33

З м і с т .

Вступ 2

Розділ I

Поняття та види правоохоронних

органів України 6

Розділ I I

Державний захист працівників суду

та правоохоронних органів 28

Висновки 32

Література

Вступ.

Поява на карті світу нової держави - України - підсумок

багатовікової боротьби її народу , який з покоління в поколі-

ння мужньо і жертовно добивався величної мети – свободи , самостійності , незалежності . Він же народ України , 1 грудня

1991 року вперше за свою історію виступив самостійним суб’-

єктом створення власної суверенної держави , бо саме народ , безпосередньо сам , а не через представників прямо і вільно висловив свою волю з питання про волю України шляхом проведення Всеукраїнського референдуму . Перше всенародне голосування на Україні , поза всяким сумнівом , втілює характеристики , сукупність яких дає вагомі підстави оцінити його , як історичний еталон реального прояву і вирішення верховенства народу над рештою суб’єктів , як державних , так

і не державних , у розв язанні доленосної проблеми - відродження української державності.

Зазначене разом з тим категорично виключає думку про

те , що інші суб’єкти не є учасниками процесу створення незалежної держави. Навпаки , - і це слід підкреслити - воля народу України співпала з передуючими її волевиявленнями рішеннями Верховної Ради , її президії , інших державних і недержавних структур . Величезне значення мало прийняття Верховною Радою таких історичних актів , як Декларація про державний суверенітет України ( 16 липня 1990 року ) і постанова Верховної Ради “ Про проголошення незалежної України ” ( 24 червня 1990 року ) , ухвала Акта проголошення незалежності України ( 24 серпня 1991 року ). У жовтні 1991 року Верховна Рада прийняла спеціальну постанову “ Про проведення Всеукраїнського референдуму з питання про проголошення незалежності України ” якою затвердила текст бюлетня для таємного голосування . Принципово істотним

стало положення про включення до бюлетня тексту Акта проголошення незалежності України.

“ Повна самостійність та незалежність

є послідовним, логічним завершенням

запитів національного розвитку та само-

визначення будь- якої народності , що

займає певну територію і має достатні

задатки та енергію розвитку. ”

М.С. Грушевський.

1 грудня 1991 року народ України на референдумі одно-стайно висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу . Цифрові результати референдуму загальновідомі . У голосуванні взяли участь 31891742 громадянина , або 84,18 % від загальної кількості включених до списків . З них неза-лежності Україні сказали “ так ” 28804071 або 90,32 % . Таким

чином волевиявлення народу , що проводилося , як засвідчили спостерігачі багатьох країн світу , вільно і гласно , демо-кратично і без усяких порушень , підтвердило Акт прого-лошення незалежності України .

Загальні риси нової української державності було окреслено ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятий Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року . Державний суверенітет – важлива ознака , окреслена ще в Декларації про державний суверенітет держави , верховентства державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері .

Можна без перебільшення сказати , що народ відіграв головну і визначальну роль у розв’язанні фундаментальної проблеми , якою займалося багато державних і недержавних структур , - проблеми створення нової України . Поза всена-родним виявленням зусилля інших суб’єктів на шляхах побу-дови справді суверенної держави , безперечно були б усклад-ненні . Вкажемо , зокрема , що загалом іноземні держави офі-ційно визнали незалежність України тільки після референдуму .

Викладене підводить до висновку , що має не лише теоретичне значення , а й одночасно орієнтований на форму-лювання і розвиток відповідної практики державно - правового будівництва . Він полягає у визначенні необхідності подаль-шого забезбечення примату народу України у вирішенні всіх центральних питань державного і громадського життя як на сучасному етапі , так і на перспективу .

Гарантувати і забезпечувати на практиці істинність народного суверенітету тепер уже у принципово інших умовах - умовах відродженної народом державності - одне з глобальних завдань , розв’язання якого обов’язкове для демократичного розвитку молодої держави і суспільства , досягнення нової якості життя людей . Народний суверенітет – повновладдя народу , тобто наявність засобів і механізмів , що забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства ; визнання народу єдиним джерелом влади .

Національний суверенітет – повновладдя нації , її політична свобода , право і реальна можливість визначати характер свого національного життя , аж до відокремлення та утворення самостійної держави .

Всі три види суверенітету , без наявності яких не може бути справжньої демократичної держави , дістали своє закріплення в Декларації про державний суверенітет України .

Вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу стало прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України .

У цьому історичному документі закріплювалися неза-лежність України і створення самостійної української держави , яка дістала офіційну назву “ Україна ”. Проголошувалися неподільність та недоторканість території України , а також те , що віднині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України .

Згідно з чинним на той час законодавством питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися включно всеукраїнським референдумом . Тому того самого дня , 24 серпня 1991 року крім Акта проголошення незалежності України , було прийнято постанову Верховної Ради УРСР “ Про проголошення незалежності України ”.

Після проголошення результатів референдуму , коли “ так ” Акту проголошення незалежності України сказали 90,32 % громадян , почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави .

Заснована в 1991 році нова українська держава мала свою конституцію , роль якоі виконувала колишня Конституція УРСР 1978 року радикально доповнена і змінена у світлі нових реалій державного будівництва .

Проте така Конституція України , створена на зовсім іншій політико - правовій основі , навіть після всіх численних змін і доповнень могла бути лише тимчасовим Основним Законом держави . Тому в Україні активно йшов процес підготовки нової Конституції України .

28 червня 1996 року о 9 годині 30 хвилин було прийнято Основний Закон України . Від тоді 28 червня оголошено державним святом - Днем Конституції України .

Після прийняття Конституції України її текст ще кілька днів проходив мовно – термінологічну експертизу , і після чого був офіційно оприлюднений . Але набула чинності Конституція України вже з 28 червня 1996 року .

З прийняттям нової Конституції України процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним , хоча ряд важливих питань ще потребують свого вирішення .

Розділ I

Поняття та види правоохоронних органів України .

Механізм держави – це система органів і установ , посередництвом яких здійснюється виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави . Як правило це - представницькі установи або законодавча влада , виконавчо - розпорядчі органи, неурядові інстанції та судові інстанції , органи громадського порядку та державної безпеки , збройні сили .

У механізмі нашої держави особливе місце посідають органи держави спеціального призначення ( контрольні та правоохоронні органи , місця позбавлення волі , збройні сили тощо ). Їх можна розглядати як окрему ланку механізму держави , вже звичного поділу на законодавчу , виконавчу , судову влади . Прихильниками чітких юридичних конструкцій здебільшого вважають ці органи належними до сфери виконавчої або в осному до виконавчої і частково до судової влади .

Серед органів спеціального призначення юридична наука приділяє особливу увагу так званим правоохороним органам . Звичайно у дослівному розумінні “ правоохоронну діяльність ” ( забезпечення законності та охорона правопорядку в суспільстві , боротьба з правопорушниками , охорона законних прав та інтересів громадян , юридичних осіб , суспільства і держави в цілому ) мають вести буквально всі - громадяни , юридичні особи , органи законодавчої , виконавчої і судової влади тощо . Але для переважної більшості суб’єктів суспільних відносин подібна діяльність не є основною .

Отже правоохоронними органами слід вважати державні органи , основною ( спеціальною ) функцією яких є забез-печення законності та охорона правопорядку , боротьба з правопорушеннями , охорона законних прав та інтересів громадян , юридичних осіб , суспільства і держави в цілому .

Характерними рисами правоохоронних органів є :

а) здійснення ними зазначених вище функцій , які в сукупності називають правоохоронною функцією ;

б) наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних державно - владних повноважень , зокрема можли-вості видавати правові акти ( в основному індивідуального характеру ) , обов’язкові для виконання тими , кому вони адресовані ;

в) можливість безпосередньо застосовувати різні заходи примусу ( затримання особи , арешт , позбавлення волі тощо ) ;

г) перебування їх діяльності під особливим державним контролем і наглядом , здійснення лише на основі закону й у встановленому ними порядку .

Традиційно до числа правоохоронних органів відносять суд , прокуратуру , органи юстиції , внутрішніх справ , державної безпеки тощо . Досить часто суди як органи правосуддя згадуються в нормативних документах окремо ( у слово-сполученнях типу “ судові і правоохоронні органи ” ) .

До системи правоохоронних органів прилягають деякі інші державні установи і громадські організації , які відповідно до законодавства поділенні значними повноваженнями у сфері правоохоронної діяльності , хоча в цілому їхні функції не зводяться до останньої , а також не забезпечуюються можливістю застосування державного примусу . Серед таких установ і організацій слід звернути особливу увагу на органи юстиції та адвокатуру .

Прокуратура України .

Назва “ прокуратура ” походить від латинського procuro - піклуюсь , забезпечую , запобігаю , що вже дає повне уявлення про її завдання .

Прокуратура України становить єдину систему , на яку покладаються :

• підтримання державного обвинувачення в суді ;

• представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках , визначених законом ;

• нагляд за додержанням законів органами , які проводять опе-ративно - розшукову діяльність , дізнання , досудове слідство ;

• нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень .

Вищий нагляд за додержанням і правильним засто-суванням законів Кабінету Міністрів України , міністерствами , державними комітетами , відомствами , іншими органами даржавного і господарського управління та контролю , Урядом Автономної Республіки Крим , місцевими радами народних депутатів , їх виконавчими і розпорядчими органами , військо-вими частинами , політичними партіями , громадськими органі-заціями , масовими рухами , підприємствами , установами і організаціями , незалежно від форм власності , підпорядкова-нності та приналежності , посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядко-вуваними йому прокурорами .

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону , зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань :

1. закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу , політичної та економічної системи , прав національних груп і територіальних утворень

1. гарантованих Конституцією , іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально - економічних , політичних , особистих прав і свобод людини та громадянина ;

2. основ демократичного устрою державної влади , правового статусу місцевих Рад народних депутатів , органів терито-ріального громадського самоврядування .

Основними функціями прокуратури є :

1. нагляд за додержанням законів усіма органами , під-приєствами , установами , організаціями , посадовими особами та громадянами ;

2. нагляд за додержанням законів органами , які ведуть боротьбу із злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння що містять ознаки злочину ;

3. розслідування діянь , що містять ознаки злочину ;

4. підтримання державного обвинувачення , участь у роз-гляді в судах кримінальних , цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах ;

5. нагляд за виконанням законів у місцях тримання , затри-маних , попереднього ув’язнення , при виконанні покарань та застосування інших заходів примусового характеру , які призначаються судом ;

6. нагляд за додержанням законів органами військового управ-ління , військовими об’єднаннями , з’єднаннями , частинами , підрозділами , установами і військовими навчальними закла-дами та посадовими особами Збройних Сил , Прикордонних військ , Національної гвардії , Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань , дислокованих на території України .

Прокуратура бере участь у розробленні органами дер-жавної влади заходів запобігання злочинам та іншим право-порушенням , у роботі по вдосконавленню та розясненню за-конодавства . На прокуратуру не можуть покладатися функції , не передбаченні законами України .