Розділ 1. Механізм ціноутворення у системі економічних методів управління підприємством як шлях підвищення його конкурентоздатності в умовах невизначеності ринку.

1. Поняття системи цін , види цін та їх характеристика у політиці ціноутворення підприємства.

Метою даного розділу є розкриття поняття ціни та її механізмів у системі ціноутворення підприємства.

Як відомо , ціна являє собою економічну категорію , яка означає суму грошей , за яку продавець хоче продати , а покупець готовий купити товар. Ціна певної кількості товарів складає його вартість , звідси ціна – грошова вартість товару. Коли одиниця певного товару обмінюється на певну кількість іншого товару , це останнє стає товарною ціною даного товару.

Таким чином , ціна – це складна економічна категорія , в якій фокусуються практично всі основні економічні відношення в суспільстві. Перед усім це відноситься до виробництва та реалізації продукції , формуванню її вартості , а також до створення , розподілу і використанню грошових коштів. Ціна опосередковує всі товарно-грошові відносини.[1.]

Усі ціни , які діють в економіці країни , взаємопов’язані і створюють єдину систему. Ця система піддається впливу всебічних ринкових факторів , і тому вона знаходиться у неперервному русі і розвитку. Система цін складається із різних видів цін , які тісно між собою пов’язані і взаємозалежні.

Зміна якого-небудь виду цін досить швидко відображається на рівні , структурі та динаміці усих інших видів цін. У всій системі цін суттєву роль грають ціни на продукцію паливно-енергетичних галузей , металургії та машинобудування , які являються базовими галузями. Зміна цін на цю продукцію призводить до зміни цін на продукцію усіх інших галузей народного господарства і в кінцевому результаті роздрібних цін. Ціни , які складають єдину систему , мають не тільки прямі , але й зворотні зв’язки. Так , ріст цін на енергоносії через певний час впливає на паливно-енергетичні галузі у вигляді удорожчання споживаємих цими галузями матеріально-технічних ресурсів (обладнання , машин , устаткування та ін.).

Взаємозв’язок і взаємозалежність цін визиваються двома найважливішими факторами :

• єдністю процесу формування витрат у всіх сферах і галузях економіки ;

• взаємозв’язком всіх елементів ринкового механізму господарювання і всіх суб’єктів , діючих на ринку.

Всі ціни класифікуються в залежності від певних ознак :

1. В залежності від обслуговуючої сфери товарного обігу розрізняють наступні їх види :

• оптові ціни , за якими підприємства продають свої товари іншим підприємствам і збутовим організаціям ;

• роздрібні ціни , за якими торгові організації продають товари населенню та іншим організаціям ;

• закупочні ціни – це оптові ціни , за якими виробники сільськогосподарської продукції продають її державним організаціям у порядку держзаказу , а також підприємствам і фірмам для послідуючої переробки і продажу , закупочні ціни встановлюються за домовленістю сторін ;

• ціни на будівельну продукцію. Використовуються перед усім договірні ціни , які встановлюються за згодою між замовником та підрядником , у деяких випадках використовюється кашторисна вартість ;

• тарифи транспорту (залізничного , водного , авіаційного , автомобільного , трубопровідного ) – це плата за перевезення грузів і пасажирів ;

• тарифи на платні послуги населенню ;

• ціни зовнішньоторгового обігу ( експортні та імпортні ).

Різновидом оптової ціни є трансфертна ціна , яка застосовується при комерційних операціях між підрозділами однієї й тієї ж фірми чи підприємства. Вона може встановлюватися на готові вироби , напівфабрикати , сировину , а також на різні послуги.

Біржові ціни (біржові котировки ) – це ціни , які застосовуються , як правило , на оптові партії товарів на товарних біржах.

Аукціонна ціна – ціна товару проданого на аукціоні. Вона може суттєво відрізнятися від ринкової ціни , тому що відображає унікальні якості і ознаки товарів і в значній мірі залежить від майстерності особи , яка проводить аукціон.

1. В залежності від ступеню свободи цін від впливу держави при їх визначенні розрізняють :

• вільні ціни , які складаються на ринку під впливом попиту і пропозиції , держава може добиватися зміни цих цін тільки впливаючи на кон’юнктуру ринку ;

• регулюємі ціни , які встановлюються органами управління ;

• фіксовані ціни чи тарифи , які встановлюються на певному рівні органами управління.

1. В залежності від часу дії розрізняють :

• тривалі ціни , які не змінюються на протязі тривалого часу (товари масового попиту) ;

• поточні ціни , які можуть змінюватися у рамках одного контракту ;

• сковзькі чи падаючі ціни встановлюються в залежності від співвідношення попиту і пропозиції і знижуються по мірі насичення ринку ;

• гнучкі ціни , швидко реагують на змінення попиту і пропозиції на ринку , використовуються при сильних коливання попиту і пропозиції у відносно короткий строк ;

• сезонні ціни , які діють в певний проміжок часу.

1. По території дії розрізняють :

• єдині чи поясні ціни , які встановлюються та регулюються органами управління (на газ , електроенергію та ін.) ;

• регіональні (зональні) ціни встановлюються регіональними органами влади і управління , визначаються з урахуванням витрат та інших ринкових факторів.

1. В залежності від порядку винагороди споживачам транспортних витрат по доставці вантажів розрізняють :

• ціни ФОБ у місці виробництва продукції. При цьому покупець оплачує всі фактичні витрати по перевезенню товару до місця призначення ;

• єдині ціни , які включають всі витрати по перевезенню товару. Підприємство встановлює єдину ціну для всіх покупців незалежно від їх місцезнаходження з включенням в неї середньої вартості всіх переміщень ;

• зональні ціни. В цьому випадку відокремлюють кілька географічних зон і встановлюється єдина ціна для покупців у межах цієї зони , по мірі віддаленості ціни збільшуються ;

• ціни , які встановлюються на основі базового пункту. При даному методі підприємство визначає у кількох географічних пунктах базисні ціни на одну й ту ж продукцію. Фактично ціни продажу визначаються додаванням до ціни найближчого від покупця базісного пункту витрат по доставці йому товару.

1. В залежності від ступеню новини товару розрізняють :

• ціни на нові товари , до яких входять :

а) ціна “зняття вершків” ;

б) ціна “проникнення на ринок” ;

в) ціна “слідування за лідером” ;

г) ціна з поверненням витрат виробництва ;

д) престижна ціна – це ціна на ексклюзивні товари дуже високої якості відомої фірми ;

• ціни на товари , що реалізуються відносно тривалий час , до яких входять :

а) ціни споживчого сегменту ринку , які встановлюються на приблизно подібні види товарів і послуг , реалізуємих різним соціальним групам покупців ;

б) переважна ціна. В даному випадку передбачається знижка ціни фірмою , яка займає основну долю ринку ;

в) ціни на вироби , які зняті з виробництва і ориєнтовані на мале коло покупців ;

г) договірні ціни. В цьому випадку покупцям пропонуються пільги або знижки зі звичайної ціни ;

д) ціни зовнішньоторгового обігу виражають зовнішньоекономічні зв’язки з іншими країнами , на їх рівень значно впливають ціни світових ринків , використовують в основному два види – публікуємі і розахункові ціни.[2.]

Таким чином , ціна та цінова політика займають центральне місце серед різноманітних важелів економічного механізму управління підприємством , а широкий набір цін дозволяє йому вибирати свою цінову стратегію в конкретних умовах , що склалися на ринку.

1. Методи та основні фактори ціноутворення в умовах невизначеності.

Мета даного розділу полягає у визначенні методів та основних факторів ціноутворення в умовах невизначеності ринкового середовища.

В умовах переходу до ринкової економіки перед кожним виробником гостро постає проблема формування ціни на свою продукцію. Одним із методів ціноутворення на етапі встановлення початкової ціни , як відомо , є метод отримання цільового прибутку. Він оснований на оцінці витрат підприємства , для повернення яких слід реалізувати певний обсяг продукції по встановленій ціні. При цьому ціна визначається із розрахунку запланованого прибутку. Використання цього методу пов’язоно з ціновою еластичністю і потребує розрахунку такого рівня ціни , при якому будуть досягнуті обсяги продажу , які забезпечать покриття сукупних витрат і отримання цільового прибутку. Аналітичне представлення даної моделі основане на базовій формулі прибутку :

P = S – C – V , де (1.1)

S – вартість реалізованої продукції ;

C – сумарні постійні (умовно-постійні) витрати ;

V – сумарні змінні (умовно-змінні) витрати ;

P – прибуток .

Як наслідок будемо мати :

S – V = C + P (1.2)

У цій формулі ліва частина представляє собою вартість відшкодування. Як бачимо , дана модель основана на положенні , що сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції складаються із постійних та змінних витрат.

Під постійними витратами розуміють ті , що в короткостроковому проміжку в цілому не змінюються зі зміною обсягу виробництва , оскільки безпосередньо не залежать від величини та структури виробництва та реалізації продукції. Це можуть бути оклади адміністрації , витрати по аренді , амортизаційні відрахування , податок на майно , відсотки за кредит та інші відносно постійні витрати. Слід зауважити , що в зарубіжній практиці визначення витрат виробництва , постійні витрати підрозділяються на дві групи. Це так звані залишкові і стартові витрати. До залишкових відносяться ті постійні витрати , які фірма продовжує нести в період тимчасової зупинки процесу виробництва і реалізації продукції (витрати на аренду , податок на майно та ін.). Стартові створює та частина постійних витрат , які з’являються з поновленням виробництва і реалізації продукції (оклади окремих категорій працівників та ін.).[3.]

Чіткого розподілу між залишковими і стартовими витратами не існує. Включення окремих витрат в ту чи іншу групу залежить від періоду часу , на який зупинено виробництво і реалізацію продукції.

До змінних відносяться ті види витрат , які змінюються в цілому прямо пропорційно змінам обсягу виробництва і залежать від структури витрат кількох видів продукції. До цих витрат відносяться : витрати на сировину і основні матеріали , палива і енергії , комісійних продавцям і оплата робочої сили , деякі витрати по забезпеченню та ін.

Розрізняють також змішані витрати , які включають елементи як постійних , так і змінних витрат (наприклад оплата електроенергії , яка витрачається у технологічному процесі і йде на загальні потреби підприємства).

Існує три основних методи диференціації витрат :

1. Метод “ Високий-Низький” (“High-Low”) , названий також методом максимальної і мінімальної точки.

2. Графічний (статистичний) метод.

3. Метод найменьших квадратів.

Валові витрати підприємства складає сума постійних і змінних витрат.

Пошук найбільш вигідних комбінацій між питомими змінними витратами (на одиницю продуції) , постійними витратами , ціною і обсягом продажу можливий за допомогою операційного та маржинального аналізу.

В основі операційного аналізу , який ще називається аналізом “Витрати – обсяг – прибуток ”, – вивчення залежності фінансових результатів бізнесу від витрат і обсягів збуту продукції. Операційний аналіз часто називають аналізом беззбитковості , тому що його використання дає можливість розрахувати такий обсяг продажу (в натуральному чи вартісному виразі ) , при якому прибутки співпадають з витратами. Цей обсяг характеризує точку беззбитковості , тобто критичну , оскільки продаж в обсязі меньшому цієї точки веде за собою збитки , а вище – забезпечують прибуток.

Вартість продукції Вартість реалізованої продукції

Валові витрати