10

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З

МАКРОЕКОНОМІКИ

студента заочного факультету

3 курсу

групи “Правове забезпечення АПК”

Шатова Сергія Леонідовича

987159

м. Суми 2000 р.

Теоретичне завдання

1. ВВП і ВНП. Методи розрахунку ВНП (ВВП).

Існує безліч всіляких показників економічного добробуту суспільства. Загальновизнане, однак, що найкращим доступним індикатором здоров'я економіки є обсяг річного сукупного виробництва товарів і послуг, або, як його називають, сукупний випуск продукції в економіці. Головним показником при складанні національних рахівниць служить валовий національний продукт, або — стисло — ВНП Він визначається як сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік Ми побачимо, що не всі товари, вироблені в даному році, можуть бути продані деякі з них поповнять запаси Отже, будь-який приріст запасів повинен бути врахований при підрахунку величини ВНП, оскільки з допомогою ВНП вимірюють всю поточну продукцію, незалежно від того, продана вона чи ні. Поняття ВНП заслуговує істотних коментарів.

ВНП вимірює ринкову вартість річного виробництва ВНП є грошовим показником Дійсно, він повинен бути таким, якщо нам необхідно порівнювати різнорідні по складу набори товарів і послуг, зроблені в різні роки, і мати повне уявлення про їх відносну вартість Пояснимо на простому прикладі Представимо економічну систему, в якій в одному році було випущено 3 апельсина і 2 яблука, і 2 апельсина і 3 яблука у другому році. У якому році обсяг виробництва більше? На це питання не можна відповісти доти, поки на різні продукти не будуть прикріплені ярлики з вказівкою суспільної оцінки їх відносної вартості. Передбачимо, що ціна (в грошовому вираженні) апельсина — 20 центів, а ціна яблук — 30 центів. Можна зробити висновок, що обсяг виробництва у другому році більше, ніж в першому. Чому? Тому що суспільство оцінює обсяг виробництва у другому році вище; суспільство готово заплатити за набір товарів, зроблених у другому році, більше, чим за товари, вироблені в першому році.

Для того щоб правильно розрахувати сукупний обсяг виробництва, необхідно, щоб всі продукти і послуги, вироблені в даному році, були враховані один раз, і не більше за те. Більшість продуктів проходять декілька виробничих стадій, перш ніж попадають на ринок. У результаті окремі частини і компоненти більшості продуктів купуються і продаються декілька разів. Таким чином, щоб уникнути багаторазового обліку частин продуктів, які продаються і перепродуються, при розрахунку ВНП враховується тільки ринкова вартість кінцевих продуктів і виключається проміжна продукція

Під кінцевими продуктами ми розуміємо товари і послуги, які купуються для кінцевого користування, а не для перепродажу або подальшої обробки або переробки. Операції, що включають проміжні продукти, з іншого боку, відносяться до купівель товарів і послуг для подальшої обробки або переробки або для перепродажу В ВНП включається продаж кінцевих продуктів, але з нього виключається продаж проміжних продуктів Чому? Тому що у вартість кінцевих продуктів вже входять всі проміжні операції, що мали місце. Окремий облік проміжних продуктів означав би подвійний рахунок і завищену оцінку ВНП.

Щоб при розрахунку національного прибутку уникнути подвійного рахунку, необхідно ретельно стежити, щоб в нього включалася тільки додана вартість, створена кожною фірмою. Додана вартість є ринкова ціна обсягу продукції, зробленої фірмою, за вирахуванням вартості спожитих сировини і матеріалів, придбаної нею у постачальників.

З допомогою ВНП робиться спроба виміряти обсяг річного випуску товарів і послуг в економіці. Для того щоб досягнути вказаної мети, необхідно з всією ретельністю виключити багато які непродуктивні операції, що мають місце протягом кожного року. Непродуктивні операції бувають двох основних типів: (1) чисто фінансові операції і (2) продаж потриманих товарів.

Фінансові операції. Чисто фінансові операції, в свою чергу, поділяються на три основних види: трансфертні виплати з державного бюджету, приватні трансфертні платежі, а також купівля-продаж цінних паперів.

Державні трансфертні платежі. Вони включають виплати по соціальному страхуванню, допомоги безробітним і пенсії ветеранам, які держава надає певним сім'ям і індивідам. Основною особливістю державних трансфертних платежів є те, що їх одержувачі у відповідь на ці виплати не вносять якого-небудь внеску в створення поточного обсягу виробництва. Таким чином, включення їх в об'єм ВНП привело б до завищення цього показника для даного року.

Приватні трансфертні платежі — наприклад, щомісячні субсидії, що отримуються студентами університетів з дому, або разові дари від багатих родичів — є не результатом виробництва, а актом передачі коштів від однієї приватної особи до іншого.

Операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій і облігацій, також виключаються з ВНП. Операції на ринку акцій являють собою не що інше, як обмін паперовими активами. Як такі, ці операції прямо не передбачають збільшення поточного виробництва. Необхідно, однак, підкреслити, що, вилучаючи гроші з рук тих, хто робить заощадження, і передаючи їх в руки тих, хто використовує, деякі з таких операцій з цінними паперами можуть непрямо підштовхнути витрачання коштів, ведуче до збільшення обсягу виробництва.

Продаж речей, що були у вжитку. Основа для виключення сум продажу потриманих речей з ВНП представляється вельми очевидною: подібний продаж або не відображають поточного виробництва, або включають подвійний рахунок. Включення продажу товарів, зробленого декілька років тому, в об'єм ВНП поточного року приведе до завищення обсягу виробництва в цьому році.

Давши загальне уявлення про значення ВНП, перейдемо до наступної проблеми: яким чином може бути виміряна ринкова вартість всього обсягу виробництва, одинаково як і одиниці зробленої продукції?

Це можна зробити двома способами. По-перше, ми можемо просто подивитися, скільки споживач, як кінцевий користувач цієї продукції, витрачає на її купівлю. По-друге, ми можемо скласти всю заробітну плату, рентні платежі, відсоток і прибуток, створену в процесі виробництва. Другий підхід являє собою власне техніку розрахунку доданої вартості. Обидва ці підходи — по кінцевому продукту і по доданій вартості — являють собою два різних погляди на одну і ту ж проблему. Те, що затрачено споживачем на придбання продукту, отримане у вигляді прибутку тими, хто брав участь в його виробництві.

Аналогічна аргументація правомірна при вимірюванні всього обсягу виробництва в економіці. Існують два різних підходи до вимірювання ВНП. Перший означає погляд на ВНП як на суму всіх витрат, необхідних для того, щоб викупити на ринку весь обсяг виробництва. Це — підхід до визначення ВНП по виробництву, або по витратах. Інший підхід передбачає погляд на ВНП з точки зору прибутку, отриманого або створеного в процесі виробництва ВНП. Це — підхід до визначення ВНП по надходженнях, або, інакше, по розподілу, або по прибутках. Більш глибокий аналіз цих двох підходів дозволяє розкрити суть, до якої вони обидва зводяться:

ВНП може бути визначений або шляхом підсумовування всіх витрат на купівлю всього обсягу виробленої в даному році продукції, або за допомогою складання всіх прибутків, отриманих від виробництва всього обсягу продукції даного року. Якщо представити це в формі простого рівняння, то можна сказати, що, по суті справи, це не просто рівняння, ця — тотожність. Купівля, тобто витрачання грошей, і продаж, тобто отримання грошей, являють собою, в суті, двох боці однієї і тієї ж операції. Те, що витрачено на виробництво продукту, є прибутком для тих, хто вклав свої людські і матеріальні ресурси у виробництво даного продукту і його реалізацію на ринку.

1. Макроекономіка як складова економічної теорії. Взаємозв”язок макро- і мікроекономічних процесів.

Широковживаним і добре відомим є визначення макроекономіки як науки, що вивчає економіку з точки зору її цілісності. Макроекономіка — це той особливий погляд на економічні відно­сини, яким на них має дивитись керівник уряду, державний діяч, політик, зрештою, будь-який громадянин, коло зацікавлень якого не обмежується родинними проблемами.

Іноді макроекономіку називають теоретичною основою еконо­мічної політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема дина­мічної рівноваги, взаємодії різних її елементів. З цього боку еконо­міку можна уявити як систему терезів, еластичне зв'язаних між со­бою. Доторкнувшись до однієї шальки, ми спричинимо рух не ли­ше якихось певних терезів, а й усієї системи. Тому той, хто хоче ке­рувати всією системою, повинен розуміти суть головних зв'язків, що існують у цій системі.

Таким чином, виходячи з того, що рівновага є дійсно цен­тральною проблемою економіки, ми дозволимо собі визначити ма­кроекономіку, як науку про умови загальної рівноваги в економіці, засоби її підтримання та наслідки порушення.

Макроекономічна стабільність, рівновага, достатні темпи еко­номічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, що їх спроможний створити для своїх громадян уряд країни.

На сьогодні рівень цих благ в Україні надзвичайно низький. Адже упродовж 90-х років у країні наростала тотальна розбалансованість: невідповідність ресурсів і обсягів виробництва, загальних доходів і витрат, надходжень і видатків бюджету, обсягів товарів і грошової маси, експорту та імпорту тощо. Такий стан, крім усього іншого, зумовлений і ілюзією щодо простоти макроекономічного регулювання. Вражає швидкість, з якою пропонувалися, приймали­ся і безслідно зникали програми виведення економіки з кризи. Ли­ше протягом 1993 року було прийнято три такі урядові програми. Безліч політичних діячів, вищих урядовців, кандидатів у народні депутати вважають за необхідне і можливе мати свою особисту, ні на які інші не схожу програму макрорегулювання економіки.

Чи є випадковим таке становище? Ми вважаємо, що воно по­роджене тривалою практикою соціалістичного регулювання, яке не мало ні реального теоретичного обгрунтування, ні об'єктивних економічних розрахунків.

З 30-х років XX століття у процесі дискусій і взаємозбагачення різних теоретичних шкіл, узагальнення найрізноманітнішого прак­тичного досвіду державного регулювання у світі творилась і розви­валась складна і цікава наука макроекономіка. Соціалістичні "тео­рія" і практика лишалися, зрозуміло, осторонь цього процесу. Тому сьогодні в Україні надзвичайно актуальним є завдання надолужити, засвоїти і застосувати надбання світової макроекономічної теорії.

Головним інструментарієм теоретичної економіки, як відомо, є економічні моделі.

Економічне моделювання в межах теоретичної економіки до­помагає зрозуміти, як функціонує економіка в цілому або її окремий фрагмент.

Мета економічного моделювання — досягти розуміння того, як функціонує економіка, а отже, що може трапитись, коли відбудуться ті чи інші зміни у її конкретній ланці. А зрозумівши, можна прогнозувати наслідки і варіанти доцільної стратегії.

Наскільки точними є економічні моделі? Всі моделі можна оцінювати як певною мірою хибні й водночас вірні. Кожна модель хибна в тому сенсі, що вона збіднена, більш проста, ніж реальне життя, і є результатом абстрагування від чогось од­ного в ім'я з'ясування чогось іншого. Кожна модель правильна, якщо завдяки їй вдається відобразити реальну взаємодію явищ.

Власне макроекономічні моделі традиційно поділяються на три групи: моделі рівноваги, моделі порушення рівноваги та структуралістські моделі.

Головна риса моделей рівноваги— це припущення, що еконо­міка складається із взаємопов'язаних ринків, які аналізуються так, ніби вони природно перебувають у рівновазі. Останнє означає, що на всіх ринках попит відповідає пропозиції, а механізм, що забезпе­чує цю відповідність, — це ціни, які постійно коливаються.

У моделях рівноваги певною мірою використовують і мо­менти моделей порушення рівноваги, оскільки становить інтерес і те, що має статися, коли рівновага порушиться.

"Рівноважний підхід" застосовують представники різних те­чій: монетаристи, неокласики, прихильники теорії раціональних очі­кувань.

Моделі порушення рівноваги грунтуються на припущенні, що економіка складається із взаємопов'язаних ринків, рівновага яких не є природною рисою. Отже, ціни не здатні забезпечувати від­повідність попиту та пропозиції.

Типовий приклад "нерівноважного підходу" — кейнсіанська версія про те, що існує дефіцит ефективного попиту на ринку това­рів, який спричиняє нерівновагу у формі безробіття на ринку праці.

Структуралістські моделі виходять з ідеї, що порушення рів­новаги на деяких ринках відіграє суттєву роль для економіки в ці­лому, їх автори аналізують ті сили, що спричиняють порушення рівноваги.

На відміну від моделей рівноваги, які передбачають її віднов­лення за рахунок зміни цін, структуралістські моделі грунтуються на тому, що рівновага досягається завдяки перерозподілу доходів. Такий перерозподіл суттєво впливає на рівень заощаджень та ін­вестицій різних соціальних груп.

Практичне завдання

Виберіть правильну відповідь:

1. Уявімо, що ви купили новий будинок за 150 тис. дол. і вселилися до нього. В національному доході буде враховано:

а) збільшення споживчих витрат на 150 тис. дол.

б) зростання споживчих витрат на 150 тис. дол. поділених на кількість запланованих вами років проживання у цьому будинку.

в) збільшення споживчих витрат на величину ренти будинку (яка є ринковою рентою, якби цей дім дійсно здавався в оренду) та зростання інвестицій на 150 тис. дол.

г) споживчі витрати залишаться незмінними.

Збільшення споживчих витрат на 150 тис. дол.

1. Доходи громадянина України, який працює за вахтовим методом в компанії “Ніжнєвартовськ-Нафта” є частиною:

а) ВНП України та ВНП Росії.