work (Экономическое учение Смита (Економiчнi вчення Смiта))

Черкаський iнститут економiки I права

Ф-т : Менеджмент безпеки бiзнесу

Контрольна робота

з предмету “ Iсторiя економiчних вчень”

на тему: Економічне вчення А. Сміта

Виконав: ст. гр. МБЗ-1

Стецiв М.Я.

Львiв 2001 р.

Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактур­ного періоду. В його працях і в працях його послідовника Д. Рікардо класична буржуазна політична економія набула найвищого розвитку.

Народився А. Сміт у шотландському місті Керколді в родині митного чи­новника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорді, де вивчав філософію, літературу, історію, фізику, математику. В 1751 р. був обраний професором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральної філософії. В 1764 р. Сміт залишає університет і стає вихователем англійського герцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох років. Перебуваючи у Франції, Сміт знайомиться з енциклопедистами і фізіократами. Повернувшись до Англії, він оселився в- рідному місті Кірколді, де працює над своєю книгою «Дослідження про причини і природу багатства народів». Вона була опублікована в 1776 р. і принесла Сміту світову славу. Його стали називати шотландським мудрецем, творцем нової науки — політичної економії. Останні роки свого життя Сміт працював митним комісаром Шотландії.

Наоліюючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання її ком­плексного дослідження. В своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. В «Багатстві народів» Сміт досліджує «людину економічну». Це дослідження не ізольоване від двох інших аспектів людської природи.

Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він вдається і до аналізу внутрішніх закономірностей економічних явищ, які вив­чає, і до опису їх зовнішніх проявів. Працям Сміта притаманні системність, історизм і еволюціонізм. Щодо історизму, який заперечувався в марксистській літературі (на тій підставі, що Сміт трактує капіталізм як вічний спосіб вироб­ництва), то він проявляється в тому, що у Сміта звичаї, інститути, економічні категорії змінюються. Неоднакові вони і в різних народів, і вивчення, і пізнання їх можливе лише в процесі еволюції. Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їх економічну поведінку. Основними з них виступають такі, як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами, або результатами своєї праці, егоїстичні інтереси людини — намагання покращити своє становище.

Трудове походження життєвих благ змушує людину приносити в жертву «своє дозвілля, свободу, спокій», тобто терпіти певні тілесні й душевні тягарі. Схильність до обміну, «схильність міняти, вимінювати, обмінювати один пред­мет на інший» — одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумов­лює те, що люди через розподіл праці концентрують свою діяльність на якійсь певній її формі, що підвищує її продуктивність. Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком особистої вигоди, людина оптимізує свою діяльність, а це обертається вигодою для всього суспільства.

Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про «природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Він підкреслює, що в умовах «природного порядку» (вільної конкуренції), склад­ною взаємодією господарської діяльності людей керує «невидима рука». Тобто економічне життя людей підпорядковується об'єктивним закономірностям. У трактуванні «природного порядку» Сміт виходить з двох принципів: об'єктив­ної закономірності природи, дії об'єктивних законів природи, «невидимої руки» і «природної свободи людини». Дія об'єктивних законів благодійно спря­мована до людини.

Благотворність дії об'єктивних законів не безумовна. Вона передбачає певні соціальні умови, а саме — природну свободу людини, яка проявляється в можливостях кожної людини, за умов дотримання нею «законів справедли­вості», вільно відстоювати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людини співпадає з дією природних сил, «невидимої руки», тобто законами природи.

У наступних концепціях — Рікардо, Сен-Сімона і особливо К. Маркса — ця друга сторона випала. В них залишилась лише об'єктивна закономірність, що керує поведінкою людини.

Ідею природного порядку Сміт поширює і на діяльність держави. Він вис­тупає прихильником економічного лібералізму, вiльноi гри господарських сил, невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визна­чає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, право­суддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також вис­ловлювався за державне регулювання норми процента і мінімуму заробітної плати.

Розподіл праці і гроші. Свою книгу «Багатство народів» Сміт починає з розподілу праці. Це не випадково, адже він — економіст мануфактурного періоду. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство породжується обміном, і фізіократів, які пов'язували його з сільським господарст­вом, Сміт чітко формулює першоджерело багатства — працю. Вступ до своєї роботи він починає так: «Річна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляє йому всі життєво необхідні предмети і зручності, що споживаються ним протягом року і складаються завжди або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, що одержується в обмін на ці продукти у інших народів»^. Але кількість цих продуктів, продовжує Сміт, залежить від кількості праці, що функціонує у виробництві, і від майстерності робітника, рівень якої є результатом поділу праці. Вирішальним фактором зростання ба­гатства і «загального добробуту» Сміт вважає розподіл праці, який веде до «ве­личезного збільшення продуктивності всіх різнобічних занять і мистецтв».

Зростання продуктивності праці в результаті її розподілу зумовлюється: 1) збільшенням вправності; 2) збереженням часу, який витрачається при пе­реході від одного виду праці до другого; 3) винаходом і застосуванням ме­ханізмів, які полегшують працю і дозволяють одному робітникові виконувати працю кількох.

Надаючи величезного значення розподілу праці, Сміт, проте, не розумів його причин. Розподіл праці у нього породжується схильністю до обміну. «...Схильність до обміну і була тим, що спокон віку породило розподіл праці». Але насправді не схильність до обміну породжувала розподіл праці, а, навпа­ки,— розподіл праці виступає передумовою обміну.

Не можна погодитись з заявами дослідників, які услід за Марксом заува­жували, що Сміт змішує розподіл праці в мануфактурі і суспільстві. Дійсно, Сміт починає аналіз з поетапного розподілу праці в мануфактурі по вироб­ництву голок і через фаховий розподіл, аналіз економічних функцій класів він виходить на суспільний поділ праці. Так як у Сміта саме можливість обміну веде до розподілу праці, то ступінь останнього, пише він, завжди повинна об­межуватись розмірами ринку. Саме розвиток ринку, розвиток шляхів сполу­чення сприяють тому, що «промисли всякого роду починають природно ділитись і вдосконалюватись».

Розподіл праці і обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Сміта виступають гроші. Виникнення грошей Сміт правильно роз­глядає як об'єктивний процес, а не результат домовленості виробників. У своїй праці Сміт наводить надзвичайно цікавий матеріал про історію ви­никнення грошей. Він досить детально простежив цей процес і показав, що гроші ~ це товар, який виділився з маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість. Їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує обмін.

Визнаючи всі функції грошей, Сміт, проте, основною, визначальною нази­ває функцію грошей як засіб обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив, що вони відрізняються від товарів, які обертаються за їх допомо­гою. На відміну від меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслює, що доход суспільства міститься саме в товарах, а не в грошах.

Сміт вважає доцільним заміну золота і срібла паперовими грішми для зде­шевлення обігу. Найбільш придатними для цієї ролі він вважає банкноти. За­гальна сума паперових грошей не повинна перевищувати кількість золотих і срібних грошей, які вони заміняють. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснювати банки.

Теорія вартості. Перш за все слід зазначити, що Сміт, як і інші еко­номісти, вживає термін цінність, а не вартість. Цінність у нього має два зна­чення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він нази­ває «цінністю в споживанні», друге — «цінністю в обміні». Отже, мова йде про споживну й мінову вартість. На парадоксі води і перлів Сміт пояснює різницю між споживною і міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність у спожи­ванні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки. «Нема нічого кориснішого за воду, але за неї навряд чи що-небудь купиш і навряд чи одержиш що-небудь в обмін. А діамант майже не має якої-небудь цінності в споживанні, але часто в обмін на нього можна одержати дуже велику кількість інших благ».

Для з'ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів, Сміт ставить і вирішує три завдання: 1) визначити дійсне мірило мінової цінності, тобто визначити дійсну ціну всіх товарів; 2) показати, з яких частин вона складається; 3) з'ясувати, в силу яких обставин відбувається відхилення ринкової ціни від природної.

• Мінову або природну цінність товару Сміт, як і Петті, визначає працею. «Праця,— писав він,— є дійсне мірило мінової цінності всіх товарів»^. Слід за­значити, що думка про залежність цінності від кількості праці, витраченої на виробництво товару, зустрічається у найвіддаленіші часи людства. Це питання ставилось людьми раніш, ніж наука приступила до його вивчення. У XVIII ст. ця думка стала розхожою і разом з тим почала формуватись трудова теорія вартості як економічна доктрина. І Сміту, безумовно, належить певна роль в її розвитку.

На відміну від Петті, який вважав, що праця створює вартість лише в га­лузі виробництва золота і срібла, і фізіократів, які пов'язували цей процес з сільським господарством, Сміт твердить, що праця є основою цінності у всіх сферах виробництва. Він говорить про рівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізняє кваліфіковану й просту працю і зазначає, що кваліфікована праця в одиницю часу створює більші цінності, ніж праця проста, некваліфікована.

У Сміта переплелись дві точки зору на цінність — суб'єктивна і об'єктивна. Суб'єктивна полягає в тому, що, на його думку, робітники оцінюють свою пра­цю як жертву, як позбавлення свободи і відпочинку. Разом з тим праця оцінюється Смітом об'єктивно як основа багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає основну увагу на мінову вартість, тобто кількісну сторону вартості.

У трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявляє, що трудова теорія справедлива лише для «раннього, примітивного» суспільства. Коли ще праця не була поділена, вона могла служити основою для обміну.

З розвитком розподілу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стає необхідним, тому що дозволяє одержувати потрібні товари. По-друге, як за­значає Сміт, багатство особи визначається його можливістю одержувати про­екти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов мінова цінність товару для товаровиробника буде визначатись кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на одиницю свого товару.

Товаровиробник, обмінюючи свій товар на якийсь інший, одержує, з^, власною оцінкою, більше праці, ніж віддає. Те ж саме відбувається і з протилежною стороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці, відносно своїх можливостей по виробництву одержуваного товару, ніж віддає. Тут ми знову зустрічаймось з поняттям суб'єктивної цінності, проте виводиться вона Смітом не з принципу корисності, що було властивим австрійській школі, а ї принципу праці.

Отже, перше з поставлених питань Сміт вирішує однозначно. Основу цінності товару становить праця, уречевлена в товарах, які одержують шляхом обміну на даний товар.

Як же вирішує Сміт друге завдання, тобто питання про складові частини ціни товару? На перший світогляд, нелогічною є сама постановка такого питан­ня. Дійсно, про які складові частини ціни може йти мова, якщо вона визна­чається працею?

Справа в тому, що до цього Сміт розглядав обмін товарів у простому то­варному виробництві, де виробники обмінюються працею, уречевленою в то­варах.

В умовах капіталізму відбувається обмін живої і уречевленої праці. Робітники виступають як продавці товару робоча сила, а капіталісти — як його покупці. Щоправда, Сміт вважав, що робітники продають свою працю, яка, як і інші товари, має «дійсну і номінальну ціну»^. Фактично йдеться про номі­нальну і реальну заробітну плату. За цих умов, пише Сміт, порушується закон еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевленої. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, зводиться до двох час­тин: заробітної плати і прибутку капіталісту. Це дві складові частини цінності. Третьою складовою у Сміта виступає рента. Отже, як пише Сміт, «три першо­основи всякого доходу, як і всякої мінової цінності,— це заробітна плата, при­буток і рента»^. Таким чином, цінність Сміт визначає доходами.

Всі три види первісного доходу — заробітна плата, прибуток і рента — ма­ють єдину ціннісну субстанцію — працю, уречевлену в товарах, які одержують шляхом обміну. «Слід мати на увазі,— писав Сміт,— що дійсна цінність всіх різних складових частин ціни вимірюється кількістю праці, яку може купувати або яку може мати в розпорядженні кожна з них. Праця вимірює цінність не лише тієї частини ціни, яка зводиться до праці, а й тих частин, що приходяться на ренту і прибуток».

Визначення цінності сумою доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIX ст. стала пануючою.

Щодо третього завдання, яке вирішує Сміт, то воно зводиться до з'ясуван­ня причин відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта це, по суті, — грошовий вираз цінності. Природна ціна включає повну величину ренти, праці і прибутку. Причому йдеться не про фактичну величину складо­вих ціни, а про їх середню норму. Ринкова ціна — та, за якою продається товар.