168785 (742106), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Концепція виходить із того, що в цій зоні екологічну рівновагу у водній товщі і на дні моря забезпечує життєдіяльність не тільки бактерій, а й великих водоростей. Вони є джерелом кисню, їжі та сховищем для безхребетних і риб, тварин - фільтраторів морської води (мідій, устриць, двостулкових молюсків, морських жолудів-балянусів, губок та ін.), тварин - збирачів дрібного детриту з дна і з поверхні, донних організмів (рачків-бокоплавів, рівноногих, креветок, раків-самітників), тварин - споживачів великих залишків (крабів, бичків тощо). Тільки висока чисельність цих тварин може забезпечити достатнє самоочищення морського середовища, тобто води й дна у прибережній смузі. Збільшити їх кількість можна тільки створивши відповідні умови - штучний риф. Рифи можуть виконувати поряд з біологічними функціями також інженерно-технічні функції - як хвилеломи, дамби та інші гідротехнічні споруди. Штучний риф робиться з природного каменю чи спеціальних елементів, достатньо великих, щоб витримати натиск хвиль, з твердою, стійкою до ерозії і шорсткою поверхнею.

Охорона навколишнього середовища басейну Чорного моря сьогодні є одним із першочергових завдань Парламентської Асамблеї Чорноморського екологічного співробітництва (ПАЧЕС) та всіх причорноморських країн. У 1992 році в Бухаресті була підписана міжнародна Конвенція по захисту Чорного моря від забруднення, її підписали Болгарія, Греція, Грузія, Росія, Румунія, Туреччина й Україна.

У 1996 році в Стамбулі була проведена перша міжнародна конференція з проблем захисту навколишнього середовища Чорного моря. Її організаторами були Рада Європи і ПАЧЕС. Також у 1996 році в Євпаторії була проведена міжнародна конференція з проблем місцевого самоврядування та екології в басейні Чорного моря, Дніпра і Дунаю. Ці еколого-політичні форуми мають важливе значення для майбутнього Чорного моря. До фінансування робіт по захисту Чорного моря приєднався світовий банк. Багато в цьому напрямку робить Європейський парламент. Окремі проекти мають країни Чорноморського басейну, у тому числі й Україна. У 2000 році було затверджено Положення про Державну інспекцію охорони Чорного моря Міністерства екології і природних ресурсів.

Результатом зусиль Чорноморської екологічної програми (BSEP) стали два важливі і конкретні документи: Трансгранич-ний діагностичний аналіз Чорного моря і Стратегічний план дій по реабілітації і захисту Чорного моря.

3. Річка Дніпро

В античні часи на берегах Дніпра процвітали грецькі та скіфські міста, згадувані Стратоном. Розкопки доводять, що серед них був і Київ, але під іншою назвою. Середнє Придніпров'я стало осередком утворення Київської Русі. Дніпро є третьою в Європі річкою після Дунаю та Волги за площею басейну (509 тис. км²) та довжиною (2200 км).

У верхній течії Дніпро перетинає територію Росії та Білорусі, на які відповідно припадає 20% та 23% площі його басейну. В Україні розташована середня течія та пониззя Дніпра з площею басейну 291,4 тис. км² (57%).

Водні ресурси Дніпра складають близько 80% водних ресурсів України. Середньобагаторічний об'єм стоку в гирлі становить 53 км³/рік.

На Дніпрі виросли великі українські адміністративні, індустріальні та культурні центри - такі, як Київ, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Черкаси, Херсон. Господарський комплекс у басейні Дніпра протягом тривалого часу формувався без урахування екологічних наслідків. Екологічний стан Дніпра досяг небезпечної межі і продовжує погіршуватися.

Воду Дніпра споживають більше 30 млн. чоловік, близько 10 тис. промислових підприємств, понад 50 великих міст і промислових центрів, 2,2 тис. сільських та 1 тис. комунальних господарств, 4 атомні електростанції. Через канали дніпровська вода подається в Крим, Донбас, Харківський промвузол, йде на зрошення 1,8 млн. га земель. Розмір щорічного використання дніпровської води досягає 15-20 км³, що становить 50-60% стоку маловодного року. 10 км³ води щорічно забирається безповоротно. Динаміку стоку Дніпра змінив каскад водосховищ, споруджених на ньому.

Щорічно з різними стоками (з поверхневим змивом із сільськогосподарських угідь, ферм та тваринницьких комплексів, із забрудненими підземними водами, з територій населених пунктів та ін.) у Дніпро і водосховища потрапляє близько 40 тис. т органічних забруднень, 745 т нафтопродуктів, більше 400 тис. т сульфатів, стільки ж хлоридів, 26 тис. т нітратів, 20 т міді, 32 т цинку, 23 т нікелю, 7 т хрому.

Значною екологічною проблемою є ерозійні процеси, що охоплюють більше половини території басейну. На 35% території ерозія виражена в значних масштабах. Це викликає втрату площ сільськогосподарських угідь, замулення та деградацію річкової системи.

Водосховища Дніпра, акумулюючи забруднюючі речовини з території всього басейну, включаючи Росію та Білорусь, є своєрідним акумулятором токсикантів, що значно зменшує їх надходження в Дніпровсько-Бузький лиман та Чорне море.

Після аварії на ЧАЕС у 1986 р. вміст стронцію-90 в молюсках, що живуть у Дунаї і Дніпрі, став відповідно в 4,4 і 270 разів вищий, ніж у тих, що живуть у Волзі. Аналогічні показники щодо цезію-137 у Дніпрі перевищували волзький фон більш ніж у десять разів. Вміст цезію-137 у рибах Чорного моря зріс у середньому в 10-50 разів. Концентрації стронцію-90 в рибах, що живуть у Дунаї і Дніпрі, відповідно у 2 і 20 разів вищі, ніж у Волзі. Ці ж показники по цезію-137 у Дунаї і Дніпрі перевищують волзькі в 6,5 і 260 разів. Дуже небезпечним явищем є постійне підвищення радіаційної забрудненості донних відкладів Дніпра, особливо Київського водосховища.

Штучним шляхом річковий режим Дніпра трансформовано в озерний, водообмін різко вповільнився, створилися зони застою (замору), піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів, посилилося засолення ґрунтів, майже в 10 разів збільшився об'єм підземного стоку, а разом із цим значно збільшилося забруднення підземних вод, особливо в нижній частині басейну; змінився водно-сольовий режим ґрунтів у зонах іригації, знизився вміст гумусу. Ці та ряд інших питань знайшли своє відображення в Національній програмі екологічного оздоровлення басейну річки

Дніпро та поліпшення якості питної води (1996 p.), яка служить стратегічним планом дій, спрямованих на оздоровлення водних об'єктів на різних напрямках у різні періоди часу. Серед заходів, передбачених цією програмою на найближчий час, пріоритетними визнано будівництво та реконструкцію водоохоронних об'єктів, поліпшення екологічного стану водойм, будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд. Важливе значення мають екологічно і економічно обґрунтовані принципи розвитку гідроенергетики України. Як свідчать розрахунки, щороку на втілення програми потрібно близько 200 млн. гривень.

4. Малі річки України

В Україні більше 22 тис. малих річок, довжина яких більше 100 тисяч кілометрів. П'ятнадцять тисяч малих річок впадають у Дніпро. На територіях їх басейнів проживає половина міського та 90% сільського населення. Звідси береться вода для поливу чверті всіх наших зрошуваних земель. У заплавах розташовані культурні пасовища й сінокоси. Малі річки є джерелом водопостачання промислових, комунальних і сільськогосподарських підприємств, поповнення запасів підземних вод. Вони використовуються для риборозведення, відпочинку людей. Нарешті малі річки - це справжня краса землі. Для багатьох із нас вони - незабутній спомин дитинства, той куточок землі, з якого починається Батьківщина... Недбале ставлення до малих річок пов'язане з недооцінкою їх ролі в загальному водному балансі континентальних вод. Саме з малих річок набирають силу величезні водні артерії, від водності малих річок залежить водність великих. У малих річках зосереджено майже 80% водного стоку. Саме малі річки визначають "обличчя" річкової мережі. У малих річках формується 60% водних ресурсів України. На цих ріках побудовано понад 1000 водосховищ і 24 тисячі ставків, в яких щороку нагромаджується понад 12 млрд. кубометрів води, а з урахуванням великих водосховищ і водосховищ дніпровського каскаду об'єм води становить близько 55 млрд. кубометрів. Тому особливе значення має збереження водності малих річок та їх захист від замулення і засмічення.

Несприятливими для малих річок є інтенсифікація сільського господарства, меліоративні роботи в їх басейнах, якщо вони ведуться без належного наукового обґрунтування. Недопустимим є розорювання земель майже до крайки води. Орати треба тільки в напрямку, перпендикулярному до схилу місцевості. В іншому разі матиме місце ерозія ґрунтів, змивання їх у річки, утворення ярів. Змитий ґрунт замулює малі річки, закупорює джерела, річки міліють, перетворюються в струмки і зовсім зникають.

Недопустиме вирубування лісів і висушування боліт у верхів'ях річок, організація літніх тваринницьких таборів на берегах. Це може викликати порушення дренажної здатності басейну річки, виникатимуть заболочення, підтоплення або засолення сільськогосподарських угідь.

Великі тваринницькі комплекси скидають у малі річки стічні води, об'єм яких у декілька разів перевищує водовідведення міст з населенням 100 і більше тисяч жителів. Екологічні наслідки впливу антропогенного фактора на екосистеми малих річок показані на рис. 1.

X

Рис.1. Можливі наслідки негативного впливу діяльності людини на екосистеми малих річок

Висновок

В процесі написання реферату були виявлені проблеми деяких водних екосистем України, а саме :

• Азовського моря;

• Чорного моря;

• річки Дніпро,

• деяких малих річок.

Були виявлені екологічні наслідки впливу антропогенного фактора на екосистеми зазначених об’єктів. Треба зосередити увагу на як більшому використанню водних ресурсів, їх забрудненню та ін..

Література

1. Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: Теорія та практикум. - К.: Лібра, 2002.

2. Бровдій В.М., Гаца О.О. Екологічні проблеми України (проблеми ноогеніки). - К.: НПУ, 2000.

3. Джигирей B.C., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього середовища. - Львів: Афіша, 2001.

4. Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Класифікація екосистем - імператив національної екомережі (ECONET) України // Український ботанічний журнал. - 2000. - Т. 58. - № 4. - С. 393-403.

5. Качинський А.Б., Хміль Г.А. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика. - К.: НІСД, 1997.

6. Основи екології та екологічного права / Ю.Д. Бойчук, М.В. Шульга, Д.С. Цалін, В.І. Дем'яненко; За заг. ред. Ю.Д. Бойчука і М.В. Шульги. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2004.

7. Червона книга України. Вони чекають на нашу допомогу / Упо-ряд. О.Ю. і С.О. Шапаренко. - Харків: Торсінг, 2002.

Характеристики

Список файлов реферата