168785 (Екологічні проблеми деяких водних екосистем України)

ЗМІСТ

Вступ

Екологічні проблеми деяких водних екосистем України

1. Азовське море

2. Чорне море

3. Річка Дніпро

4. Малі річки України

Висновок

Література

Вступ

Тема реферату "Екологічні проблеми деяких водних екосистем України".

В рефераті розглянуто екологічні проблеми водних екосистем України, а саме:

• Азовського моря;

• Чорного моря;

• річки Дніпра;

• малих річок.

Мета реферату – зробити аналіз з проблем водних систем України, зробити висновки та дати рекомендації по поліпшенню екологічних умов останніх.

Екологічні проблеми деяких водних екосистем України

1. Азовське море

Азовське море належить до внутрішніх водойм. Його площа 38 840 км², найбільша довжина 380 км і ширина 200 км, об'єм води перевищує 300 км². Азовське море найбільш мілководне у світі, середня глибина його всього 3 м, а найбільша - 14 м. Воно є також найбільш продуктивним морем планети. З кожного гектара водного дзеркала Азовського моря добувалося риби в 6 разів більше, ніж у Каспії, у 8 разів більше, ніж на Балтиці, і у 25 разів більше, ніж у Чорному морі.

Азовське море сполучене з Чорним морем через Керченську протоку. При невеликій площі і малому об'ємі Азовське море отримує досить багато річкової води - до 12% об'єму води моря. Таке співвідношення - найбільше серед усіх інших морів. Дон - одна з найбільших річок, що живлять Азовське море.

Солоність води в Азовському морі в три рази менша за середню солоність океанічної води.

В Азовському морі живе більше 300 видів і підвидів риб, серед яких багато ендемічних і реліктових, прісноводних та напівпрохідних. За запасами осетрових це море займає друге місце у світі після Каспію.

Деградація Азовського моря почалася з моменту збільшення солоності його води внаслідок зменшення надходжень у нього річкового стоку та забруднення природних вод басейну моря.

До зменшення річкового стоку привело будівництво гребель і водосховищ на річках Дон і Кубань, пов'язане із зарегулюванням річок. Так, Цимлянське водосховище і зрошувальні системи в низов'ї Дону забирають у моря більше 100 кубометрів річкової води. Вода з Кубані розбирається на зрошувальні роботи в сільському господарстві Ставропольського краю.

Нестача прісної води стала заміщуватися солоними водами Чорного моря. Процес осолонення є стійким і якщо солоність досягне критичного рівня (15 проміле), то процеси деградації морської екосистеми стануть незворотними і Азов може стати подібним до Кара-Богаз-Голу.

Скидання забруднених стічних вод, у тому числі металургійного комбінату "Азовсталь", складає 8 млн. м³. Так, це підприємство у своєму виробництві використовує тільки морську воду, щоденно прокачуючи в систему охолодження своїх агрегатів близько 2,5 млн. м³ води. Зараз обсяги скидів промислових стоків цього промислового об'єкта дещо зменшилися, насамперед, внаслідок падіння обсягів виробництва. Велику частку в забрудненні складають пестициди і добрива, побутові відходи і каналізаційні стічні води.

Азовське море - зона екологічної катастрофи. Щоб їй запобігти, необхідно стабілізувати режим солоності води шляхом різкого скорочення безповоротного вилучення річкового стоку і зниження рівня забруднення.

Вивчаються можливості будівництва греблі між Азовським і Чорним морями з метою обмеження надходження в Азовське море солоних чорноморських вод, розробляються варіанти біомеліорації басейну Азовського моря, реконструкції іхтіофауни та ін. Ці заходи потребують наукового обґрунтування і прогнозування можливих нових змін в екосистемі Азовського моря. Одна з причин зникнення осетрових риб в Азовському морі - браконьєрство. До речі, російський уряд планує ввести державну монополію на виробництво і експорт чорної ікри. А міжнародні природоохоронні організації вже запропонували заборонити торгівлю ікрою, щоб зберегти від повного знищення промислові сорти осетрових риб.

Україна і Росія з 2001 р. призупиняють промисел осетрових риб у басейні Азовського моря, домовившись виловити не більше 130 тонн осетра, севрюги і білуги для наукових цілей (квота України - 15 тонн). У 2001 р. в Азовському морі введено заборону на промисел оселедця.

2. Чорне море

Площа Чорного моря складає 413 488 км², середня глибина 400 м, максимальна майже в центрі - 2 211 м. На поверхні спостерігається кисневе насичення, у той час як на глибині 100 м кисню у 20 разів менше. З глибини 180-200 м починається сірководнева зона, в якій кисень та організми, яким він потрібен для дихання, відсутні.

Сірководнева зона займає п'ять шостих об'єму моря. Це мертва зона, на межі якої живуть сіркобактерії, що підтримують своє життя за рахунок енергії окислення сірководню. Сірководневі зони виявлені в Карибському та інших морях. Проте чорноморська сірководнева зона найбільш потужна, стійка, що дає підстави вважати це море унікальною водоймою світу.

Водозбірний басейн Чорного моря охоплює майже половину континентальної Європи, основний стік припадає на річки Дунай, Дніпро, Дністер, Дон, Кубань, Ріоні, Інгурі а також на безліч малих річок. Солоність води в Чорному морі всього 18 проміле (для порівняння: середньоокеанічна - 35 проміле). На дні вона солоніша і тому має більшу густину, через що вертикальна циркуляція води є досить слабкою.

Через Керченську протоку Чорне море сполучене з Азовським.

Протоки Дарданелли і Босфор єдиний вихід із Чорного моря у Світовий океан. Босфор (ширина 800 м, глибина 60 м) проходить через центр Стамбула - одного з найбільших міст світу. Середземноморська вода через ці протоки потрапляє в Чорне море у вигляді глибинної течії (це пов'язано з її більшою солоністю і густиною).

Солонуваті води, які витікають з Чорного моря, потрапляють через Босфор до Мармурового і Середземного морів.

Приблизно 3-5 тис. років тому Чорне море не було з'єднане з Середземним і було прісноводним озером. Після утворення проток Босфор та Дарданелли воно протягом наступних 1-1,5 тис. років засолонювалось. Його заселяли рослинні та тваринні організми з солоних лиманів та Середземного моря. Вторгнення середземноморської фауни та флори в Чорне море називають медитеранізацією (лат. "медитеранеум" - середземноморський).

Аналіз екологічної ситуації свідчить про те, що екосистема Чорного моря відчуває значне антропогенне навантаження, деякі ділянки акваторії втратили здатність до самоочищення. Найбільшого антропогенного навантаження зазнає прибережна частина Чорного моря, особливо в зоні діяльності портів, гирлових річкових зон, а також зон впливу великих міст.

З 23 промислових видів риб, які добувалися в 1965 році, залишилося лише п'ять. У 1957 році в Чорному морі була велика популяція дельфінів, їх вилов щорічно складав 35 тисяч особин. Через різке скорочення їх кількості, вилов їх давно заборонений.

Сімнадцять європейських країн забруднюють Чорне море. Одним із провідних факторів, що формують екологічний стан морських вод, є забруднення, які надходять у Чорне море зі стоками великих європейських річок. Щороку з ними в море потрапляють сотні тонн забруднюючих речовин. Це стосується в основному біогенних речовин, мінеральних добрив, пестицидів та нафтопродуктів.

Із загальної кількості промислових і побутових стічних вод (близько 1 км³), що надходить щорічно в Чорне море, 60% дають Дніпро, Дністер і Дунай, до 20% - узбережжя Північного Кавказу, близько 10% - район Севастополя і по 5% - узбережжя Одеси, Південний берег Криму і берег Грузії.

Води Дунаю приносять стічні води з високим вмістом азоту і фосфору - у 12 разів більше, ніж води Дніпра. За нафтопродуктами цей показник Дунаю також у 3,5 рази більший.

Основними забруднювачами морського середовища є об'єкти комунальних підприємств міст Одеси, Севастополя, Феодосії, Іллічівська, Балаклави та ін. Техногенне навантаження створюють стічні води берегових підприємств.

Негативний вплив спричиняють днопоглиблювальні та гідро-механізовані роботи, які здійснюються в територіальних водах та на шельфі Чорного моря.

Нафтопродукти в Чорне море потрапляють у результаті випадкових і експлуатаційних зливів суден, аварійних ситуацій. Наприклад, 21 січня 1999 р. сталося забруднення внутрішніх морських вод України в Одеському торговому порту з теплохода "Енергія". Сума збитків становила 96 397 доларів США.

Найбільш забрудненою зоною за вмістом нафтопродуктів залишаються Севастопольські бухти. У районі нафтогавані в поверхневих шарах моря вміст нафтопродуктів перевищує ГДК у 8-10 разів. Це явище пов'язане з недостатнім виконанням природоохоронних заходів, негативним впливом операцій з нафтопродуктами на військових суднах та берегових об'єктах Чорноморського флоту, а також недостатнім очищенням стічних вод у м. Севастополі.

Внаслідок шторму був пошкоджений корпус мальтійського судна "Kristina" і воно затонуло в бухті Ласпій у 30 милях від Севастополя. У результаті були забруднені нафтопродуктами територіальні води України площею 1700 км. Сума збитків становила 559 300 доларів США.

У районі Одеси концентрація нафтопродуктів у воді може перевищувати норму в 150-200, а в портах Туапсе, Новоросійська, Батумі - у 5-8 тис. разів!

У північно-західній частині Чорного моря на трьох стаціонарних морських платформах щорічно добувається близько 500 млн. кубометрів природного газу, а на десяти ведуться розвідувальні роботи. При витіканні нафтопродуктів їх вміст у воді може перевищувати норму в 11-17 разів. Крім того, технологічні розчини, що застосовуються в процесі буріння і експлуатації свердловин, містять ртуть, свинець і кадмій. Навіть через місяць після завершення буріння в донних відкладах біля платформи концентрації нафтопродуктів перевищують фонові у 2-7, важких металів - у 3-30, а поліхлорбіфенілів - у 2-3 рази.

Велику небезпеку для екологічного стану моря внаслідок порушення герметичності створюють трубопроводи, якими транспортують нафтопродукти, газ та інші агресивні і токсичні речовини. Підтвердженням цього є екологічна катастрофа, яка сталася на північному узбережжі Одеської затоки 8-15 травня 1996 р. внаслідок розриву трубопроводу в районі селища Чабанка. Особливу небезпеку становлять високонапірні трубопроводи. Проблема стає винятково актуальною також у зв'язку з проектом транспортування каспійської нафти по дну Чорного моря. У Краснодарському краї вже реалізується цей проект, який має назву "Каспійський трубопровідний консорціум" (КТК): прокладається нафтопровід, будується нафтоналивний термінал. При будівництві ділянки нафтопроводу на території Утриського і Абрауського заказників були зведені десятки гектарів реліктових ялівцевих лісів. Будівництво нафтоналивного порту створює загрозу для єдиного в Росії дитячого курорту федерального значення "Анапа", розташованого поблизу.

В останні роки багато спеціалістів відмічає різке збільшення аварійності трубопроводів із причин природної активізації геодинамічних рухів, що збільшує ризик виникнення екологічних катастроф, у тому числі і в районах акваторій.

У донних відкладеннях портових акваторій спостерігаються високі концентрації важких металів, фенолів, ПАР, нафтопродуктів.

За вмістом фенолів найбільшу небезпеку для Чорного моря являють також підприємства в Стамбулі, Лінці, Будапешті, Белграді, Тирасполі, Могильові, Києві, Черкасах, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Запоріжжі, Нікополі, Миколаєві, Ростові-на-Дону і Краснодарі.

За вмістом міді виділяються стічні води Севастополя, Керчі, Новоросійська, Трабзона, Самсуна, Зонгулдака, Варни, Констанци, Братислави, Кременчука і Дніпродзержинська.

Ці дані дозволяють виявляти першопричини розвитку в морі несприятливих екологічних явищ, встановлювати конкретних винуватців морських екологічних криз.

Збільшення обсягів перевалок металів та металоконструкцій через порти України і відсутність у них ізольованої зливової каналізації приводить до зростання вмісту заліза в морській воді.

У прибережних районах спостерігається збільшення в 1,5-2 рази вмісту пестицидів у весняний період, пов'язаний з виносом цих речовин у гирлових зонах. Більшість пестицидів слабко розкладається в навколишньому середовищі, що приводить до їх накопичення в донних відкладеннях.

У літній час часто погіршуються мікробіологічні показники забруднення води, що приводить до критичного епідеміологічного становища зон рекреації. Це нерідко змушує закривати пляжі в Євпаторії, Одесі, Севастополі. У перші місяці після аварії на ЧАЕС концентрація цезію-137 у чорноморських водах збільшилася в середньому в 10-15, а в зоні Криму - у 100 разів. У даний час загальний фон радіоактивного забруднення вод Чорного моря відновився до рівня 60-80-х років. Проте наслідки радіаційної катастрофи позначились на стані морських організмів.

Будівництво водоохоронних об'єктів ведеться низькими темпами, багато об'єктів мають низьку ефективність роботи, часто бувають аварійні викиди. Останнім часом було зафіксоване піднімання верхньої межі сірководню, особливо в північно-західній частині моря. Двадцять років тому вона піднімалася до глибини 90 м, а тепер її зустрічають на відмітці 60-50 м, а в дельтах річок - і на глибинах 6-5 м.

Піднімання сірководню пояснюють природними чинниками, але зараз "допомагає" цьому і діяльність людини.

Добрива, які потрапляють у море з річковою водою, стимулюють ріст водоростей. Виникає цвітіння моря. Цвітінням у біології називають такий стан, коли на один кубічний сантиметр води припадає тисяча і більше мікроскопічних одноклітинних водоростей. Завершивши своє коротке життя, водорості осідають на дно і там розкладаються. А це означає окислення органічної речовини, на яке витрачається кисень, розчинений у придонних шарах морської води. Це спричиняє дефіцит кисню або ж повне його зникнення. Тисячі тонн органіки, розкладаючись, виділяють сірководень. У таких місцях виникають замори морських організмів. Як правило, висота ділянок заморів досягає 30-40 м. Нижче прошарок чистої води, а з глибини 200 м і до дна - шар глибинного сірководню. Замори утворюються влітку, взимку під час сильних штормів вода перемішується і замори зникають.

Боротися із заморами можна шляхом різкого зниження кількості добрив, що надходять у море. Перспективним є збільшення чисельності морських тварин - споживачів мікроскопічних водоростей з морських глибин. Наприклад, мідій - чудових фільтраторів морської води. Вони проціджують воду, щоб добути собі їжу - водорості, бактерії, найдрібніших тварин. Мідії до того ж є цінним продуктом з високим вмістом амінокислот, вітамінів, мікроелементів та інших цінних біологічно активних речовин. Мідії є харчовим продуктом, використовуються як кормові добавки і фармакологічна сировина. В інших морях мідію розводять порівняно давно, а от на Чорному тільки-но почали. У культурі (вірніше, марикультурі) мідії ростуть добре: за рік одержують 50 і більше кілограмів молюсків під одним квадратним метром поверхні моря, що становить понад 500 тонн із гектара плантацій. До того ж, мідії з одного гектара плантації протягом свого активного життя (від квітня до жовтня) профільтровують близько 5,5 кубометрів води, очищають її від різної зависі, зокрема водоростей і бактерій. На якість морського середовища у прибережній зоні впливає масове купання людей. Люди, скупчуючись на березі, по-перше, витоптують морське дно на мілководді, руйнують гнізда, кладки ікри морських організмів. По-друге, вони виловлюють рибу, молюсків, крабів, які в зонах масової рекреації виконують санітарну роль. По-третє, людина викликає хімічне забруднення води. У воді з тіла змиваються бактерії (до 10 млн. бактерій за 10 хв. з однієї людини) і ряд хімічних речовин. Австрійські вчені підрахували, що від однієї людини за один день купання у воду надходить 94 мг фосфору, 1515 мг азоту, 778 - натрію, 735 - калію, 38 - кальцію, 1333 - хлору. Також у воду потрапляють шкірне сало, піт. Можна собі уявити, скільки цих речовин потрапляє в море за 100 днів курортного сезону (він може тривати і довше) від декількох мільйонів чоловік відпочиваючих. Тут не враховані ні косметичні препарати, ні харчові залишки, ні скаламучення донних відкладів ногами. На початку 70-х років минулого століття в Одеському відділенні Інституту південних морів була розроблена наукова концепція створення штучних рифів як фактора управління якістю морського середовища у прибережній зоні Чорного моря.