34015 (Сучасна кримінально-правова кваліфікація злочинів), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Сучасна кримінально-правова кваліфікація злочинів", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "государство и право" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "34015"
Текст 2 страницы из документа "34015"
Статевими злочинами називаються передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статеву свободу, статеву недоторканість, умови нормального морального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.
Родовим об’єктом статевих злочинів є чинний у демократичному суспільстві уклад у галузі статевих зносин. Він має такі головні норми-вимоги: статеві зносини допускаються тільки між особами різної статі, кожна з яких досягла певного віку та фізичної і психічної зрілості; статеві зносини виникають і ґрунтуються на підставах взаємної поваги, добровільності і рівноправності; переважаючою формою статевих стосунків є шлюб.
Характерна особливість статевих злочинів полягає в тому, що вони мають сексуальні мотиви, спрямовані на збудження чи задоволення статевого інстинкту. Сексуальні дії, які утворюють об’єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони навмисні, бо вчиняються з певною метою — задовольнити статеву потребу.
Злочинам проти статевої свободі та статевої недоторканості особи присвячений Розділ IV Кримінального Кодексу України, стт. 152—156. Найбільш поширеним серед статевих злочинів є зґвалтування (ст. 152 КК).
Зґвалтуванням у кримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілої особи з застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпосереднього стану потерпілого (ч. 1 ст. 152 КК).
Зґвалтування порушує статеву свободу потерпілої особи, яка є видовим об’єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка. Потерпілим від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі.
Сутність зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки чи чоловіка, без їх згоди. Статевий акт визнається зґвалтуванням за таких обставин7:
1. Опір жінки статевим зносинам був дійсним, а не удаваним, коли жінка нібито суперечить, а насправді не заперечує проти статевого акту. У кожній кримінальній справі ця обставина має бути з особливою увагою досліджена і доведена, щоб уникнути помилки і не засудити невинного.
2, Статеві зносини були вчинені насильно, тобто із застосуванням винним фізичної сили (утриманням силою, зв’язуванням, нанесенням ударів, побоїв і подібними діями, які дійсно могли змусити потерпілу припинити опір, могли зламати його). Якщо при цьому потерпілій особі будуть заподіяні легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, то все скоєне кваліфікується за ч. 1 ст. 152 КК.
3. Статевий акт був учинений із застосуванням погрози вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень потерпілій особі чи її близьким та рідним (дітям, батькам) за умови, що винний погрожував здійснити погрозу негайно.
Не визнаються ознаками зґвалтування такі погрози, які не могли змусити потерпілу особу припинити опір: а) застосувати насильство колись, у майбутньому; б) знищити чи пошкодити малоцінне майно; в) поширити вигадки чи дійсні факти, які ганьблять потерпілу особу і можуть зашкодити її гідності.
4. Статевий акт був учинений з використанням безпорадного стану потерпілої особи, коли вона за своїм фізичним чи психічним станом не могла розуміти вчинюваних з нею дій або чинити опір винному, який міг усвідомлювати, що потерпіла перебуває саме в такому стані. Такий стан може виникнути через хворобу, похилий вік, фізичні недоліки, малолітство, патологічне сп’яніння і т. ін. Фізіологічне сп’яніння (алкогольне чи наркотичне) також може бути визнане безпорадним станом, якщо потерпіла особа була настільки п’яною, що не могла усвідомлювати дійсності, розуміти те, що з нею робиться, і не могла через це чинити опір насильству.
Для відповідальності за зґвалтування не має значення, через які причини .виник безпорадний стан потерпілої особи — чи його створив винний, чи він виник незалежно від нього, його дій.
Не визнається зґвалтуванням8:
а) статевий акт із застосуванням обману (наприклад, брехливі обіцянки одружитися) або зловживання довір’ям;
б) вимагання вчинити статевий акт будь-яким чином, крім застосування фізичного насильства, погрози чи використання безпорадного стану потерпілої.
Спроба вчинити статевий акт із застосуванням фізичної сили, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої визнається замахом на зґвалтування і в тих випадках, коли винний через малолітство, старість або фізичні недоліки об’єктивно і не міг вчинити фізіологічний статевий акт. При добровільній відмові від зґвалтування особа підлягає відповідальності лише за ті дії, які містять у собі склад закінченого іншого злочину.
Кримінальна відповідальність можлива і за готування до зґвалтування, якщо буде доведено, що особа вчинила такі дії, які безсумнівно свідчать — винний готувався зґвалтувати певну потерпілу, мав такий намір і для цього створював необхідні умови: готував приміщення, знаряддя (наприклад для того, щоб зв’язати потерпілу чи привести її до безпорадного стану), шукав певну потерпілу і т. ін.
Безпосереднім виконавцем зґвалтування може бути особа чоловічої і жіночої статі, яка досягла 14-річного віку (ч. 2 ст. 22 КК).
Співвиконавцями цього злочину можуть бути і чоловіки, і жінки.
За частиною 2 ст. 152 КК кваліфікується повторно вчинене зґвалтування, тобто вчинення цього злочину двічі, два або більше разів.
Сучасна теорія кримінального права і кримінологія послідовно підтверджують думку, що для кримінально-правової кваліфікації насильницьких статевих зносин в цілому не має значення те чи інше моральне єство потерпілої особи. Кримінальне право охороняє статеву волю будь-якої особи, незалежно від того, як вона цю волю використовує. Важливо зазначити й ту обставину, що на кваліфікацію злочину який розглядається, не впливає не лише моральне обличчя потерпілої, а й загалом колишні взаємини винної особи і потерпілої . Такого роду питання набувають практичного значення тільки при індивідуалізації покарання за злочин, передбачений ст. 152 КК, а також для розв’язання тих чи інших суто кримінологічних завдань, пов’язаних з попередженням зґвалтувань.
У той же час для кваліфікації статевих злочинів, пов’язаних із зґвалтуваннями, принципово важливого значення набуває вік потерпілої: зґвалтування неповнолітнього або неповнолітньої розглядається як кваліфікуюча ознака (відповідальність настає за ч. 3 ст. 152 КК). Ще більшу суспільну небезпеку становить зґвалтування малолітнього або малолітньої (відповідальність настає за ч. 4 ст. 152 КК).
Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 153-155 (ч. 2 ст. 152), а особливо кваліфікуючими: 1) вчинення його групою осіб; 2) згвалтування неповнолітньої особи (ч. З ст. 152); 3) спричинення особливо тяжких наслідків: 4) зґвалтування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152).
Зґвалтування, вчинене повторно, має місце у разі, коли його вчинила особа, яка раніше вже вчинила зґвалтування (тобто злочин, передбачений ст. 152). Про поняття повторного злочину див. також коментар до ст. 32. У разі вчинення зґвалтування особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155, за який вона не була засуджена, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 152 (якщо відсутні обтяжуючі обставини, передбачені частинами 3 або 4) та відповідною частиною статей 153, 154 або 155.
Продовжуване зґвалтування, яким є вчинення двох або більше природних статевих актів з однією і тією ж потерпілою, коли винний діє без значної перерви у часі, що охоплюється його єдиним злочинним наміром, виключає ознаку повторності.
Справи про зґвалтування без кваліфікуючих ознак належать до справ так званого приватно-публічного обвинувачення, а тому можливі процесуальні перешкоди для кваліфікації діяння за ознакою повторності. При вчиненні двох зґвалтувань без обтяжуючих обставин приводом до порушення справи за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторності є подача скарги потерпілою особою від першого злочину або подача скарг обома потерпілими. Якщо потерпіла від першого злочину особа не порушувала питання про притягнення винного до кримінальної відповідальності, то наступне вчинення ним зґвалтування іншої потерпілої особи не може розцінюватись як повторний злочин. За наявності скарги про порушення справи лише потерпілого від другого зґвалтування дії винного мають кваліфікуватись (за відсутності інших обтяжуючих обставин) за ч. 1 ст. 152.
При вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачено різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті у цьому злочині, а в іншому закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів. Якщо перше і друге зґвалтування, вчинені винним, не містять кваліфікуючих ознак, то остаточна кваліфікація дій особи відбувається лише за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторності.
Зґвалтування потерпілої особи без кваліфікуючих ознак, а потім повторне зґвалтування за наявності ознак, вказаних у ч. З або ч. 4 ст. 152, повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152 та, відповідно, частинами З або 4 цієї статті. У таких випадках кваліфікація дій винного за ч. 2 ст. 152 не потрібна. Проте вказана ознака має бути зазначена в юридичному формулюванні звинувачення, вона може враховуватись при призначенні покарання. У даному разі сукупність утворюють різновиди одного і того ж складу злочину, передбачені різними частинами ст. 152.
Кваліфікація насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Стаття 153 КК передбачає кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Цей злочин має всі ознаки зґвалтування. Він вчиняється:
1) з метою задовольнити статеву пристрасть, статеву потребу (інстинкт); 2) відносно потерпілої особи — жінки чи чоловіка; 3) із застосуванням тих же засобів — фізичного насильства, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Від зґвалтування його відрізняє лише спосіб задоволення статевої потреби -- неприродний, нефізіологічний акт: а) per os — крізь рот; б) per anus — крізь анальний отвір; в) всі інші способи сексуального торкання чи поєднання статевого органа винного з тілом потерпілої особи з метою задовольнити статеву потребу.
Частина 2 ст. 153 КК містить усі ті кваліфікуючі ознаки, які перелічені в частинах 2, 3 та 4 ст. 152 КК, крім малолітнього віку потерпілої, тобто вчинення цього злочину: 1) повторно; 2) групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила будь-який статевий злочин (ст. 152 чи ч. 2 ст. 154 КК); 4) щодо неповнолітньої або неповнолітнього.
Усі ці кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 153 КК мають такий самий зміст, як і відповідні ознаки ст. 152 КК.
Якщо в діях винного є хоч би одна з цих ознак (чи кілька одночасно), такі дії кваліфікують за ч. 2 ст. 153 КК.
Якщо задоволення статевої пристрасті неприродним способом спричинило особливо тяжкі наслідки (смерть, самогубство, втрату будь-якого органа чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрату здатності до дітонародження, зараження вірусом імунодефіциту людини чи сифілісом), то воно утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 3 ст. 153 КК та відповідною статтею про злочин проти особи (ч. 1 ст. 121, ч. 2 чи ч. 3 ст. 133 або ч. 2 чи 3 ст. 130 КК).
Задоволення статевої пристрасті неприродним способом відносно малолітньої завжди кваліфікується за ч. 3 ст. 152 КК. Оскільки дівчинка чи хлопчик віком до 14 років не розуміє значення таких дій і не може чинити їм опір, то всілякі сексуальні дії щодо неї утворюють зґвалтування з використанням винним безпорадного стану потерпілої особи.
Якщо винний, діючи з єдиним умислом, без значної перерви в часі вчинив два або більше акти задоволення статевої пристрасті неприродним способом з тією самою потерпілою, то його дії утворюють один продовжуваний злочин, який кваліфікується за ч. 1 ст. 153 КК.
У тих випадках, коли задоволення статевої пристрасті було поєднане із зґвалтуванням або зґвалтування було поєднане із задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то такі дії утворюють сукупність злочинів, які кваліфікуються за відповідною частиною ст. 152 та ч. 2 ст. 153 КК.
При альтернативному умислі на зґвалтування чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом відповідальність настає за той злочин, на вчинення якого були фактично спрямовані дії винного.
Кваліфікація примушування до вступу у статевий зв’язок. Стаття 154 КК — примушування жінки чи чоловіка до статевого зв’язку — передбачає відповідальність за статевий злочин, який вчинюється з використанням винним матеріальної чи службової залежності від нього потерпілої жінки чи чоловіка.
За ст. 154 КК дії кваліфікуються лише в тих випадках, коли: 1) потерпіла особа була в матеріальній або службовій залежності від винного і 2) винний використав чи намагався використати матеріальну або службову залежність потерпілої особи для того, щоб примусити її до статевого зв’язку.