163010 (738419), страница 2
Текст из файла (страница 2)
2. Місце фінансового права в системі права України
Різноманіття якісно відмінних між собою видів суспільних відносин є об'єктивною основою існування різноманіття видів правовідносин. Доповнювані відповідними методами правового регулювання відносин, вони створюють в суспільстві цілісну систему галузей права. Ці галузі, що є крупними самостійними юками правової системи суспільства в цілому, тісно взаємодіють між собою, взаємодоповнюють одна одну. Останнє обумовлено тим, що якісно відмінні між собою види суспільних відносин перебувають в діалектичній єдності, їх співвідношенні між собою і межі з часом змінюються. Звідси і з'являється оді ілюзія, що предмет тієї чи іншої галузі права немов би змивається, поглинається предметами інших, перш за все сусідніх за змістом галузей права. З огляду на все це, в силу лої низки обставин найбільш «невезучим» є саме фінансове право. В попередньому параграфі було показано, що воно об'єктивно має притаманні йому предмет регулювання, метод регулювання.
Якісні відмінності і специфіка предмету фінансового права, своєрідність його методів ще більше і повніше виявляються при їх співставленні і відмежуванні від предметів і методів інших галузей права, інакше кажучи, при визначенні місця фінансове права в системі права. При цьому не треба упускати з виду і, що фінансово-правові інститути безпосередньо пов'язані з діяльністю держави по створенню, розподілу і використанню централізованих і децентралізованих грошових фондів.
Діяльність держави регламентують також конституційне і адміністративне право. Перше з них охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, а друге суспільні відносини, пов'язані з державним управлінням в цілому.
Конституційне право регулює основи суспільного ладу і політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, головні завдання і функції держави. Як і всі останні галузі права, фінансове право базується і розвивається на цих основах. Наприклад, фінансово-правові норми, що регулюють утворення фондів державних фінансових ресурсів, засновані на засадах рівноправності всіх форм власності в країні. Конституційне право містить і норми, що мають пряме відношення до фінансового права. Це, зокрема, норми, що закріплюють основи організації фінансової діяльності держави. Наприклад, стаття 85 Конституції України встановлює виняткові повноваження Верховної Ради України затверджувати Державний бюджет, вносити до нього зміни, контролювати його виконання, приймати рішення стосовно звіту про його виконання. Відповідно до статті 92 Конституції України встановлюється Державний бюджет України і бюджетна система України (система оподаткування, податки і збори і т.п.). Ці норми конкретизуються у фінансовому праві. Спираючись на них, норми фінансового права встановлюють деталізовані правила, що стосуються діяльності різних державних органів в галузі фінансів. Наприклад, група фінансово-правових норм докладно регламентує порядок складання, розгляду, затвердження і виконання Державного і місцевих бюджетів (Закон України «Про бюджетну систему України»).
Тісно стикається фінансове право з адміністративним правом, оскільки діяльність по формуванню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави є за своїм характером управлінською. Між тим, предмет адміністративного права не поглинає ті суспільні відносини, які відносяться до фінансового права.
Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів, в тому числі і органів спеціального управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права і обов'язки і т.д. Спираючись на норми і принципи адміністративного права, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо пов'язані з виконанням цими органами функцій по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, контролю за їх цільовим витрачанням.
Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають з фінансової діяльності держави. Для того щоб держава могла існувати і виконувати свої завдання і функції, в тому числі адміністративні, їй щоденно, повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Фінансове право регулює їх акумуляцію і витрачання, забезпечуючи тим самим виконання державою свого призначення.
Ще тісніший зв'язок фінансового права в умовах ринкових перетворень з цивільним правом, оскільки до предмету останнього серед багатьох майнових відносин входять і грошові відносини. Крім того, деякі органи державного управління спеціальної компетенції, наприклад, Національний банк України, водночас є господарською організацією — юридичною особою, що діє на комерційних засадах. Між цими органами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями і громадянами — з другого, виникають відносини на основі договорів. Наприклад, на основі кредитної угоди.
Характерними для таких відносин є добровільність, рівність і відокремленість сторін, відсутність переходу права власності від одного суб'єкта до іншого тощо і тому до предмету фінансово-правового регулювання не входять. Норми фінансового права в даному випадку встановлюють джерела фінансово-кредитних ресурсів, якими оперує Національний банк, порядок утворення і розподілу створюваних ним грошових фондів; порядок мобілізації НБУ грошових коштів в розпорядження держави; способи здійснення контролю за фінансовою діяльністю організації тощо.
У всіх цих випадках Національний банк виступає як орган виконавчої влади, що наділений владними повноваженнями. Взаємозв'язане фінансове право і з іншими галузями права — з трудовим, кримінальним і т.д.
Тісно пов'язане фінансове право, як галузь права і особливо як навчальна дисципліна з загальною теорією фінансів. Зокрема, фінансове право відображає у специфічних формах ті ж явища об'єктивної реальності, що і загальна теорія фінансів — фінансові відносини. Понятійно-категоріальний апарат фінансового права також є похідним від понятійно-категоріального апарату загальної теорії фінансів. Що стосується фінансового права як навчальної дисципліни, то його зовнішня подібність і близькість із загальною теорією фінансів іноді призводить навіть до фактичної підміни змісту предмета фінансів змістом предмета фінансового права. Раніше гака підміна зустрічалась навіть в підручниках. В дійсності ж відмінності між фінансовим правом і загальною теорією фінансів не менш яскраві і промовисті, ніж подібність між ними.
3. Система і джерела фінансового права
Визначення предмета фінансового права і його місця в системі права України в цілому є однією з необхідних умов побудови системи фінансового права. Під системою фінансового права розуміємо об'єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об'єднання і розміщення фінансово-правових норм в певному взаємозв'язку і послідовності. Для створення такої системи необхідно знайти і вміло застосувати достатню кількість адекватних об'єктивних критеріїв. При цьому необхідно враховувати економічний зміст в цілому і особливо окремих груп фінансово-правових відносин при побудові системи фінансового права і користуватись при цьому прийнятою систематикою фінансової науки. З цим погоджуються, і небезпідставно, більшість вчених-правників, які займаються вивченням фінансового права. Однак критерії економічного змісту норм і відносин не можуть бути єдиними при встановленні системи фінансового права.
Фінансове право є галуззю права в цілому, і нехтування юридичними особливостями норм, що входять до нього, в такому принциповому питанні, як питання про систему права як галузі, було б підміною права економікою, відмовою від аналізу юридичної форми цих відносин.
Ось чому поряд із встановленням економічних критеріїв змісту норм і відносин фінансового права, а також використанням систематики науки про фінанси, в питанні про систему фінансового права необхідно виходити і з чисто юридичних особливостей і правових принципів цієї галузі права.
Право не тільки відображає суспільні відносини. Його призначення — регулювати і активно впливати на них. Тому на побудову системи фінансового права, групування норм, формування інститутів мають вплив і потреби суспільної практики.
Тільки таке поєднання юридичних і економічних критеріїв, суспільного призначення права створює достатні передумови для встановлення науково обгрунтованої системи фінансового права. Групування фінансово-правових норм має дві сторони — зовнішню і внутрішню. Зовнішня сторона вказує на місце фінансового права в системі права України. Внутрішня сторона систематизації фінансово-правових норм має на увазі їх групування відповідно до внутрішнього змісту і ієрархії — загальногалузеві норми, норми підгалузеві, норми окремих фінансово-правових інститутів.
У зв'язку з цим, а також аналогічно з іншими галузями права України, фінансове право поділяється на два великих блоки фінансово-правових норм — Загальну і Особливу частини. Така побудова системи фінансового права дозволяє науці, що його вивчає, здійснювати дослідження загальних питань теорії цієї галузі права, і розробку питань, пов'язаних з подальшим розвитком і удосконаленням окремих фінансово-правових інститутів з урахуванням вимог практики, сприяє поліпшенню вивчення цієї галузі права студентами, полегшує користування відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства.
В Загальну частину фінансового права, як галузі права, входять фінансово-правові норми, що закріплюють: загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності держави:
систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи; основні риси фінансово-правового положення інших суб'єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини: зміст, форми і методи фінансового контролю тощо. Загальна частина фінансового права будується в основному на аналізі правових елементів фінансових відносин.
Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-правових нормах Особливої частини. Загальна і Особлива частини фінансового права перебувають в нерозривному зв'язку, оскільки в своїй основі вони є відображенням цілого і його елементів. Положення Загальної частини застосовуються до усіх розділів Особливої частини.
Особлива частина фінансового права складається з низки великих розділів (їх іноді в юридичній літературі називають підгалузями), які в свою чергу складаються з фінансово-правових інститутів. Кожний із фінансово-правових інститутів являє собою систему фінансово-правових норм, що регулюють групу однорідних фінансових відносин. А в розділи об'єднуються групи споріднених фінансово-правових інститутів. Наприклад, розділ «Правове регулювання державних витрат» складається з інститутів «правовий режим кошторисно-бюджетного фінансування» і «правовий режим фінансування окремих галузей народного господарства», розділ «Бюджетне право» також складається з двох фінансово-правових інститутів — «бюджетний устрій», «бюджетний процес».
В Особливу частину фінансового права входять розділи, що об'єднують фінансово-правові норми, які регулюють суспільні відносини в сфері: державного бюджету; позабюджетних державних і муніципальних фондів; фінансів державних підприємств, державних і місцевих податків і інших обов'язкових платежів; державного кредиту; державного страхування; державних видатків; банківського кредитування і безготівкових розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання. Відповідно до системи фінансового права як галузі права побудована і система фінансового права як навчальної дисципліни. Досвід показав найбільш доцільне групування матеріалу за ознаками Загальної і Особливої частин.
В Загальну частину системи курсу фінансового права включаються питання, що стосуються усіх правових інститутів, які об'єднуються в Особливій частині. Вони відображають загальні риси і закономірності внутрішнього розвитку фінансово-правових відносин: поняття, предмет і метод фінансового права;
зміст фінансової системи; структура, особливості і види фінансово-правової норми і фінансово-правового відношення; ієрархія і компетенція органів держави, які управляють фінансовою сферою, їх завдання і функції, форми і методи роботи; зміст, види і методи фінансового контролю; співвідношення фінансового права і фінансово-правової науки.
В Особливій частині навчального курсу фінансового права окремо вивчаються норми кожного фінансово-правового інституту, тобто норми, які регулюють якісно однорідні фінансові відносини.
Таким чином, в системі навчального курсу «Фінансове право» немов би «фотографується», відображається вся фінансова система України в цілому і окремі її ланки зокрема. Така побудова навчального курсу фінансового права сприяє більш глибокому усвідомленню норм, що регулюють складну єдність фінансових відносин, і спрямовує зусилля вчених і студентів одночасно на розробку загальних проблем фінансового права і його окремих фінансово-правових інститутів, зміст і межі яких в ході ринкових перетворень в Україні такі ж рухливі, як і предмет фінансового права в цілому.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
