analiz (Экономический анализ)

11

Вступ.

У нових умовах формування ринкових відносин, функціонування підприємств із різними формами власності необхідно шукати нові шляхи підвищення ефективності суспільного виробництва, а також уміло використовувати економічні методи керування підприємством.

У цьому зв’язку зростає роль економічного аналізу, що є функцією керування. Такий аналіз дозволяє одержати нові характеристики досліджуваного об’єкта дослідження і застосувати обґрунтоване управлінське рішення, що веде до досягнення мети об’єкта.

В сучасних умовах необхідна система знань про основи економічного аналізу господарської діяльності, його методах і методології, вміти використовувати економіко-логічні й економіко-математичні методи і моделі при вивченні економічних процесів, що відбуваються на виробничих підприємствах, навчитися методики аналізу головних показників, що характеризують господарську діяльність підприємства, з метою прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Це дозволить освоїти методику і методологію побудови аналізу і використання у своїй практичній діяльності моделей об’єкта дослідження, а також придбати навички практичної роботи з ними, направити творчу думку на удосконалювання організації і методики економічного аналізу відповідно до вимог теорії і практики ринкового господарства.

Володін­ня прийомами і методами економіч­ного аналізу створює підґрунтя для розвитку їх економіч­ного мислення, набуття здат­ності сприймати економічні проце­си, що відбуваються на підприєм­ствах (а також в інших об’єктах управління) у всій їх багатогранності і взаємозумовленості.

Це особливо важливо в умовах розвитку і поглиб­лення ринкових засад в нашій еко­номіці, які об’єктивно ускладнюють завдання у сфері прийняття управлінських рішень на кожному підприємстві, на кожному об’єкті управління.

Контрольна робота складається з двох розділів : теоретичного

( два питання) і практичного ( дві задач ).

І. Теоретична частина.

1. Використання економіко-логічних методів аналізу господарської діяльності на підприємстві.

В основі методології фінансово-економічного аналізу лежить діалектичний метод, тобто економічні явища, що вивчаються, аналізуються, розглядаються у зв’язку і взаємозалежності, русі і розвитку. Застосування діалектичного підходу до вивчення цих явищ викликає до життя такі найхарактерніші особливості методу аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств.

По-перше, це системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, який виявляється у комплексному ви­вченні взаємопов’язаних економічних, організаційних, тех­нічних та інших факторів, у застосуванні системи показ­ників для аналізу.

По-друге, це широке використання логічних методів, а саме: дедукції та індукції.

Дедукція — такий метод ви­вчення економічних явищ, коли нові знання про об’єкт здобувають шляхом переходу від загальних фактів до окре­мих висновків.

Індукція — навпаки, такий логічний ме­тод, за якого міркування ведеться від окремих, поодино­ких фактів, положень до загальних висновків. Наочним прикладом використання дедуктивного підходу є розв’язан­ня аналітичної задачі, суть якої зводиться до виявлення причин (факторів), що зумовили той чи інший фінансовий результат діяльності підприємства, наприклад прибуток: спочатку визначають суму прибутку, показники його дина­міки, відповідність запланованому рівневі тощо, а далі — всі фактори, які забезпечили саме такий кінцевий ре­зультат.

Інша аналітична задача — визначення резерву зростан­ня того чи іншого економічного показника, хоча б того самого прибутку: вона потребує вивчення окремих шляхів досягнення вищого результату за рахунок, наприклад, кра­щого використання засобів праці, предметів праці, скоро­чення простоїв, удосконалення технології, маркетингових програм тощо. Вона потребує індуктивного підходу, який забезпечує визначення загального резерву зростання (у нашому випадку — прибутку) за рахунок різноманітних факторів, які його формують.

По-третє, вивчення причин, які спричиняють зміни тих чи інших явищ економічного життя, оскільки всі явища обумовлені причинно-наслідковою залежністю.

Мистецтво аналітика полягає в умінні відшукати найсуттєвіші при­чини, які найбільшою мірою вплинули на той чи інший результат.

По-четверте, аналіз передбачає не тільки виявлення на­прямків впливу різних причин (факторів) на той чи інший економічний показник, а й надання кожному з цих на­прямків конкретної цифрової визначеності і, по можли­вості, представлення характеру цього впливу у формалізо­ваному вигляді, тобто математично, через певні функції, моделі.

І, нарешті, по-п’яте, матеріали фінансово-економічного аналізу повинні вміщувати інформацію, яка була б здатна служити базою для прийняття управлінських рішень, спря­мованих на розробку проектних варіантів розвитку під­приємства, на підвищення ефективності діяльності за ра­хунок мобілізації резервів, виявлених аналізом.

Серед традиційних статистичних методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється аналітична обробка (голов­ним чином первісна), найпоширеніші такі:

• використання абсолютних і відносних величин;

• використання середніх величин;

• порівняння;

• побудова рядів динаміки;

• групування;

• балансовий метод;

• індексний метод.

Абсолютні величини економічних явищ і процесів — це конкретні числові вирази цих явищ і процесів (обсяг виробництва, сума доходів, витрат, прибутку тощо). Без ви­користання даних про ці величини аналіз найчастіше не може бути повноцінним, проте, на противагу статистиці, де абсолютні величини є основними вимірниками, в аналізі вони служать головним чином для розрахунку відносних і середніх величин.

Відносні величини — це величини, які встановлюються шляхом порівняння з будь-якими іншими (процент, пито­ма вага, індекс, темп зростання, прибуток на одну гривню вкладеного капіталу тощо). Тільки відносні величини да­ють точне і наочне уявлення про розвиток того чи іншого економічного явища.

Наприклад, цілком зрозуміло, що ви­раз: “Підприємство № 1 у 1999р. одержало 2,5 млн. грн. прибутку, а підприємство .№2 — 0,6 млн. грн. прибутку” має незрівнянно менше аналітичне значення, ніж вираз:

“Підприємство .№ 1 за 1999 р. одержало прибуток у роз­мірі 0,17 грн. на одну гривню вкладеного власного капі­талу, а підприємство № 2 — 0,53 грн. на одну гривню вкла­деного власного капіталу”. Те ж саме можна сказати про вирази: “У 1999 р. підприємство виробило продукції на суму 3400 тис. грн.” і “Випуск продукції підприємства у 1999 р. становив 82,4% до обсягу продукції за 1998 р.” і т. ін.

Середні величини — це абстрактні величини, за допо­могою яких досягається узагальнення відповідних сукуп­ностей типових, однорідних явищ, процесів, показників. Без обчислення середніх величин неможливо досліджувати процеси з метою виявлення їх закономірностей, вивчати явища за різними сукупностями, вивчати явища, що зміню­ються, у динаміці, нівелювати нетипові, випадкові варіанти значень показників.

Наприклад, ніякі аналітичні вис­новки не можуть бути зроблені, якщо є дані про фактичні місячні заробітки 2593 працівників підприємства А за 12 місяців року і 429 працівників підприємства Б за ті самі 12 місяців року. Лише підрахувавши середньомісячні заробітки на одного працюючого на цих підприємствах (наприклад, вони становили 167 і 202 грн.), можна робити певні висновки і використовувати ці дані для аналізу інших економічних показників.

У фінансово-економічному аналізі найчастіше викорис­товуються такі середні величини:

• середня арифметична проста;

• середня арифметична зважена;

• середня хронологічна;

• середня квадратична.

Порівняння — дуже поширений прийом, який застосо­вується в аналізі. Саме з нього, звичайно, розпочинається розв’язання багатьох аналітичних задач, саме воно задає напрямок аналітичному дослідженню. У фінансово-еконо­мічному аналізі застосовуються такі порівняння:

• явищ, показників у динаміці, тобто з аналогічними даними за минулий період (минулі періоди), що приймаєть­ся за базовий;

• даних фактичних (звітних) за аналізований період з плановими (бізнес-плановими);

• звітних даних з середніми (у межах підприємства, галузі, держави в цілому, розвинених країн);

• просторові порівняння з даними роботи інших підпри­ємств.

Основна умова ефективності застосування прийому по­рівняння (і водночас одна з найскладніших задач фінан­сово-економічного аналізу) — це досягнення зіставності показників, які характеризують процес, що аналізується. Тільки після того, як з’являється повна впевненість, що показники зіставні між собою за всіма параметрами, мож­на проводити аналітичні розрахунки, які базуються на по­рівнянні.

Безглуздо порівнювати без попередньої обробки, наприклад, фінансові ресурси підприємства за даними звітних балансів для висновків про їх динаміку в умовах значної інфляції, так само, як фондовіддачу основних за­собів підприємства хутряної промисловості з аналогічним показником підприємства машинобудування, або, скажімо, річні суми одержаного українським підприємством при­бутку в 1992—1997 рр., коли інфляція у країні досягала 10 000%, а вимірник прибутку — карбованець, гривня — постійно змінював свою купівельну спроможність.

Дина­мічні порівняння майже завжди потребують перерахунку показників у зіставні ціни за допомогою індексів цін і та­рифів.

Побудова рядів динаміки. Для відображення розвитку аналізованого показника у часі (в динаміці) будують ряди динаміки. Вони являють собою хронологічні (моментні) або часові (інтервальні) ряди значень показника, які да­ють змогу аналізувати особливості розвитку того чи іншо­го економічного явища. Ряди динаміки можуть бути по­будовані за абсолютними, відносними або середніми вели­чинами. Прикладом рядів можуть служити такі дані фінан­сово-господарської діяльності промислового підприємства за період 1993—1999 рр. (табл. 1).

Таблиця 1.

Вже просте прочитання й осмислення даних, представ­лених подібним чином, дає підстави для деяких важливих аналітичних висновків. Вони, однак, можливі, якщо витримується основна умова застосування прийому порівняння взагалі і, зокрема, побудови рядів динаміки, — йдеться про зіставність усіх величин, що входять у ряди динаміки. У фінансово-економічному аналізі доводиться досягати зіставності показників або при збиранні та обробці необхідних для побудови рядів динаміки даних, або шляхом перера­хування зібраних незіставних даних. Задача зведення рядів Динаміки до зіставного виду тим складніша, чим більший часовий період охоплює аналізований масив інформації.

Групування — це прийом аналізу, який полягає у фор­муванні з масиву даних, що аналізуються, класифікацій­них груп за ознаками, істотними з точки зору розв’язання конкретних аналітичних задач. Таке розчленування ма­сиву аналітичної інформації ще до аналітико-статистичної обробки груп, побудованих за певними ознаками, дає можливість виявляти закономірності та тенденції, властиві аналізованим процесам і явищам. З поглибленням аналі­зу (побудова груп за більшою кількістю ознак, за менші часові проміжки тощо), усередненням підсумкових показ­ників можна аналізувати структуру, структурні зрушення в об’єктах, що аналізуються, визначати залежність між різними показниками. Свого завершення метод групуван­ня набуває у формі аналітичних таблиць. Без аналітич­них таблиць жодна більш-менш складна аналітична зада­ча не може бути розв’язана раціонально.