118671 (Влада у традиційному суспільстві)

Влада у традиційному суспільстві

План

1. Різниця понять «влада» та «панування»

2. Іерархія панування у традиційній владі

3. Роль вождя у традиційній владі

4. Вождество як складна система правил та традицій

4.1 Організаційно-управлінські функції

4.2 Перерозподільчі функції

4.3 Контроль над ресурсами

4.4 Контроль над обміном і торгівлею

4.5 Контроль над ремісничим виробництвом

4.6 Війна й військово-організаційні функції

4.7 Ідеологія

4.8 Обряди коронації

Література

1. Різниця понять «влада» та «панування»

Поняття "традиційна влада" вимагає уточнення. Веберовське трактування "влада" (Macht) варто відрізняти від "панування" (Herrschaft). У першому випадку підпорядкування ґрунтується на простому насильстві, не обов'язково легітимному. У другому - об'єкт влади визнає свій статус законним і підкоряється панові в силу існуючих норм. У української мові "влада" (однокорінні слова - володіти, владар, воля, великий) ближче до німецького Herrschaft, чим до Macht (влада, сила, міць; дієслово machen - робити; порівн. також з англ. domination - панування й power - влада, сила, енергія). У зв'язку із цим можна вважати поняття "влада" й "панування" синонімами й, отже, використати такі сталі словосполучення, як "традиційна влада", "харизматична влада" й "раціональна влада".

Однак, говорячи про веберовські погляди на структуру влади в традиційних суспільствах, коректніше говорити про традиційний тип панування. Найбільше докладно традиційне панування розглядається в книзі "Господарство й суспільство".

Найважливішою рисою традиційного панування є віра у священний характер традицій і правил, "порушення яких спричиняє дурні магічні або релігійні наслідки". Для традиційної свідомості характерні конкретність й образність мислення, віра в надприродні сили, які перебувають поза реальним миром і при певних обставинах можуть втручатися у відносини між людьми або карати їх. Щоб забезпечити собі психологічно комфортне існування, традиційна людина створює міфологічно – ритуальну ідеологію, покликану магічними засобами забезпечувати природну й соціальну гармонію. Підтримка порядку покладена на ті, хто здатний виконувати ці функції завдяки своїм надприродним здатностям. Вони можуть вступати в контакти з богами й силами природи й забезпечувати своєму народу захист і стабільне існування.

2. Іерархія панування у традиційній владі

Традиційне панування має особистісний характер. Відносини між правителем і його помічниками будуються не на службовому боргу й діловій компетенції, а на відданості панові, що розглядає керування як функцію своєї особистості й використає владу відповідно до власних прагнень й інтересами. Скільки-небудь істотний поділ компетенції й обов'язків між чиновниками відсутній. "Замість твердої ділової компетенції має місце конкуренція доручень і повноважень, спочатку надана паном по вільному розсуді, що потім стають довгостроковими й, нарешті, часто стереотипні ...завдяки цьому найчастіше конструюються ділові компетенції й тим самим відомства.

Порученці, які мають довгостроковою компетенцією - це, насамперед, придворні чиновники пана; не пов'язана із двором компетенція надається їм часто по досить поверхневій подобі [пропонованої] області діяльності їхній придворній службі або ж, насамперед, по зовсім довільному виборі пана". Як правило, в "штабі" пана (так Вебер називає двір правителя) відсутні "a) тверда ділова "компетенція"; b) тверда раціональна ієрархія; c) систематичне призначення за допомогою вільного контракту й упорядкованого підвищення; d) (звичайно) спеціальна підготовка; e) (часто) конкретне й (ще частіше) виражене в грошовій формі платня"

Соратники правителя розцінюють виконання своїх посадових обов'язків як особисте служіння панові. Їхні права й обов'язки є привілеями, які дані паном і можуть бути відібрані відповідно до його примх. У відносинах з підлеглими й простими людьми соратники пана й чиновники діють так само довільно, як і сам правитель, якщо це не суперечить сакральним традиціям і вказівкам понад.

"Штаб" помічників пана складається з підданих, котрих Вебер розділяє на дві категорії - "патримоніально рекрутуємих" й "екстрапатримоніально рекрутуємих". До першого він відносить родичів пана, домашніх слуг, рабів, колонів, клієнтів і вільно відпущених. До других - васалів, зв'язаних словом честі, інших вільних осіб, зв'язаних особистими довірчими відносинами із правителем.

Вебер розділяє раціональну бюрократію й бюрократію взагалі. Бюрократія з'явилася ще в патримоніальних державах; чиновниками ставали "екстрапатримоніально рекрутуєми" особи. У традиційних суспільствах ці чиновники є, насамперед, особистими слугами пана.

Традиційне панування базується не на формальному зводі загальних для всіх законів і правил, а, по-перше, на традиційних правових нормах й, по-друге, на особистих рішеннях самого пана або його наближеними, убраними цими обов'язками, - останнє відповідно до німецької традиції Вебер називає "князівським правом". Причому "особисто присутній пан вище всякої законності", він не зв'язаний ніякими формальними приписаннями.

Моральні й етичні принципи традиційного суспільства ґрунтуються на вірі у священні підвалини. Внаслідок цього протест проти зловживань пана або його слуг направляється проти конкретних індивідів (того ж правителя або, як правило, його помічників), але не проти існуючої системи цінностей.

Вебер виділяє кілька типів суспільства, заснованого на традиційному пануванні. До їхнього числа ставиться суспільство з геронтократичною патріархальною владою батька сімейства, найстаршого члена громади або роду, де панування обумовлене традиціями. У патримоніальному суспільстві влада правителя над васалами, клієнтами й кріпаками базується на особистих відносинах панування й підпорядкування. По суті, це вже держава, де владні відносини засновані на патріархальному зв'язку між "батьком" й "синами".

Станове, або феодальне, суспільство являє собою розвитий варіант патримоніального; тут колишній "штаб" структурується в замкнуту групу, наділену певними владними прерогативами й джерелами існування. У становому суспільстві система влади децентралізована. Васали, або "патримоніальні чиновники", територіально відділені від свого пана, кожний з них управляє своєю долею й внаслідок цього в якомусь ступені незалежний.

3. Роль вождя у традиційній владі

У розвиненому патримоніальному суспільстві великі чиновники ("патримоніальні бюрократи") також територіально відділені від пана. Однак їхнє право на користування землею спадково: у цьому відмінність такого суспільства від станового феодалізму. Класичний патримоніалізм перешкоджає розвитку ринкового капіталізму, тоді як економічна незалежність феодалів створює базис для формування надалі середніх класів. Зразком цього, на думку Вебера, є Англія, де перевага станового суспільства над патримоніальним обумовило ранній розвиток буржуазних відносин.

Більшість дослідників не схильні зводити влада вождів до якому-небудь одному факторові й виділяють велика кількість каналів, по яких здійснюється розвиток владних відносин. Так, відповідно до Томаса Манну, головними силами, що ведуть до влади, є економіка, політика, війна й ідеологія. Тімоті Ерл виділяє такі джерела досягнення влади, як економічний базис, військову міць й ідеологію. Схожий набір рис відзначають й інші автори.

По ступені значимості можна виділити дві групи факторів, що обумовлюють владу в традиційному суспільстві. З них основними є управлінські й редистрибутивні обов'язки вождів і контроль над продуктивними ресурсами. Серед неосновних - контроль над внутрішнім і зовнішнім обміном або торгівлею, ремісничим виробництвом, а також ідеологія, військові функції вождів... Розглянемо перераховані функції докладніше.

4. Вождество як складна система правил та традицій

4.1 Організаційно-управлінські функції

Це один із провідних каналів установлення влади правителів у всіх суспільствах. Без ієрархії в керуванні будь-яка складна система не здатна адекватно реагувати на зовнішні збурювання й внутрішні стреси й в остаточному підсумку приречена на розпад. Уже вождество являє собою складну ієрархічну систему, що поєднує локальні общинні поселення. Такі передумови й складові процесу виникнення вождеств (chiefdoms), як ріст прибавочного продукту внаслідок переходу до "виробляючому" господарству, ріст населення й т.д., приводили до ускладнення керуючої підсистеми. Для того щоб регулювати процеси в такому суспільстві, необхідно було замінити вироблені в більше эгалітарних суспільних структурах системи політичного лідерства на більше складні.

Однак звільнення вождів від участі в безпосереднім виробництві прибавочного продукту відбулося не відразу. Існує маса проміжних форм і варіацій. В Океанії, наприклад, на Пуапуке й Футуне, вожді самі займалися видобутком їжі, але на Самоа вони були звільнені від цього, а на Таїті, Тонга й Гавайях фізичною працею не займалися також члени родин вождів й їхнє найближче оточення.

4.2 Перерозподільчі функції

Цей канал влади тісно пов'язаний з попередньої, тому що багато архаїчних суспільств мали централізовану економіку. У перед державних суспільствах редистрибуція (перерозподіл прибавочного продукту) могла бути використана: 1) для роздач на традиційних святах; 2) для забезпечення різних суспільних робіт; 3) як страховий фонд у періоди голоду; 4) для персонального споживання вождя, його домочадців, слуг і наближених.

З одного боку, редистрибуція не сприяла автоматичній концентрації багатств і надлишків їжі в еліти. Збагачення вождів й їхнього оточення відбувалося опосередковано. Роздаючи суспільний продукт від свого імені, вождь підвищував тим самим свій престиж, а общинники змушені були робити відповідні подарунки, як правило, що перевершували по обсязі первісний дарунок. Таким чином, процес ішов по наростаючі. З іншого боку, за виконання суспільних функцій вождь одержував частину колективного прибавочного продукту для особистих потреб, забезпечення домочадців і слуг і на "представницькі витрати". Спочатку ця частина була невелика, але поступово вона зростала. У ряді найрозвиненіших ієрархічних структур того часу правителі використали зроблений народом продукт винятково на власні потреби. Можливості маніпуляції із суспільним продуктом прямо або побічно приводили до того, що вожді могли відкривати або прикривати суспільну "годівницю" - заохочувати одних і стримувати інших. Це підсилювало залежність найближчого оточення від правителя.

Важливо відзначити, що редистрибуція характерно не тільки для традиційних суспільств. У СРСР, наприклад, існувала система особливих магазинів і спецрозподільників для "номенклатури", де товари вищої якості продавалися за заниженими цінами. Інші громадяни задовольнялися звичайними магазинами з їхніми невигадливими асортиментами (найбільш дефіцитні товари розподілялися ще на базах і складах магазинів або з-під прилавка по так називаному блаті). Ще в роки громадянської війни по указі В.И. Леніна були створені спеціальні магазини для обмеженого числа осіб.

4.3 Контроль над ресурсами

Серед політантропологів найбільше послідовно роль цього фактора відстоював М. Фрід. У його еволюційній схемі головним критерієм завершального етапу первісності (стратифіковане суспільство) був нерівний доступ до основних економічних ресурсів. У тім або іншому ступені важливість цих механізмів для посилення влади вождів підкреслювалася багатьма іншими авторами. Дана теза добре підтверджується й численними етнографічними прикладами. На Гавайях вожді контролювали або активно втручалися в перерозподіл земельних ділянок. За виконання посередницьких функцій вождь користувався часткою прибавочного продукту, що зберігався на суспільних складах. Влада ольмекських вождів багато в чому ґрунтувалася на контролі над високопродуктивними терасовими землями. Приклади подібного роду демонструють також карибські, амазонські вождества (chiefdoms), засновані на інтенсивному землеробстві в алювіальних річкових долинах. У число ресурсів "обмеженого доступу" входили не тільки землеробські ділянки, але й озера, багаті рибою, пасовища із соковитою травою й т.д. Така практика могла поширюватися й на ресурси, не зв'язані прямо з видобутком або виробництвом їжі. П. Рік наводить приклад того, як еліта одного з "чифдомов" намагалася впливати на сектор керамічного виробництва, контролюючи території, багаті глиною.

Як контроль над ресурсами міг збільшувати владу правителів архаїчних і традиційних суспільств? По-перше, наявні ресурси правитель міг передавати в користування, "дарувати" своїм підданим (так само, як і прибавочний продукт), підвищуючи тим самим свій престиж, а згодом і своє економічне становище. По-друге, він міг залучати підданих до обробки суспільних або ресурсів, що перебувають у його розпорядженні, під яким-небудь пристойним приводом. По-третє, правитель мав право на кращу частку ресурсів: самий родючий шматок землі, самі гладкі пасовища, найбільш багатою рибою або молюсками частина ріки або озера.

У цілому керування, контроль і перерозподіл варто розглядати як різні сторони процесу монополізації суспільно-корисних функцій. Вождь і його оточення, володіючи інформацією й ключовими важелями розподілу ресурсів і зробленого прибавочного продукту, виступають як ідеологічних власників засобів виробництва й прибавочної праці. Однак ця "власність" умовна так само, як "власність" бюрократів при державному способі виробництва, вона проізводна від функції влади] і залежить від місця в ієрархії керування суспільством.

Проте, навіть не володіючи ресурсами, носії традиційної влади намагаються ідеологічно обґрунтувати свої права на них. А. Соутхалл, що спеціально вивчав це питання, думає, що приватизація ресурсів початку здійснюватися на стадії вождества через зародження символічно-ритуального нерівності стосовно них, ритуальну монополію верхів на засоби виробництва й заміну останньої реальними приватновласницькими відносинами. І саме в той момент, коли еліта ідеологічно монополізує ресурси й засоби виробництва, на думку А. Соутхалла, з'являються зародкові форми ранньої держави.

4.4 Контроль над обміном і торгівлею

Обмеження доступу до зовнішньоторговельної діяльності - універсальна риса, характерна як для надлокальних первісних суспільств, так і для ранніх держав. У вождествах право обміну належало, як правило, тільки його правителеві або також главам ведучих линиджей. Це робило розрив у статусі між елітою й простими общинниками ще більш відчутним. Одержуючи через границю своїх володінь рідкі й дивовижні товари й розподіляючи їх у суспільстві, ієрарх контролював редистрибутивну мережу, підвищував свій престиж і збільшував вплив на підданих. У той же час зовнішню торгівлю можна розглядати як один зі способів конкуренції еліти, що приводить до підвищення позицій більше щасливих вождів і до формування широкої мережі династичних шлюбів, васальних і союзницьких відносин. Правителі, чиї вождества й ранні держави були розташовані осторонь від головних торговельних артерій, вели війни за контроль над ключовими пунктами обміну. У той же час торгівля не була провідним чинником політогенеза. Вона сприяла трансформації вождеств у ранні держави тільки з виникненням широкої торгово-обмінної мережі; влада еліти більше залежала від керування економікою й контролю над озброєнням.