109810 (Повноваження Верховної Ради)

19

Міністерство освіти України

Львівський національний університет ім. І. Франка

Економічний факультет

з Конституційного права

на тему: “Повноваження Верховної Ради”

Виконав:

Студент групи Екі-11з

Дмитрів Тарас Степанович

Львів-2000

План:

1. Стан парлементаризму

2. Парламент – Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади України

3. Повноваження Верховної Ради

4. Функції Верховної Ради

1. Стан парла Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України

ментаризму

Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законо­давчої влади, легіслатурами (від латинського Lex — за­кон). Водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші, окрім законодавчої, функції, зокрема представ­ницька, установча, парламентського контролю, бюджет-но-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.

Парламенти як інститути державної влади за фор­мою є всенародними зборами (конгресами, асамблеями) або зборами представників народу (депутатів). Це своє­рідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обгово­рюються і вирішуються найважливіші суспільні та дер­жавні справи- Вони мають різні назви — Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конг­рес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Ге­неральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мек­сика), кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет), Все-китайські збори народних представників тощо, — але для усіх них властиві загальні принципи парламента­ризму.

Сучасний парламентаризм характеризується наявніс­тю кількох усталених видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм ста­тусом розрізняють парламенти президентських парла­ментських, і змішаних (напівпрезидентських, парламент­сько-президентських) республік та монархій.

Статус парламентів країн з президентською формою правління визначається жорстоким розподілом влад в організації державної влади; це характерно для США та ряду країн Латинської Америки (Бразилія, Венесуела, Мексика та ін.). У цих країнах не існує інститутів розгарантією проти диктатури. Організація влади на заса­дах парламентаризму дає можливість залучити до участі в управлінні державою найбільш підготовлених дгія цього представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають його волю й інтереси.

На відміну від органів виконавчої і судової влади, органи законодавчої влади приймають свої рішення відкрито, публічно. Парламенти теж допускають помил­ки. Але безсумнівним є те, що без парламентів, без пар­ламентаризму — демократія неможлива. Тому питання нині полягає не у доцільності парламентаризму як тако­го, а у його вдосконаленні.

Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут ма­ють також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.

2. Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України

Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархіч­ної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації дер­жавної влади — принцип поділу її на законодавчу, вико­навчу і судову.

Органи державної влади України стали рівноправ­ними і незалежними один від одного.

Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, пред ставню »ького, ко­легіального, виборного, однопалатного, постійно діючо­го органу законодавчої влади України.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдиюгість, виключ­ність, універсальність в системі органів державної вла­ди, що зумовлено насамперед унітарним характером на­шої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в період між сесіями Верхов­ної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законо­давчих актів,

Верховна Рада є загальнонаціональним представ­ницьким органом державної влади, оскільки вона пред­ставляє увесь український народ — громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".

Колегіальний характер Верховної Ради як парламен­ту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депу­татів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови об­рання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосу­вання (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Вер­ховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він фор­мується виключно шляхом виборів народних депу­татів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократич­ними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Однією з істотних особливостей українського пар­ламенту є його однопалатність. Така структура,як зазна­чалось вище, не є типовою для великих і середніх дер­жав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Однопалатна структура укра­їнського парламенту зумовлена насамперед тим, що Ук­раїна є унітарною державою (ст. 2 Конституції), ста­новлення парламентаризму в Україні (в його класич­ному розумінні) перебуває на початковому етапі, укра­їнське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а органі­зація державної влади за принципом її поділу на за­конодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими об­ставинами.

Звичайно, однопалатний характер парламенту по­роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо­крема, щодо темпів законотворчості і якості законодав­чих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається ви­конання парламентом значного обсягу робіт , практич­но створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься ін­тенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко­вих та інших основ діяльності парламенту.

Постійно діючий характер українського парла­менту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради починаються пер­шого вівторка лютого і першого вівторка вересня кож­ного року (ст, 83). Новообрана Верховна Рада збира­ється на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пле­нарні засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради.

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших результатів реформування держави, дер­жавної влади, в тому числі законодавчої, яке здійс­нюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетвори­лась на парламент, який став реальним органом законо­давчої влади.

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у форму­ванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

Найбільш тісними і багатогранними є відносини парламенту з Президентом. Це зумовлено їхніми функ­ціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою отримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.

Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємо­відносинах з Президентом є право парламенту призна­чати вибори Президента у строки, визначені Конститу­цією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народові України на урочис­тому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до наро­ду, так і до парламенту України.

Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і повноважень.

Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та поза­чергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції), направляє но­воприйняті закони Президентові (ст. 94 Конституції);

надає у встановленому законом строки згоду на обов'яз­ковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як прави­ло, Президент.

Парламент затверджує укази Президента про вве­дення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну або часткову мобіліза­цію, про оголошення окремих місцевостей зонами над­звичайної екологічної ситуації.

Чільне місце у взаємовідносинах Президента з пар­ламентом посідають питання формування органів дер­жавної влади. Так, парламент надає згоду на призначен­ня Президентом Прем'єр-міністра, Голови Антимоно-польного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіо­мовлення, Генерального прокурора України, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади тощо.

Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання части­ни складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України, призначає на посаду та припиняє повно­важення Центральної виборчої комісії.

Широко передбачена Конституцією участь парла­менту у формуванні органів державної влади на пари­тетних засадах з Президентом та іншими органами дер­жавної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає трети­ну складу Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

Окрім того. Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верхов­ної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усу­нути Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією (ст. 111).

Багатофункціональними є відносини Верховної Ра­ди — парламенту — з Кабінетом Міністрів, який під­контрольний і підзвітний Верховній Раді (ст. 113 Конс­титуції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

За пропозицією не менш як третини народних депу­татів від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міні­стрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і діяль­ність органів виконавчої влади, основи державної служ­би та ін.

Багатогранними є відносини Верховної Ради з орга­нами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів су­дів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

Парламент як орган законодавчої влади визначає за­конами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.