SELFERM (Правове становище селянського (фермерського) господарства), страница 2

Закон про фермерство в Україні прийнятий вперше. Ряд його положень вимагають вдосконалення. Але. в цілому, він є позитивним за змістом і його скерованістю на створення і функціонування нового аграрного товаровиробника в умовах ринкової економіки в особі СФГ.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» поширюється виключно на СФГ і не стосується сільськогосподарської діяльності громадян, які ведуть особисте підсобне господарство, або займаються садівництвом, чи городництвом. Окрім цього базового фермерського закону до третьої групи (спеціально-фермерського) законодавства належать і інші нормативно-правові акти. До них, зокрема, можна віднести: постанову Кабінету Міністрів Української РСР «Про розвиток селянських (фермерських) господарств по виробництву сільськогосподарської продукції від 20 липня 1991 р., постанову Кабінету Міністрів України «Про деякі питання розвитку селянських (фермерських) господарств» від 14 березня 1992 р., Положення про Український фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, Методичні рекомендації визначення доходів членів СФГ, Положення про порядок кредитування господарств тощо.

Законодавство про фермерство має тенденцію до подальшого розвитку, вдосконалення та узгодження з земельним, цивільним, господарським та іншими галузями законодавства. Повинні бути ліквідовані деякі суперечності і в самому законі «Про селянське (фермерське) господарство».

2.Поняття селянського (фермерського) господарства та його правові ознаки

Відродження українського села і селянства, що є од­ним із найважливіших завдань нашої молодої незалежної держави, стало можливим після прийняття Законів "Про власність", "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про підприємництво", після вилучення з вітчизняного законодавства положень про монополію соціалістичного способу господарювання та соціалістичної власності на засоби виробництва, насамперед — на землю, після полі­тичної реабілітації селянства, визнання за ним права самостійно господарювати нарівні з іншими аграрними то­варовиробниками.

Особливу роль у цьому процесі відіграв Закон "Про селянське (фермерське) господарство", прийнятий 20 груд­ня 1991 р. У цьому акті було підкреслено, що ним визна­чаються економічні, соціальні та правові основи створення і діяльності селянських (фермерських) господарств в Ук­раїні, гарантується право її громадян на добровільне ство­рення цих господарств, самостійність останніх, їх рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому ком­плексі, а також рівноправність їх членів із особами, зайня­тими в інших сферах народного господарства.

Саме політична реабілітація селянської самостійності, прийняття з цього приводу законодавчих актів сприяли збільшенню в Україні кількості селянських (фермерських) господарств. Так, якщо в 1990 р. не було жодного такого господарства, то на 1 січня 1992 р. їх налічувалось 2098, на 1 січня 1993 р. — 14 388, на 1 січня 1995 р. — 31 983 і на 1 січня 1996 р. — 34 687. Протягом 1995 р. ними було вироблено 886 т м'яса тварин і птиці та 1767 т молока й молочної продукції.

Селянське (фермерське) господарство — це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян. Разом із колективними і державними сільськогосподарсь­кими підприємствами воно в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною.

Селянське фермерське господарство — це, як правило, сімейно-трудове об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язані з рільництвом, особистою працею, спрямо­ваною на виробництво товарної маси продуктів харчуван­ня, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже, й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.

З прийняттям 22 червня 1993 р. нової редакції Закону "Про селянське (фермерське) господарство" воно стало ви­значатись і як форма підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподар­ську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією (ст. 2).

Селянське (фермерське) господарство характеризуєть­ся певними ознаками. Його основу зазвичай становить окрема сім'я, до складу якої входять подружжя, батьки, діти (однак лише ті, що досягли 16-річного віку) та інші родичі, котрі об'єднуються для роботи в цьому господар­стві; воно утворюється для виробництва продовольства і сировини рослинного і тваринного походження; члени цьо­го суб'єкта підприємництва підтримують між собою трудові зв'язки, беруть особисту участь у веденні господарства (фактичному господарюванні), тобто існує "інститут право­вого регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві".

Виробничо-економічні відносини такого господарства з державними, колективними та іншими підприємствами й організаціями, господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на підставі договорів. Розрахункові операції провадяться як на безготівковій основі, так і готівкою.

Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерсько­го) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забез­печення останнього у період його трирічного становлення. Втручання в господарську або іншу діяльність цього госпо­дарства з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні госпо­дарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються загальним, арбітраж­ним або третейським судом. Проте дане положення не обмежує передбаченого зазначеним Законом права держав­них органів здійснювати контроль за діяльністю селянських (фермерських) господарств.

Рівноправність селянського (фермерського) господар­ства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема, в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних під­приємств із виробництва, переробки та реалізації сільсько­господарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.

Зміст "інституту правового регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві" полягає в обо­в'язковості особистої трудової участі всіх його членів у процесі господарювання, в їх праві на участь в управлінні справами цього господарства, на оплату праці, укладення договору про спільну діяльність всіх його членів тощо.

3. Порядок створення селянського (фермерського) господарства і його державної реєстрації

Право на створення селянського (фермерського) гос­подарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення такого господарства на­дається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сіль­ському господарстві.

Селянське (фермерське) господарство створюється ви­ключно на добровільних засадах.

Конкурсний відбір осіб, які бажають створити таке гос­подарство, проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (вико­навчий орган місцевого самоврядування), а затверджує го­лова районної (міської, в адміністративному підпорядку­ванні якої є район) Ради народних депутатів

До складу комісії включаються представники районної (міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район) Ради народних депутатів, управління сільського госпо­дарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської (селищної) Ради народних депутатів, на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських організацій.

Земельні ділянки для ведення селянського (фермер­ського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Безплатно у приватну власність передаються земельні ділянки у межах середньої земельної частки, що обчис­люється в порядку, передбаченому ст. б Земельного кодек­су України. Така передача здійснюється один раз, про що Радою народних депутатів, яка передає земельну ділянку, робиться відмітка в паспорті або документі, який його замінює. За плату передаються земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

У постійне користування для ведення селянського (фер­мерського) господарства надаються землі, що перебувають у державній власності, а в тимчасове — ділянки з земель запасу, а також лісового і водного фондів.

Еродовані та дефляційно небезпечні землі можуть нада­ватися селянським (фермерським) господарствам без зміни їх цільового призначення та за умови додержання вимог ґрунтозахисного рільництва.

Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом із розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості такі, що розташовані неподалік від доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватись у приватну власність, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт.

Селянське (фермерське) господарство підлягає дер­жавній реєстрації в районній (міській) Раді народних депу­татів, що передала земельну ділянку у приватну власність або надала в користування. За реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для реєстрації до відповідної Ради народних депутатів по­даються заява, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прі­звища, ім'я та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі та одержан­ня Державного акта на право приватної власності на зем­лю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) гос­подарство набуває статусу юридичної особи. Воно одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває роз­рахунковий та інші рахунки в банківській установі, всту­пає в ділові відносини з іншими підприємствами, установа­ми та організаціями, визнається як самостійний товарови­робник державними і господарськими органами при плану­ванні економічного і соціального розвитку регіону.

Сільська (селищна) Рада народних депутатів заносить дані про склад господарства та про виділену йому земельну ділянку до спеціальної погосподарської книги.

Склад селянського (фермерського) господарства може збільшуватись або зменшуватись у зв'язку з народженням дітей чи вибуттям окремих його членів. Нові родичі мо­жуть вступати до господарства за згодою всіх його членів. Кожен член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього. Дозволу інших членів для цього не потрібно. Членство в господарстві може бути втрачено ок­ремими працездатними особами в разі, якщо вони трива­лий час без поважних причин не беруть участі у веденні господарства або не допомагають йому матеріально.

4. Порядок надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства

Відповідно до Земельного кодексу України (статті б—8) суб'єктом земельних відносин є громадянин, який займається веденням селянського (фермерського) господар­ства. З урахуванням цього земельні ділянки можуть пере­даватись у приватну власність або надаватись у користу­вання постійне і/чи строкове, в тому числі й на умовах оренди. Правом на одержання земельної ділянки у власність наділені лише громадяни України. Іноземні гро­мадяни та особи без громадянства його не мають.

Передача земельних ділянок у приватну власність та надання їх у користування, в тому числі на умовах орен­ди, здійснюються сільськими, селищними, міськими і районними Радами народних депутатів. Орендодавцями мо­жуть бути також власники землі (колективні сільсько­господарські підприємства і громадяни).

Передаються у приватну власність або надаються в користування ділянки із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку. Така акція щодо зе­мельних ділянок, які перебувають у приватній власності або користуванні, проводиться лише після їх вилучення (викупу).

Постановою Верховної Ради України від 20 грудня 1991 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" місцевим Радам народних депутатів доручено вирішити питання про вилу­чення із земель колгоспів, радгоспів та інших сільсько­господарських підприємств і організацій диференційовано 7—10 відсотків сільськогосподарських угідь і про передачу їх до складу земель запасу, а також забезпечити надання ділянок із земель запасу громадянам, які бажають ор­ганізувати селянське (фермерське) господарство.

Заяви громадян про передачу їм земельних ділянок у власність або користування відповідна Рада народних депу­татів розглядає в місячний строк. При позитивному ви­рішенні питання вона замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації розроб­лення проекту їх відведення. У разі відмови Ради це пи­тання вирішується вищестоящою Радою, а якщо й вона відмовить, — судом.

Певні особливості мають місце і при відведенні земель­них ділянок членам колективних сільськогосподарських підприємств, які виявили бажання вийти зі складу ос­танніх і зайнятись веденням селянського (фермерського) господарства. За рішенням відповідної Ради таким особам передаються у власність або надаються в користування ділянки із земель запасу, а в разі їх відсутності — з придатних для сільськогосподарського виробництва земель зазначених підприємств, але без порушення цілісності інших господарств. Розмір земельної ділянки в таких ви­падках визначається на рівні частки члена колективного сільськогосподарського підприємства.