97118 (Структурні зрушення в зовнішній торгівлі України: помаранчеві очікування та постпомаранчева реальність)

40

Структурні зрушення в зовнішній торгівлі України: помаранчеві

очікування та постпомаранчева реальність

Помаранчева революція, що відбулась в листопаді 2004- січні 2005 рр., відкрила нові можливості розвитку української економіки, що були нехарактерні і швидше за все незаплановані в кучмівську епоху. Частина українського суспільства і бізнесової еліти покладала великі надії на діяльність сформованих урядів Ю. Тимошенко, а потім і Ю. Єханурова та очікувала від них реальних зрушень в системі виробництва і торгівлі, які постійно гальмувались попереднім режимом.

До цих можливостей слід віднести:

1. Фронтальне формування більш ліберального інституційного середовища та забезпечення економічної свободи – зокрема, інвестиційної та фінансової свободи з ліквідацією дискримінації транснаціонального промислового та банківсько-фінансового капіталу, свободи бізнесу від урядових рішень, свободи від корупції, свободи використання компаніями фактору праця, невтручання уряду у механізм ціноутворення на товари, ресурси, працю (див. індекс економічної свободи [1], додаток А). Україна знаходиться на 125 місці серед 157 країн світу та на 40 місці серед 41 країни Європи за індексом економічної свободи. (див. додатки Б та В). Відносно краще серед інших інституційних характеристик економічної свободи в Україні представлені торгова та фіскальна свобода. Середня ставка тарифу в зовнішній торгівлі є низькою, однак існує цілий комплекс значних нетарифних бар’єрів, які мають бути послаблені/усунені внаслідок вступу України до СОТ (див. додаток Г). Найбільшою проблемою залишається високий ступінь корупції – Україна посіла в 2006 році за індексом сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index) 104 місце серед 163 країн світу порівняно з 99 місцем в 2004 році [2].

2. Пришвидшення вступу України до Світової організації торгівлі, членами якої є на початок 2007 р. вже 150 країн світу. Україна залишається в останній тридцятці країн (серед яких знаходяться ультраналаштовані ісламські країни, що тримають антиамериканську лінію; країни, що втягнуті в військові конфлікти; а також деякі країни пострадянського простору, що залежать від Росії), які не є членами СОТ.

3. Підготовка до укладання нової Угоди про партнерство та економічне співробітництво між Україною та ЄС, яка в лютому 2008 року має замінити попередню десятирічну Угоду.

4. В межах даної Угоди підписання Угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. На саміті Україна–ЄС 1 грудня 2005 року лідери ЄС “знову підтвердили свою мету сприяння поглибленій економічній інтеґрації між ЄС та Україною, і для досягнення цього планують розпочати переговори щодо Угоди про вільну торгівлю з Україною щойно Україна увійде до СОТ”. Експертними групами науково-дослідних інститутів ЄС та України з 2005 р. почалась підготовка Плану дій ЄС-Україна, де було виписано механізм створення зони вільної торгівлі. Планується, що проста й обмежена угода про вільну торгівлю, яка передбачає скасування тарифів на торгівлю товарами і послугами на додаток до умов вступу до СОТ, хоча і є найлегше впроваджуваним варіантом, однак принесе для України тільки незначні вигоди, і ще менші для ЄС. І навпаки, поглиблена Угода про зону вільної торгівлі з ЄС («Зона вільної торгівлі плюс» – Free Trade Area+ ), яка передбачає також і вільний рух капіталу, хоча і буде важчою для впровадження, може перетворитися на основу економічної стратегії, яка забезпечить Україні швидке зростання [3].

5. Поступовий перехід до інтеграційної стратегії досягнення номінальної та реальної конвергенції української економіки з економіками країн ЄС. До критеріїв номінальної конвергенції, які необхідно досягти в процесі економічної інтеграції з країнами ЄС/ЄВС, слід віднести: схожість рівнів інфляції, схожість рівнів процентних ставок, вирівнювання рівнів дефіциту бюджету країн, вирівнювання рівнів державної зовнішньої заборгованості, перехід від керовано-плаваючого валютного курсу з орієнтацією на долар США до прив’язаного валютного кошику з двох валют – долара США та євро, а потім перехід до прив’язаного валютного курсу гривні до євро з виконанням встановлених меж коливань валютного курсу гривні по відношенню до євро на рівні 15% (валютний механізм II – ERM II). Критеріями реальної конвергенції, які необхідно досягати в середньо- та довготерміновій інтеграційній перспективі з країнами ЄС, є: схожість ВВП/ВНД на душу населення, поглиблення міжнародної мобільності факторів виробництва (прямого капіталу та робочої сили, технологій) між країнами, фінансова відкритість і вільний міжнародний рух фінансового капіталу між країнами, вирівнювання реальних продуктивностей праці між країнами, схожість виробничих структур, торгових структур та споживчих смаків між країнами і на цій основі підвищення ступеню внутрірегіональної та більшою мірою внутрішньосекторної торгівлі України з країнами ЄС.

Однак, початок реальних змін був загальмований впродовж 2005-2007 рр. внаслідок порушуючих як внутрішніх, так і зовнішніх чинників.

1. Обіцянки щодо ринкової відкритості та економічної свободи після Помаранчевої Революції швидко розсіялись, а парламентські вибори в квітні 2006 року створили прецедент слабкої коаліції реформаторів блоку «Нашої України», популістського Блоку Юлії Тимошенко та лівоорієнтованої Соціалістичної партії України, які не змогли знайти компромісів у виробленні єдиної стратегії інституційного економічного середовища. В лавах «Нашої України» так і не вдалось зменшити вплив зв’язку між владою та бізнесом. Слід відзначити, що простежувалась конфронтація між тими бізнесовими елітами, які робили акцент на недопущенні міжнародної конкуренції з метою захистити вітчизняний бізнес, та тими, хто прагнув впустити транснаціональний промисловий і банківсько-фінансовий капітал в країну. Уряд під керівництвом Ю. Тимошенко в 2005 році систематично втручався в механізм ціноутворення на ринку м’яса і нафтопродуктів. Протягом 2005 року він постійно прагнув забезпечувати зростання мінімальної заробітної плати, а також вдавався у практику реприватизацій, що негативно впливало на інвестиційні рішення транснаціонального капіталу. Міністр аграрної політики України за квотою Соцпартії в уряді Ю. Тимошенко гальмував процеси, що стосувались переговорів щодо вступу України в СОТ, зокрема з питань регулювання цін і надання виробничих та експортних субсидій на сільськогосподарську продукцію, в т.ч. цукор.

2. Представники Партії регіонів, НС «Нашої України», Соціалістичної партії України та Комуністичної партії України продовжили лобіювання інтересів традиційних секторів економіки, де виявляються інтереси як вітчизняного капіталу, так і великої кількості залучених працівників. Цей вплив був настільки великим, що як при помаранчевій владі, так і при «антикризовій коаліції» продовжилось закріплюватися домінування таких секторів, як металургія та низькотехнологічні виробництва металопродуктів, добування металевих руд та мінералів, виробництво продуктів нафтопереробки, вирощування пшениці, ячменю, кукурудзи, надання послуг транзиту газу. Це ставить нашу країну у невигідні умови в сучасній світовій системі конкурентних відносин. Україна отримувала тимчасово вигоди від зростання цін на чорні метали та залізні руди на зовішніх ринках. Однак, за прогнозами Світового банку до 2015 року світові ціни на більшість товарів, на виробництві та експорті яких Україна сьогодні спеціалізується, кардинально знизяться, що поставить під сумнів прибутковість її експорту і наявний ступінь вигод від ведення міжнародної торгівлі.

3. Чутливим до українських політичних подій був Кремль. В моменти посилення євроінтеграційних прагнень України Росія вдавалась до економічного шантажу: підвищення ціни на газ, офіційні вислови щодо можливості обмеження обсягів постачання газу; жорсткі умови щодо якості, і навіть заборони ввезення українських сільськогосподарських товарів (молочні та м’ясні товари) тощо. Такі заходи, що носили де-факто політичне забарвлення, значно погіршили торговельні взаємовідносини України з Росією, але найбільшої шкоди вони наносили процесу просування України в напрямі європейської економічної інтеграції.

4. На відтягування євроінтеграційних процесів України вплинула економічна політика М. Азарова після приходу до влади «антикризової» більшості. З одного боку, це стосувалось вибору зовнішньоекономічного вектору. Фактично не припиняється кропітка робота Кабміну з уможливлення сценарію створення Євразійського економічного простору (ЄЕП) між Росією, Україною, Білоруссю та Казахстану, де б було закладено на момент підписання Угоди створення єдиної митної території, щоб фактично поставило крапку на європейській економічній інтеграції України до ЄС. Така інтеграція могла б продовжитись теоретично тоді, коли усі країни ЄЕП погодились на формування зони вільної торгівлі з ЄС, а потім погодились акцептувати Єдиний митний тариф ЄС. Але і цього було б не достатньо, оскільки сам Європейський Союз має забажати створити зону вільної торгівлі (чи пізніше митний союз) з усіма членами ЄЕП, в тому числі із неєвропейським Казахстаном. З іншого боку, «антикризова» економічна політика стала фактично продовженням практикування неефективних рецептів минулої епохи, які мають суто кейнсіанське підгрунтя. Як промислова, торгова, так і фіскальна акумуляційна і видаткова політика несуть за собою зростання ролі держави в економічних процесах, відновлення спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, селективного принципу розподілу державних інвестицій, надання податкових пільг, а отже, збільшення корупції. Крім цього, характер фіскальної політики М. Азарова та бажання Партії регіонів отримати контроль за монетарною і валютно-курсовою політикою НБУ з метою реалізації соціальних програм та підтримки традиційних експортерів неминуче вестимуть до інфляційних процесів і викривлень у зовнішній торгівлі, яка буде працювати не на становлення малого і середньго бізнесу, приходу західних транснаціональних компаній і насичення диференційованими товарами і послугами внутрішнього ринку, а до експортної експансії і отримання торгових прибутків великим вітчизняним капіталом та російсько-українськими фінансово-промисловими групами.

В зовнішній торгівлі після Помаранчевої революції не відбувається жодних помітних структурних зрушень, які б сприяли євроінтеграційним процесам України. Продовжує поглиблюватись дивергенція торгових структур нашої країни з країнами ЄС. З огляду на обчислені нами і проранговані за значущістю товарних груп індекси виявленої порівняльної переваги в межах української експортної структури, слід говорити, що продовжує поглиблюватись ресурсний характер міжнародної торгової спеціалізації України. (див. додатки Д та Е).

Українські політичні еліти, що представляли уряди 2005-2007 рр., постійно наголошують на своїх успіхах в економічній сфері. Зокрема, Партія Регіонів пишається, що зростає ВВП в секторах, зростає експорт та зайнятість. БЮТ та «Наша Україна» вказують, що протягом 2005 р. вдалось розпочати суттєве підвищення мінімальної заробітної плати, що зменшувало бідність. Обидві сторони говорять про підвищення продуктивності праці. Проте продуктивність праці в Україні стрімко зростала вже від початку 2000-х рр. Однак, жоден з політиків не вказує чомусь на такий показник, як реальна продуктивність праці в секторах української економіки, яка останнім часом має тенденцію постійно знижуватись внаслідок того, що заробітні плати зростають відносно швидше, ніж продуктивність праці.

Реальна продуктивність праці відображає ступінь конкурентоспроможності секторів і вироблених в них товарів. Якщо цей показник в динаміці зменшується, то вироблена продукція в секторі стає менш конкурентоспроможною за фактором праця (див. таблицю 1). Це є, передусім, наслідком дефіциту ефективного інвестованого капіталу, який би забезпечував кардинальні зрушення у технології виробництва.

Таблиця 1

Державний комітет статистики України припинив обчислювати показник «Обсяг виробленої продукції» в розрізі КВЕД з 2004 року. Аналогічний показник «Випуск продукції» було передано до відділу «Національні рахунки», де звітність робиться в досить агрегованому вигляді, що не дозволяє зробити грунтовний та більш чіткий аналіз продуктивності праці за секторами. Тому на основі первинних даних Держкомстату ми можемо вийти на приблизний показник обсягу виробленої продукції за 2004-2006 рр.