115024 (Діяльність викладача в процесі навчання)

Діяльність викладача в процесі навчання

Центральною фігурою процесу навчання є викладач, який виступає організатором усієї пізнавальної діяльності студентів. Головним учасником і суб'єктом процесу навчання визначається студент, заради якого створюється процес, у якому він виступає в суб'єкт-об'єктивні відносини з викладачем і довкіллям.

Викладач передусім виступає як організатор і керівник пізнавальної діяльності студентів, створює умови, за яких смороду можуть найраціональніше включитися в процес учіння. Контролюючи учіння, він винний бути готуємо допомогти студентам, коли в них виникають труднощі. Викладач усвідомлює загальну мету освіти і місце дисципліни в її реалізації, здійснює міжпредметні зв'язки. У процесі викладання демонструє глибоке, на сучасному рівні знання змісту навчальної дисципліни, якові викладає, а також з методики, психології та педагогіки. Успішному викладанню сприяє добрі знання особливостей студентів, педагогічна майстерність.

Діяльність викладача в процесі навчання складається з планування викладацької діяльності, потокового контролеві за навчальним процесом згідно до вимог навчального планові, його коригування, аналізу результатів своєї діяльності.

Ефективність процесу навчання залежить від соціально-психологічної підготовленості студента до учіння. Психологічна підготовленість означає, що студент усвідомлює мету навчання, є фізіологічно і педагогічно готуємо до нього, бажає вивчати навчальний матеріал, проявляє активність у процесі учіння, уміє зосередитися на навчально-пізнавальній діяльності та має належний рівень розвитку особистості.

Викладач не тільки використовує позитивне ставлення студентів до учіння, а постійно підсилює його й акцентує увагу на ті, що наукові факти викликають інтерес у студентів, коли смороду бачать їх практичну значущість. Правильно спланована й організована навчально-пізнавальна діяльність студентів є джерелом емоцій, бажання, потреб долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом, а висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційно-вольовий тло учіння . Позитивне ставлення до навчання забезпечує почуття власної гідності і справедлива оцінка здобутків в учінні.

Навчально–пізнавальна діяльність складається з наступних етапів:

• сприймання – відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у певний момент на органи почуття людини.

Щоб цей процес був ефективним, необхідно стимулювати психічну готовність студентів, створювати їх мотиваційний тло, формувати активно-позитивне ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності, спираючись на попередні знання й досвід, зосереджуя увагу на предметі пізнання, вивчення;

• осмислення і розуміння навчального матеріалу - розумова діяльність, спрямована на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формування теоретичних зрозуміти, ідей, законів, яка досягається шляхом аналізу, синтезові, порівняння, індукції, дедукції тощо.

• узагальнення – процес логічного переходові від загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак явищ дійсності.

Підсумовуючи навчальний матеріал, викладач звертає увагу на суттєві ознаки предметів, явищ, процесів та добирає варіанти методів і прийомів, які найповніше розкривають у них істотне;

• закріплення знань, умінь і навичок – спеціалізована діяльність викладачів щодо реалізації дидактичного принципові міцності засвоєння навчаємими навчального матеріалу.

Для закріплення навчального матеріалу важливе значення має первинне, поточне і підсумкове повторення. Повторення повинно здійснюватися цілеспрямовано, вмотивовано, правильно розподілено за годиною і розрахованим не на механічне запам'ятовування.

• застосування на практиці - перехід у процесі навчання від абстрактного до конкретного, що досягається різноманітними вправами, самостійною роботою на практичних і лабораторних заняттях, у будь яких формах повторення.

Ефективність засвоєння навчального матеріалу залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, яка виступає внутрішньою причиною спонукання студента вивчати навчальний матеріал, позначається на якості здобутих їм знань. Мотиви навчально-пізнавальної діяльності підрозділяються на:

• пізнавальні – які закладені в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба у вивченні, прагнення вдосконалити свої інтелектуальні здібності та інші

Пізнавальні мотиви можуть бути зумовлені змістом навчального матеріалу, активними формами і методами навчання, оцінками успішності студента.

• соціальні - смороду пов‘язанні з тими відносинами, у які вступає особистість студента як громадянин суспільства (комунікативні, утилітарні, самовиховання та інші ).

Навчальний процес як загальна частина педагогічного процесу: навчання і виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам суспільства, винний забезпечувати виконання цього завдання реалізацією трьох функцій:

1. Освітньої – яка забезпечує засвоєння студентами системи науково – теоретичних знань, формування вмінь і навичок їх застосовування.

Ця функція передбачає засвоєння студентами системи знань, умінь, навичок, змін і вдосконалень цієї системи протягом усього життя, тобто готовність особистості до постійного накопичення знань, їх перетворення й удосконалення. Важливим елементом освітньої функцій є знання. Знання - узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі реальної дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Освітню функцію забезпечують таки види знань:

• основні терміни і поняття, без яких не можливо зрозуміти жодного текстові, будь якого висловлювання;

• факти щоденної дійсності та наукові, без яких не можливо зрозуміти законі науки, формувати переконання, доводити й обґрунтовувати ідеї;

• основні законі науки, без яких не можливо розкрити зв'язки й відношення між різними об'єктами і явищами реальної дійсності;

• теорії, без яких не можливо зрозуміти систему наукових знань про сукупність об'єктів та методи пояснення і передбачення певної предметної галузі;

• знання про способи діяльності, без яких не можливо зрозуміти методи пізнання й історії здобуття знань, тобто методологічні знання;

• знання про норми становлення до різних явищ життя, без яких не можливо дати оцінку процесу вивчення об'єктивної дійсності та набуття суспільного досвіду.

Розглянуті види знань поділяють на теоретичні й фактичні. До теоретичних знань належить: поняття, абстракції, теорії, гіпотези, законі, методи науки та інші. Фактичні знання це одиничні поняття: знаки, цифри, букви, географічні назви, історичні особи, події та інші.

Серед знань ,які мають засвоїти студенти в процесі навчання, особливе значення приділяється тім, що виражають способи діяльності і використовуються на практиці. У навчальних дисциплінах смороду оформлені у виді правил.

Освітня функція навчання забезпечує:

• повноту знань, яка визначається засвоєнням передбачених навчальною програмою змістового матеріалу з кожної дисципліни, необхідних для розуміння основних ідей, істотних причинно-наслідкових зв'язків;

• системність знань, їх упорядкованість, щоб будь-яке знання випливало з попереднього і покладало шлях для наступного;

• усвідомленість знань, що полягає в розумінні зв'язків між ними, прагненні самостійно поповнювати їх;

• дієвість знань, що передбачає вміння оперувати ними, швидко знаходити варіативні способи застосування їх із зміною ситуації та інші.

Окрім засвоєння системи знань, освітня функція виконує завдання, що спрямоване на формування в студентів умінь і навичок. Уміння в педагогічній літературі розглядаються, як здатність особистості на належному рівні виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною знань і навичок. Навичка визначається, як психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, точно і швидко, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії.

У педагогічній літературі вміння поділяються на первинні та вторинні. Первинні уміння визначаються як дії, які принципово не можуть бути автоматизовані, тому що не мають однозначного правила у своєї основі й передбачають елементи творчості і дані уміння включають навички, але не зводяться до них.

У навчанні смороді підлягають повній автоматизації і входять як автоматизовані елементи до складних вторинних умінь. Так написання літер стає навичкою, без якої не можливо набувати уміння викладати свою думку на письмі, а під година оволодіння грамотою написання літер є первинним умінням, пізніше воно перетворюється на навичку. Другу первинне вміння, таке як узгодження слів, може статі навичкою, але може залишитися і первинним умінням.

Серед умінь і навичок розрізняються: теоретичні, це такі в основі яких лежати правила оперування поняттями і смороду визначаються за результатом аналізу–синтезу; практичні, це дії, що регулюються за допомогою формул, зразків, моделей та іншим.

1. Розвиваючої-яка виявляється в розвитку мислення в студентів, формуванні волі, емоційно–почуттєвої сфери, навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Ця функція забезпечує розвиток особистості студента в процесі навчання, сприяє розвиткові мислення на основі загальних розумових дії й операцій. Важливим елементом розвиваючої функцій навчання є осмислення студентами змісту навчального матеріалу, творчо застосовувати його в нестандартних умовах та свідомо запам'ятати для дальшого навчання, що забезпечує удосконалення інтелектуальних, психічних, духовних якостей особистості та її самовдосконалення і самовираження .

У процесі учіння студенти мають навчитися:

- структуруванню - встановлення найближчих зв‘язків між поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у процесі якого визначається структура знань;

- систематизації - встановлення віддалених зв‘язків між поняттями, реченнями тощо, у процесі якої смороді організуються в певну систему знань;

- конкретизації - практичного застосування системи знань, пов'язаних з переходом від абстрактного до конкретного розуміння;

- варіюванню - зміни неістотних ознак зрозуміти, їх властивостей, фактів тощо при постійних істотних;

- доводити освоєння дійсності - поступове оволодіння науковими поняттями у вигляду міркування і здійснення шляхом мислительних дій, як аналіз, синтез, абстрагування, порівняння;

- створювати висновки - поступово спрощувати теоретичний або практичний вираз з метою отримання наперед відомого його вигляду;

- поясненню - акцентувати думку на найважливіших зв'язках під годину вивчення навчального матеріалу;

- класифікації - розподіл зрозуміти на взаємопов‘язані класи за істотними ознаками;

- аналізу - виокремлення ознак, властивостей, відношень зрозуміти, знаходження спільних і відмінних їх частин;

- синтезові - поєднання, складання частин, практичне або теоретичне об‘єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле;

- порівнянню - виділення окремих ознак зрозуміти, знаходження спільних і відмінних їх властивостей, що дає змогу встановити подібні і відмітні ознаки аналізованих об‘єктів;

- абстрагуванню - виділення одних властивостей об‘єкта мислення серед інших;

- узагальненню - об‘єднання важливих властивостей об‘єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезові, абстрагування.

У ході навчального процесу викладач сприяє в студентів волі та наполегливості, яку здійснюється обміркуванням проблемних завдань, ситуацій, тим доповідей, рефератів, дискусій, а також розвиває їхні емоції: радість, цікавість, здивування та інші, у створених ситуаціях.

3. Виховної – яка спрямована на формування в студентів наукового світогляду шляхом засвоєння системи наукових знань, про суспільство, природу, людину, виховання моральних, трудових, естетичних, фізичних та інших якостей особистості.

Виховуючий характер навчання є важлива функція діяльності викладача, який виховує студентів у навчальному процесі. Процес навчання передусім сприяє формуванню наукового світогляду студентів на засвоєння наукових знань про реальну дійсність, суспільство, людину, вихованню відповідного ставлення життя і до самих собі.

У процесі навчання формують таки моральні якості, як почуття обов'язку і відповідальності, активна позиція до навчання і життя взагалі, гуманізму, а також якості майбутньому фахівцеві будь–якої галузі виробництва: вміння планувати свою роботові, добирати прийоми її виконання, контролювати собі, раціонально використовувати година.

Освітня, розвиваюча, виховна функції навчання реалізуються через таки чинники:

• використання змісту навчального матеріалу, що включає уміння викладачів застосовувати в процесі навчання основні положення навчальної дисципліни, а також доповняти їх цікавою додатковою інформацією з інших джерел;

• своєчасне забезпечення сучасних форм, методів і прийомів навчання, що здійснюється з таки розрахунком, щоб смороду заохочували студентів до самостійного здобування знань, умінь та навичок через опрацьовування додаткової літератури, написання рефератів, виступи та інші;

• авторитет особистості викладача, його ставлення до студентів та поведінка, що викликає в навчаємих бажання підвищувати свій освітній рівень, так як ерудований, тактовний, доброзичливий викладач позитивно впливає на їх навчальні результати і поведінку;

• застосування оцінок, що сприяє мотивацію ставлення студента до навчання, активізує його пізнавальну діяльність, зауваження про неточність чи не повноту відповіді спонукає студентів до поповнення знань, мають виховний аспект та інші.

Розглянуті функції навчання тісно пов'язані між собою, і реалізація однієї з них обов'язково зумовлює використання аспектів іншої. Готуючись до заняття викладач винний чітко визначати його освітню, розвиваючу і виховну мету.