150137 (Виконання відкритих електропроводок у трубах)

Тема: Виконання відкритих електропроводок у трубах

Монтаж відкритих електропроводок у трубах

Сталеві труби використовуються для захисту проводів і кабелів від механічних пошкоджень при прокладанні їх в бетонних підлогах або по підлозі, по стінах, при виконанні вводів у будівлі, при захисті від пилу і т. п.

У виробництві сталеві труби для влаштування електропроводок застосовують у пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зонах складів з паливно-мастильних речовинами, легкозаймистими рідинами, лаками та фарбами, в кормопріготовітельних цехах, млинах, цехах фарбування деталей і т. д. Для сталевих трубопроводів зазвичай застосовують тонкостінні електрозварні (без різьблення ) або спеціальні електротехнічні труби. Останні можуть мати по кінцях трубну різьблення і одну сполучну муфту. Водогазопровідні труби мають по кінцях також трубну різьблення і сполучну муфту. Їх використовують переважно для електропроводок у вибухонебезпечних зонах.

Сталеві труби виготовляють без захисних покриттів (чорними) і оцинкованими всередині і зовні.

У сухих незапорошених приміщеннях, що не містять пари й гази, що негативно діють на ізоляцію та оболонки проводів і кабелів, з'єднання сталевих і неметалевих труб і введення їх в кожухи апаратів, ящиків і відгалужувальних коробок не ущільнюється.

У запилених приміщеннях і приміщеннях, що містять пари й гази, що негативно діють на ізоляцію та оболонки проводів і кабелів, і в місцях, де можливе попадання в труби води та емульсії, а також при прихованій прокладці, труби з'єднують муфтами на різьбі з ущільненням. У цих приміщеннях ущільнюються також вводи труб в кожухи апаратів, ящиків, відгалужувальних коробок.

Сталеві труби повинні мати антикорозійне покриття. Тому після прокладки їх фарбують кузбасслаком.

Розмітка трас електричних мереж

Розмітка є початковою і найвідповідальнішою стадією монтажу електроустаткування освітлювальної електроустановки. Мета розмітки — визначити в натурі трасу електропроводок, а також розміщення і взаємне розташування всіх елементів електроустановки, керуючись наявною технічною документацією.

Розмітку трас відкритих електропроводок і основних осей для встановлення електроустаткування здійснюють за заданими в проекті позначками чистої підлоги або стелі, нанесеними будівельниками в приміщеннях споруд, а також проектними відстанями від ферм, колон та інших будівельних конструкцій. Позначку чистої підлоги наносять на попередньо очищену і підбілену поверхню у вигляді чорної смуги завширшки 10—12 мм і завдовжки 120—150 мм.

Роботи з розмітки починають із замірювань і прив'язування трас електропроводок до місць розташування електроустаткування. Потім визначають місця пробивання в будівельних конструкціях: отворів, гнізд, ніш, колодязів тощо. Одночасно визначають місця встановлення коробок і кріпильних деталей.

Розмічальні розміри повинні відповідати проекту, а якщо вказівок у проекті немає,— БНіП.

Проходи через будівельні конструкції повинні розташовуватися на одній лінії і в одній площині з кабелями й проводами, що прокладаються. Проводи і трубні прокладки відкритих електропроводок повинні бути найменш помітними і не порушувати архітектурних оформлень приміщень. Траса електропроводки повинна проходити вздовж карнизів і архітектурних ліній, відступаючи від них на віддаль не менш як 25 мм.

Замірювання здійснюють сцеціальні особи (заміряльники), виконуючи ці роботи спільно з електромонтажниками за допомогою інструментів і пристроїв, що застосовуються під час розмічальних робіт.

Під час заімірювань уточнюють траси і координати підходу електричних мереж до встановлюваного електроустаткування та розподільних пристроїв з «прив'язуванням» їх до будівельних контурів, осей будівель, позначок чистої підлоги та інших орієнтирів. Особливу увагу при цьому приділяють правильній розмітці кутів згину, в місцях повороту і переходу трас електричних мереж в інші просторові положення з урахуванням нормалізованих кутів повороту і радіусів згину.

За даними замірювань траси заміряльники складають: на складні ділянки мереж — ескізи заготовок; на заготовки, які не потребують ескізів.

На ескізах, у заготівельних відомостях і супроводжувальній технічній документації зазначають технічні дані, які вичерпно характеризують ці електричні мережі. Для зображення елементів електричної мережі на ескізах застосовують умовні позначення. Ескізи заготовок нескладних трас виконують у площинних зображеннях, а складних трас — у просторовому зображенні. Для зручності складання ескізів монтажними організаціями застосовують спеціальні віддруковані друкарським способом бланки з нанесеною на них площинною або об'ємною масштабною сіткою.

На ескізах замірювань електропроводок освітлювальних електроустановок зазначають:

марку, перерізи і кількість жил проводів і кабелів;

способи виконання з'єднань окремих ділянок заготовок і відгалужень від них (паянням, зварюванням, опресовуванням тощо);

способи окінцювання жил проводів і кабелів для приєднання їх до світильників, приладів та апаратів (товкачиком, кільцем або наконечником із зазначенням його типу);

умовне розпізнавальне забарвлення фаз і маркування кінців жил проводів і кабелів;

загальну довжину і розміри окремих ділянок електропроводок із зазначенням місць їх відгалуження та розташування відгалужувальних коробок;

довжину ділянок відгалужень до світильників і приладів, а також висоту підвішування і тип світильника.

Монтаж сталевих труб

Труби заготовлюють в майстернях електромонтажних заготовок за допомогою верстатів і спеціальних пристосувань по кресленнях проектної документації або ескізами, складеними виконробом або майстром з натурних вимірів.

При заготівлі труби оглядають: вони не повинні мати тріщин, вм'ятин та інших дефектів. Внутрішню і зовнішню поверхню труб очищують від окалини й корозії за допомогою спеціальних механізмів і пристосувань.

Сталеві труби, очищені з внутрішнього і зовнішнього боків, асфальтовим покривають лаком або олійною фарбою для захисту від корозії. Зовнішню поверхню труб, які прокладають у бетоні, не очищають від корозії і не фарбують. Труби фарбують на фарбувальних машинах або в спеціальних ваннах. Сушать їх у сушильних печах з продувкою підігрітим повітрям.

Відкрите прокладання проводів у трубах може бути ущільненим або неущільненим. Ущільнення трубного прокладання проводів полягає в герметизації місць нарізного з'єднання труб одна з одною і з коробками намотуванням на нарізку конопляного волокна, просоченого суриком або білилами. Ущільнені прокладки труб необхідні в разі монтажу електропроводок у трубах, які прокладаються в приміщеннях вибухонебезпечних, особливо сирих та з хімічно агресивним середовищем для захисту ізоляції й проводів від пошкоджень та корозії. Ущільнення трубопроводів повинно витримувати встановлений нормами випробувальний тиск, величини якого визначаються характером приміщення і навколишнім середовищем.

Для влаштування відкритих електропроводок у сухих, вологих, жарких, запилених та пожежонебезпечних приміщеннях застосовують сталеві тонкостінні (електрозварні) труби, а в сирих і особливо сирих приміщеннях — труби з вініпласту. Відкриті герметизовані проводки у вибухонебезпечних приміщеннях виконують переважно в сталевих водогазопровідних трубах. У кожному випадку вибір труб і спосіб їх прокладання визначаються проектом залежно від призначення електропроводки, категорії приміщення, умов навколишнього середовища та особливих вимог, що ставляться до електропроводки.

За індустріальним методом монтажу заготовлення труб, трубних пакетів і блоків (рис. 1, а—г) здійснюють на заводі або в МЕЗ за комплектувальними відомостями. До обсягу робіт із заготовлення входять очищення труб, згинання їх під необхідним кутом, обробка кінців труб для виконання прийнятого способу з'єднування між собою і з коробками (нарізними муфтами, зварюванням тощо), пофарбування та складання труб в пакети і блоки.

Рис. 1. Трубні заготовки:

а — труби, зігнуті під нормалізованими кутами; б — пакети зігнутих труб; в — пакети і блоки прямих труб; є — блоки труб із спільними фланцями

Неущільнені електрозварні труби, що вкладаються відкрито, з'єднують одна з одною нарізною з'єднувальною муфтою (рис. 2, а), муфтою з клиновою обоймою (рис. 2, б), зварюванням у гільзі (рис. 2, в) або хомутом з гвинтами (рис. 2, г). Вініпластові труби в ущільнених трубопроводах з'єднують муфтами на клею, гарячим насадженням або зварюванням, а в неущільне-них — у муфтах без склеювання і зварювання.

Рис. 2. Способи з'єднування відкрито прокладуваних тонкостінних сталевих труб:

а — нарізною муфтою; б — муфтою з клиновою обоймою; в — зварюванням у гільзі: г — хомутом з гвинтами

Для зручності з'єднування труб та введення іх у протяжні й відгалужувальні коробки рекомендується дотримуватися відстаней між осями труб, наведених у табл. 11.

Одиночні труби кріплять до поверхонь будівельних елементів скобами і дюбелями (рис. 3, а) або закріпками (рис.3, б).

Для кріплення кількох труб, що прокладаються поруч, застосовують спеціальні опорні конструкції (рис. 3, в, г, д, є). Кріплення зварюванням (рис. 3, д) допускається лише в разі прокладання водогазопровідних труб, які мають нормальну товщину стінки.

При використанні сталевих труб електропроводки як заземлюючого провідника повинні бути забезпечені надійний контакт труб між собою та безперервність електричного кола на всьому протязі труб.

Рис. 3. Способи кріплення сталевих труб до поверхонь будівельних елементів:

а — одиночної груби скобою з лапками; б — закріплювачем; в — кількох труб виносною скобою на дюбелях; г — на кронштейнах; д — на вмазуваній скобі з приварюванням до неї труб; є — пакетів труб у лотках

Відстань між точками кріплення відкрито прокладених сталевих труб повинна становити: 2,3—2,5 мм при їх діаметрі до 26 мм; 2,8—3,0 при їх діаметрі від 32 до 40 мм; 3,5—4,0 м при їх діаметрі від 50 мм і вище.

З'єднування електропроводок, які прокладаються в трубах, і відгалуження від них здійснюють у з'єднувальних, відгалужувальних та протяжних коробках і ящиках.

Кількість коробок і ящиків, що підлягають встановленню на трасі трубної прокладки проводів, визначається довжиною і складністю траси. Найбільша довжина трубопроводу між двома сусідніми коробками залежить від кількості згинів труб на цій ділян ці й не повинна становити понад: 50 м — на ділянці з одним згином, 40 м — з двома згинами, 20 м — з трьома згинами, 10 м — з чотирма згинами.

Труби прокладають з нахилом у бік протяжних і відгалужу-вальних коробок не менше ніж на 3 мм на кожний метр трубної лінії. При цьому в трубах не накопичуватиметься волога у випадку конденсації в них пари, що міститься в повітрі.

Відгалужувальні й протяжні коробки трубних проводок у сирих і особливо сирих приміщеннях повинні мати спеціальні воло-гозбірні трубки з пристроєм для зливання вологи, що накопичується в них. Встановлювані на фітинзі або трійнику пробки, а також муфти на вологозбірниках монтують на прядиві, просоченому суриком.

Сталеві труби з'єднують між собою і з коробками різними способами (рис. 50, а—є). У сухих і непильних приміщеннях та за відсутності газів, агресивних відносно ізоляції проводів, допускається з'єднувати сталеві труби манжетами без ущільнень. Якщо труби використовують як заземлюючі провідники, то в місці їх з'єднання повинен бути створений надійний електричний контакт приварюванням гнучкої або жорсткої металевої перемички (рис. 4, є).

Перехід проводок у сталевих трубах через температурні або осадочні шви будинку виконують за допомогою фітингів, які встановлюють по обидва боки від шва на відстані 300 мм від останнього і з'єднують металевим рукавом.