157319 (Фiлософiя), страница 24

потрiбно подолати. Звiдси й стають зрозумiлими деякi

утопiчнi прогнози та проекти, заснованi на фiлософсько-ант-

ропологiчних поглядах Маркса i покликанi стати програмою для

перетворення суспiльства.

5.6.1.3 Фiлософiя iсторiї.

Фiлософсько-iсторичнi погляди Маркса, як i його антро-

пологiя, базуються на поняттях 'вiдчуження' i 'присвоєння'.

При цьому витлумачення 'сутностi людини' i 'сутностi

iсторiї' слугує для взаємного їх обгрунтування.

За Марксом, в основi родового життя людства лежить

практика - активнiсть переслiдуючої свої цiлi людини. Дiючи,

створюючи i руйнуючи, люди творять свiтову iсторiю. Жорсткi

з'єднання та обмеження в досягненнi цих цiлей створенi сами-

ми ж людьми - це набувшi самостiйностi, вiдчуженi та уречев-

ленi результати людської дiяльностi, що не мають трансцен-

дентного чи надприродного характеру. Цi 'застиглi форми'

людського вiдчуження є часовими, вiдносними, iсторичними.

В Маркса в рiзноманiтних формах повторюється єдина

фiлософсько-iсторична (iсторiософська) схематика, згiдно

якої вся iсторiя людського вiдчуження та його лiквiдацiя

вкладається в три щаблi.

Перший щабель - вiдношення 'особистої залежностi', за

яких соцiальне вiдчуження є величезним та всесильним.

Iндивiд тут або повнiстю залежний, або цiлковито обмежений

вузькими рамками пануючих над ним соцiальних спiльнот. Це -

раннi фази людської iсторiї, i вся iсторiя традицiйних

суспiльств до появи сучасного iндустрiального суспiльства

пiдпадає в Маркса пiд дану категорiю.

Другий щабель - вiдношення 'особистої незалежностi'. Це

сучасне Марксу iндустрiальне суспiльство з свiтовими ринка-

ми, найманою працею та правовим забезпеченням особистої сво-

боди iндивiда. Панування соцiального вiдчуження тут найбiльш

вiдчутно втiлене в грошах, якi, за Марксом, являють собою

рiч, або речову форму соцiального вiдчуження. Тому Маркс

вважає другий щабель поєднанням особистої незалежностi з ре-

човою залежнiстю.

На другому щаблi людство накопичує сили для переходу до

третього щабля, до стадiї 'присвоєння' людиною всiх накопи-

чених людством сил та потенцiй. Людина повинна перетворитись

з пiдлеглої вiдчуженим результатам своєї власної дiяльностi

на володаря, пануючого над цими результатами. Не людина по-

винна пiдпорядковуватись вiдчуженим сутностям (подiлу працi,

державним iнститутам, грошам, моралi, релiгiї, iдеологiї),

а, навпаки, все це повинно бути перетворене для слугування

людинi, iндивiдам, людям в їх особистiснiй унiкальностi.

Замiсть 'часткового', 'абстрактного' iндивiда, спотвореного

соцiальним вiдчуженням, котре є найбiльш дiйовим на

iндивiдуальному рiвнi у формi подiлу працi, повинна розвива-

тись людина-iндивiд 'унiверсальних потенцiй', що втiлює в

собi всi накопиченi культурнi потенцiї роду, його вмiння,

знання, таланти.

Основою Марксової фiлософсько-iсторичної концепцiї є

гегелiвський принцип 'заперечення заперечення'. Маркс вважав

людей, що практично дiють, певним 'самодвигуном' та рушiйною

силою iсторiї. Не визнаючи жодних 'зовнiшнiх сил', якi б бу-

ли рушiєм iсторiї, Маркс вважає суб'єктами iсторичного про-

цесу активних, творчих, дiяльних iндивiдiв. При цьому люди й

стають власне людьми, коли вони починають практично видiляти

себе з природи, тобто коли починають 'виробляти власнi умови

життя'.

В плинi iсторичного процесу Маркс видiляє ще один важ-

ливий чинник - власнiсть, i передусiм власнiсть на засоби

виробництва. Рух власностi, її змiни в процесi iсторичного

часу - це те, що розрiзнює попереднi i наступнi форми

суспiльства. Люди, вдосконалюючи свою практику, свою вироб-

ничу дiяльнiсть, змушенi вдосконалювати й свої вiдносини,

'форми спiлкування', змiнювати традицiйнi схеми подiлу працi

i створювати деякi новi типи власностi. Це й становить ме-

ханiзм змiни iсторичних форм суспiльства, або суспiльних

формацiй. Сама ж 'змiна' розумiється Марксом за схемою 'за-

перечення' i оформляється в поняттi 'соцiальної революцiї'.

Вмщевказанi концептуальнi положення фiлософiї iсторiї

Маркса отримали в нього назву 'матерiалiстичного розумiння

iсторiї', автором i творцем якого вiн вважав себе разом з

Ф.Енгельсом.

Марксова концепцiя фiлософiї iсторiї має своєю перева-

гою i, водночас, недолiком принципову вiдкритiсть, неповно-

ту, яка є вiдображенням нескiнченностi iсторичного буття

людства. Саме ця її риса й привела до поєднання в ХХ

столiттi даної концепцiї з рiзноманiтними формами соцiально-

го радикалiзму, що, врештi решт, спричинило величезнi

соцiальнi катаклiзми, якi пережило людство в нашу епоху.

5.6.1.4 Концепцiя методу.

Марксова концепцiя дiалектичного методу цiлковито ба-

зується, за його ж визнанням, на дiалектичнiй логiцi Гегеля,

щоправда, своєрiдно переробленiй та переосмисленiй. Для

Маркса дiалектика виступає як вчення про всезагальнi зв'яз-

ки i найзагальнiшi закони розвитку буття i мислення. Слiд

вiдзначити, що Маркс не створив розгорнутого вчення про

дiалектичний метод, вважаючи, що найдовершенiшу форму такого

вчення, хоча й з iдеалiстичних позицiй, запропонував Гегель.

Свою ж заслугу вiн вбачав у переробленнi гегелiвської

дiалектики з позицiй матерiалiзму, iменуючи своє вчення

'дiалектичним матерiалiзмом'.

Як i Гегель, Маркс вважав основою дiалектики систему

фiлософських категорiй та принципiв: єдностi та боротьби

протилежностей, переходу кiлькiсних змiн в якiснi, запере-

чення заперечення. Основою розвитку свiту, природи,

суспiльства, мислення для Маркса виступає дiалектична супе-

речнiсть. Єднiсть буття i мислення означає, що людське

мислення i об'єктивний свiт є пiдпорядкованими одним i тим

самим законам, котрi вказанi вище, тому вони не можуть супе-

речити одне одному. Водночас ця єднiсть не є тотожнiстю:

якщо всезагальнi зв'язки i розвиток об'єктивної реальностi

iснують поза i незалежно вiд свiдомостi людини, то зв'язки i

розвиток мислення, вiдображаючи об'єктивнi зв'язки i розви-

ток, пiдпорядковуються своїм специфiчним гносеологiчним та

логiчним принципам.

5.6.1.5 Вплив фiлософiї Маркса на свiтову фiлософiю.

Фiлософiя Маркса виявила значний вплив на свiтову

фiлософську думку. Багато визначних фiлософiв ХХ столiття в

тiй чи iншiй мiрi звертались до запропонованих Марксом iдей

(серед таких фiлософiв можна згадати Ж.-П.Сартра, А.Камю,

Е.Фромма, Т.Адорно, Г.Маркузе, Ю.Хабермаса, Р.Арона, Л.Аль-

тюсера, М.Бердяєва, С.Булгакова та багатьох iнших). При ць-

ому в найбiльшiй мiрi таке звернення вiдбувалось в планi

вивчення гуманiстичних iдей Маркса, що стосуються природи

людини, її свободи та звiльнення тощо. Водночас iдеологiзо-

ванi варiанти фiлософiї марксизму-ленiнiзму, що тривалий час

насаджувались в бувшому СРСР, зазнавали нищiвної критики з

боку творчо мислячих фiлософiв.

Попри всю цю критику, руйнацiю створених на основi

iдеологiї марксизму соцiально-державних форм, фiлософська

творчiсть Маркса, його самобутнi iдеї дозволяють зарахувати

його до найвизначнiших фiлософiв та мислителiв у iсторiї

людства.

5.6.2 Розробка Марксової фiлософiї Ф.Енгельсом.

5.6.2.1 Фрiдрiх Енгельс.

Фрiдрiх Енгельс (1820-1895) - товариш i соратник

Маркса, популяризатор його iдей. Не отримавши завершеної

освiти, посилено займався самоосвiтою. Протягом багатьох

рокiв матерiально пiдтримував Маркса i його родину. Пiсля

смертi Маркса займався впорядкуванням та публiкацiєю його

творiв, з-помiж яких видiляються 2-й i 3-й томи 'Капiталу'.

Основнi працi: 'Свята родина' (1845, разом з

К.Марксом), 'Нiмецька iдеологiя' (1845-476 разом з

К.Марксом), 'Манiфест Комунiстичної партiї' (1848, разом з

К.Марксом), 'Анти-Дюрiнг' (1876-78), 'Дiлаектика природи'

(1873-82), 'Походження сiм'ї, приватної власностi та держа-

ви' (1884), 'Людвiг Фейєрбах та кiнець класичної нiмецької

фiлософiї' (1886) та iн.

5.6.2.2 Iсторiя фiлософiї та натурфiлософiя.

Фiлософськi погляди Енгельса найбiльшою мiрою викладенi

в 'Анти-Дюрiнгу' та 'Дiалектицi природи'. Слiд вiдзначити,

що сам Енгельс не був самостiйним фiлософом, а переважною

мiрою популяризував та розгортав фiлософськi iдеї Маркса.

Прослiдковуючи iсторичний розвиток фiлософської думки,

Енгельс обгрунтовував неминучiсть виникнення фiлософiї

марксизму. Вiн доводив закономiрнiсть змiни основних

перiодiв в iсторiї фiлософiї: 1) наївна дiалектика античних

фiлософiв, 2) метафiзична фiлософiя XYII-XYIII ст., 3) iде-

алiстична дiалектика нiмецької класичної фiлософiї, 4) ма-

терiалiстична дiалектика Маркса. Водночас iсторична зако-

номiрнiсть виникнення фiлософiї марксизму полягає, за Ен-

гельсом, в тому, що саме ця фiлософiя дає змогу перетворити

соцiалiстичнi вчення з утопiї на науку. Необхiдно вiдзначи-

ти, що поняття 'закон дiалектики' ввiв саме Енгельс.

Обгрунтовуючи дiалектичний матерiалiзм та ма-

терiалiстичне розумiння iсторiї, Енгельс вважав, що

свiдомiсть є не що iнше як продукт дiяльностi людського моз-

ку, сама ж людина є продуктом природи, а тому закони мислен-

ня i закони природи узгоджуються мiж собою ('суб'єктивна' i

'об'єктивна' дiалектика).

Пiзнання людиною свiту не має жодних меж, поскiльки сам

свiт нескiнченний, i пiзнання абсолютної iстини здiйснюється

через нескiнченний ряд вiдносних iстин.

Нескiнченнiсть свiту, за Енгельсом, проявляється в його

часово-просторовiй нескiнченностi. Водночас свiт є єдиним,

що проявляється в його матерiальностi. Отже, простiр та час

є формами iснування матерiального свiту.

Невiд'ємною характеристикою матерiї є рух i розвиток;

водночас i сам рух є невiд'ємним вiд матерiї. Це зумовлено

тим, що рух являє собою спосiб iснування матерiї, а тому вiн

так само не створюваний i не знищуваний, як i сама матерiя.

Енгельс дає класифiкацiю форм руху матерiї (механiчна,

фiзична, хiмiчна та бiологiчна), вважаючи їх предметом вив-

чення рiзноманiтних наук. В зв'язку з цим вiн також пропонує

таку класифiкацiю наук: науки про неживу природу; науки, що

вивчають живi органiзми; iсторичнi науки. Окреме мiсце в

данiй класифiкацiї вiн вiдводить наукам, що вивчають людське

мислення - формальнiй логiцi та дiалектицi. При цьому

дiалектика для Енгельса виконує роль не лише науки про

мислення, але й науки про всезагальнi закони руху i розвитку

природи, людського суспiльства та мислення (саме вiн запро-

понував дане визначення, котре пiзнiше у фiлософiї марксизму

було розповсюджене взагалi на всю фiлософiю).

Вважаючи, що кожна нижча форма руху матерiї переходить

до вищої шляхом дiалектичного 'стрибка' i що кожна вища фор-

ма мiстить у собi в якостi пiдпорядкованого елементу нижчу

форму (але не зводиться до неї), Енгельс в 'Дiалектицi при-

роди' послiдовно розглянув змiст тогочасної математики, ме-

ханiки, фiзики, хiмiї, бiологiї, переходи вiд однiєї форми

руху матерiї до iншої i вiдповiдно переходи вiд однiєї науки

до iншої. При цьому в кожнiй науцi вiн видiляє досить вагомi

для того часу проблеми: в математицi - проблему походження

абстракцiй, у фiзицi - вчення про перетворення енергiї, в

хiмiї - проблему атомiстики, у бiологiї - проблему походжен-

ня та сутностi життя, клiтинну теорiю, дарвiнiзм. Перехiд же

вiд природознавства до iсторiї суспiльства вiн вбачав у роз-

робленiй ним трудовiй теорiї походження людини.

Дослiдження Енгельса спирались на досягнення сучасного

йому природознавства, а тому наступний розвиток науки багато

в чому спростував енгельсiвськi натурфiлософськi погляди.

Водночас слiд вiдзначити, що саме Енгельсова популяризацiя

фiлософiї марксизму багато в чому спричинила тi перекручення

фiлософiї Маркса, якi мали мiсце в марксистсько-ленiнськiй

теорiї та побудованiй на основi цiєї теорiї соцiальнiй прак-

тицi.

5.6 Фiлософiя К.Маркса та Ф.Енгельса.

5.6.1 Фiлософська концепцiя К.Маркса.

5.6.1.1 Карл Маркс.

5.6.1.2 Фiлософська антропологiя.

5.6.1.3 Фiлософiя iсторiї.

5.6.1.4 Концепцiя методу.

5.6.1.5 Вплив фiлософiї Маркса на свiтову фiлософiю.

5.6.2 Розробка Марксової фiлософiї Ф.Енгельсом.

5.6.2.1 Фрiдрiх Енгельс.

5.6.2.2 Iсторiя фiлософiї та натурфiлософiя.

5.6.3.0 Ленiн жвий в нашiх серцях!