115476 (Методи творчої діяльності на уроках трудового навчання), страница 2

Метод фокальних об'єктів, винайдений американським ученим Ч.Вайтингом. Об'єкт, який вдосконалюють за допомогою цього методу, називають фокальним, оскільки його ставлять у центр уваги (фокус). Суть його ґрунтується на перенесенні ознак випадково вибраних об'єктів на фокальний об'єкт, внаслідок чого отримують незвичні поєднання, котрі дають змогу подолати психологічну інерцію.

Наприклад, якщо вдосконалюваним (фокальним) об'єктом є олівець, а випадковим – тигр, то отримаємо сполучення на зразок "смугастий олівець", "хвостатий олівець" тощо. Розглядаючи ці сполучення і розвиваючи їх, іноді вдається знайти оригінальні ідеї (наприклад, "хвостатий олівець" втілюється в олівець – ручку з гнучким тримачем (хвостом) – досить відома конструкція) [4, 48].

Послідовність застосування методу фокальних об'єктів така:

1) вибір фокального об'єкта (наприклад, поличка для книг);

2) вибір 3 – 4 випадкових об'єктів (вибирають, як правило, навмання зі словника, каталогу, технічного журналу тощо, наприклад: "кіно" , "змія", "каса", "полюс", "машина");

3) складання списків ознак (властивостей) випадкових об'єктів (наприклад, кіно: широкоекранне, звукове, кольорове, об'ємне і т.п.);

4) генерування ідей шляхом приєднання до фокального об'єкта ознак випадкових об'єктів. Наприклад, поличка може бути звуковою, якщо в конструкції спроектувати місце для радіоприймача чи телевізора. Приєднавши до даного фокального об'єкта ознаку "саморухома", може з'явитися оригінальна ідея пересувної полички тощо;

5) розвиток сполучень шляхом вільних асоціацій;

6) оцінка отриманих ідей і відбір корисних розв'язків.

Не обов'язково, щоб усі обрані об'єкти якимось чином підходили до об'єкта, що удосконалюється, але, використовуючи цей метод, можна вибрати велику кількість найрізноманітніших варіантів.

Треба зазначити, що методу фокальних об'єктів більше підходить у тих випадках, коли треба модернізувати, вдосконалити вже існуючий об'єкт або подати нову ідею, певний напрям у розвитку технічної думки. Цей метод не дає стовідсоткового розв'язку певної конструкторської або винахідницької задачі. Слід відзначити, що важливим є не стільки результат, тобто те, що учні зможуть вдосконалити чи створити, як сам процес пошуку. Учитель має стежити за тим, щоб учень зрозумів, як діє цей метод. Тут важливо привчити учня до оригінального нестандартного мислення, підсилити його здібності до фантазування, які було започатковано відповідним методом.

Метод створення образу ідеального об'єкта. Аналіз літературних джерел показує, що цей метод можна знайти в групі евристичних прийомів, які використовують для перетворення основних показників технічної системи: геометричних, фізико-механічних, енергетичних, дизайнерських тощо. Будують таблицю з двома рядами характеристик, що перетинаються по горизонталі – 10 евристичних прийомів (неологія, адаптація, аналогія, ідеалізація т.д.), а по вертикалі – 10 основних показників технічної системи, що вдосконалюють: геометричні, фізико-механічні тощо. Застосування одного з прийомів до зміни одного з параметрів дає простір для нових асоціацій під час пошуку нових технічних рішень [2, 14].

У цьому разі ідеалізація розглядається як наближення технічного об'єкта до ідеального, який відповідає всім вимогам розв'язуваної проблеми або технічної задачі.

Враховуючи сказане, можна стверджувати, що суть методу створення образу ідеального об'єкта можна подати у вигляді таких етапів:

1) чітке формулювання завдання (постановка проблеми);

2) визначення властивостей або параметрів, якими повинен володіти об'єкт (для розв'язання поставленої проблеми);

3) образне моделювання об'єкта з відповідним набором якостей, що дасть змогу розв'язати поставлену проблему;

4) схематичне або художнє перенесення даного образу на папір.

Методика ознайомлення учнів із вказаним методом може бути такою.

Під час проектування певного об'єкта вчитель визначає ряд функціональних вимог, які ставляться до майбутнього виробу. Важливо, щоб проектування починалося з проблемної ситуації. Можливий також варіант, коли учні самостійно у ході обговорення в малих групах (з використанням відповідної інтерактивної технології) будуть самостійно визначати вимоги до виробу, який проектується.

Ці вимоги записують на дошці або на великому аркуші паперу, який вивішують як плакат. Далі учитель ставить перед учнями завдання змоделювати об'єкт, який буде відповідати встановленим вимогам. Учителю треба заздалегідь обміркувати, де учні можуть повною мірою проявити свою творчість. Наприклад, стосовно розмірів виробу вчитель не ставить ніяких обмежень. Те саме стосується і кольору, матеріалу, інструменту тощо. Інший варіант – учитель може чітко регламентувати використання обладнання та інструменту, матеріалу тощо. І навпаки – не обмежувати учнів у розробці варіантів функціональності чи естетичності виробу, який виготовлятиметься.

Отже слід відзначити, що в ідеальному випадку учні як майбутні технологи, конструктори, дизайнери мають навчитися бачити проблему, виходячи з власних потреб чи потреб суспільства, і, працюючи над цією проблемою, застосовувати вказані методи творчої діяльності.

Запропонована методика не вичерпує всіх проблем, пов'язаних з методикою навчання учнів проектування. Це лише можливий шлях пошуку методів навчання учнів прийомів творчої діяльності на уроках технічної праці.

Використані джерела

1. П.М. Якобсон. Особенности мышления учащихся при выполнении технологических задач. – В зб. "Психология применения знаний к решению учебных задач". М., Изд-во АПН, 1958.

2. Т.И. Боркова. Анализ решения учащимися конструктивно-технических задач в зависимости от способа решения. В зб.: "Особенности мышления учащихся в процессе трудового обучения", М., "Педагогика", 1970.

3. И.Е. Голомшток. Обучение школьников на химичеких предприятиях. М., "Просвещение", 1965.

4. Г.С. Костюк. Психологічні питання поєднання навчання з продуктивною працею.— "Питання психології", № 6, 1960.

5. Н.А. Менчинская. Мышление в процессе обучения.— В сб. "Исследование мышления в советской психологии". М., "Наука", 1966.

6. Т.В. Кудрявцев, И.С. Якиманская. Развитие технического мышления учащихся. М., "Высшая школа", 1961.

7. Н.Г. Левандовский. Опыт экспериментального исследования сенсомоторной структуры действия.— "Вопросы психологии", 1959, № 6.