141550 (Масова культура у сучасному суспільстві)

Масова культура у сучасному суспільстві

План

1.Причини виникнення масової культури

2.Масова культура та гроші

3.Вплив масової культури на свідомість людини.

Література

Багатовікова традиційна культура, бачила в знанні, втіленому в словесних або матеріальних образах мистецтва, величезну цінність, що допомагає людині зрозуміти, осмислити навколишній його мир, вона розглядала життя людини в процесі його внутрішнього росту. Традиційна культура була аристократична - вона зверталася до вищих цінностей, духовним, доступним тільки тим хто не витрачав всю енергію на виживання, вищим класам.

У масовому суспільстві ХХ століття, культура повинна була відповісти на запити мас, запити простих людей, що живуть у сугубо матеріальному, фізичному світі, у якому вищі духовні цінності не більш ніж абстракція, а цінність особистості досить сумнівна. Традиційна аристократична культура поступилася своє місце культурі масової, котра зверталася до масового смаку, тобто до найнижчому. Вікова народна культура - цирк, ринковий балаган, видовище, у якому дія важливіше змісту, її призначення розважати, вона надавала можливість на час піти від проблем щоденного життя. Це був свого роду легкий наркотик. Ринковий балаган, плотські радості життя, їжа, вино, секс були тими сферами, де, хоча б тимчасово, можна було вкритися від реальності, що травмує.

До виникнення технологічного суспільства людина була пов'язаний із природою, завдяки релігії вона почувала себе органічною частиною миру й, у постійному спілкуванні з іншими, черпала життєву енергію. У сучасному штучному світі, в оточенні бетону, стали й скла індустріальної цивілізації зв'язок людини з вищими силами, з органікою природи й з іншими людьми була звужена до абсолютного мінімуму й, залишившись у вакуумі своєї самітності, вона стала мати потребу в "наркотиках" більше, ніж коли-небудь, раніше. Тим більше, що мир став настільки переускладнений, що стало безглуздим намагатися його зрозуміти. Але потреба в заповненні внутрішнього миру зберігалася й на цей запит не могли відповісти традиційні форми відходу від реальності - алкоголізм, наркотики, сексуальна сфера, тим більше, що ці форми ескапизму (втеча від реальності) уважаються аномалією, і єдино припустимою формою ескапизму стало мистецтво, що трансформує реальність в естетичне прийнятні форми.

Масове суспільство виховувало матеріалістичний світогляд, тому що виросло на фундаменті масової економіки, матеріальна сторона життя ставши переважаючої, витиснула всі інші аспекти життя. А в матеріальній сфері зовнішня, фізична дія людини важливіше його внутрішнього миру. Дія, а не внутрішній мир людини, не його психологія, рушійна сила матеріалістичної цивілізації.

Осип Брик, один з ідеологів комуністичного, матеріалістичного світогляду, що повинна була відбивати радянська пролетарська, масова культура, - "Ми цінуємо людину не тому що він переживає, а по тій ролі, що він грає в нашій справі. Тому інтерес до справи, до дії, у нас основний, а інтерес до людини - похідний."

Коли на авансцену історії вийшли маси, увесь цивілізований світ, поза залежністю від політичної системи кожної країни, устав перед питанням, як контролювати ці мільйони, і направити їхню енергію в безпечне для влади імущих русло.

Культура попередніх століть не могла бути використана, ідеї, які в ній утримувалися, суперечили тим завданням, які ставила перед собою влада, і була занадто складна, вона вимагала багаторічного виховання.

Культура, як і наука, не може існувати без замовника, за словами Скотта Фітцджеральда, "культура йде за грошами". Нові хазяї життя замовляли музику виконавцям, озброювали їх новими технічними засобами.

Нові технології дозволяли спростити культуру й зробити її доступної для широкого вжитку. Як говорив один із замовників, Ленін, - "Найважливішим із всіх мистецтв для нас є кіно, тому що наше населення по перевазі безграмотно."

Радіо, кіно, а потім і телебачення, сама природа цих нових технічних засобів уможливила спрощення ідей, образів традиційної культури, і давала незлічимі можливості для поступової підміни широкого бачення миру тим плоским, одномірним миром, що зрозумілий глядачеві й необхідний замовникові.

Кінооб'єктив вириває з реального життя певний режисером фрагмент, відокремлює його від усього іншого рамкою й, у результаті монтажу образів, створюється та картина миру, що відповідає завданням, які ставить перед собою її творець.

Телевізійний екран створює вікно у величезний мир, звужуючи його багатомірність до декількох десятків сантиметрів плоского зображення, і це вже не об'ємна реальність миру, а його бліда, спрощена копія, позбавлена широкого змісту оригіналу.

Інший радянський ідеолог, Арбатов, у такий спосіб визначав завдання для творців пролетарської масової культури, - "....художник переймається ідеєю доцільності, обробляючи матеріал не на догоду суб'єктивним смакам, а відповідно до об'єктивних завдань виробництва, ...художники стають співробітниками інженерів, учених, адміністраторів. Організувати загальний продукт. Керуючись не особистими спонуканнями, а об'єктивними потребами виробництва, виконуючи завдання класу..."

"Об’єктивні потреби виробництва" - відволікти маси від реальних проблем їхнього життя й змусити їх бачити мир так, як цього хоче замовник.

Працівники західної індустрії масової культури, у відмінності від радянських "інженерів людських душ", ніколи не говорили про замовлення влади, що вони свідомо або несвідомо виконували, але ціль була та ж - формування необхідного системі сприйняття миру.

Міфологія, як радянської пропаганди, так і Голівуда, малювала мир, у якому повнокровні, сильні характери залучені в активну боротьбу добра й зла. Але, як правило, це були абстракції, далекі від повсякденної реальності. Реальна ж боротьба проходила у світі, про яке, ні радянська пропаганда, ні пропаганда Голівуда, ніколи не говорили, а те, що не має свого образа в засобах масової інформації, як би й не існує. Класична культура прагнула знайти в різноманітних і багатошарових явищах загальний закон, намагалася дати пояснення закономірностям розвитку суспільства й суспільних відносин. Вона допомагала індивідові прилучитися до багатства почуттів і думок світової цивілізації, допомагала особистості знайти свій унікальний, індивідуальний шлях. Пієтет перед традиційною, аристократичною культурою надавав в очах нижчих суспільних класів престиж, цінність її володінням і підштовхував все суспільство до осмисленого підходу до проблем життя.

Оригінальний твір мистецтва намагається зрозуміти реальність, її закони, її логікові, у ньому існує глибина накопиченого людством знання, воно відтворює реальність в об'ємних образах. А індустрія масової культури не виробництво значних творів мистецтва, що говорять про величезний обсяг реального життя, а конвеєрне виробництво композицій, стандартних суспільних ілюзій.

Масова культура використає реальність лише як матеріал для створення фантазій, обриваючи всі зв'язки із загальносвітовим знанням. Теоретики постмодернізму називають утвору масової культури "симулякрами" - копіями реальності, у яких факти реальності не більш, ніж ігровий матеріал. Факти лише компонента динамічного й ефектного калейдоскопа, завдання якого не розширити знання й розуміння, а розважати й відволікати.

Форми масової культури в різних країнах індустріального миру були різні, але ціль у них була одна - "... дресирування мас, щоб вони не були стурбовані питаннями, що загрожують стабільності громадського порядку. ... даремно звертатися до розуму й інтуїції людей, потрібно обробити їхню свідомість таким чином, щоб самі питання не могли бути задані. ... завдання соціальних інженерів, соціологів і психологів, що перебувають на службі в правлячої еліти, створення оптичного обману колосальних розмірів, у звуженні всього обсягу суспільної свідомості до тривіальних, побутових форм." Оруел. "Оптичний обман колосальних розмірів" створювався поступово, дрібними шажками. Ще в середині ХХ століття була не зовсім зрозуміла величезна сила ринку, що поставив культуру в один ряд з іншими товарами споживання. Зовні ринок культури відповідає на масовий попит, на ділі він культивує, виховує масові смаки, і щире знання втрачає свій престиж в очах усього суспільства.

Гігантська індустрія розваг створила культуру ескапизма, втечі від знання, втечі від реальності - вона дає можливість піти від реального миру в мир фантазій, піти від міркувань, що травмують, і забутися в потоці яскравої, барвистої дії.

Олдос Хакслі, - "Масова культура не дає людям дорослішати, вона робить всі щоб люди були повністю занурені у свої ігри, щоб вони не намагалися зрозуміти, що відбувається навколо"

"Сучасна людина має потребу в опіумі масової культури, тому що страшиться побачити навколишній світ таким, який він є насправді. Він ретельно оберігає свій інфантилізм, і так само, як дитина в колисці, він радується брязкальцям і мельканню різнобарвних стекол у калейдоскопі. Він не хоче бути дорослим, це занадто небезпечно." Фромм.

"Масова культура, компенсуючи почуття безпорадності середньої людини створює образи суперменів, що переборюють ті перешкоди, які в практиці непереборні, що перемагають там, де середнього людини неминуче чекає поразку. Супермени не ходять на роботу з дев'яти до п'яти. Не тремтять перед начальством. Не бояться, що завтра їх звільнять без усякого пояснення причин. У них немає проблем, як виплачувати місячні рахунки. Супермени поодинці вирішують всі соціальні проблеми, у дуже простій і зрозумілій формі - найчастіше фізичною силою. Ці казки не зменшують стресів, але хоча б на час, перед відходом у сон, приносять стан солодкої дрімоти." Олександр Зинов'єв.

Фашисти спалювали книги на вулицях і площах, радянська влада гноїла книги в бібліотечних архівах, що збуджувало суспільний інтерес до забороненого знання. Ринок робить це більше ефективним способом - він прищеплює байдужність до знання.

Рей Бредбері боявся того, що держава заборонить читати книги. Олдос Хакслі боявся іншого, що будуть створені умови, у яких люди не захочуть більше читати книги. Але вони обоє помилялися, сьогодні читають набагато більше, ніж раніше.

Сьогодні випускається 1,500 щоденних газет й 7,000 щотижневиків. Щороку випускається 75,000 нових книг. Це по перевазі, розважальна література, і масовий попит існує тільки на неї, на літературу типу "гамбургер", на спрощену до рівня масового смаку інформаційної жуйки, "література для бідних".

І, у той же час, серйозна література, що ставить гострі соціальні проблеми, видається, але її тираж ніколи не досягає навіть 10 тисяч копій. Їх, в основному, здобувають лише університети, вони входять у навчальні програми багатьох коледжів, тисячі студентів ці книги читали, однак це нічого не змінює в їхньому відношенні до існуючого статус-кво.

Можливо, що якби ці книги були б заборонені, вони зробили б більший вплив на масову свідомість, як було в Радянському Союзі із Самвидавом і Тамвидавом. Зовнішня цензура думок, заборони на ті або інші ідеї, стимулює появу всі нових і нових єрісей, створює протидію контролю.

Пряма цензура, заборона, неефективні, самоцензура діє набагато продуктивніше. Кожний розуміє про себе, що відкрите обговорення й аналіз книг цих авторів поза академічною аудиторією, може привести до конфронтації, конфлікту, до обвинувачення у відсутності позитивного погляду, - "You are negative". Власна позиція, думка, відмінне від загальноприйнятого, викликає конфлікт, "Ти що, розумніше інших?", це виклик суспільству, і його наслідки непередбачені.

Глядач обговорює з іншими те, що він читає в газетах, журналах, бачить на екрані телевізора, а тому що в них немає тих проблем, з якими середня людина зіштовхується щодня, вони виключаються з його свідомості. Той, хто вважає, що масова культура деформує, спотворює реальну картини життя й не треба в загальній юрбі, може очікувати не тільки суспільного остракізму - це суд над самим собою, почуття недовіри до себе. Отут не відскіпаєшся просто лементом з юрби, - "А король-то голий". Отут треба відповідати перед самим собою на питання, як жити, протистоячи усьому світу.

Можна припустити, що це явище сьогоднішнього дня, що колись, в "добрі старі часи", в Америці, самій вільній країні миру, воля думок існувала, але от, що писав Алекс Токвиль 175 років тому, - "Воля думок, безумовно є, але вона не викликає нічого крім презирства. Ти вільний думати що хочеш, ніхто не зазіхне ні на твоє життя, ні на твоє майно, але ти перетворишся в чужинця, у парію, знедоленої суспільством. Ти збережеш свої цивільні права, але вони будуть марні. Близькі люди будуть шарахатися від тебе на вулиці, і твоє існування буде гірше, ніж смерть."

І сьогодні, у повсякденному житті, мало хто зважується на такий мужній, розпачливий акт, як власна думка. У той же час, у масовій культурі представлений широкий спектр думок, але вони нейтралізовані не помітними недосвідченому споживачеві набором прийомів.

Перший - це економіка виробництва продуктів культури. Серйозна література, що випускає малим тиражем, не може розраховувати на широку рекламу, це економічно невиправдано, і тому середній читач просто не знає про її існування.

Другий - стандартизація продуктів культури. Стандарт, уводячи зміст у певний формат, звужує якість до найнижчого, найбільше широко розповсюдженого рівня культури, стерилізує оригінальна думка, зводячи його до загальноприйнятої, плоскої, одномірної форми. Індивідуальний смак, індивідуальна думка, індивідуальне бачення миру, у процесі фільтрації стандартом, губить свій обсяг, значимість і силу впливу.

Та й сам споживач не приймає оригінальні думки й бачення миру, вони вимагають занадто багато уваги, міркувань, загальної культури. Масова культура заміщає якість кількістю, кількістю стандартів, що відповідає поданням сучасної людини, що всі явища життя оцінює тільки кількісно.

Сам величезний обсяг продуктів масової культури викликає відчуття інтенсивності культурного життя. Але щирі добутки культури штучний товар, вони глибоко індивідуальні, а конвеєр індустрії культури випускає "standardized diversity", стандартизоване розмаїтість.