158446 (Конфуцій. Конфуціанство як релігійно-філософське вчення), страница 3

4.10...Шляхетний муж нічого не дозволяє і не забороняє в Піднебесній, а порівнює зі справедливістю.

Правління – це:

12.17...є виправлення. Хто ж посміє не виправитись, коли виправитеся ви самі?

13.6...Коли поводишся ти правильно, то за тобою підуть і без наказу; коли ж ти поводишся неправильно, то не послухають, хоч і накажуть.

13.10... Коли б влада в країні належала добрим людям, вони б через сто років могли б перемогти жорстоких і відринути страти.

За словами Конфуція, на місці государя повинна стояти людина, якій від народження годиться правити. Правитель повинен бути такий, щоб «...були раді ті, що близько, і приходили ті, що далеко.»

Також ми можемо зустріти і роздуми про ідеальну державу:

«...Якщо багатство розподілити рівномірно, то не буде бідних, якщо в країні встановити гармонію, то населення не буде здаватися незчисленним. Якщо ж народ буде знаходитися в стані спокою, то державі не будуть грозити ніякі небезпеки». Але саме головне, на думку Конфуція, це те, що народ повинен вірити своїм «керуючим, інакше державі не устояти».

Як і всі мислителі древності Конфуцій вважав війну одним з проклять людства. І в «Лунь юй» ми можемо зустріти роздуми про це:

«Вирішувати політичні суперечки між державами вдаючись до збройного нападу – все одно, що примусити усіх людей Піднебесної пити однакові ліки від усіх хвороб; корисними вони можуть бути хіба що для трьох-п’яти хворих...».

Велика частина афоризмів відноситься до дуже цікавих життєвих повчань і правил:

8.13...Завжди будь щирим, люби учитися, стій на смерть, удосконалюй шлях... Соромся бути бідним і убогим, коли в країні є шлях; соромся бути знатним і багатим, коли в ній немає шляху.

4.14...Не сумуй про те, що немає місця, а піклуйся про те, чим себе затвердити; не засмучуйся про те, що ніхто не знає тебе, а прагни бути тим, кого можуть знати.

15.29... Чоловік може зробити шлях великим, не шлях робить великою людину.

Становлять великий інтерес деякі філософські афоризми Конфуція, що мають життєву цінність аж до теперішнього часу:

15.28...Що ненавидять усі, те вимагає перевірки. Що люблять усі, те вимагає перевірки.

15.30...Лише та - помилка, що не виправляється.

17.3...Не відбувається змін лише з вищою мудрістю і нижчою дурістю.

Усі ці афоризми дають деяке представлення про характер світогляду Конфуція, і стає зрозумілим, чому його вчення знайшло стільки послідовників. Однак вони не можуть дати повне представлення про це впливове вчення стародавності.

Пізнє конфуціанство.

Протистояння Мен-цзи і Сунь-цзи.

Практично усі видатні мислителі – конфуціанці зверталися до розгляду людської природи, перебравши всі можливі варіанти її оцінки як доброї чи злої, наскільки це допускали рамки, задані Конфуцієм.

Як свідчить Мен-цзи, є різні думки щодо природи людини: і те, що вона одночасно і добра і зла; і те, що вона може бути як доброю так і недоброю; і те, що природа одних людей добра, а інших – недобра. Сам Мен-цзи твердо дотримується того, що природа людей добра: «Якщо людина чинить зло, те в цьому немає провини її природних якостей, до цього змушують людину обставини, наприклад, у голодні роки люди бувають злими».

Звідси напрошується висновок, що людина, яка є вільною у прояві своєї природи, на яку не тиснуть несприятливі обставини, буде притримуватись правильного шляху.

З цим, докорінно, не згодний Сюнь-цзи. Він стверджує, що людина за природою є злою, через що древні наймудріші правителі «ввели ритуал і поняття почуття обов’язку і створили систему законів, з тим, щоб дисциплінувати і виховати почуття і характер людини, направивши їх по правильному шляху, що відповідає дао». Виходить, добро навпроти, є результатом особливих умов, в яких знаходиться людина і без яких проявиться її зла природа.

Обоє філософів виходять з положення про однаковість природи всіх людей. Однак при цьому Сюнь-цзи вказує, що «наймудріші змінили свою природу і стали першими займатися практичною діяльністю».

З роз'яснень Сюнь-цзи випливає, що вони це змогли, тому що захотіли, тоді як «нікчемна людина може стати досконалою, але не хоче». А не хоче тому, що вона нікчемна, а не наймудріша! Тут є присутньою ідея про два рівні природи людини: уроджені якості і здатність ними розпорядитися. Досконала людина схиляється перед тим, що закладено в ній самій, а не уповає на те, що відноситься до небесних явищ, тому у своєму розвитку досконала людина завжди рухається вперед. нікчемна ж людина відкидає те, що закладено в ній, тому вона постійно йде назад. Відбувається це тому, що один сподівається на себе, інший – на небо. У цьому і полягає відмінність досконалої людини від людини нікчемної. Зрештою, яке би значення не надавав Сюнь-цзи самовдосконаленню, ідеал для нього визначений природними світовими зв’язками й у цьому змісті обмежений.

Мен-цзи теж не проти того, щоб визнати людське походження норм поведінки. Але при цьому він підкреслює їхнє космічне значення, указуючи на всеосяжний характер почуття справедливості, яке «наповнює усе між небом і землею» і являє собою «сполучення обов’язку та дао».

Природне походження почуття справедливості не означає, по Мен-цзи, що начебто немає необхідності в його вихованні. Звідси порада мудрому правителю дотримувати ритуал стосовно своїх підлеглих, тобто поводитися належним чином, подаючи гарний приклад, і тим самим створювати сприятливі умови для виховання підданих. У числі цих умов Мен-цзи називає постійну зайнятість і помірні податки.

З цими рекомендаціями Сюнь-цзи цілком згодний. Він теж вважає відсутність постійного заняття джерелом дурних нахилів і смути в державі. Але це не все. Говорячи про керування державою, Сюнь-цзи розвиває ідею «рівних можливостей» для чиновників. Ця думка спільна для всього конфуціанства, хоча не кожен автор сформулював її настільки чітко і радикально.

Отже, погляди на природу людини, її виховання і діяльність були предметом дискусії між конфуціанцями. Проте деякі особливості їхньої інтерпретації людини ставлять під сумнів гуманістичну спрямованість даного вчення.

Хань Юй та проблема людини в його трактуванні.

У пізніх конфуціанців підвищується інтерес до внутрішнього світу людини, формуванню її індивідуальності, у противагу питанням керування державою. Однією з теоретичних причин цього було те, що починаючи приблизно з 7 ст. у Китаї поширюється буддизм, в якому традиційно робиться наголос на індивідуальних особливостях людини. Конфуціанські мислителі не могли ігнорувати таке важливе явище. Їх уявлення про людину спочатку змінювалися за рахунок деталізації й акцентування положень конфуціанства, що протистояли даосизму і буддизму, а пізніше – за рахунок освоєння положень буддизму і даосизму.

Хань Юй (768-824) трактує природу людини ортодоксально конфуціанськи, прирівнюючи її до природних задатків, у число яких включає традиційні «жень», «лі», «і», «чжи», «сінь». Наявність цих якостей означає, полого уявленням, що природа людини добра; наявність їхніх протилежностей – що вона зла. Якщо ж у природі людини вони змішані, то її природа і добра, і зла. Так Хань Юй поділяє всіх людей на категорії в залежності від природних задатків, тобто обґрунтовує природну нерівність, яку пов’язує з необхідністю поділу функцій у суспільстві. Хань Юй підкреслює цей традиційний для конфуціанства момент у противагу даосизму, що заперечував обґрунтованість соціальної ієрархії.

Ще більш рішуче відстоює Хань Юй конфуціанську ідею про необхідність діяльності на основі людяності («жень») і боргу («і») в ім'я підтримки порядку в Піднебесній. Це положення спрямоване проти буддизму, що призивав до зречення від земних справ, і проти даосизму, що вважав, що дотримування природного ходу речей виключає надмірне втручання в них.

У трактаті «Юань дао» («Про шлях») Хань Юй пише, що людина не має пристосувань, що дозволяють їй захищатися від холоду і спеки чи таких, що забезпечують їжу, як у тварин. Виживання людини мислитель пов'язує з діяльністю наймудріших, які через любов до людей запровадили новий порядок, що ґрунтується на соціальній ієрархії і закріплений поділом праці.

Для Хань Юя діяльність наймудріших слугує зразком для наслідування. Він визначає людський шлях, виходячи з вчення древніх: «Любити усіх – це людське в людині. Здійснювати людське і чинити при цьому як потрібно – це почуття належного в людині. Дотримуватися такого шляху – це путь людський. Мати усе в самому собі і не чекати нічого ззовні – це внутрішнє надбання людини». Тим самим Хань Юй підкреслює, що людина у своїй діяльності залежить тільки від власної природи, від своєї обдарованості. Хань Юй уявляє собі життя як вільний розвиток людини, метою якого є «усе більше удосконалювання людської особистості». Тому можна оцінити вчення Хань Юя як гуманістичне.

Хань Юй наполягає на правильних діях, що відповідають істині. З контексту з’ясовується, що істина – це вчення древніх наймудріших і правильні дії – назавжди встановлені ними, що відповідають вічним законам.

У вченні Хань Юя просліджується ідея вільного розвитку людини. У першу чергу це воля від насильства, що порушує порядок. Хань Юй не заперечує необхідності покарань, але підкреслює те, що вони повинні бути правильними, тобто також відповідати древнім зразкам. Насильство не виправдане, коли виступає у формі сваволі і не збігається з волею Неба. Виходить, воля – це засіб для людини зайняти своє місце в Піднебесній. Як і попередники, Хань Юй вважає, що людина повинна діяти з волі Неба, але діяти – самій, не розраховуючи, начебто Небо виконає роботу за нього.

Неоконфуціанство. Чжу Сі.

Далі конфуціанство йшло по шляху освоєння положень даосизму і буддизму, в результаті чого до 12 ст. сформувалося неоконфуціанство, зміцнення якого пов'язане з ім'ям Чжу Сі (1130-1200). У центрі його уваги – проблема самовдосконалення, не далека і попередникам Чжу Сі. Але доти вона була тісно прив'язана до питання про керування державою і підготовку людини до того, щоб зайняти відповідну посаду, а потім під впливом буддизму придбала самодостатнє значення.

В оцінці людської природи Чжу Сі згодний з Мен-Цзи, вважаючи її доброю. При цьому він роз'ясняє, що під «природою», що люди отримують від Неба, він розуміє тільки загальний принцип. Далі до неї домішується «ці». Єдність доброї природи-принципу і «ці» створює індивідуальну природу, продуктом якої може стати як добро, так і зло. Індивідуальна природа людей розрізняється в залежності від того, яке «ці» дісталося людині.

Як і інші категорії, «ці» – неоконфуціанського походження. Скоріше це категорія загально китайської культури, у першу чергу натурфілософії, тобто філософії природи. Дослідники відзначають її синтетичний характер. «Ці» розглядається в якості наповнювача, матеріалу. У залежності від того, наповнювачем чого вважається «ці», воно витлумачується по-різному. Оскільки в центрі конфуціанства знаходиться людина, те і «ці» виступає як наповнювач людського серця, тому що саме серце в китайських світоглядних системах вважається зосередженням людської природи, органом думки і почуття. У якості такого «ці» виявляється чимось середнім між фізичним матеріалом і здатністю людини користатися ним. З роз'яснень Чжу Сі виходить, що людська природа існує завдяки «ці», але його не можна прирівнювати ні до природи, ні до волі Неба.

Оскільки «ці» - обов'язковий елемент індивідуальної природи, напрошується висновок про те, що подальша доля людини визначається «ці», що їй дісталося і перед яким вона неспроможна. Але Чжу Сі вишукує можливість пом’якшити фаталізм і посилити ідею самовдосконалення. Для цього він указує, що всім людям, поза залежністю від «ці», властиві бажання. «Навіть якщо ці, яким наділена людина, чисте, вона підвладна бажанням при ослабленні пильності і контролю над собою».

На відмінність від буддизму, Чжу Сі призиває не цілком відмовитися від бажань, а підтримувати їх у рівновазі, не допускаючи ні надмірності, ні нестатку. У цій здатності і складається, на думку Чжу Сі, відмінна риса людини в порівнянні з будь-якою іншою частиною Всесвіту, завдяки якій людина близька і Небу, і Землі.

Самоудосконалюючись, людина очищає закладені в ній небесні принципи і, тим самим, заслуговує прихильність Неба. Це положення спрямоване проти даосизму, що затверджував байдужність Неба до людини.

Людина в поглядах Ван Янміна.

Китайський філософ Ван Янмін (1472-1529) продовжує розвивати конфуціанство за рахунок освоєння ідей даосизму і буддизму. Подібно до Чжу Сі, Ван Янмін продовжує вважати людську природу доброю. Як і всі конфуціанці, він виходить із сутнісної єдності людської природи і світобудови, завдяки якій людина відрізняється від інших елементів природи, як живих, так і неживих, не своїми моральними якостями і не розумом, а серединним положенням. Інші характеристики поєднують людину з іншими істотами. Завдяки цьому людина осягає свою природу як самоочевидність. Будучи природним надбанням такої людини, дане знання не може бути передане іншому.