35270 (Виконавче провадження)

Описание файла

Документ из архива "Виконавче провадження", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "государство и право" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "35270"

Текст из документа "35270"

контрольна робота

з дисципліни: «Цивільний процес»

виконавче провадження

Зміст

  1. Підстави для примусового виконання

  2. Організація Державної виконавчої служби

  3. Повернення виконавчого документа стягувачеві

  4. Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника

  5. Порядок організації і проведення публічних торгів

  6. Процесуальні особливості і методика звернення стягнення на майно юридичних осіб

  7. Розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника

  8. Практичне завдання

Список літератури

1. Підстави для примусового виконання

Примусове виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів в Україні забезпечується діяльністю не лише державних виконавців, а й участю інших суб'єктів. Основними суб'єктами виконавчого провадження є сторони — стягувач та боржник. Без них правовідносини у виконавчому провадженні втрачають свій сенс.

Сторони є головними та обов'язковими учасниками виконавчого провадження, що мають особисту заінтересованість у наслідках виконавчих дій.

Саме по собі рішення суду чи іншого юрисдикційного органу (посадової особи) про стягнення з однієї особи на користь іншої не робить даних осіб сторонами виконавчого провадження автоматично. Сторони з'являються лише після його відкриття, тобто після винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

Стягувач - сторона виконавчого провадження, право вимоги якої підтверджене рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ та відкрито виконавче провадження.

Боржником є особа, обов'язок якої — виконати певні дії, підтверджені рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу, чи сторона, яка зобов'язана виконати відповідне рішення суду чи іншого органу. Боржником є зобов'язана особа, проти якої застосовуються передбачені законом заходи примусу.

Як право стягувача на виконання, так і обов'язок боржника по виконанню підтверджується не судовим рішенням і прирівняними до нього актами, а виконавчими документами, що повинно бути відображено при визначенні боржника у виконавчому провадженні.

Застосування примусових заходів не може вважатися характерною ознакою визначення боржника, оскільки подібні заходи застосовуються не лише до нього. Крім того, боржник як процесуальна фігура з'являється раніше того моменту, як до нього можуть бути застосовані заходи примусу, і останні взагалі не застосовуються, якщо він виконує обов'язок добровільно.

Слід зазначити, що стороною виконавчого провадження (як стягувачем, так і боржником) можуть виступати фізичні особи, юридичні особи, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, а також держава.

Процесуальне становище стягувача і боржника є різним в силу того, що одна сторона є зобов'язаною, а інша стосовно першої має безспірні матеріальні права, які підлягають примусовій реалізації.

2. Організація Державної виконавчої служби

Стаття 124 основного Закону нашої держави - Конституції України закріпила, що судові рішення ухвалюються іменем України та є обов'язковими до виконання на всій території України. Добре, коли таке рішення, що набрало законної сили, виконується добровільно і порушене право людини відновлюється, але на практиці частіше буває так, що задля встановлення справедливості необхідно застосовувати примусове виконання рішень. До того ж примусовому виконанню підлягають не лише рішення судів, а й рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках, рішення комісій по трудових спорах, виконавчі написи нотаріусів, визнані у встановленому порядку претензії тощо. І тут на допомогу приходить державна виконавча служба України, яка входить до системи органів юстиції України.

До системи органів Міністерства юстиції входить державна виконавча служба, завданням якої є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України. Вона утворена і функціонує згідно із Законом України від 24 березня 1998 p. "Про державну виконавчу службу".

Органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних. Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

22 липня 2005 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу" та до Закону України "Про виконавче провадження" від 23 червня 2005 року № 2716, підписаний Президентом України 15 липня цього року.

Цей Закон на вищому державному рівні поставив крапку у процесі реформування системи органів державної виконавчої служби.

Постановою КМУ утворено у складі Міністерства юстиції України на базі органів державної виконавчої служби Департамент державної виконавчої служби як урядовий орган державного управління.

Тож, з 22 липня 2005 року система органів державної виконавчої служби України функціонує на принципово нових засадах.

Законом визначається правовий статус Департаменту державної виконавчої служби та порядок призначення і звільнення його керівних та інших працівників.

Департамент державної виконавчої служби є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання рішень.

Відповідно до Типового Положення про урядовий орган державного управління, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2000 р. № 386, урядовий орган державного управління діє у складі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади і підпорядковується йому.

Функціональне призначення урядового органу державного управління полягає у тому, що він:

у межах своєї компетенції бере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади;

здійснює в установленому порядку управління окремими підгалузями або сферами діяльності, зокрема в межах, визначених центральним органом виконавчої влади, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади;

виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції у відповідній підгалузі або сфері діяльності;

здійснює регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб;

узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд керівника центрального органу виконавчої влади;

здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Департамент державної виконавчої служби, як урядовий орган, утворюється Кабінетом Міністрів України.

До складу Департаменту державної виконавчої служби входять:

державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя;

державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

До внесення змін до Закону України "Про державну виконавчу службу" організацію діяльності державної виконавчої служби здійснювало Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби, який був структурним підрозділом самого Мін'юсту. З 22.07.2005 року Департамент державної виконавчої служби самостійно та безпосередньо здійснює керівництво органами державної виконавчої служби та контроль за їх діяльністю, добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове та матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до закону, надає роз'яснення та рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до змін, передбачених Законом, контроль за законністю виконавчого провадження здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби, Департамент державної виконавчої служби та державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя. Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Департамент державної виконавчої служби та державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя..

Також Закон визначив питання порядку призначення і звільнення керівних та інших працівників органів державної виконавчої служби.

Зміни, що відбулися у системі органів державної виконавчої служби, вибудували чітку схему ієрархічної підпорядкованості та виключили можливість подвійного підпорядкування регіональних та територіальних органів державної виконавчої служби одночасно Департаменту державної виконавчої служби та територіальним управлінням юстиції.

Департамент державної виконавчої служби, регіональні та територіальні органи державної виконавчої служби утримуються за рахунок державного бюджету.

Основним завданням регіонального органу державної виконавчої служби є участь у реалізації державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Регіональний орган державної виконавчої служби організовує своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень у порядку, встановленому законодавством, здійснює керівництво підпорядкованими органами державної виконавчої служби, методичне, організаційне, фінансове та матеріально-технічне забезпечення їх діяльності, контролює діяльність підпорядкованих органів державної виконавчої служби, координує їх роботу, та ін.

До складу регіональних органів державної виконавчої служби входять територіальні органи державної виконавчої служби (державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах).

Основним завданням територіального органу державної виконавчої служби є здійснення передбачених законодавством України заходів щодо своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Безпосереднє примусове виконання рішень судів, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом здійснює державний виконавець, який є представником влади.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки.

Таким чином, всебічне реформування діяльності органів державної виконавчої служби сприятиме підвищенню ефективності діяльності єдиного в Україні органу примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) – Державної виконавчої служби, зміцненню її організаційно-правової структури і, як наслідок, забезпеченню гарантій захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб у процесі виконавчого провадження.

3. Повернення виконавчого документа стягувачеві

Згідно ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві:

1) за письмовою заявою стягувача;

2) якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

4) у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснює авансування витрат на проведення виконавчих дій, якщо їх авансування передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з’ясувати місцезнаходження боржника — юридичної особи, місце проживання боржника — фізичної особи (за винятком виконавчих документів, зазначених у частині першій статті 42 цього Закону), а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника;

6) якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, державний виконавець складає акт.

У разі повернення виконавчого документа з підстав, встановлених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску із звітом державного виконавця про його використання.

Про повернення виконавчого документа і авансового внеску стягувачеві державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пунктами 2-6 частини першої цієї статті, не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього Закону.

Згідно ст. 40-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ та прийняття цієї апеляційної скарги до розгляду.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Про повернення виконавчого документа державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

4. Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох

виконавчих проваджень щодо одного боржника

Свежие статьи