159416 (Неможливість абстрагуватись), страница 2

Економіка ХХІ ст. має виконувати своє першочергове завдання, а не збочувати вподобання споживача, перетворюючи його на раба матеріальних благ, який за речами, що закривають йому все навколо (телевізор, мобільні телефони, комп’ютерні ігри, та ін.) не помічає зовнішній світ. І хоча головним принципом економічної діяльності є максимізація отриманого ефекту, ми повинні усвідомити, що вона може відбуватись лише до певної межі. А саме: до поки прагнення матеріального збагачення не перетворюється на основу життя. В такому випадку людина починає жити в стані постійної напруженості; ворожого ставлення до оточуючих, як можливих або фактичних конкурентів; саме життя набуває видимість наявності певного смислу (особа хоче, щоб так думали і сама прагне переконати себе в цьому), проте в ньому відсутні глибинні основи життя, через це, коли подібна людина після довгих “пробіжок” за матеріальними успіхами спиняється на коротку мить, то часто не бачить дійсної необхідності такого руху, але знову тікає від цих думок і прагне забутись у знову ж таки витворах матеріального світу та йти далі, просто йти...

Культура сьогодення мала б бути “останнім оплотом” прекрасного, справді людського і всього того, що надає істинний сенс людському життю. В той час, вона продукує речі, які за своєю суттю покликані знищувати все добре і піднесене у людських душах (формування антикультури, шаблонність мистецтва і перетворення його у бізнес та ін.). Вона може відродитись знов, але для цього потрібні сітоглядні перетворення, пов’язані із розумінням того, що дана сфера це не місце, де можна “заробити великі гроші”. Це сфера духовності, краси, добра; в деякій мірі, матеріальному сюди доступу немає. Культура не просто задовольняє ідеальні потреби людей, вона й формує все нові й нові, а це є ознакою зростання людської особистості, що є однією з ключових цілей людського існування.

Органічною складовою культури є мистецтво. Про нього досить цікаво сказав Ф.Ніцше: “нам залишається мистецтво, щоб не загинути перед істиною”. Саме його потребували люди кінця ХІХ ст., коли жив великий філософ, і потребують сьогодні. Наука, хоча й стала реагувати на запити людини (розвиток соціальних наук, передусім соціології та психології), однак вона не здатна повністю задовольнити їх всі. Наука апелює до раціонального в людині, а вона це й емоційно-чуттєве, а сьогодні навіть більшою мірою ірраціональна, ніж логічна, попри величезні досягнення в науково-технічній сфері.

Але яке мистецтво потрібне нам? Чи здатне існуюче задовольнити наші ідеальні потреби? Для початку, визначим значення категорії “мистецтво”. Мистецтво – це форма суспільної свідомості, спосіб духовно-практичного освоєння світу³. Поряд із філософією, наукою, релігією, та ін. мистецтво виконує важливу функцію, яка полягає в орієнтації особистості в цьому світі, усвідомленні себе людиною, та відповідальності за власні вчинки. Однак, мистецтво ХХІ ст. перестало виконувати дану функцію. Воно все більше орієнтується на власні інтереси, воно вже навіть перестало бути тим, що раніше називали “мистецтво для мистецтва”. Останнє було повністю орієнтоване на власне зростання і вдосконалення, але для того, щоб реалізувати це, необхідно було творити дійсно велике. Сьогоднішнє мистецтво все більше орієнтується на задоволення матеріальних потреб самих митців; а сам процес творення стає звичайнісіньким шоу. Відбувається все більше включення його у економічну цивілізацію. Продукти, а правильніше було б сказати “шедеври” мистецтва, які були безцінними, заміняються на звичайні товари, що мають конкретне вартісне вираження.

Істинне мистецтво характерезується тим, що воно творить тому, що має необхідність в цьому, а не тому, що можна продати його результати. Воно прагне відкрити себе Іншому для діалогу із ним. Таким чином, відбувається збагачення одного і реалізація духовних можливостей іншого. Таке мистецтво, в деякій мірі, складне, але ще Ф. Шеллінг казав: “дух назавжди залишеться островом, на який із області матерії неможливо потрапити без стрибка”. Сучасна мас-культура дозволяє дійти до вершин духу без будь-якого внутрішнього напруження, тому й спостерігаємо, що дані вершини виявляються примарами, здатними задовольнити хвилинні бажання людини. Цілісної ж духовної конструкціїї їй (сучасній культурі) побудувати не під силу, адже для цього потрібна внутрішня активність. Головна ж властивість Постмодерну – байдужість, іронічна пасивність щодо будь-якого явища, цивілізована втомленість⁴. Для того, щоб подолати названі явища, людина повинна відчути свою відповідальність за світ і своє призначення у ньому. Ми приходимо сюди не тільки як споживачі, але і як творці. Ось іще одна відповідь на запитання людини. Вона мусить творити (в найширшому плані цього слова), таким чином виражаючи власне “Я” в матеріальних і духовних цінностях та відкриваючи свій внутрішній світ іншим. Але перед цим індивід повинен знайти саме те, чому б хотів присвятити життя (“сродна праця” за Сковородою). А з цим з’являється мета і бажання жити та вдосконалюватись.

Як уже було зазаначено, для результативної творчої діяльності необхідні значні зусилля (перш за все, духовного характеру), тому багато із сучасних людей відступає від поставлених цілей і йде легкою дорогою. Однак ті, хто не здався, мають змогу зрозуміти, що їхня праця і, навіть, жертви, були не даремні. Досягнувши вершин науки, мистецтва або досконалості в певній діяльності, чи у відносинах з оточуючими людьми (що також є творчістю, адже ми творимо себе і, в певній мірі, інших), починаємо усвідомлювати всю ілюзорність пасивного і споживацького відношення до світу.

Отже, розв’язання проблем сучасності може бути здійснене за рахунок:

1. віднайдення нових ціннісних орієнтирів, які б відповідали запитам сьогоднішньої людини, але разом із тим, містили і позачасовий момент;

2. сприймання дійсності через призму людини (особистості);

3. активного та трочого ставлення людини до оточуючого світу, направленого не на підкорення його, а на встановлення гпрмонії із ним.

1 Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1991.

2 Фромм Э. Искусство любьви. – СПб.: Издательский Дом “Азбука-классика”, 2007. – 218 с.

3 Философский энциклопедический словарь. – Москва, 1983, с. 222.

4 Базилевич, Ільїн. Метафізика економіки. – К.: Знання, 2007, с. 646.