103187 (Управління енергетичною безпекою)

Управління енергетичною безпекою:

концептуальні засади

В.І. Перебийніс, доктор економічних наук, професор

(Полтавська державна аграрна академія)

1. Енергетична безпека

В умовах переходу до ринку, перманентної економічної кризи аграрні підприємства України зустрілися з новою для них проблемою енергетичної безпеки, її оцінки та управління нею.

Актуальність проблеми енергетичної безпеки викликана зростаючою роллю зовнішнього середовища у функціонуванні підприємства, кардинальною зміною ролі держави при переході до ринкових форм господарювання.

Безпека – це стан, за якого не загрожує небезпека нікому і нічому.

Поняття “безпека”, яке раніше використовувалося тільки у військовій сфері і стосувалося державної безпеки, в останні роки поширилося на економічні проблеми і, зокрема, енергозабезпечення народногосподарських об’єктів та населення [1].

Енергетична безпека є універсальною категорією, що характеризує рівень захищеності різних суб’єктів економічних відносин на різних рівнях: національному (державному), регіональному, на рівні підприємства чи конкретної людини.

Енергетична безпека як багатоаспектне поняття може розглядатися на:

• макрорівні (як елемент економічної безпеки держави);

• регіональному рівні (як елемент економічної безпеки адміністративних утворень, підприємств та населення);

• мікрорівні (як елемент економічної безпеки підприємства та конкретного населеного пункту).

Конфлікти в енергетичній сфері – це конфлікти:

а) між країнами за території, що містять поклади енергоресурсів;

б) між енерговиробляючими (енергопостачальними) компаніями за доступ до вигідних родовищ енергоресурсів;

в) між енерговиробляючими і енергопостачальними та енергоспоживаючими підприємствами стосовно цін (тарифів) на енергоресурси;

г) між підприємствами, що зайняті добуванням, переробкою, транспортуванням і використанням енергоресурсів та державою стосовно відрахувань у бюджет, екологічної безпеки тощо.

Система енергетичної безпеки держави як складова національної безпеки має бути спрямована на захист інтересів суспільства і держави, задоволення потреб громадян в гідних умовах життєдіяльності шляхом створення самодостатньо соціально орієнтованої ринкової економіки.

Національні інтереси у сфері енергетичної безпеки – це прагнення суспільства досягти стану забезпечення власних потреб в енергоресурсах, які б дозволяли нормально існувати і розвиватися.

Можна виділити чотири рівні інтересів у сфері енергетичної безпеки:

1. інтереси суспільства і держави полягають у забезпеченні нормального функціонування владних інституцій, дотримання законності і правопорядку, інтересів і потреб громадян;

2. регіональні інтереси та інтереси територіальних громад полягають у надходженні частини прибутків у вигляді податків від ефективної діяльності підприємств, що можуть бути використані для розвитку територій та мешканців;

3. інтереси господарських суб’єктів (підприємств) – це економічні інтереси, що проявляються у забезпеченні виробничої діяльності таким важливим видом ресурсу як енергетичну, і задовольняє потреби працівників і власників підприємства;

4. інтереси людини полягають у забезпеченні їх права на працю на підприємствах, що використовують енергоресурси, комунально-побутові та культурні послуги тощо, що надаються відповідними енергоспоживачами організаціями.

Рівень енергетичної безпеки держави має визначатися через систему індикаторів (граничних показників), дотримання забезпечує здатність основних галузей народного господарства зберігати та відносно швидко набувати критичного рівня забезпечення потреб держави і населення за умов припинення імпорту енергоресурсів або дестабілізації систем енергозабезпечення в країні.

2. Регіональна енергетична безпека

Регіональна енергетична безпека (в контексті регіонів держави) – це стан захищеності регіону від потенційних загроз внаслідок обмеження енергоспоживчання в регіоні, його установленого соціально-економічного розвитку який забезпечується органами державної влади та місцевого самоврядування за допомогою відповідних організаційно-правових механізмів.

В умовах енергетичної та економічної кризи в Україні енергетична безпека регіону набуває особливого значення, адже рівень забезпечення енергоресурсами впливає не лише на економічне життя населення регіону, умови його життя, але й на психологічний стан мешканців регіонів, політичну ситуацію тощо.

Значну роль у забезпеченні регіональної енергетичної безпеки відіграє стан взаємин між центром та регіонами, який значною мірою визначається розподілом повноважень між ними, зокрема, у сфері формування державного та місцевого бюджетів. Адже від наповненості місцевих бюджетів суттєво залежить забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів, окремих його територіальних громад.

В умовах проведення адміністративної реформи в Україні, при обговоренні питання щодо змін в адміністративно-територіального устрої держави, доцільно брати до уваги і той момент, як при цьому буде забезпечуватися енергетична безпека тих чи інших регіонів.

Важливо підвищити координацію діяльності відповідних центральних органів виконавчої влади, діяльність яких пов’язана з дотриманням енергетичної безпеки держави (Міненерго, Мінфін, Мінекономіки, Держкоменергозабезпечення, галузеві міністерства і відомства) з обласними державними адміністраціями та відповідними їх управліннями і відділами,і в межіх їх компетенції здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення регіональної енергетичної безпеки.

3. Енергетична безпека підприємства: основні поняття

Аграрне підприємство – це динамічна система, що розвивається і вимагає забезпечення стабільності та збалансованості функціонування його основних систем, зокрема, операційної.

Енергетична безпека як один з видів ресурсної безпеки є важливою складовою економічної безпеки підприємства, що значною мірою обумовлює рівень ефективності його функціонування.

Під енергетичною безпекою підприємства, його виробничих підрозділів і галузей виробництва доцільно вважати захищеність виробничих об’єктів від зовнішніх і внутрішніх чинників, що порушують нормальне функціонування систем енергозабезпечення, ставлять під загрозу ефективну роботу виробничих систем та систем життєзабезпечення.

Енергетична безпека підприємства – це сукупність умов і чинників, які забезпечують стабільність функціонування операційної системи підприємства.

Енергетична безпека підприємства – це стан захищеності економічних інтересів підприємства від зовнішніх і внутрішніх загроз, пов’язаних з нестачею (вимушеними перевагами) енергопостачання, які мають динамічний характер.

Енергетична безпека підприємства – це захищеність його виробничо-збутової діяльності від загроз зовнішнього і внутрішнього середовища, здатність адаптуватися до змін, що не позначається негативно на його діяльність.

Можна визначити щонайменше три рівні енергетичної безпеки підприємства:

• мінімальний (підтримуючий) рівень, коли стан енергетичної безпеки підприємства має нестійкий характер внаслідок неритмічного забезпечення енергоресурсами неритмічного функціонування операційної системи з цієї та інших причин;

• достатній рівень, коли стан енергетичної безпеки підприємства має відносно стійкий характер внаслідок вцілому нормативного забезпечення підприємства енергоресурсами та в основному ритмічного функціонування операційної системи;

• високий рівень управління енергетичною безпекою підприємства здійснюється з мінімально необхідними витратами ресурсів.

Енергетичну безпеку підприємства можна розглядати як в короткотерміновому періоді (забезпечення стабільного функціонування підприємства впродовж відносно нетривалого часу, наприклад, року), так і в довготерміновому періоді (забезпечення динамічного розвитку підприємства у відносно тривалому періоді, наприклад, на 5-10 років).

4. Ризики в сфері енергозабезпечення

Ризик – це поняття ймовірне, він може бути підрахований.

Часто ризики обумовлені недостатнім інформаційним забезпеченням.

Ризики притаманні функціонуванню будь-якого підприємства і, зокрема, його операційної системи. В основі наявності ризиків знаходиться обмеженість ресурсів, зокрема, енергетичних.

Ризики енергозабезпечення пов’язані з несприятливими наслідками, викликаними функціонуванням підсистеми енергозабезпечення підприємства в умовах невизначеності.

Невизначеність означає відсутність однозначності.

Виділяють два типи невизначеності:

• по-перше, це істина, що зумовлена внутрішніми властивостями об’єкта дослідження;

• по-друге, це відсутність (недостатність) інформації про властивості об’єкта дослідження.

Категорія “невизначеність” пов’язана з категорією “випадковість”, тобто невизначеність у багатьох випадках важко спрогнозувати.

Факторами ризиків енергозабезпечення доцільно вважати зміну вхідного потоку енергоресурсів, яка не піддається точному підрахунку, а може бути лише спрогнозована з певною точністю.

Об’єктивність ризиків енергозабезпечення обумовлена непевністю зовнішнього та внутрішнього середовища, їх факторів, які взаємодіють між собою.

Суб’єктивна сторона наявності ризиків енергозабезпечення обумовлена наявністю перш за все людського фактора, зокрема, професійними якостями менеджерів, які приймають рішення щодо функціонування виробничого процесу, постачання енергоресурсів тощо.

Тому ризики в енергозабезпеченні слід сприймати як об’єктивне явище виробничого процесу, їх слід враховувати і аналізувати, виявляти чинники, які впливають на величину ризиків.

За мірою впливу на функціонування операційних систем підприємства ризики можна класифікувати як:

• допустимі ризики, що означають загрозу нормальному функціонуванню операційної системи і обумовлюють можливість зменшення випуску запланованої кількості продукції (послуг) та відповідного прибутку;

• критичний ризик, який загрожує зупинці більшості виробничих процесів, неотриманню продукції (послуг) і повної витрати виручки від її реалізації;

• катастрофічний ризик, який загрожує припиненням діяльності підприємства та наступному його банкрутству.

5. Вплив чинників зовнішнього і внутрішнього середовища

Енергетична безпека підприємства пов’язана з тим, наскільки його операційна система, зокрема, підсистема забезпечення може протистояти *** впливу змін зовнішнього та внутрішнього середовища.

Фактори зовнішнього середовища організації, що визначають рівень ризику енергозабезпечення, можна поділити на фактори прямої дії, які безпосередньо визначають рівень ризику, та фактори непрямої дії, які опосередковано впливають на стан ризику.

До факторів прямої дії (впливу) належать:

• законодавство, яке регулює господарську діяльність постачальників та споживачів енергоресурсів (насамперед, податкова система);

• стан конкуренції між енергопостачальниками, що впливає на рівень цін на ринках енергоресурсів;

• стан взаємин між постачальниками та споживачами енергоресурсів;

• ефективність діяльності органів державної влади, зокрема, правоохоронних органів, щодо недопущення несанкціонованих дій місцевої влади (корупція), кримінальних угрупувань (рекет).

До факторів непрямої (опосередкованої) дії належать:

• міжнародна обстановка, зміни якої впливають на економічну діяльність і зокрема, курс валют;

• надзвичайні події у світі і державі (стихійне лихо тощо);

• економічний стан в державі і, зокрема, нафтопереробній галузі, електроенергетиці та аграрному секторі.

Негативний вплив (дії) зовнішнього середовища має об’єктивний характер:

• стан кон’юктури ринків енергоресрусів та аграрної продукції;

• форс-мажорні обставини.

Фактори зовнішнього середовища, що визначають рівень ризиків в енергозабезпеченні:

• деформація структури економіки країн, зокрема, її тінізація;

• недосконала система оподаткування.

До зовнішніх чинників, що визначають ризики в енергозабезпеченні, відносять:

• інфляцію;

• ризик країни;

• політичні процеси.

Внутрішні чинники, що впливають на ризики в енергозабезпеченні:

• обсяг обігових коштів;

• розмір дебіторської заборгованості;

• рівень менеджменту.

Фактори внутрішнього середовища, що визначають рівень ризиків в енергозабезпеченні:

– значна міра *** основних виробничих фондів.

Негативний вплив (дії) внутрішнього середовища має суб’єктивний характер:

– неефективна робота персоналу підприємства.

6. Негативні наслідки нестабільного енергозабезпечення

Можна виділити три рівні стабільності функціонування операційної системи підприємства:

а) значна нестабільність, коли операційна система функціонує час від часу в зв’язку з нестачею енергоресурсів (внаслідок відсутності коштів на їх придбання, система виходу з ладу окремих елементів енергосистеми тощо);

б) неповна стабільність, коли функціонування операційної системи в окремих випадках частково порушується але внаслідок оперативного втручання (надходження енергоресурсів, реманенту енергосистеми) продовжує функціонувати;