верховної Ради про порядок введення його в дію.

Дія кримінально-процесуального закону щодо осіб означає, що при провадженні у кримінальній справі на території України норми КПК України застосовуються у справах про злочини:

1) громадян України;

2) осіб без громадянства;

3) іноземців, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності.

Коло осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, визначено Віденською Конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Цю Конвенцію було ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 р. Крім цієї Конвенції перелік осіб, які мають право на дипломатичний імунітет, окреслено в Положенні про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженому Указом Президента України від 10 червня 1993 р.

Дипломатична недоторканність означає недоторканність особи, архівів, документів, офіційного листування, дипломатичної пошти, службового і жилого приміщення, імунітет від кримінальної юрисдикції України (якщо немає явно вираженої на це згоди акредитуючої держави) і дачу показань свідків без згоди особи, яка користується правом дипломатичного імунітету. Про таку згоду робиться запит через Міністерство закордонних справ України.

Особами без громадянства вважаються особи, які проживають на території України і не є її громадянами, водночас вони не мають доказів своєї належності до громадянства будь-якої іноземної держави (ст. 11 Закону про громадянство України).

У кримінальному судочинстві застосовується той процесуальний закон, який є чинним у період провадження в кримінальній справі, а також закон тієї держави, в якій проваджуються попереднє слідство та судовий розгляд (здійснюється кримінальний процес), незалежно від місця вчинення злочину.

Згідно зі ст. З КПК України провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами КПК України незалежно від місця вчинення злочину.

При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, попереднього слідства або судового процесу. Кримінальне судочинство може здійснюватися в межах установлених законом термінів давності притягнення до кримінальної відповідальності строки давності не застосовуються до військових злочинів і злочинів проти миру і людства.

Норми КПК України застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, а також у справах про злочини осіб без громадянства.

Розслідування і процесуальне провадження щодо злочинів, скоєних на морських, повітряних чи річкових суднах, які перебувають за межами України, але під прапором України, здійснюється з застосуванням кримінально-процесуального законодавства України, окрім випадків вчинення екіпажем чи пасажирами судна в територіальних водах іншої держави злочинів проти такої держави чи інтересів, захищених її законами, коли можливе застосування відповідно до міжнародних угод юрисдикції правоохоронних органів держави, де знаходиться судно.

Кримінальне судочинство здійснюється відповідно до принципу рівності громадян перед законов і судом.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території України, користуються тими ж правами і свободами, а також несуть ті ж самі обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не визначено в окремих законах. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про правовий статус іноземців" законодавством України іноземцям гарантується недоторканність особи, житла, невтручання в особисте життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їхньої, гідності нарівні з громадянами України. У силу ст. 29 даного закону іноземці, що вчинили злочини, відповідають на загальних підставах. Як виняток із змагального правила, законодавство стосовно деяких категорій громадян передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і .встановлюється статус недоторканності.

Імунітетом від Кримінальної відповідальності наділені:

Дипломатичні агенти. Особистість дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або затриманню. Статус недоторканності поширюється на приватну резиденцію і помешкання представництв, дипломатичних служб. Дипломатичний агент не зобов'язаний давати показань як свідок. Особистій багаж його звільняється від огляду, якщо немає основ припускати, що він не містить предметів, ввезення і вивезення яких заборонено. Помешкання, архіви і документи дипломатичних представництв недоторкані. Державні службовці держави перебування не можуть заходити до цих помешкань інакше як за згодою глави представництва. Члени сім'ї дипломатичного агента, що живуть разом із ним, користуються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів.

Співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави перебування, мають привілеї та імунітети, аналогічні дипломатичним агентам. (Див. Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 року— ст. 22, 24 29 — 37; Положення про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні.— Затверджено Указом Президента України 10 червня 1993 року).

Обмеженим імунітетом користуються співробітники консульських установ. (Консульські установи виконують, і різноманітні функції, але основна з них — це розвиток торгових і культурних взаємовідносин держав). Консульські посадові Особи не підлягають арешту або затриманню інакше як на підставі рішень суду й у випадку вчинення тяжких злочинів. Консульські помешкання, архіви, документи й офіційна кореспонденція недоторканні. Проте самі робітники консульської установи можуть викликатись і допитуватись як свідки. Водночас працівники консульських установ не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням їх функцій. (Див.: Віденська конвенція про консульські зносини. - Відень, 24 квітня1963 року).

Статус недоторканності можуть мати й окремі категорії державних службовців України.

Недоторканністю володіють, у першу чергу, Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України.

Судді недоторканні і не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради України.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України користується статусом недоторканності на весь період свої повноважень.

Стосовно народних депутатів народ проголосував на референдумі за відміну наданого їм статусу недоторканності.

Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. Водночас міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Норми Конституції України є нормами прямої дії і нормами найвищої юридичної сили. Не підлягають застосуванню закони, які суперечать положенню Конституції України.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню п конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Разом з тим згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Тому якщо норми законів звужують існуючі права і свободи людини, вони застосуванню не підлягають.

Згідно з ч.2 ст. 57 Конституції є нечинними, а отже, не можуть застосовуватись ті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рішення не може ґрунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах такого змісту.

Відповідно до положень ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили і дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.