112358 (Головні принципи навчання)

Принципи оптимізації та демократизації в процесі навчання. Індивідуалізація

Гуманізація національної системи освіти полягає в утвердженні особистості студента як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських і громадянських цінностей, гармонії стосунків студента і довкілля на основі засвоєння широкого кола гуманітарних знань, сприянні його самоактуалізації в умовах професійної діяльності.

Процес гуманізації навчання тісно пов'язаний з гуманітаризацією національної системи освіти, яка зумовлена не тільки новим її баченням, а також певними аспектами розвитку сучасного світу в цілому, покликана формувати в учнів цілісну картину світу, духовність, культуру особистості. Вона також передбачає глибоке вивчення національної історії, народних традицій, культури українського народу та їх сприйняття й усвідомлення. Основні напрями гуманізації та гуманітаризації освіти визначені в Концепції національного виховання. Гуманізм у дидактичному процесі реалізується в суб'єктній діалогічній взаємодії викладача й студента.

Викладач винний:

- виховувати особистість, виявляючи чуйність і уважність до її слабких сторін, тактовно виправляти помилки, стимулювати і невстигаючих, і сильних студентів до подолання труднощів навчально-пізнавальної діяльності;

- збуджувати інтерес до загальнонаукових і професійних знань, розширення загального кругозорові і розвитку творчих здібностей, використання знань, навичок і вмінь у професійній діяльності;

- враховувати самобутність шкірного студента його соціальні, психічні, психофізіологічні особливості, життєві настанови, ставлення до навчально-пізнавальної діяльності;

- враховувати та стежити за розвитком шкірного студента як особистості;

- формувати персональну відповідальність студента за власні успіхи, успіхи навчальної групи і товаришів, навчального заставі;

- допомагати студентові пізнати самого собі (до 80-х років XX ст. була тенденція до пізнання людиною мікро-та макрокосмові, а тепер-самої собі), тобто сприяти реалізації сократівського принципові «Пізнай самого собі».

Перед педагогічним світом, та й не лише педагогічним, постає проблема «гуманізації» (олюднення) та гуманітаризації (переорієнтації на людину) освіти, відтак подолання технократизму, бездуховності й формалізму освіти.

Автором і засновником якого є російський вчений-дидакт Ю.К.Бабанський, полягає в навмисному виборі змісту, методів, форм і прийомів дидактичного впливу, які забезпечували б найкращий результат у навчанні. Проте оптимізація передбачає підвищення ефективності навчального процесу не будь-якими засобами, а найбільш доцільним, найбільш відповідним для конкретної ситуації їх комплексом.

Викладач, спираючися на власну обґрунтовану методику роботи, витрачає мало години на вирішення навчально-пізнавальних завдань, але отримує високий позитивний результат. Процес оптимізації можна зобразити за такою формулою: ПРО ~ V/t,(за Ю.К.Бабанським), де 0 — кількість робочого години; V-обсяг виконаної студентом роботи; t —кількість години, витраченого студентом. Формула оптимізації надає викладачеві можливість визначити реальну насиченість навчальних зайняти.

Основні правила цього принципу :

- комплексний підхід до визначення завдань навчання;

- конкретизація завдань навчання з урахуванням індивідуально-психічних особливостей студентів;

- чітке визначення змісту навчання шляхом виокремлення головного, міжпредметних координацій та раціонального структурування навчального матеріалу;

- добір таких методів і дидактичних засобів, які дають змогу найбільш успішно вирішувати поставлені завдання за визначений година;

- добір таких організаційних форм навчання, які дають змогу найбільш успішно вирішувати поставлені завдання за визначений година;

- диференційований та індивідуальний підхід до студентів у дидактичному процесі;

- створення розумів для ефективного вирішення поставлених дидактичних та інших завдань за визначений година;

- раціональне поєднання керування навчально-пізнавальною діяльністю і самоуправління студентів, оперативне регулювання і коригування перебігу дидактичного процесу;

- аналіз отриманих результатів навчання і витрат години за критеріями оптимальності (максимально можливі вданій ситуації результати та відповідність витраченого години чинним нормам) тощо.

До другої групи визначають ті, що відображають закономірності викладацької діяльності суб‘єктів навчального процесу та їхні методики. До них належати:

• Принцип демократизації в навчанні визначається змінами, що відбуваються в суспільному житті України, а також у системі освіти розвинених країн,

Особистісний (гуманістичний) підхід у навчанні передбачає обов'язковість демократичних взаємин між педагогом і студентом. Тільки за таких розумів можна формувати в молодих людей усвідомлену громадянську позицію, готовність до соціальної творчості, участі в демократичному суспільному управлінні, відповідальності за частку Батьківщини і світу.

Освіта в Україні сформувалася під впливом загальної радянської школи, яка орієнтувалася на авторитарну парадигму. Тому дидактика стала «бездітною» наукою, де всі було правильно й обґрунтовано, окрім почуттів і переживань студента — суб'єкта учіння, який є рівноправним учасником процесу навчання.

Демократизація суспільного життя в Україні детермінує демократизацію освітньої сфери, яка, своєю чергою, безпосередньо позитивно впливає на зміст і процедуру педагогічного процесу.

Демократизація навчального процесу передбачає оновлення змісту освіти, її наповнення загальнолюдськими та громадянськими цінностями, перебудову процесуальної сторони навчально-пізнавальної діяльності студентів, яка має бути спрямована на встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин між педагогами й студентами. Демократизація процесу навчання означає:

* звернення до людини, тобто до особистості студента як суб'єкта учіння;

* повагу до особистості студента як саморегулювальної, саморозвиткової та самодіяльної системи;

* співробітництво педагогів і студента як суб'єктів учіння, де останні є повноправними учасниками навчального процесу і творцями власного самовдосконалення;

* розкріпачення особистості студента, розвиток його внутрішньої свободи й почуття власної гідності;

*колективний аналіз навчально-пізнавальної діяльності та добір найбільш оптимальних розумів його вдосконалення;

* подолання формалізму і бюрократизмові в навчальному процесі;

*дбання про розвиток потенційних можливостей і здібностей студента як особистості;

* визнання єдності індивідуального і колективного почав у навчанні.

Демократизація навчального процесу має ґрунтуватися на взаємопов'язаній діяльності викладачів і студентів, яка базується на демократичних принципах спілкування. Власне, стиль спілкування педагогів, першогю чергою, визначає спрямованість дидактичного процесу. Є спеціальні прийоми та способи для розвитку такого спілкування. Це методи активізації навчально-пізнавальної діяльності, діалогічні методи навчання, де всі учасники спільно, творчо вирішують завдання.

• Принцип доступності й дохідливості викладання або принцип поступового збільшення труднощів.

Цей принцип нібито врівноважує терези принципів: складність змісту навчального матеріалу компенсується майстерним викладанням викладача. Основна вимога цього принципові — не допустити непосильного навчання для даної категорії студентів, проводити його таким чином, щоб студенти могли свідомо засвоювати загальнонаукові та професійні знання, практичні навички й уміння, повністю використовуючи свої інтелектуальні й фізичні можливості. В іншому разі дидактичний процес матиме тільки формальний характер, може призвести до втрати віри у свої здібності і, відповідно, формувати пасивне ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності.

Принцип доступності й дохідливості залежить:

— від забезпечення доборові, групування і вивчення навчального матеріалу з урахуванням вимог навчальної програми та специфіки майбутнього фаху;

— урахування розумових, емоційно-вольових і фізичних можливостей студентів та наукових вимог до організації навчального процесу;

— правил послідовності: від простого до складного, від нижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легені до важкого;

— урахування професійних знань, практичних навичок і вмінь студентів;

— урахування фактора години;

— поступового нарощування складності теоретичного і практичного матеріалу;

— проведення зайняти з максимальним напруженням як розумових, так і фізичних сил студентів;

— широкого застосування сучасної комп'ютерної та іншої тренувальної техніки для поглиблення розумових і фізичних здатностей студентів;

— надання індивідуальної допомоги студентам, які мають певні проблеми в навчанні;

— широкої організації змагань за досягнення високих результатів у навчальному процесі тощо.

• Принцип наочності в навчанні вважається похідним від принципові доступності: чим насиченим є унаочнення заняття, тім доступнішим буде пояснення нової тими. Сутність цього принципові можна передати висловом: «краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Він спирається на провідну роль зорових аналізаторів у сприйманні зовнішнього світу (адже за їхньою допомогою людина отримує від 80 до 90 відсотків інформації). Тому навчальний матеріал потрібно подавати в найбільш в унаочненій формі.

Засновник цього принципові Я.В. Коменський стверджував, що необхідно здобувати мудрість не з книг, а з неба, землі, дубів і буків, а якщо мі маємо намір передавати студентові істинні й достовірні знання, те повинні навчати за допомогою особистого спостереження і чуттєвої наочності.

Основні правила принципу наочності:

* чітко визначити мету використання засобів наочності;

*.комплексно використовувати такі види наочності, які давали б найбільший ефект, алі ні в якому разі не зловживати ними;

* активно залучати суб'єктів до роботи із засобами наочності;

* керувати спостереженнями суб'єктів учіння; відкидати всі зайве, щоб не викликати додаткових асоціацій;

*застосовувати наочність на всіх етапах навчального процесу;

*демонструвати засоби наочності послідовно в міру подання навчального матеріалу;

*забезпечувати змістовність і естетичність їх оформлення;

*наочність має відповідати психологічним закономірностям сприймання;

*не використовувати засоби наочності як самоціль, а вдало доповнювати матеріал, що вивчається;

*не переоцінювати й не недооцінювати роль наочності в навчанні тощо.

Під годину навчання необхідно застосовувати різні види наочності — натуральну, образну, словесно-образну наочність (динамічну і статичну, пласку й об'ємну).

Наочність виконує такі функції:

- сприяє розумовому розвиткові суб'єктів учіння;

- допомагає виявити зв'язки між науковими знаннями й життєдіяльністю, теорією і практикою;

- полегшує навчально-пізнавальну діяльність студентів і сприяє формуванню в них інтересу до професійних знань;

- допомагає сприймати предмет, що вивчається, у його розмаїтті;

- сприяє формуванню мотивації пізнання довколишньої дійсності тощо.

Принцип наочності можна визначається, як сукупність норм, які випливають із закономірностей процесу навчання і стосуються пізнання дійсності на основі спостережень, мислення і практики на шляхові від конкретного до абстрактного, і навпаки.

Принцип раціонального поєднання колективних та індивідуальних форм і способів навчальної роботи. Індивідуалізація в дидактиці вважається важливим компонентом стратегії викладацької діяльності, як один з аспектів навчального процесу, як принцип, поза яким узагалі не можна говорити про вільний розвиток особистості. Отут мається на увазі: по-перше, намагання якнайповніше врахувати не тільки наявні надбання студента, а й напрям його розвитку, перспективу, його «потенційне Я»; друг^-другові-по-другу, повага до шкірного студента (навіть такого, який ще не виявив собі нічим позитивним) у якої з їм, як з партнером, суб'єктом, особистістю рахуються, конкретизуючи цілі навчання і визначаючи способи їх досягнення.

Смисл цього принципові полягає в тому, що викладач відповідно до колективного характерові навчального процесу, враховуючи індивідуально-психічні особливості суб'єктів учіння, може і винна застосовувати різноманітні методи й форми навчальної діяльності під година проведення як планових навчальних заходів, так і позапланових.

Упроваджуючи вимоги цього принципові в процес навчання, викладач винний мати на увазі труднощі, з якими він стикатиметься у своїй діяльності, зокрема:

- процесуальний бік навчання передбачає переважливо колективну форму навчально-пізнавальної діяльності, яка не завжди враховує індивідуально-психічні нахили, здібності й зацікавлення студентів;