139187 (Тхеравада як різновид буддизму), страница 2

Індустріальне суспільство ХХ ст. і його цінності зробили помітний вплив на тхеравади. Активні шари суспільства в країнах Південно-Східної Азії сьогодні чекають від буддійського вчення наукового підходу та можливості його застосування в самих різних соціальних умовах. У великих містах традиційна релігійність буддизму та його зв'язок з фольклором та місцевими віруваннями були істотно знижені заради того, щоб пристосувати його е європеїзованому способу думання. Питання про те, яке місце в сучасному суспільстві може зайняти чернеча сангха, придбав особливу гостроту й тому, що в сучасному суспільстві для буддизму виникла реальна загроза опинитися на околиці цивілізації. У свою чергу, сангхой були зроблені значні зусилля, щоб довести, що буддизм як і раніше здатний надавати важливе інтелектуальний і культурний вплив на суспільство. Після II Світової війни в Шрі-Ланці, Таїланді та Камбоджі було відкрито п'ять університетів, де студентам пропонується спиратися на буддійське вчення в процесі підготовки до успішного служіння на благо суспільства. Сангха початку активізувати і роботу з мирянами: у Бірмі було засновано більше 200 центрів медитації для мирян, а з 70-х рр.. ХХ ст. цей процес поширився і на Таїланд. У 1950 р. в Шрі-Ланці була заснована найбільша і найбільш представницька міжнародна буддійська організація «Всесвітнє братство буддистів», в яку входять 94 регіональних центрів з 38 країн світу. В даний час штаб-квартира цієї організації знаходиться у Бангкоку (Таїланд).

З 60-х рр.. ХХ ст. послідовники тхеравади почали активно вести і місіонерська діяльність за кордоном. Спочатку головною метою їх місії було відновлення буддійських святинь в Індії, але зараз одну зі своїх найважливіших завдань місіонери вбачають у тому, щоб максимально освоїти країни Заходу. В результаті їх діяльності, а також шириться припливу емігрантів з країн Південно-Східної Азії, практично у всіх країнах Західної Європи, в США, Канаді та Австралії існують організації, центри і окремі громади послідовників тхеравади.

Тхеравада (санскрит, «стхавіравади») в перекладі з мови палі (діалект держави Магадха часів Будди) означає «вчення старійшин». Тхеравада - сама древня з усіх нині існуючих напрямків буддизму.

Вчення школи тхеравада грунтується на настановах Будди записаних на мові пали, званих «палійскій каноном». Палійскій Канон - це зібрання повчань Будди, Сутта-пітака (кошик суттю, або повчань); чернечих правил, Віная-пітака (кошик правил); філософсько-психологічних трактатів, Абхідхамма, або «вище вчення».

Практика навчання школи Тхеравада має три аспекти - розвиток моральності, зосередженості, мудрості.

Буддизм Тхеравади є домінуючою релігією в таких країнах як Шрі-Ланка, Таїланд, Бірма, Камбоджа, Лаос. Сьогодні буддизм Тхеравади широко відомий у світі завдяки популяризації буддійських методів вчителями різних традиці школи Тхеравади. Поширення буддизму в Індії від Гаутами до Ашоки.

Згідно з переказами, відразу після смерті Гаутами близько 500 його послідовників зібралися в Раджагрихе, щоб викласти вчення в тому вигляді, в якому вони його запам'ятали. Були сформовані доктрина і правила поведінки, якими керувалася чернеча громада (сангха). Згодом цей напрям отримав назву тхеравада («школа старійшин»). На «другому соборі» у Вайшали керівники громади оголосили незаконними послаблення в десяти правилах, які практикувалися місцевими ченцями. Так стався перший розкол. Ченці Вайшали (згідно Махавамса, або Великої хроніці Цейлону, їх було 10 тисяч) вийшли зі старого ордена і заснували власну секту, назвавши себе махасангхікамі (членами Великого ордена). У міру зростання чисельності буддистів і поширення буддизму виникали все нові розколи. До часів Ашоки (3 ст. До н.е) налічувалося вже 18 різних «шкіл вчителів». Найбільш важливими були первісна ортодоксальна тхеравада; Сарвастивада, спочатку лише незначних витрат з тхеравадою в доктринальному плані; махасангхікі. Врешті-решт між ними стався, так би мовити, територіальний розділ. Школа тхеравади перейшла до Південної Індії і Шрі-Ланку (Цейлон). Сарвастивада спочатку придбала популярність в Матхуре на півночі Індії, але потім поширилася на північний захід аж до Гандхари. Махасангхікі були спочатку активні в Магадхе, а пізніше закріпилися на півдні Індії, зберігши лише деякий вплив на півночі.

Найважливіша відмінність школи Сарвастивада полягає в доктрині одночасного існування минулого, сьогодення і майбутнього. Це пояснює і її назва: Сарва-асти - «все є». Всі три вищезгадані школи залишаються ортодоксальними за своєю суттю, але сарвастівадіни і махасангхікі, які користувалися санскритом, а не впали, виявляли тенденцію до більш вільного тлумачення сенсу висловлювань Будди. Що стосується тхеравадінов, то вони прагнули зберегти в недоторканності стародавні догмати.

Ашока (3 ст. До н.е). Поширення буддизму отримало найсильніший новий імпульс, коли мирським послідовником цієї релігії став третій цар з древньоіндийської династії Маур'їв (4-2 ст. До н.е). В одному зі своїх наскальних едиктів (XIII) Ашока повідав про каяття за кровопролиття і страждання, які він заподіяв людям у завойовницької війні в Калінга, і про своє рішення слідувати шляхом моральних завоювань (дхарма). Це означало, що він має намір правити, керуючись принципом справедливості, вселяючи цю праведність і у власному царстві, і в інших країнах.

Ашока шанував аскетів, поважаючи їх проповідь ненасильства і гуманні етичні принципи, і вимагав, щоб його чиновники підтримували благородні діяння, пов'язані із співчуттям, щедрістю, правдивістю, чистотою, лагідністю і добротою. Сам він прагнув бути прикладом, піклуючись про добробут і щастя підданих, будь то індуси, аджівіка, джайни або буддисти. Едикти, які він наказував висікати на скелях або кам'яних стовпах в різних частинах країни, увічнили принципи його правління.

Велика хроніка Цейлону приписує Ашоке честь скликання «третього собору» в Паталипутре, де на додаток до уточнення «істинного вчення» було вжито заходів до розсилки буддійських місіонерів за межі царства.

Від Ашоки до Канишки. Після Ашоки династія Маур'їв швидко згасла. До початку 2 до н.е. її змінила династія шунгіт, більш розташована до брахманам, ніж до буддистам. Поява на північно-заході Індії Бактрійського греків, скіфів і парфян кинуло новий виклик буддійським вчителям. Ця ситуація відображена в написаному на впали діалозі між греко-Бактрійського царем Менандра (Милинд) і буддійським мудрецем Нагасеной (Питання Милинд, Міліндапанха, 2 до н.е.). Пізніше, в 1 н.е., весь регіон від Афганістану до Пенджабу опинився під владою середньоазіатського племені кушанів. Згідно сарвастівадінского традицією, у період правління царя Канишки (78-101 н.е.) в Джаландаре був проведений ще один «собор». Результатом праці брали у його роботі буддійських вчених стали великі коментарі на санскриті.

Махаяна і хінаяна. Тим часом відбувалося становлення двох інтерпретацій буддизму. Частина сарвастивадинов дотримувалася ортодоксальної традиції «старійшин» (санскр. «стхавіравади»). Існували й ліберали, були схожі на махасангхіков. З часом ці дві групи вступили у відкриті розбіжності. Ліберали вважали вчення стхавіравадінов примітивним і незавершеним. Традиційний шлях шукання нірвани вони вважали менш успішним, називаючи його «малою колісницею» порятунку (хінаяна), власне ж вчення, називали «великої колісницею" (махаяна), що несе адепта в більш широкі і глибокі вимірювання істини.

У прагненні зміцнити і зробити невразливою свою позицію хінаяністи сарвастівадіни зібрали корпус трактатів (Абхідхарма, бл. 350 - 100 до н.е.), заснованих на ранніх текстах (сутрах) і чернечих статутах (Віная). Зі свого боку, махаяністи підготували трактати (1-3 н.е.) з викладенням нових інтерпретацій доктрини, виступаючи проти хінаяни як, з їхньої точки зору, примітивної інтерпретації. Незважаючи на розбіжності, всі ченці дотримувалися єдині правила дисципліни, і часто хінаяністи і махаяністи жили в одних і тих же або розташованих по сусідству монастирях.

Слід зазначити, що терміни «хінаяна» і «махаяна» виникли із полемічних висловлювань махаянист, прагнули відокремити свої нові інтерпретації від старих, які зберігаються консервативними сарвастівадіни. Обидві групи належали до північних буддистам, пользовавшимся санскритом. Тхеравадіни, які користувалися попадали і пішли на південь Індії і на Шрі-Ланку (Цейлон), не брали участі в цій суперечці. Цінуючи своїми текстами, вони розглядали себе як зберігачів істини, переданої їм через «старійшин» (пали - «тхера») від самого Будди.

Занепад буддизму в Індії. Як відособлена релігія, що привертала до себе нових послідовників, зміцнюють свій вплив і створювала нову літературу, буддизм процвітав в Індії приблизно до 500 н.е. Його підтримували правителі, в країні зводилися величні храми і монастирі, з'явилися великі вчителі махаяни: Ашвагхоша, Нагарджуна, Асанга і Васубандху. Потім настав спад, який тривав кілька століть, і після 12 ст., Коли в Індії влада перейшла до мусульман, буддизм в цій країні практично зник. Занепаду буддизму сприяли різні фактори. У деяких регіонах склалася неспокійна політична обстановка, в інших буддизм втратив заступництво влади, а подекуди натрапив на протидію вороже налаштованих правителів. Важливіше зовнішніх факторів були чинники внутрішні. Після становлення махаяни творчий імпульс буддизму ослабів. Буддійські громади завжди жили в сусідстві з іншими релігійними культами і практиками релігійного життя - ведийским ритуалізмом, брахманізмом, джайнскіх аскетизмом і поклонінням різним індуським богам. Ніколи не проявляв нетерпимості по відношенню до інших релігій, буддизм не міг протистояти їхньому впливу. Вже китайські паломники, котрі відвідували Індію в 7 н.е., відзначали ознаки розкладання. Починаючи з 11 ст. як індуїзм, так і буддизм стали відчувати на собі вплив тантризму, назва якого походить від сакральних книг тантр (керівництв). Тантризм - система вірувань і обрядів, де використовуються магічні заклинання, містичні склади, діаграми і символічні жести для досягнення почуття містичного єднання з реальністю. У тантричних ритуалах зображення бога в сполученні з дружиною було виразом здійснення цього релігійного ідеалу. В індуїзмі партнерки (шакті) вважалися подружжям богів, в пізньому махаянізме - подружжям будд і боддхісаттв.

Піднесені елементи буддійської філософії опинилися в руках колишніх індуських опонентів, сам Будда став вважатися втіленням (аватаром) Вішну, одного з індуських богів.

2. Буддизм Тхеравади

Основні доктрини, релігійна практика, священні тексти. Ранні буддійські вчення найкраще збереглися в текстах на впали. Тексти утворюють завершений канон і дають найбільш повне уявлення про доктрину тхеравади. Пали родинний санскриту, і цілий ряд термінів попадали та санскриту дуже схожі. Наприклад, «дхамма» на впали є те саме, що «дхарма» на санскриті, «Камма» на впали те саме, що «карма» на санскриті, «ніббана» - це санскритська «нірвана». Тхеравадіни вважають, що вчення, кодифіковане в цьому корпусі, вказує на істину або закон (дхамму) самої Всесвіту, а адепт повинен жити за цим законом, щоб досягти найвищої свободи і спокою. У загальних рисах система поглядів тхеравади виглядає наступним чином.

Всесвіт, який ми її знаємо, знаходиться в постійній зміні. Суще, включаючи життя окремої людини, не постійно (анічча). Все виникає і зникає. Всупереч поширеному уявленню, в людині не існує постійного, незмінного «Я» (Атта), перероджується, переходить з одного втілення до іншого. Насправді людина є умовне єдність п'яти груп мінливих фізичних і ментальних компонентів: тіла, відчуттів, сприйнять, ментальних утворень і свідомості, за якими не стоїть ніякої незмінною і постійною сутності. Все минуще і не постійно, перебуває в напруженому неспокої (дуккха, «страждання») і не має субстанцією (анатта). У цьому потоці психофізичних подій все відбувається у відповідності з універсальною причинністю (Камма). Будь-яке подія є наслідок причини або комплексу причин, а потім стає причиною власних наслідків. Таким чином, кожна людина пожинає те, що посіяв. Проте найважливіше інше - визнання існування морального принципу, згідно з яким благі справи ведуть до благих результатами, а погані - до поганих. До позбавлення від страждання може призвести просування по шляху праведності («восьмеричному шляху») до найвищого звільненню в ніббане (нірвані).

«Восьмирічний Шлях» полягає в дотриманні наступних принципів. (1) Правильний погляд - розуміння «чотирьох благородних істин», тобто страждання, його причини, його припинення та дороги, що веде до припинення страждань. (2) Правильна думка - звільнення від похоті, злої волі, жорстокості і несправедливості. (3) Правильна мова - уникнення брехні, поширення пліток, грубощів і порожніх балачок. (4) Правильне дію - утримання від вбивства, крадіжки і статевої розбещеності. (5) Правильний спосіб життя - вибір тих занять, які не завдають шкоди нічому живому. (6) Правильне старання - уникнення і подолання поганих схильностей, виховання і зміцнення добрих і здорових схильностей. (7) Правильне увагу - спостереження за станом тіла, відчуттів, розуму та об'єктами, на яких зосереджується розум, щоб їх розуміти і контролювати. (8) Правильне зосередження - зосередження розуму в медитації для викликання відомих екстатичних станів свідомості, що ведут до прозріння.