169722 (Аграрна фітомеліоративна зона урбанізованих районів), страница 3

У великих містах по-справжньому поліфункціональним є парк культури і відпочинку.:

Міські парки як основні об'єкти рекреаційної діяльності в своєму складі мають відповідні функціональні зони:

масових заходів — розташовуються поблизу головного входу, благоустрій розраховується на велику кількість відвідувачів, рух тільки алеями і доріжками;

культурно-розважальних заходів — споруди можуть бути роззосере-джені в межах зони;

фізкультурно-оздоровча — спортивні майданчики і зали об'єднуються в єдиний комплекс, велосипедні і лижні маршрути трасуються по всій території;

тихого і прогулянкового відпочинку займають більшу частину парку, характеризуються природним мальовничим ландшафтом; при дотриманні певних заходів захисту рослин допускається розміщення малих архітектурних форм, відпочинок на газонах і галявинах;

дитячого відпочинку — організується відокремлено на незначному віддаленні від входів, вимагається організація захисних насаджень;

господарська зона — відводиться ділянка на периферії з обов'язковим виїздом на прилеглі вулиці.

Важливу роль у формуванні єдиної системи рекреаційних територій відіграє контактна фітомєліоративна зона між містом і відкритим ландшафтом, яку ще називають перехідною, або буферною- 3 архітектурно-планувальної, санітарно-гігієнічної, естетичної і, головним чином, рекреаційної точки зору ця зона стикує чи зв'язує (лат.сопіусііш — стикання) між собою місто і село відкритим (незабудованим) простором. Генеральні плани розвитку міст і районне планування мають забезпечити максимальний континуум (безперервність) рослинного покриву контактної зони як основи заміської рекреаційної фітомеліорації.

У вітчизняній практиці містобудування склалося поняття зеленого поясу міста, під яким розуміють зелену територіальну смугу, яка немовби обвиває місто, щільно прилягає до нього і включає ліси, парки, сади, зони короткотривалого відпочинку тощо. Ці зони залежно від особливостей розміщення можуть бути:

роззосередженими — більш-менш рівномірним розміщенням місць відпочинку;

кутовими, розташованими на декількох відносно невеличких ділянках;

концентрованими, займати значні території при наявності курортологічного фактору (велике озеро, гірські долини, море).

Основним принципом виділення рекреаційних лісів зелених зон стало визначення радіуса залежно від категорії населених пунктів (10-30 км). Таке виділення за раніше наміченим радіусом або діаметром забудови міста, без урахування природних і економічних умов, чисельності населення, насиченості промисловими підприємствами, транспортних зв'язків та інших умов, призводять до значного відхилення в розмірах зелених зон. Виділення зелених зон за радіусом зумовлювало той факт, що великі площі лісів без гострої необхідності виділяли в багатолісних районах. Часто в межі цього радіуса потрапляли низькобонітетні насадження на заболоченій місцевості.

Позитивна роль флори та фауни:

1. Фітомеліоративна

2. Санітарні функції.

3. покращення акустичної та візуальної складової міського середовища.

4. формування позитивного біотичного середовища існування.

Негативна роль:

1. Біологічне та біохімічне забруднення.

2. санітарно-епідеміологічні проблеми.

3. погіршення акустичної та візуальної складової міського середовища.

4. Біологічні пошкодження.

Урбанізовані ландшафти:

Категорії фітомеліорантів:

1. Спеціальні – продукційне використання, або використання певним режимом, або повністю виключається: парки, сади, сквери, захисні смуги, лісопарки, заповідники, заказники.

2. продукційні – фіто меліоративні функції використовуються без шкоди для головного – продукційного використання – виноградники, ягідники, декоративні водні об’єкти.

3. Рудеральні (від. Лат. Rudus – щебінь, будівельне сміття) – виконують фіто меліоративні функції спонтанно, повинні охоронятися як і інші фітомеліоранти, або замінюватися на більш ефективні фітоценози.

Основні функції фітомеліорантів:

Меліоративна

Інженерно-захисна

Рекреаційна

Санітарно-гігієнічна

Етико-естетична

Архітектурно-планувальна

Фітомеліорація кліматичного режиму великих міст

Місто розглядають як складну систему радіаційних поверхонь, шарів, потоків, які сформувалися над його штучними спорудами, площами і вулицями, а також зеленими насадженнями та водними просторами. Розміщення в межах комплексної зеленої зони міст озеленених і обводнених територій, представлених великими лісопарками, парками, скверами, водоймами, призводить до значних змін у співвідношенні складових теплового балансу. Різкому зменшенню турбулентного теплообміну "ґрунт-повітря" сприяють величезні затрати тепла на випаровування. На міських озеленених і обводнених територіях співвідношення теплового балансу значною мірою наближається до такого, яке спостерігається в приміській сільській зоні.

Сумарний штучний діяльний шар сучасних крупних і великих міст можна розподілити на ряд підшарів: на рівні земної поверхні (покриті асфальтом, камінням, бетоном, газоном і квітниками площі та вулиці); нарівні зелених насаджень (дерев і чагарників, парків, скверів і бульварів); на рівні дахів будівель переважаючої поверховості та висотних будівель. В кожному підшарі залежно від рівня радіації розвиваються характерні турбулентні потоки, створюються своєрідні умови забруднення і вентиляції.

Зменшенню контрасту температури міста і околиць сприяє добре розвинена мережа міських зелених насаджень. Це підтверджують багаторічні дослідження, проведені у місті Львові. Наприклад, на вулиці Підвальній, уздовж якої розташований сквер "На валах", різниця між температурою місто-передмістя становила 2,4°С, тоді як на початку неозелене-ної вулиці Личаківської — 3,1°С.

Особливо значною є різниця температур між озелененими і не озелененими територіями в самому місті.

Основною причиною виникнення мезокліматичних відмінностей окремих районів міста є характерні тільки для міста радіаційні території. Баланс випромінювання на міській поверхні, користуючись методичним підходом американського урбокліматолога Дерека О. Лі, можна записати таким чином:

Рсвв = Рпкхв – Р вкхв + Р пдхв – Р вдхв

де Рсвв_в — сумарне всехвильове випромінювання; Рпкхв — короткохвильове випромінювання, що надходить; -Рвкхв — відбите короткохвильове випромінювання; Рпдхв_і — довгохвильове випромінювання, що надходить; Рвдхв — відбите довгохвильове випромінювання, яке виходить з поверхні.

Знаючи структуру радіації, що надійшла, та відбитої, можна керувати термодинамічними процесами в міських агломераціях. Наприклад, якщо значення Р вкхв Р вдхв впливають на характерні риси поверхні (асфальт, бетон, цегла або газон), ми повинні так планувати забудову і замощення, щоби не акумулювати великі маси тепла і не утворювати "теплі острови".

Це можна зробити шляхом створення системи зелених насаджень, які сприяють виникненню постійних повітряних течій. У літню полуденну пору повітряні потоки прямують від насаджень, а ввечері та вночі на відкритих місцях швидше охолоджуються і прямують до більш стійкого у тепловому відношенні зеленого масиву.

Тепле міське повітря, піднімаючись угору, всмоктує повітряні маси з оточуючих заміських добре озеленених територій, нерідко утворюючи вітер. Такий вітер найчастіше він спостерігається на околиці міста в ранкові години і утримується до полудня. Подібні повітряні течії, які мають складну латерально-радіальну конфігурацію, сприяють покращенню мезоклімату.

Комфортні мікрокліматичні умови створюються в межах макроструктури комплексної зеленої зони міста шляхом будівництв скверів, алей, зелених укриттів, посадкою тінистих біогруп і солітерів.

У місті вплив зелених насаджень на прилеглу територію обмежується забудовою. Рекомендується з метою підвищення ефективності впливу зелених насаджень на мікроклімат прилеглих територій створювати в містах зелені смуги завширшки 75-100 м через кожні 400-500 м.

Аналіз територіального розподілу озеленення {всіх типів функціонального призначення) свідчить про те, що в новій забудові насаджень більшості міст відсутнє подібне чергування зелених смуг, здатних впливати на мезоклімат прилеглих територій.

Вологість повітря під кронами насаджень характеризується більш низькою амплітудою коливань, ніж на відкритій міській території: в парку вона становить 6,9% , на площі — 15,2%.

Головною причиною різкого зниження відносної вологості повітря в містах є наявність великих площ мертвих підстеляючих поверхонь (бруківки, дахів, які, акумулюючи тепло, висушують повітря). Водночас ці поверхні не здатні затримувати опади, тим більше, що вони розміщені таким чином, щоби забезпечити прискорене скидання їх у каналізацію. В центрі міста транспіраційних площ мало.

Причин спаду охолоджуючої вологості в місті декілька, але дві з них видимі і їх необхідно брати до уваги в подальшому розвитку міської забудови і екологічній оптимізації. По-перше — це мала площа вегетуючих, транспіруючих вологу зелених насаджень. По-друге — велика кінетика руху опадів, що випали, на ущільнені штучні поверхні (часто з великими ухилами) дахів, вуличних бруківок, площ і площадок. Необхідно, щоби поруч із замощеннями були перехоплюючі стік вегетуючі шорсткі поверхні газонів, квітників, деревно-чагарникових насаджень, які акумулюють вологу і віддадуть її атмосфері у вигляді прохолоди поступово, покращуючи таким чином мікроклімат сусідніх вулиць і площ.

Щоб краще зрозуміти метеорологічний феномен міста і цілеспрямовано впливати на покращення мікроклімату, необхідно знати стан поверхневого енергетичного балансу. Його можна записати таким чином:

Рсвв+А_Т = ТП_ч + ТП_с + ТП_Г,

де Рсвв_в — сумарне всехвильове випромінювання; Ат — антропогенний штучний тепловий потік; ТП_Ч — чутливий тепловий потік; ТП_С — прихований тепловий потік; ТП_Т — ґрунтовий тепловий потік, або накопичення.

Поділ енергії на енергію чутливих, прихованих і ґрунтових теплових потоків у місті є фундаментально важливим у поясненні таких явищ, як міський "теплий острів".

Повне значення енергетичного балансу міської території важко отримати через різнорідність поверхні, яка є характерною для орографії багатьох міст. Складно також взяти до уваги теплоперенос від рослинного покриву до урбанізованих шарів міста, і навпаки. Проте вже сьогодні можна підрахувати, наприклад, дефіцит транспірації. Відносний поділ енергії на чутливий і приховані теплові потоки залежить головним чином від площі, зайнятої транспіруючою рослинністю, а також від залишкової вологи, скупченої в місті після дощу.

Підвищення відносної вологості повітря в прилеглих до зелених масивів територіях пов'язане насамперед з величиною площі випаровування, тобто площі листових пластинок рослин усіх горизонтів біогеоценозу.

На відміну від водних поверхонь, які випаровують вологу в атмосферу, перебуваючи з нею в безпосередньому контакті, рослинність випаровує її шляхом механізму транспірації, який є складовою біосистеми рослинного організму. Водяні радіальні потоки перетинаються латеральними потоками перегрітого міського повітря. Зволожені і облегиіені латералі радіалізуються, внаслідок чого латерально-радіальний рух спрямовується в бік забудови і замощення.

Регулювання вітру є однією з функцій міських фітомеліоративних насаджень. Відзначимо, що серед міст Заходу України тільки макроструктура комплексної зеленої зони м. Львова сформована таким чином, щоби впливати на просування панівних вітрів, В інших містах вона не склалась і не передбачена генеральними планами розвитку міст.

Регулювати рух повітряних потоків можна засобами мезо- і мікро- структури зелених насаджень. Парки й інші великі масиви різного функціонального призначення (ботанічні сади, кладовища, захисні смуги), які належать до мезоструктури міського озеленення, стримують повітряні потоки. На прилеглих до цих масивів територіях рідко спостерігаються сильні вітри.