163010 (Фінансове право в Україні), страница 3

Від системи фінансового права як галузі права і як предме­та викладення потрібно відрізняти систему фінансового законо­давства, тобто систему усіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини в державі. Фінансове законодавство — це зовнішня форма фінан­сового права, що відображає його внутрішню структуру. Нор­ми фінансового права містяться у великій кількості різномані­тних правових нормативних актів, або джерелах, як загального характеру, так і спеціально присвячених регулюванню фінан­сово-правових відносин. До них належать акти законодавчих і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядуван­ня. Наприклад, фінансово-правові норми знайшли своє втілення майже у двохстах законів, прийнятих Верховною Радою Украї­ни після проголошення державної незалежності, а всього вони розкидані нині більше ніж у десяти тисячах нормативно-пра­вових актів.

Таким чином, джерела фінансового права України — це пра­вові акти органів законодавчої і виконавчої влади і місцевого са­моврядування, в яких містяться норми фінансового права.

В будь-якій державі головним джерелом фінансового права є Конституція. В Конституції України закріплені основи право­вої організації фінансової діяльності держави, її суб'єктний склад в цілому і за окремими її напрямками зокрема. Найбільшу ува­гу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється роллю бюджету як центральної ланки фінан­сової системи. На відміну від інших галузей права, будь-якого зведеного джерела типу кодексу фінансове право не має. Цей факт, крім всього іншого, відображає також недостатній рівень розвитку науки фінансового права. Відсутні поки що в Україні і кодифіковані джерела з окремих розділів фінансового права. Правда, уже розробляється і буде вноситись на розгляд Вер­ховної Ради України Податковий Кодекс України. В більш відда­леній перспективі ймовірна поява Основ фінансового законо­давства. В даний час існують законодавчі акти Верховної Ради України, в яких в систематизованому вигляді викладені пра­вові норми, що регулюють окремі сторони фінансової діяль­ності держави¹

Більшість законів, що містять в собі норми фінансового права, мають комплексний характер і вміщують норми і інших галузей права — конституційного, адмініністративного, цивіль­ного, кримінального і т.д. До них належить пакет законів про органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самовряду­вання, про банки і банківську діяльність, про підприємництво і підприємницьку діяльність тощо. Складається тенденція в Україні до збільшення питомої ваги фінансових відносин, що регулюються нормами законодавчих актів. Між тим поки кількісно переважають фінансово-правові норми, що містяться в Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах Міністерства фінансів, Національного банку. Фінансово-правові норми нерідко містяться і в актах органів виконавчої влади — міністерств, відомств і інших, що регулю­ють фінансові питання в межах відповідної галузі чи сфери управління.

4. Фінансове право і наука фінансового права

Фінансове право як галузь права і як навчальна дисципліна тісно пов'язане з наукою фінансового права. Це, по суті, сто­рони одного явища. Якщо фінансове право регулює суспільнівідносини в сфері управління державними фінансами, визна­чає компетенцію, завдання і функції, форми і методи поведін­ки суб'єктів фінансово-правових відносин, то наука фінансово­го права вивчає фінансово-правові категорії і фінансово-правові норми, розвиває їх і сприяє удосконаленню фінансового законодав­ства шляхом вироблення рекомендацій. Якщо фінансове право як галузь права матеріалізується в фінансово-правових прин­ципах, нормах, методах, то наука фінансового права матеріалі­зується в монографіях, статтях, навчальних посібниках, підруч­никах з фінансового права. Як і кожна наука, наука фінансово­го права має властиві тільки їй предмет і методи дослідження, категоріально-понятійний апарат, свій зміст. Вона — частина юридичної науки в цілому.

Предметом науки фінансового права є вся сукупність знань про фінансове право, фінансову діяльність держави. Ці знання за своїм елементним складом і структурою, за характером над­звичайно строкаті і різнорідні. Найбільшу частину цих знань за обсягом складає практичний досвід правозастосовної діяльності органів управління фінансовими відносинами, що є тільки пер­шим наближенням до власне наукового знання, і потребує ос­мислення, узагальнення. Воно швидше всього «схоплює» яви­ща у всій їх складності, багатоликості і суперечливості, але ще не відображає їх в поняттях і категоріях науки.

Наступним, якісно змістовнішим рівнем знань про фінан­сове право, фінансову діяльність держави є систематизовані і узагальнені у формі наукових досліджень простих елементар­них понять про фінансово-правові норми, відносини, інсти­тути.

Нарешті, наука фінансового права досліджує знання про фінансове право і фінансову діяльність держави у формі склад­них, найбільш узагальнених фінансово-правових понять і кате­горій. В них відбивається головне, суттєве, що характеризує фінансово-правову дійсність.

Отже, науку фінансового права можна визначити, як внутр­ішньо цілісну систему узагальнених специфічних знань про фінан­сове право і фінансову діяльність держави і закономірності роз­витку цих знань. Науці фінансового права властиві особливості, що відрізняють її від інших суспільних наук. Перш за все вона була і залишається суспільствознавчою наукою, а тому завжди піддається всіляким деформаціям і політичній кон'юнктурі, її предмет складають соціальні явища — фінансово-правові відно­сини і норми, що їх регулюють. Жодна інша наука ці явища не досліджує.

По-друге, наука фінансового права вивчає такі фінансово-правові явища, які за своєю юридичною природою відносяться до публічно-правових, що мають місце тільки в сфері держав­них (публічних) фінансів. В сфері приватних фінансів, де відно­сини відображають рівноправність їх суб'єктів, діють норми цивільного права.

По-третє, наука фінансового права є юридичною наукою, що вивчає такі фінансово-правові явища і поняття, багато з яких двоякі за своєю природою, зіткані з правової і економіч­ної «матерії». Наприклад, грошові кошти є одночасно і про­дуктом дії економічного закону вартості, і витвором державної влади. Наука фінансового права взагалі не може обходитись без використання понятійно-категоріального апарату фінансо­вої науки, який немов складає обов'язковий фундамент біль­шості фінансово-правових понять. На такий подвійний харак­тер фінансово-правових понять звернув увагу ще в кінці мину­лого століття визначний російський фахівець з фінансового права В. А. Лебедєв, а в радянський час цю рису фінансово-правових явиш незмінне підкреслював родоначальник фінан­сового права в колишньому СРСР Ю. А. Ровінський.

Ще одна з особливостей науки фінансового права полягає в тому, що вона покликана не тільки пояснювати фінансово-правові явища, але й сприяти вирішенню практичних завдань фінансовими органами, тобто виконувати відповідні, покладені на неї функції. Якщо говорити про функції, шо виконує наука фінансового права по відношенню до чинного фінансового права, то як на головні з поміж них слід вказати на аналітичну, критичну, конструктивну і прогнозуючу функції.

Аналітична функція науки фінансового права полягає в ус­відомленні «дослідного знання», класифікації фінансово-пра­вових норм та їх науковому коментуванні, зведенні їх у внут­рішньо цілісну органічну систему.

Критична функція полягає у виявленні дефектів і недоліків у чинному фінансовому законодавстві, в фіксації невідповід­ності правової норми вимогам суспільної практики.

Конструктивна функція сприяє утворенню нових фінансо­во-правових норм, інститутів і розділів фінансового права. Ця функція завжди передує виданню нового закону чи іншого нор­мативно-правового акту і постійно використовується в процесі нормотворчої діяльності держави.

Прогнозуюча ж функція науки фінансового права, а іноді її ще називають «орієнтовною» функцією, полягає в тому, що наука фінансового права дає фінансово-правовій практиці важ­ливі орієнтири в розвитку, вказує віхи, в напрямку яких ймо­вірно будуть рухатись фінансово-правові відносини. І чим ви­щий рівень розвитку фінансово-правової науки, тим точніші ці орієнтири, тим на більшу відстань у часі можуть визначатись такі віхи. Система знань про фінансове право і управління дер­жавними фінансами тільки тоді сама по собі починає бути на­укою фінансового права, коли вона стає спроможною створити реальну концепцію розвитку фінансово-правових відносин, перетворити цю концепцію через дії публічної влади в ефек­тивні фінансово-правові норми.

У викладених вище сутності, особливостях і функціях на­уки фінансового права проявляється її зміст в цілому.

Система науки фінансового права в певній мірі відповідає системі фінансового права як галузі права, однак повністю не збігається з нею. Так, наука фінансового права розробляє важ­ливі теоретичні положення, які за своїм характером не можуть знайти пряме відображення у фінансовому праві.

Наприклад, у фінансовому законодавстві неможливо знай­ти визначення державних фінансів, класифікації фінансово-правових актів або фінансово-правових норм, цілісного закрі­плення будь-якої теоретичної концепції, що пояснює фінансо­во-правові явища і т.д. З другого боку, не всі фінансово-правові норми, що беруться із об'єктивної реальності і закріплюються в нормативно-правових актах, осмислені наукою фінансового права. Багато таких норм конструюються лише на базі «дослід­ного знання», яке ще не є власне науковим.

В найбільш концентрованому вигляді зміст науки фінансо­вого права проявляється в її термінах, перш за все поняттях і категоріях. Фінансово-правова наука оперує як простими по­няттями, що відображають однорідні явища фінансово-право­вої дійсності, так і поняттями складними, що відображають фінансово-правові явища на рівні цілих інститутів, розділів і навіть підгалузей права. Найбільш загальні фундаментальні по­няття, що відображають сутністні властивості фінансово-правової дійсності і складають її постійну частину, основу науки фінансового права, називаються фінансово-правовими категорія­ми. Характерними рисами категорій науки фінансового права є, по-перше, те, що вони стають такими лише після закріплен­ня їх в законі і, по-друге, що вони, на відміну від інших по­нять, утворюють постійну частину науки фінансового права. В категоріях наука фінансового права досягає своєї доверше­ності і зрілості.

Враховуючи значення науки про фінанси як науки, що вив­чає економічний базис, не треба забувати про необхідність вив­чення закономірностей самої надбудови, про активну творчу роль права. Ось чому в галузі науки фінансового права, вико­ристовуючи дані науки про фінанси, потрібно не підміняти пра­вовий аналіз дійсності наведенням окремих положень науки про фінанси, не розчиняти юридичну специфіку фінансово-правових норм і відносин у вивченні їх економічного змісту.

Наука фінансового права відрізняється від науки про фінанси тим, що вона, використовуючи дані науки про фінанси, вивчає правову форму фінансової діяльності держави і відносин, що виникають у зв'язку з цією діяльністю, досліджує вплив цієї правової надбудови на економічний базис.

Власне українська наука фінансового права тільки починає розвиватись. Але розвивається вона не на голому місці, а сягає своїми коріннями в радянську фінансово-правову науку, а че­рез неї в загальновідому своїми значними традиціями і досяг­неннями російську наукову школу фінансового права, вбирає в себе все більше елементів науки про публічні фінанси захід­ноєвропейської цивілізації.

В Російській імперії фінансова наука, що народила згодом науку фінансового права, з'явилась значно пізніше, ніж у Західній Європі. Хоча перші спроби аналізу фінансового стану Росії були розпочаті ще в 1663-1667 роках (Котошихін, Крижанич, Посошков). Помітну роль у формуванні і розвитку росій­ської фінансово-правової думки відіграв М.М. Сперанський (1772-1839 роки), державний діяч часів Олександра І і Миколи І. В 1810 році у своїй записці «План фінансів» він першим запро­понував надати державному бюджетові законодавчий характер, ввести прибутковий податок, створити центральний банк і ви­пустити кредитні гроші. Його план був схвалений Державною Радою. Між тим це були ще тільки перші кроки до фінансової науки і науки фінансового права. У власному розумінні слова «фінансова наука» була привнесена в Росію західноєвропейсь­кими вченими, перш за все німецькими, яких царський уряд регулярно запрошував до себе на роботу (X. Шльоцером, Т. Шторхом, А. Вагнером і іншими). Зокрема, в 1824 р. вперше було видано російською мовою підручник Християна Шльоцера «Початкові основи державного господарства». Через деякий час, в 1838 році, також російською мовою була опублікована книжка першого міністра фінансів Росії Є. Канкріна «Стислий огляд російських фінансів».

В 1841 р. з'явився по суті перший російський підручник з фінансового права І.Я. Горлова «Теорія фінансів». Хоч в цьому підручнику саме поняття «фінансове право» ще вживається з різ­ними смисловими навантаженнями і змістом.

Вперше в сучасному розумінні термін «фінансове право» вжив професор фінансового права, декан юридичного факуль­тету Казанського університету Є.Г. Осокін. Серед найбільш відо­мих його праць слід назвати: «Внутрішні митні збори в Росії» (1850 р.), «Декілька спірних питань з історії російського фінан­сового права» (1855 р.), «Про підвищення промислового подат­ку і про історичний його розвиток в Росії» (1856 р.). Праця «Декілька спірних питань з історії російського фінансового права» була першою книжкою в Росії, де було вжито термін «фінансове право».

Період після скасування кріпосного права в Росії з 1861 р. і до 1917 р. був найбільш плідним у розвитку російської науки фінансового права. Особливо це стосується періоду з 80-х ро­ків XIX ст. до початку XX ст. В ці роки були створені три кафедри фінансового права: в Московському, Казанському і Новоросійському університетах. До цього періоду можна відне­сти розквіт діяльності видатного професора фінансового права Петербурзького університету В.А. Лебедєва, який опублікував в 1882 — 1883 рр. підручник «Фінансове право». Його з повним правом сучасники називали енциклопедією фінансового права і він був перекладений на основні європейські мови. В 1883 р. була видана не менш яскрава книжка ярославського професора кафедри поліцейського і фінансового права І.Т. Тарасова «На­рис науки фінансового права», присвячена теоретичним пи­танням предмету і методу науки фінансового права, історії фінансових установ, аналізу законодавства в галузі фінансово­го управління.

Вражає географія написання і видання підручників і на­вчальних курсів з фінансового права. Крім уже вищеназваних книг, в 1883-1909 роках були підготовлені і опубліковані підруч­ники з фінансового права професорів Новоросійського універ­ситету І. Патлаєвського та С.Іловайського, Казанського уні­верситету — Д. Львова, Петербурзького Лісового шституту — В. Яроцького, Московського університету — Ф. Мільгаузена, І. Озерова, А. Нікітського, Київського університету — Г. Сидо­ренка, Харківського університету — М. Алексеєнка, Казансь­кого університету — Л. Вацури. Професор Московського уні­верситету І. І. Янжул, уродженець м. Василькова Київської гу­бернії, був єдиним академіком зі спеціальності «фінансове право», обраним в Академію наук Росії. Цей плідний процес був призупинений першою світовою війною, а в 1917 році вза­галі обірвався.