115038 (Зміст та класифікація мотивів природоохоронної діяльності учнів початкових класів)

РЕФЕРАТ

Зміст та класифікація мотивів природоохоронної діяльності учнів початкових класів

Реконструкція промисловості та сільського господарства в нашій країні, потреба в новій сировині, необхідність одержання нових видів рослин і порід тварин, проблема підвищення врожайності і багато інших питань сьогодення висувають перед природознавством нові завдання. Значне місце серед цих завдань посідає виховання практичної природоохоронної діяльності учнів початкових класів.

Формування екологічної культури та виховання мотивів практичної природоохоронної діяльності займає значне місце у процесі засвоєння природничих знань у початковій школі. Екологічна культура — це «особливе світорозуміння, що відображає такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує гармонійну єдність» [4]. При цьому у початковій школі екологічна культура формується переважно на основі практичної природоохоронної діяльності.

У початковій школі екологічне виховання здійснюється у напрямках:

• виховання любові до природи;

• виховання вміння поводити себе в природному середовищі;

• встановлення екологічних взаємозв'язків у природі;

• виховання активної життєвої позиції стосовно навколишнього середовища;

• природоохоронна діяльність, тобто посильна участь у галузі охорони і збереження об’єктів природи [6].

Поняттям «природоохоронна діяльність» визначається єдина система заходів, направлена на формування тих якостей людини, які необхідні для гармонійних відносин суспільства та природи.

У зв'язку з необхідністю практичного впровадження природоохоронної діяльності у школах вводяться нові альтернативні програми, підручники, посібники, які написані згідно з новими вимогами. Перебудова змісту навчання викликала небувале піднесення творчої активності вчителів, керівників різних типів шкіл, методистів. Викладаючи природознавство, учитель початкових класів має підготувати учнів до свідомого сприймання природничих наук у старших класах. А тому важливе завдання вивчення природознавства в початковій школі — це дати учням елементарні поняття про найпоширеніші предмети та явища природи, сформувати практичні уміння і навички догляду за рослинами, виховати у них наукове розуміння явищ природи [9].

Зміст навчальних програм [7], а також підручників з природознавчих дисциплін [4] сприяє навчанню, вихованню і розвитку школярів. Знання з природознавства є основою для вивчення у середній школі таких дисциплін, як географія, біологія, фізика, хімія. На уроках учні повинні навчитися встановлювати най простіші взаємозв'язки між окремими явищами і предметами, що безпосередньо спостерігаються у природі.

При конструюванні змісту природничих знань для учнів 1—4-х класів у програмі з природознавчих дисциплін взято за основу принципи сезонності, краєзнавчий, батьківщинознавчий, систематичності і послідовності у навчанні та ін. [1]. Виходячи з місцевих умов і не порушуючи систематичності, логіки побудови програми, вчителеві дозволяється планувати час на вивчення тем і подавати матеріал блоками. Один блок (розділ) може включати 2—5 і більше уроків, пов'язаних однією ідеєю. Розбити блок, вивчивши, наприклад, спочатку властивості води, повітря, ґрунту, а через деякий час — їх склад і потребу в них рослин, нераціонально. Проте поміняти місцями блоки учитель може через те, що вони пов'язані між собою опосередковано.

Значне місце у програмі [2] відводиться вихованню в учнів громадянської відповідальності за збереження природного середовища як важливого фактора існування людини. Зокрема, відмічено, що охорона рослинного і тваринного світу, водоймищ, лісів, ґрунтів тощо має стати провідним принципом навчання природознавчим дисциплінам. У програмі з природознавства визначено, які практичні роботи мають проводити молодші школярі, а також тематику екскурсій, предметних уроків, дослідів.

За змістом курс природознавства інтегрований, у ньому відомості багатьох наук (про неживу природу, тваринний і рослинний світ, організм людини) зведені у певну систему, що відповідає віковим особливостям молодших школярів та основним дидактичним принципам: науковості, доступності, систематичності та послідовності розкриття основних понять, сезонності, краєзнавчому та ін.

У змісті початкового навчання значна увага приділяється використанню та охороні природи людиною та формуванню мотивації до різних видів природоохоронної діяльності школярів [5].

Розробляючи структуру і класифікацію мотивів природоохоронної діяльності молодших школярів, ми виходили з науково обґрунтованого положення, що основними джерелами формування екологічної культури молодших школярів виступають [7]:

а) пізнавальна діяльність учнів, що пов'язана із спостереженням навколишнього середовища. Характерною особливістю цього виду роботи є те, що в процесі її учні здобувають екологічні знання з безпосереднього оточення. Така діяльність розвиває інтерес дітей до природоохоронної роботи, формує позитивне ставлення до екологічної діяльності;

б) дослідницька діяльність передбачає не пасивне спостереження, а різноманітну активну природоохоронну роботу. Це практичний пошук, відкриття раніше невідомих фактів екологічної діяльності. У дослідницькій діяльності особливо яскраво виявляється активність учнів, вміння їх самостійно розв’язувати екологічні проблеми. Творчий пошук ведеться на високому рівні пізнавальної, практичної ініціативи, активності та емоційного настрою, що створює сприятливі передумови для розвитку високих моральних якостей особистості, у даному випадку екологічної культури. Кожний учасник подорожі, експедиції або екскурсії під керівництвом учителя може проводити спостереження та елементарні наукові дослідження впливу порушення рівноваги на життєдіяльність навколишнього середовища загалом чи конкретного природного об’єкта. Це підвищує увагу учнів до об'єктів дослідження, сприяє активізації процесу екологічного виховання дітей молодшого шкільного віку.

в) практична (прикладна) діяльність виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку. Вона формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку екологічні знання у переконання та практичні навички природоохоронної роботи у школярів.

Також ми враховували, що серед численних соціальних і пізнавальних мотивів, які діють у системі навчання, найбільш цінними є пізнавальні. Вони забезпечують подолання школярами труднощів у навчальній роботі, викликають пізнавальну активність, на їх основі розвивається бажання людини бути компетентною, відповідати вимогам свого часу.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури [7] ми виділили такі види мотивів природоохоронної діяльності, як неусвідомлені і усвідомлені, реально діючі; також тривалі і короткочасні мотиви; соціальні та особистісні мотиви, широкі соціальні та вузько особистісні мотиви, а також мотиви конкретного виду діяльності. Також враховували, що внутрішні мотиви пов’язані з процесом та змістом діяльності, а серед зовнішніх мотивів виділяють мотиви широкі соціальні (обов’язок та відповідальність перед суспільством, соціальною групою, окремими людьми; самовираження і самовдосконалення), вузькоособистісні (прагнення отримати схвалення оточуючих; бажання зайняти високе соціальне положення (престижна мотивація)), а також мотиви уникнення неприємностей.

У контексті природоохоронної діяльності молодих школярів ми виділили три групи мотивів: навчально-пізнавальні (пов’язані зі змістом навчальної діяльності і її процесом), широкі соціальні (мотиви обов’язку і відповідальності; мотиви самовизначення і самоудосконалення); та вузько-особистісні мотиви.

Навчально-пізнавальні мотиви закладені в самій учбовій діяльності і пов’язані із змістом та процесом учіння, оволодінням способом діяльності. Вони виявляються у пізнавальних інтересах, прагненні долати труднощі у процесі пізнання, виявляти інтелектуальну активність. Розвиток мотивів цієї групи залежить від рівня пізнавальної потреби, з якою дитина приходить в школу, й від рівня організації навчального процесу.

У процесі формування навчально-пізнавальних мотивів природоохоронної діяльності враховувалося, що екологічний матеріал за своїм змістом є дуже різноплановим (природничим, історичним, літературним, географічним). Основними джерела ми його надходження є науково-природнича та інша література (науково-популярна, довідкова, художня); місцева періодична преса (обласні та районні газети і журнали); повідомлення місцевого радіо та телебачення; власні спостереження учителя та учнів за природою та працею людей своєї місцевості; натуральні наочні посібники (колекції місцевих корисних копалин, зразки ґрунту, гербарії рослин та ін.); ілюстрації, малюнки, фотокартки, діапозитиви із зображенням екологічно небезпечних явищ; спогади, розповіді спеціалістів про екологічні проблеми.

Таким чином, екологічне виховання слід розглядати не лише як діяльність учнів, спрямовану на формування екологічних знань, але й як одну з умов розвитку екологічної свідомості та життєвої екологічної культури. А навчально-виховний процес з точки зору еколого-правової освіти та виховання потребує вдосконалення [3]. І велика роль у цьому належить учителю, який має бути для учнів взірцем бережливого ставлення до природи.

Учні повинні дізнатися що постійно стикаючись з природою і використовуючи її сили та багатства для своїх практичних потреб, людина з перших кроків свого існування мала справу з різними предметами і явищами природи. За свою багатовікову історію люди накопичили величезний запас знань про природу. Усі ці знання зведені в струнку систему в численних науках про природу, які дають правдиве відображення дійсності і є основою наукового світогляду. Наука про природу досягла надзвичайно великого розвитку, її дані застосовують на практиці.

Завдання екологічної освіти і виховання — прищепити підростаючому поколінню правильні погляди на взаємозв'язок людини з природою, навчити бачити результати свого впливу на навколишнє середовище, сприяти виробленню екологічного мислення і свідомості [6].

У процесі вивчення природознавства, а також на інших уроках діти усвідомлюють, що проблема збереження навколишнього середовища — одна з найгостріших проблем сучасності. Любити, оберігати і примножувати багатства природи треба з раннього дитинства.

Поняття «природоохоронна діяльність» вживається в наш час у різних аспектах [8]. По-перше, це поняття розглядається як органічна складова всієї екологічної культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття природоохоронної діяльності має історичний характер і визначається дослідниками як сукупність досягнень суспільства в його матеріальному та духовному розвиткові, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлення людей до природи, поведінці у природному середовищі.

По-друге, у педагогічному аспекті поняття «природоохоронна діяльність» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань і пере конань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального природокористування. У такому розумінні природоохоронна діяльність є показником свідомого, відповідального ставлення особистості до природи.

Екологічна культура особистості та її прагнення здійснювати природоохоронну діяльність пов'язані між собою. Екологічна культура — це екологічна освіченість, свідоме ставлення до природи, а природоохоронна діяльність – практична участь у раціональному її використанні та охороні. Екологічна освіта і виховання — це педагогічний процес, спрямований на формування екологічної культури особистості та її участі у природоохоронній діяльності [5].

Широкі соціальні мотиви молодших школярів виявляються як мотиви самовдосконалення (бути культурним, розвиненим) і самовизначення (після закінчення школи продовжувати навчання чи працювати, обравши професію). Той факт, що дитина усвідомлює соціальну значимість учіння, створює особистісну готовність до навчання в школі та позитивні установки щодо неї. Ці мотиви зрозумілі школярам і пов’язані з деякими цілями. До них належать мотиви обов’язку й відповідальності, котрі спочатку не усвідомлюються дітьми, але реально діють у формі добросовісного виконання завдань учителя, прагнення відповідати всім його вимогам. Однак ці мотиви притаманні не всім учням, що пов’язано з неточним розумінням відповідальності у цьому віці та некритичним ставленням до себе і часто – завищеною самооцінкою.