184345 (Економічні системи)

Описание файла

Документ из архива "Економічні системи", который расположен в категории "рефераты". Всё это находится в предмете "экономическая теория" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "экономическая теория" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "184345"

Текст из документа "184345"

Тема лекції №2: Економічні системи

Проблеми:

  1. Зміст і складові елементи економічної системи суспільства

  2. Власність в економічній системі суспільства

  3. Класифікація економічних систем суспільства

  4. Національні моделі ринкової економічної системи та адміністративно-командної економіки

Рекомендована література:

  1. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. – Москва: Юристъ, 1997

  2. Гальчинський А. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1996

  3. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. –Київ: Основи, 1996

  4. Основи економічної теорії. - під редакцією Климко Г.Н. - Київ: Вища школа, 1997

  5. Основи економічної теорії. – під редакцією Ніколенко Ю.В. – Київ: Либідь, 1994

  6. Основи економічної теорії. – під редакцією Чухно А.А. – Київ, 1994

  7. Основи ринкової економіки. - під редакцією Савлука М.І. - Київ: Либідь, 1995

  8. Макконелл К.Л., Брю С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. – Москва: «Республика», 1992

  9. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993

  1. Зміст і складові елементи економічної системи суспільства

Економічна система – це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючи елементи, які визначають природу економічних систем.

Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці,політології, політиці. Проте в його трак­туванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатома­нітними характеристиками, кожна з яких, хоч і відображає сут­тєві сторони економічної системи, не є повною. Саме тому в на­уковій літературі економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих від­носин (економічний базис), сукупність видів господарської діяль­ності тощо. Між цими поняттями часто ставлять знак рівності, розглядають їх як синонімічні.

Поняття «економічна система» можна допов­нити суб'єктивним фактором у зв'язку з тим, що, по-перше, еко­номічна система не існує без людей, по-друге, до складу про­дуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їхньої інте­лектуальної діяльності (наука, технологія), менталітет, що відрізняє один народ від іншого. Невід'ємною складовою економічної системи є природне середовище, що перетворюється людьми.

Економічна система - це одна з підсистем суспільства, яка інтегрує в собі сукупність усіх компонентів (еле­ментів, ланок) економіки (галузі підприємства, індивідуальні гос­подарства, людей, що стоять за ними), природне середовище і виробничі відносини. Функціонування і розвиток економічної си­стеми визначають економічне життя суспільства.

Економічна система суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є базою для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспіль­ства.

На основі суспільного виробництва формуються економічні відносини між людь­ми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і нематеріальних цінностей.

Основними елементами економічної системи є:

  • Соціально-економічні відносини, які базуються на системі форм власності на економічні ресурси та результати господарської діяльності

  • Організаційні форми господарської діяльності

  • Господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні

  • Економічні зв’язки між господарськими суб’єктами

Таким чином, економічна система – це надзвичайно складне утворення, яке включає в себе продуктивні сили і виробничі відносини, тобто спосіб виробництва на даному етапі розвитку. Одночасно в економічну систему входять економічна роль держави та її політико-правові форми.

  1. Власність в економічній системі суспільства

Основою функціонування економічної системи є власність. Вона визначає соціально-економічну природу всієї системи, тобто всього суспільного ладу. Характер і форми привласнення засобів і результатів виробництва визначають економічну, соціальну та політичну структуру суспільства, становища людини у виробництві і у суспільстві загалом.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно визна­ченою. Як соціально-економічна категорія вона визначається сту­пенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єк­тами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкри­вається і реалізується в площині взаємодії "людина — людина".

Власність же в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків "людина — річ". Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юри­дичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпля­ються системою відповідних прав власності.

Власність визначальну, системоутворюючу роль у економічних, виробничих, відносинах, вона визначає соціально-економічну природу і харак­тер даної системи виробничих відносин. Адже усі конкретні ви­робничі відносини реалізують певну, історично і економічно виз­начену суспільну форму привласнення. Саме це робить власність економічною категорією, бо вона пронизує усю систему виробни­чих відносин, визначає властивий їм спосіб привласнення. Тому і відносини виробництва, і відносини розподілу, і відносини обміну, і відносини споживання є зоештою відносинами власності.

Поширеною є структура власності за її типами, формами і видами.

  • Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функ­ціонування, сутність характеру поєднання робітника з засобами виробництва.

  • Форма власності — це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що обумловлює відповідний спосіб та ме­ханізм поєднання робітника із засобами виробництва.

  • Вид власності характеризується конкретним способом привлас­нення благ та методами господарювання. Як видно з рис. 5, сучас­на економічна система характеризується багатоманітними форма­ми власності, її змішаними різновидами.

Основні типи, форми і види власності в економічній системі:

Конкретно-історичний характер, зміст і форми власності проявляються в єдності трьох елементів — об єктів, суб’єктів і суті відносин власності. Цілком зрозуміло, щоб розкрити природу відносин власності, необхідно виявити, що є об'єктом власності, у кого і які об'єкти знаходяться у власності, які умови володіння, розпорядження і використання різних об'єктів і фак­торів суспільного виробництва. Незважаючи на величезні обсяги і різноманітність об'єктів власності, (земля, її надра, рослинний і тваринний світ, предмети~матеріальної і духовної культури, бу­динки, споруди, обладнання, гроші, цінні папери і т. ін.), все ж вони поділяються на дві частини. Передусім це умови (фактори) виробництва. Головним фак­тором є робоча сила. Робітник є власником своєї здатності до праці, робоча сила є товаром, яка з допомогою віль­ного найму використовується для здійснення процесу праці.

Поряд з робочою силою важливими факторами виробництва є засоби виробництва і предмети праці, які також є об’єктами власності. Той, хто є власником засобів виробництва, привласнює і результати виробництва. Власності на засоби виробництва належить вирішальна роль, бо саме вона визначає сутність усієї сукупності відносин власності.

Мірою розвитку суспільства відбуваються зміни і у об’єктах, і у суб’єктах власності. Адже створюються з часом принципово нова техніка і технологія, устаткування. Все це збагачує (кількісно і якісно) обсяги засобів виробництва.

З боку об'єктів власності, крім традиційних (засобів і предметів праці, робочої сили, використовуваних людьми сил природи), до сучасної системи відносин власності належать форми і методи організації праці, наука, інфор­мація. Тому ті підприємства і фірми, держави, які найбіль­шою мірою стали власниками цих об'єктів, збільшили свою економічну могутність, конкурентоспроможність.

Однією з принципово нових важливих рис названих об'єктів привласнення е те, що вони, на відміну від тради­ційних, не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їх носіями не лише з техніко-економічного. а й із соціально-економічного боку певною мірою стають особи найманої праці.

Внаслідок цього вони певною мірою стають співвласника­ми даного об'єкта привласнення, що є одним з найвагомі­ших факторів зростання вартості їхньої робочої сили, а отже, і розміру заробітної плати, а також участі у процесі придбання акцій і привласнення дивідендів.

Це стосується й інтелектуальної власності, яка форму­ється на основі такого якісного нового елемента системи продуктивних сил, як наука. Американські науковці у даному випадку розрізняють нині три основні види інтелектуальної власності: 1) приватна власність, що за­кріплюється у формі патента або ліцензії; 2) суспільна власність, яка існує як сума знань та ідей, перебуває у розпорядженні всього суспільства і не може бути закріп­лена за юридичною особою. При належному обміні інфор­мацією цей вид власності може стати надбанням усього людства; 3) проміжна форма власності, або власність, що «просочується» і представляє інноваційну науково-техніч­ну інформацію, її не можна закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі такої інформації є можливість створити продукцію у зміненому вигляді.

Істотні зміни відбуваються у межах інших сторін влас­ності як соціологічної категорії. Так, в юридичній власності відбувається зростаюча дезінтеграція таких прав власни­ка, як право володіння, розпорядження та користування власністю. Це означає, що у минулому ці права в основному належали одній особі. Винятком було сільське господар­ство, де землевласник нерідко надавав землю в оренду орендарю. За сучасних умов власники підприємств у різ­них галузях промисловості віддають їх у володіння, або розпорядження, користування, отримуючи за це певну винагороду. Вони також широко практикують передачу в інші руки управління своєю власністю.

На цій основі виникає і розвивається значний прошарок керуючих, або менеджерів. Дж. Гелбрейт називає їх тех-ноструктурою та стверджує, що до неї перейшла влада у сучасних гігантських корпораціях США та інших країн Заходу. Оскільки у США налічується близько 12 млн. менеджерів, то саме в їхніх руках, на думку американсько­го економіста, зосередилася влада на сучасному крупному підприємстві.

Ще однією важливою рисою сучасних відносин влас­ності у розвинутих країнах Заходу є з одного боку, процес певної де персоніфікації щодо крупних капіталістів-власни­ків і перехід її (власності) до рук юридичних осіб (компа­ній, банків, інших фінансових інститутів). Так в Японії на початку 90-х років частина юридичних осіб серед власни­ків акціонерного капіталу становила близько 78 %, а серед них фінансовим інститутам належало близько 80 % капіталу. У США частка юридичних осіб в акціонерному капіталі майже в два з половиною рази менша.

З іншого боку, відбувається, процес зростання персоніфікації власності через механізм придбання акцій. Частково цей процес здійснюється і через пенсійні та страхові фонди.

У Швеції у 1983 р. прийнятий закон, згідно з яким частина акцій приватних компаній переводиться у влас­ність трудящих або до їхніх фондів. Це відбувається за рахунок спеціального податку на їх прибутки, а також додаткових відрахувань з їхнього фонду заробітної плати. Таким шляхом трудящі отримують певні права у справах компанії. Зокрема більшість місць у правліннях цих фон­дів належить представникам профспілок. У 1990 р. завер­шився процес фінансування п'яти таких фондів. Кожний з них має право на придбання не більше 6 % акцій у будь-якій компанії, яка зареєстрована на фондовій біржі. Рішенням парламенту загальна частка фондів у вартості акцій біржі не повинна перевищувати 5 %. Важливою рисою функціонування цих фондів є те, що провідну участь в їх управлінні беруть суспільні організації, насам­перед профспілки.

В Англії акції між персоналом розподіляються залежно від розмірів отримуваної заробітної плати або стажу робо­ти у даній фірмі. У першій половині 80-х років питома вага найманих робітників, які купили акції за фіксованою ці­ною (але не мають права, згідно з контрактом, продати їх про­тягом 5—7 років), зросла у всіх сферах економіки з 13 до 23 %.

3.Класифікація економічних систем суспільства

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Еко­номічна система — складне, багатоструктурне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влас­ності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і коор­динації економічної діяльності тощо.

Поділ економічних систем за переліченими ознаками є певною мірою умовним. Наприклад, поширеною є класифікація економіч­них систем за технологічним способом виробництва, рівнем роз­витку продуктивних сил. Розрізняють:

  • доіндустріальне суспільство — економічну систему, в якій домінує ручна праця та натурально сільскогосподарське господарство;

  • індустріальне су­спільство, основою якого є машинна праця;

  • постіндустріальне сус­пільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією.

Однак ці системи суттєво розрізня­ються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом влас­ності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності.

В сучасних курсах по економічній теорії економічні системи поділяють на:

  • система вільного або чистого ринку

  • адміністративно-командна система

  • традиційна система

  • змішана система

Система вільного, або чистого ринку - це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове соморегулювання досягають найбільшого розповсюдження.

Така економічна система існувала в розвинених країнах світу приблизно з другої половини 18 ст. до кінця 19 – початку 20 ст.

Основні характеристики системи вільного ринку:

  • Приватна власність. Здійснюється право недержавної, приватної власності на економічні ресурси – капітал, землю, природні ресурси. Причому значна частина материальних ресурсів знаходиться у приватній власності.

  • Вільне підприємництво. Окремі групм людей за своєю ініціативою виступають в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію організації економічних сил: вони мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво та реалізацію вироблених товарів. Вони повністю приймають на себе господарський ризик, який є неминучим, так як ніхто заздалегидь не може знати, чи буде проданий товар, яка буде ціна його реалізації. Вільне підприємництво становиться масовим явищем, воно забезпечує більшу частину вироблення національного продукта.

  • Особистий інтерес. Економічні суб’єкти діють згідно зі своїми особистими інтересами. Прагнення найкращим чином реалізувати особистий інтерес є основним мотивом економічних вчинків. Кожний прагне максимізувати свій доход: підприємець – прибуток, найманий робітник – заробітну плату, землевласник – орендну плату та ін.

  • “Невидима рука”. За А. Смітом існує “невидима світу рука”, яка спрямовує індивідуальну поведінку, особисті інтереси до суспільних цілей, до задоволення потреб інших економічних суб’єктів. “Невидима рука” - це ринок, як координаційний механізм, зі своїми елементами: попитом, пропозицією, ціною. В попиті проявляються наміри споживачів, в пропозиції – можливості та бажання виробників, ціна – інструмент погодження їх рішень та дій. За допомогою взаємодії цих елементів передаються та узгоджуються рішення виробників та споживачів. Це саморегульована система, яка не потребує ніякого втручання.

  • Вільна конкуренція. Вона припускає наявність багатьох незалежних як продавців, так і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або послуги. Кожний з цих економічних суб’єктів сам по собі не взмозі вплинути на ціну, за якою реалізується той чи інший товар.

  • Мінімальне державне втручання. Державне втручання в економіку в основному обмежується захистом приватної власності та формуванням правового середовища діяльності економічних суб’єктів через закони, укази, постанови.

Централізовано – планова економіка - це економічна система, в якій основні економічні рішення приймаються державою, що бере на себе функції організатора економічної діяльності суспільства.