Договір страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту заключається між страховою компанією ( страховиком ) та фірмами-позичаьниками (страхувальниками ). Об‘єктом страхування є відповідльність позичальника перед банком , що видав кредит , за своєчасне та повне повне погашення кредиту , або за погашення кредиту включаючи відсотки за його користування.

Страховими випадками по цій формі страхування є наступні :

1. Непогашення кредиту позичальником в терміни , обумовлені в кредитній угоді.

2. Несплата , або несвоєчасна сплата відсотків за користування кредитом

3. Банкруцтво позичальника.

Договір страхування відповідальності позичальника заключається на основі письмової заяви страхувальника, яка складається вдвох примірниках. Одночасно з заявою страховик подає копію кредитної угоди і довідку про строки погашення кредиту.

Використовуючи результати аналізу кредитоспроможності та фінансової стійкості страхувальника , експертної оцінки ризику , а також на основі наданих страховиком документів страхова компанія вираховує страхові платежі виходячи зі страхової суми та встановлених тарифних ставок.

Треба зазначити , що тарифні ставки можуть вар‘юватися в залежності від розміру кредиту , строку крединої угоди , ліміту відповідальності страховика по даній угоді , становище в галузі в якій працює страхувальник , ступіні кредитоспроможності та фінансової стійкості страхувальника , його репутації в минулому , а також досвіду співпраці страхової компанії з даним клієнтом .

Як правило тарифні ставки коливаються в межах від 1.5 до 5 % від страхової суми . Документування розрахунку тарифу , премії та інших данних по страховій угоді проводиться в довідці-розрахунку страхових платежів .Ця довідка містить наступні положення :

1. Реквізити страхувальника

2. Реквізити банку-кредитора

3. Загальні відомості про кредит ( сума, термін користування , дата погашення , сума яка підлягає погашенню )

4. Ліміт відповідальності страховика

5. Страхова сума

6. Тариф

7. Сума страхових платежів

8. Підписи керівників страховика та страхувальника .

Страхові платежі повинні бути сплачені одночасно. Днем сплати платежів вважаеться день списання коштів з рахунку страхователя. Як правило від повідальність страховика по даному виду страхування встановлюється в межах 50 - 90 % від суми кредиту. Відповідальність яку на себе бере страхова компанія залежить в перщу чергу від ступіні довіри до страхувальника . Якщо страховик невпевнений в тому , що кредитна угода буде виконана страхувальником , то вона намагається брати на себе якомого меньшу відповідальність для зменьшення рівня виплат по данні угоді. Страхова сума визначається пропорційно лііту відповідальності страховика виходячи з усієї суми заборгованості.

Відповідальність страхової організації виникає , якщо страхуватель не повернув банку-кредитору зумовлену кредитною угодою суму на протязі 3 днів після настання строку платежу , передбаченого кредитною угодою, без факта його пролонгації.

При настанны страхового випадку страхователь повинен в 3 денний строк повідомити страховика шляхом подачі заяви . До заяви необхідно додати кредитну угоду , по якій відбулася несплата , графік сплати та інші документи , що відносяться до договору кредитування та страхування.

Страхова організація при отриманні заяви рееструє його і складає акт про непогашенняк кредиту. Акт складається при участі представника страхувальника , представника банку який веде непогашений кредит та запрошених експертів .Сума страхового відшкоування визначається виходячи із суми несплати і ліміту відповідальності страховика.

Страхова компанія залишає за собою право на відмову у виплаті страхового відшкодування у випадку порушення страхувателем умов угоди страхуванння , а у деяких випадках і умов кредитної угоди. Всі спори , що витікають з угоди страхування , вирішуються арбітражем або судом. Треба зазначити , що страхування відповідальності позичальника набуло більшого розвитку в нашій країні ніж страхування ризику неповенрнення кредиту (страхувальником виступає банк ). Така ситуація склалася тому , що на початку 90-х років ( формування страхової та банківської системи України ) банки не коритувалися страхуванням кредитного ризику через його дороговизну , а видавали позики “під забезпечення “ поліса про страхування відповідальності позичальника.

У звязку з цим виникла дискусія з приводу оцінки правової природи договору про страхування відповідальності позичальника. В даних правовідносинах стали виділяти характерні особливості поручительства (гарантії) і відносити їх до засобів виконання зобовязань. Подібна теоретична конструкція спровокувала появу на практиці випадків коли страховик розцінювався як проручитель(гарант) і залучався до виконання кредитної угоди в якості субсидованого відповідальника. Але це хибна думка.

Страхування відповідальності , як і ішні види страхування , не можуть бути вміщеними у звичну систему видів забезпечення зобовязань і при всіх зовнішніх збіжностях його не можна ототожнювати з поручительством ( гарантією). Поручительство (гарантія) – це додаткове до основного ( аксесорне) зобовязання. Без головного зобовязання поручительство ( гарантія) не може існувати . Страхування завжди самостійний договір. Він може супроводжувати інші громадянсько-правові договори , але призначення його – не в забезпеченні солідарності відповідальності наряду з позичальником , а лише у забезпеченні виплати страхового відшкодування при настанні страхових випадків. Тому договір страхування відповідальності позичальника – це засіб мінімізації кредитних ризиків , а не засіб забезпечення зобовязання по кредитному договору.

Основною проблемою , що виникає при страхуванні відповідальності позичальника є недосконалість законодавства. Так , страхова компанія у більшості випадків може відмовити у виплаті страхових сум ( страхового відшкодування ) на підставі п.1 ст. 25 Закону України “ Про страхування “ . В цій статті сказано : підставою для відмови страховика провести страхову виплату є навмисні дії страхувальника або особи на користь якої укладено угоду страхування , що спрямовані на настання страхового випадку.

Це можна розумі так , що страхувальник (позичальник) діючи в умовах невизначеності на ринку і свідомо ризикуючи грошима отриманими за рахунок позику , здійснює свідомі дії , які спрямовані на настання страхового випадку. Виходом з подібної ситуації , коли страховик відмовляється провести виплату відшкодування по вишеназваних причинах , може бути лише звертання до суду або арбітражу . Ці інстанції можуть примусити страховика провести виплату шляхом визнання дій страхувальника такими , що спрямовані на виконання громадянського обов‘язку або захисту майна , життя , здоров‘я ,честі , гідності та ділової репутації . Однак цей шлях в даний часє явно непривабливим через великі строки судових процесів, велику їх вартість та недосконалий механізм виконання судових рішень.

Через вищеназвані факти страхування відповідальності позичальника на Україні здійснюється як правило страховими компаніями , що повя‘зані з банком , який надає кредит через права власності . Це так звані кептивні страхові компанії.

Фактично розвиток кептивних страхових компаній це на мій погляд основна переспектива розвитку страхування відповідальності позичальника і кредитних ризиків взагалі. Зближення банківького і страхового бізнесу надасть можливість спростити процедуру заключення як страхової так і кредитної угоди , а також процес виплати страхового відшкодування . Також поєднавши зусилля працівників кредитних віділів банків та андерайтерів страхових компаній можна буде значно ефективніше обраховувати , аналізувати кредитні ризики та вирішувати питання про їх прийнятність як для банку так і для страхової компанії. Треба ззначити , що страхування відповідальності позичальника є одним з найдійовіших засобів забезпечення неперевності процесу супільного вираобництва через мінімізацію кредитного ризику. Фактично ця форма страхування захищає обидві сторони кредитного процесу . Виплачуючи страхове відшкодування позичальнику (страхувальнику) страхова компанія тим самим врятовує його від банкруцтва і надає змогу сплатити борг банку. Але не треба зосереджуватись на страхуванні як на єдиному шляху мінімізації кредитного ризику , як показала світова практика найліпший метод захисту від кредитного ризику це комплексний . Його складовими є :

1. іпотека

2. ноторіальна забезпеченість договорів страхування та кредитування

3. страхування кредиту

4. страхування предмету застави

5. перестрахування договорів страхування у професійних перестрахувальників.

Висновки

Масові банкруцтва та факти неплатоспроможності суб‘єктів кредитування та угоди страхування кредитних ризиків на сьогоднішній день в більшості випадків пов’язані з недооцінкою моментів кредитного ризику , з нецивілізованим підходом банків на початку розвитку ринкових відносин до своєї кредитної політики , а страховиків до політики прийняття на себе кредитних ризиків.

При розгляді заявки про страхування кредитного ризику необхідно враховувати найдрібніші деталі стосовно потенційного клієнта , інакше страхова компанія може зазнати величезні втрати . Аналітичним віділам страхових компаній необхідно постійно враховувати , аналізувати зарубіжний та всезростаючий вітчизняний досвід

Розглянувши проблему визначення та аналізу кредитного ризику в страхових компаніях я прийшов до висновку , що вона фактично складається з трьох частин :

1. Зібрати якомога більшу кількість достатньо повної інформації про потенційного страхувальника , яка б надала можливість охарактеризувати його самого та його діяльність з більшої кількості боків

2. Первинна обробка зібраної інформації, розрахунок первинних показників та ін.

3. Третя, і основна , на мою думку проблема, це - знаходження висококваліфікованих спеціалістів з енциклопедичними знаннями в усіх галузях економіки , які здатні постійно вирішувати нетрадиційні задачі нетрадиційними методами .

Виділення третьої проблеми як основної основане на специфіці кредитного ризику, яка полягає в тому, що на нього прямо чи опосередковано впливає велика кількість економічних факторів та ризиків, цей вплив настільки неоднорідний, що поєднати його в один кількісний показник практично неможливо. Це здатна зробити лише людина з вищеназваними якостями на логічному, а інколи і на інтуїтивному рівні.

Дефіцит саме таких спеціалістів в більшості випадків був причиною необгрунтованих договорів страхування відповідальності позичальника та невірного визначеня обсягу відповідальності , який на себе могли брати страхові компанії , що в кінцевому випадку приводило до значних втрат або банкруцтв страховиків

Список використаної літератури