35358 (Кримінальне право), страница 2

Описание файла

Документ из архива "Кримінальне право", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "государство и право" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "35358"

Текст 2 страницы из документа "35358"

та віддання до суду.

2. Іноземці, які вчинили злочини на території України

і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

3. Іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України 1 перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

1. Ч. 1 ст. 10 конкретизує положення ст. 25 Конституції України, відповідно до якого громадянин України не може бути виданий іншій державі за жодних обставин, у т.ч. в разі вчинення ним злочину за межами України, а також поширює його на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо очікуваним наслідком видачі останніх є притягнення їх до кримінальної відповідальності та віддання до суду. У разі вчинення злочину за межами України особою без громадянства, що постійно проживає в Україні, вона може бути видана іноземній державі для здійснення щодо неї інших примусових заходів, крім притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

При визначенні поняття "вчинення злочину за межами України" слід враховувати, що злочин вважається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, або якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України (див. коментар до ст. 6).

2. їз норм ч. ч. 2 і 3 ст. 10 випливає, що:

1) іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання державі (у разі подвійного громадянства - одній із відповідних держав), громадянами якої вони не є;

2) вказані іноземці не можуть бути передані для відбування покарання державі, громадянами якої вони є, якщо така передача не Передбачена міжнародними договорами України;

3) особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання іншій державі, якщо інше прямо не передбачено міжнародним договором, учасниками якого є Україна і відповідна держава;

4) іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони не засуджені за них на підставі КК України, можуть бути видані будь-якій іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнародними договорами України. Притягнення ж їх до відповідальності за КК України не виключається, якщо їх видача не передбачена міжнародними договорами України;

5) іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на "й території, якщо вони засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані будь-якій іноземній державі для відбування покарання, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

3. Умова про те, що передача має бути передбачена міжнародним договором, означає, що за відсутності такого багатостороннього чи двостороннього договору передача відбутися не може (питання про передачу не може бути вирішене і в дипломатичному порядку), і містить у собі інші, додаткові умови. При цьому умови, за яких особа може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, і умови, за яких особа може бути передана іншій державі для відбування покарання, зазвичай є дещо різними. Крім того, різними можуть бути і додаткові умови видачі або передачі, визначені тим чи іншим міжнародним договором України.

Так, згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах особа може бути видана лише за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної Сторін тягнуть покарання у виді позбавлення волі на строк не менше одного року або інше більш тяжке покарання, а передана для відбування покарання - якщо вона позбавлена волі на строк не менше шести місяців або до неї застосоване більш тяжке покарання.

Відповідно до умов, визначених Європейською конвенцією про передачу засуджених осіб, особу може бути передано іншій державі Для відбування покарання, якщо: а) ця особа є громадянином держави виконання вироку; б) вирок є остаточним; в) на час отримання залиту про передачу засуджена особа має відбувати покарання як правило впродовж якнайменш шести місяців або якщо їй винесено вирок до ув'язнення на невизначений строк; г) на передачу згодна засуджена особа або, з урахуванням її віку або фізичного чи психічного стану, - її законний представник; д) діяння, на підставі якого було винесено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку; е) держава винесення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженої особи.

Дещо інші умови видачі передбачені Європейською конвенцією -про видачу правопорушників і Додатковими протоколами до неї. Так, видача не здійснюється, якщо злочин, у зв'язку з яким вона запитується, розглядається як: а) політичний чи пов'язаний з політичним, а так само звичайний, якщо є достатні підстави вважати, що запит на видачу зроблено з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної належності чи політичних переконань. До політичних злочинів не належать: вбивство або замах на вбивство глави держави чи члена його сім'ї; злочини проти людства, зазначені у Конвенції про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього; злочини, перелічені у ст. 50 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, ст. 51 Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил на морі, ст. 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни;

будь-які порушення законів і звичаїв війни, крім тих, що передбачені у зазначених положеннях Женевських конвенцій; б) військовий (якщо він не є злочином за звичайним кримінальним правом. При цьому видачу за вчинення загальнокримінальних злочинів, що також є військовими злочинами, може бути здійснено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом); в) фінансовий (пов'язаний з податками, зборами, митом та валютою) .

Погодившись із визначеннями політичних, військових та фінансових злочинів, Україна Законом про ратифікацію даної Конвенції і Протоколів до неї залишила за собою право вирішувати в кожній окремій справі, задовольняти чи не задовольняти запит про видачу правопорушника, а також зобов'язалась здійснювати видачу лише тих осіб, які вчинили злочини, що караються позбавленням волі на строк не менше одного року або більш суворим покаранням. Україна може відмовити у видачі іноземця і з огляду на те, що за її законодавством злочин вважається частково вчиненим на її території (див. ст. 6 КК, ст. 7 Конвенції). Вказаною Конвенцією передбачені й інші обставини, які можуть перешкодити такій видачі.

Згідно з Договором між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію передача не може відбутися, якщо:

а) діяння не підпадає під поняття "злочин" згідно із законодавством хоча б однієї із Сторін; б) за вчинення даного злочину передбачене покарання у виді позбавлення волі (згідно із законодавством України), або тюремного ув'язнення (згідно із законодавством Китаю) на строк менш як один рік або більш м'яке покарання; в) до закінчення призначеного строку покарання залишається менше шести місяців; г) особі надано притулок згідно із законодавством України або якщо кримінальна справа згідно із законодавством України у даному разі порушується лише за приватною скаргою потерпілого тощо. Крім того, у видачі може бути відмовлено з інших підстав (наприклад, з огляду на характер злочину, вік, стан здоров'я та інші особистісні характеристики особи, видача якої вимагається).

Як правило, всі міжнародні договори, що стосуються видачі, учасниками яких є Україна, ґрунтуються на принципах, відповідно до яких зокрема: 1) злочин, за вчинення якого вимагається видача, має визнаватися злочином і за законами держави, де знаходиться винна особа (принцип тотожності); 2) якщо за законами держави, яка вимагає видачі, за цей злочин передбачено смертну кару, ця держава надає гарантії її незастосування до вказаної особи; 3) якщо вимога про видачу має на меті притягнення особи до кримінальної відповідальності, держава, яка вимагає видачі, повинна надати докази вчинення злочину; 4) передача засудженого для відбування покарання можлива лише після набрання законної сили вироком суду.

Відтак, нормативними підставами видачі (передачі, екстрадиції) злочинця, крім ст. 10 КК, є багатосторонні та двосторонні угоди про; 1) видачу правопорушників та про передачу засуджених осіб;

2) правову допомогу у кримінальних справах, а також 3) окремі положення відповідних угод про боротьбу з окремими видами злочинів. Крім перелічених нижче міжнародних угод, укладених Україною, юридичну силу, згідно зі ст. 7 Закону України "Про правонаступництво України", зберігають угоди, укладені СРСР з Угорщиною, Фінляндською Республікою, Австрійською Республікою, Алжиром, Республікою Кіпр.

4. У разі, якщо іноземець або особа без громадянства, що постійно не проживає в Україні, вчинили злочини на території кількох держав, питання про видачу їх одній із них вирішується дипломатичним шляхом на підставі міжнародних договорів України. При цьому обов'язковою умовою видачі звичайно є те, що винний має нести відповідальність за всі вчинені ним злочини, незалежно віл того, на території якої держави вони вчинені.

5. Відповідно до Конституції України іноземцям та особам без громадянства, у т.ч. тим, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, рішенням Президента України може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Але відповідний закон ще не прийнято, що виключає можливість застосування цієї конституційної норми.

  1. ЧИННІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ У ЧАСІ

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі визначається ст. 4 КК, яка встановлює, що «злочинність і караність діяння визначаються законом, який Діяв на час вчинення цього діяння» (ч. 2).

Питання про набрання чинності законом врегульовано ст. 94 ч. 5 Конституції України, яка встановлює, що «Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування».

Для конкретного випадку може бути застосований тільки той кримінальний закон, який Д' момент скоєння особою злочину. Недопустиме застосування закону, який не діяв у момент вчинення злочину. Верховний СУД України у своїх рішеннях звертає увагу судів на недопустимість такого явища. Так, ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 26.10.1999 р. було залишено без задоволення протест заступника Генерального прокурора України, внесений ним на постанову Президії Донецького обласного суду по справі С, якою вирок відносно С було скасовано, а справу закрито в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину Підставою для такого рішення став той факт, що на момент вчинення С. діяння, яке йому було інкриміновано, воно не було віднесено до категорії злочинів.

Закон припиняє свою дію у випадках

скасування;

заміни новим законом;

призупинення дії;

припинення дії умови, Для яких його було прийнято;

закінчення терміну, на який його було прийнято.

Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність. Згідно з чинним законодавством (ст. 5 КК) закон, «...який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість». І навпаки, закон, який встановлює злочинність або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної сили, тобто не поширюється на діяння, вчинені до його вступу в силу. Закон, який частково пом'якшує кримінальну відповідальність, а частково посилює, має зворотну силу лише в частині пом'якшення відповідальності.

При застосуванні правила про зворотну дію кримінального закону у випадках скасування злочинності діяння всі кримінальні справи, які порушені за ознаками вчинення діяння, передбаченого скасованим законом, повинні бути припинені на підставі ст. 6 п. 1 КПК України в зв'язку з відсутністю події злочину. Відносно осіб, засуджених за діяння, злочинність яких скасована, то вони повинні бути звільнені від покарання в порядку ст. 405-1 КПК України.

У випадку пом'якшення покарання новим законом його застосування до осіб, які відбувають покарання, здійснюється на підставі ст. 74 частини 2 і З КК у порядку, передбаченому ст. 405-1 КПК.

Верховний Суд України неодноразово звертав увагу судів на недопустимість застосування законів, які посилюють відповідальність або покарання до діянь, які були вчинені до вступу цих законів у силу. Приміром, колегія в кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 26 жовтня 1999 скасувала вирок Тернопільського районного суду Тернопільської області відносно Т., якого було засуджено в тому числі до сплати штрафу при призначенні відстрочки виконання вироку ст. 46-1 у редакції КК України 1960 р. При цьому колегія вказала, що на момент вчинення Т. злочину ст. 46-1 КК не передбачала можливість застосування штрафу.

      1. 5. ТЛУМАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ЗАКОНІВ

У зв'язку із необхідністю однотипного розуміння та застосування закону про кримінальну відповідальність здійснюється його тлумачення, під яким розуміється процес з'ясування та роз'яснення змісту кримінального закону. Виділяються такі види тлумачення: за суб'єктом, за способом (прийомом), за обсягом.

Тлумачення за суб'єктом поділяють так: а) аутентичне; б) легальне; в) судове; г) доктринальне (наукове). Перші два види це офіційні види тлумачення, а інші — неофіційні.

Аутентичним називається тлумачення, яке здійснюється органом, що прийняв відповідний закон. До прийняття Конституції України ним була Верховна Рада України. У зв'язку з тим, що Конституція України (ст. 147) визнала єдиним органом, правомочним здійснювати тлумачення закону Конституційний суд, цей вид тлумачення в Україні не застосовується.

Легальним називають тлумачення, яке здійснюється вповноваженим на те органом. Відповідно до Основного Закону України таке тлумачення дає Конституційний суд України. Тому слід визнати, що єдиним офіційним тлумаченням в Україні на сьогодні є те, яке дає Конституційний суд України.

Судове тлумачення - тлумачення, яке дає кримінальному закону суд будь-якої ланки в процесі розгляду кримінальних справ. Судовим також є тлумачення, яке здійснює Пленум Верховного суду України у своїх постановах про практику розгляду судами окремих категорій кримінальних справ. Незважаючи на те, що даний вид тлумачення не віднесено до офіційних, ступінь його обов'язковості надзвичайно високий, оскільки фактично його мають враховувати й органи досудового слідства, й органи прокуратури, і суд всіх ланок.

Доктринальне (наукове) тлумачення - це тлумачення кримінального закону, яке дається фахівцями в галузі кримінального права у монографіях, статтях тощо.

За способом (прийомом) тлумачення поділяється на філологічне; історичне; систематичне; логічне.

Філологічне тлумачення - тлумачення яке здійснюється за допомогою аналізу тексту правових норм з використанням законів граматики, синтаксису, морфології, пунктуації.

Історичне тлумачення - з'ясування та роз'яснення змісту кримінального закону шляхом аналізу історичних (соціально-політичних та економічних) аспектів, які обумовили його прийняття, зіставлення з нормативними актами, які регулювали (охороняли) ті самі правовідносини раніше, аналіз перспектив застосування закону на тлі можливих змін соціально-політичної та економічної ситуації в країні.